Марія Захарова Obl OSB «Християнська медитація Джона Мейна — основи», ч.1

Особливість християнської медитації у традиції о. Джона Мейна OSB – це радикальна простота, у яку ми входимо шляхом дисципліни утримання уваги на споглядальному повторюванні нашої молитовної формули, чи як її ще називав о. Джон Мейн — християнської мантри. Для більшості християн, які медитують у нашій традиції, такою формулою є арамейське слово «Маранафа», що у перекладі українською означає «Господь, прийди». Ще раз нагадаю суму тих повчаннь, які пропонував усім бажаючим йти стежкою христянської медитації о. Джон Мейн:

img_9005s«Знайди тихе місце, сядь рівно та прикрий очі. Зберігай спокій, але намагайся перебувати у зосередженні. Почни повторювати про себе свою молитовну формулу. У якості формули я раджу обрати слово Маранафа, це слово на арамейській мові, якою розмовляв Ісус. Прислуховувайся до формули, повторюючи її м’яко, делікатно, але невпинно. Не думай ні про що й нічого собі не уявляй — ані духовного, ні світського. Виникаючі під час медитації думки або образи сприймай просто як розсіювання уваги й постійно повертайся до повторення свого молитовного слова. Медитуй щодня, вранці і ввечорі, по 20-30 хвилин.» (о. Джона Мейн OSB «»Слово у тиші)

Радикальна простота – це стан, коли ми просто перебуваємо «тут і зараз», у повсякденній миті реальності, там де завжди чекає на нас Господь, і де Він завжди є присутній на крок раніше, ніж ми туди завітаємо. У цьому моменті ми можемо бути присутні, якщо зосередимо всю увагу на чомусь дуже простому, що втілює увесь наш християнський досвід. Отець Мейн, спираючись на споглядальну духовність єгипетських пустельників-ісихастів, німецьких та англійських середньовічних апофатичних містиків (Екхарта, Сузо, Таулера чи анонімного автора середньовічного твору «Хмара невідання»), та особливо — на навчання св. Іоана Касіяна про «чисту молитву» (лат. oratio pura), вчив, що шляхом до цього моменту Божої присутності може стати медитативна дисципліна повторення молитовної формули.

Говорячи про практичну частину медитації, Джон Мейн вказує на декілька важливих моментів, з яких складається наша практика.

По-перше, це тиша. Йдеться про зберігання тиші як зовнішньої, так і внутрішньої. Ми просто залишаємось на час медитації у тихому місці, та прагнемо бути у цієї тиші також у свому внутрішньому просторі – у тиші на рівні власних думок, емоцій чи образів.

По-друге, це спокій та нерухомість. Ми зберігаємо спокій тілесний та розумовий, не рухаємося, не змінюємо стану свого тіла чи розуму протягом усього часу медитації. Ми перебуваємо у присутності Бога, який є присутній навколо нас та усередині нас, бо ми є «храм Духа Святого» (1 Кор 6:19). Ми нерухомі, як гора Божа, як Храм Божий, ми просто присутні у Присутності нашого Господа. Також важливим практичним моментом спокою є те, що ми маємо встановити чіткий час для нашої медитації, та не слідкувати під час збереження уваги на формулі за тим, скільки вже часу пройшло. Тому я раджу встановити час на будильнику, телефоні або скористатися аудіозаписом, де час у 15, 20 чи 30 хвилин вже відмірений звуком дзвіночка.

По-третє, це простота — радикальна та повна простота нашого тіла, розуму, почуттів. Отець Мейн казав, що наш шлях до тієї простоти – це з вірою і любов’ю утримувати увагу на молитовній формулі, таким чином здійснюючи акт вірності та смирення у присутності Того, Хто завжди у Своїй простоті присутній для нас та в нас. Повторюючи нашу формулу, ми не звертаємо уваги на думки та почуття, що приходять до нас, але й не вступаємо у активну конфронтацію з ними – тому що, почавши з ними сперечатися, ми вже відволікнемо увагу від нашої молитовної формули. Тому о.Мейн і радить дуже добру річ – «з вірністю і любов’ю повертайтеся до молитовної формули усякий раз, коли помітили, що ваша увагі вже є розсіяною.» 

Таким чином, утримання уваги на медитативній дисципліні стає аскетичною вправою, дуже актуальною для сучасного християнина. Сьогодні всі ми живемо у дуже інформаційно перенасиченому світі, де найважливішою справою є саме піст розуму – того джерела, з якого з`являється уся спрага до різноманітних речей та можливостей. Коли ми утримаємо увагу на молитовній формулі, ми вкладаємо у цю просту, але не легку справу усе своє сердце, усе, що ми фактично та потенційно маємо у цьому світі. Вкладаємо та підносимо Богу у справжній вбогості духа – якщо дійсно використовуємо медитацію у якості шляху простоти та смирення, самовіддано практикуючи її не як техніку, а як духовно-аскетичну дисципліну. Подібне бачення ми знаходимо у 9-му розділі легендарних бесід з пустинними отцями св. Іоана Кассіана – тут він розповідає, що «той, хто тримає у розумі невпинно молитовну формулу, звільниться від величезного багатства усіх помислів, та, стиснутий її убозтвом, досягне євангельського блаженства убогості в дусі». Також, можна побачити основу медитативної практики в образі кругового руху розуму, про який розповідає богословський трактат «Про божественні імена» св. Діонісія Ареопагіта, — тут також говориться про збереження розуму в серці [1], а за словами св. Василія Великого «розум, що не розсіюється по зовнішньому… повертається до самого себе, а через самого себе до Бога сходить».

Існує багато форм молитви, і кожна з них відповідає одному з вимірів християнського духовного життя. Як каже о.Лоренс Фрімен у своїй книжці «Внутрішнє паломництво»: «Усі форми молитви складають разом єдність, яку ми можемо назвати колесом молитви. Від кожного елемента нашого духовного життя йде спиця, і усі вони поєднуються у центрі колеса. В центрі такого колеса є спокій, тиша, нерухомість, без яких не був би можливим рух усього колеса. У центрі молитовного колеса – присутність Воскреслого Христа, у молитві якого до Отця зустрічаються усі форми нашої молитви.» Унікальність та особливість кожної окремої форми молитви є частиною тієї єдності, до якої ми крокуємо у своєму житті. Та якщо ми внесемо у нашу повсякденність чітку та просту дисципліну споглядання, вона обов`язково буде підтримувати та живити усі інші елементи нашої духовності – молитви Розарія чи Хресної Дороги, читання Святого Письма чи Бревіарія, Євхаристичний досвід та взагалі участь у Святих Тайнах. Споглядальна тиша та спокій інтелектуального, емоційного виміру нашої свідомості у медитації, якої навчав о.Джон Мейн, може і має працювати разом із молитвою, що задіює думки чи емоції у Розарії чи Ігнаціанських вправах – бо всі ці вправи є складовими цілісності нашого християнського життя. Але під час тих чи інших вправ ми маємо входити в умови, які є характерними саме для цього способу молитви.

[1] «Кажуть, що божественні уми рухаються по колу, коли їх об’єднують безначально і нескінченні осяяння Прекрасного і Добра; по прямій — коли виходять назовні для промислу про менших, щоб правильно все зробити; і по спіралі — коли, промишляючи про менших, продовжують невідривно перебувати в тому ж положенні щодо Причини тотожності, Прекрасного і Добра, невпинно рухаючись навколо Неї по колу.» (св. Діонісій Ареопагіт «Про божественні імена» )