о. Джон Мейн OSB

00_465693_211049395669789_1998781168_oо. Джон Мейн OSB (1926-1982) — католицький священник, монах-бенедиктинець, засновник «Міжнародної спільноти християнської медитації» (WCCM), автор численних книг, присвячених споглядальному християнському містицизму і міжрелігійному діалогу. Популяризатор християнської медитації — особливої форми споглядальної молитви, яка описується ним, як адаптована для сучасного городянина практика «чистої молитви» (лат. oratio pura) св. Йоана Касіяна, в якій основним методом є дисципліна повторення, рецитування молитовної формули, або християнської мантри. Джон Мейн також вживав у своїх книгах слово «мантра», що походить із санскриту та наразі повністю засвоєне сучасною англійською мовою. Поняття «християнська мантра» о.Мейн використовував у якості еквіваленту терміну «молитовна формула» (лат. «formula»), про яку Йоан Касіян пише у своїй «другій співбесіді авви Ісаака про молитву». Також Джон Мейн є одним з головних католицьких авторів другої половини XX століття, які послідовно розвивали ідею про важливість оновлення мови християнської теології в процесі діалогу з сучасним світом і філософіями інших світових релігій (італ. «аджорнаменто» — оновлення). Ця ідея була сформульована св. Йоаном XXIII на II Ватиканському соборі та з часом стала основою для міжрелігійного діалогу, який сьогодні активно ведеться Католицькою Церквою.

icons_fbicons_wiki

Біографія

Джон Мейн народився в Лондоні, його світське ім’я – Дуглас. Монаше ім’я Мейна пов’язане з його великим інтересом до особистості апостола Йоана. Мейн вивчав теологію в Папському університеті св. Томи Аквінського, а також отримав юридичну освіту в Дублінському університеті. Працював в урядовому департаменті Великобританії у справах колоній, в Куала-Лумпур (Малайзія). Там він вперше познайомився зі східною формою медитації. Виконуючи свої службові обов’язки, він познайомився з малазійцем Свамі Сатьянандою, засновником «Спільноти Чистого Життя» (притулок для жертв військового конфлікту, що розгорнувся в 1948-1960 роках), відомим своїм духовним подвижницьким життям, присвяченим соціальному служінню. Джон Мейн був дуже вражений атмосферою спокою і святості, що оточувала цього місцевого монаха і, одного разу, коли вони вирішили свої офіційні питання, він заговорив з ним про молитву, розпитуючи Свамі про те, як виглядає його духовна практика – медитація, пов’язана з повторенням священного слова, мантри. Джон Мейн запитав свамі, чи може він, як християнин, навчитися такій формі молитви? Свамі відповів йому: «звичайно, і це тільки зробить Вас ще кращим християнином!».

Пізніше Джон Мейн відчув покликання стати монахом та вступив в бенедиктинське абатство Ілінг, де під час новіціяту досить консервативний абат наказав йому залишити практику медитації. Він зробив це в дусі бенедиктинської покори. Мейн дуже сумував без медитації, хоча дивився на цю ситуацію, як на можливість вправлятися в неприв’язаності: «Я вчився не залежати від практики, вчився будувати своє життя лише на самому Бозі». Це дуже важливий урок – практика є лише шляхом до перебування у Божій Присутності, тож ми не маємо робити з неї ідола.

У 1959 р. Джон Мейн був висвячений на священника і почав працювати викладачем у підлітковій школі, що належала до абатства. Через 10 років після початку монашого життя стає директором бенедиктинської школи в США. Він багато спілкується із інтелектуальною молоддю, яка цікавиться споглядальною духовністю Індії та його часто питають, чи немає в християнстві чогось автетичного, подібного до східних медитативних практик. Отець Джон починає вивчати праці св. Йоана Касіяна, де знаходить пустельницьке вчення про чисту молитву. В трактаті „Співбесіди” Касіяна він зустрічає опис практики використання простої і короткої фрази, молитовної формули, що веде до спокою, необхідного для молитви. Тоді Джона Мейна відвідало почуття того, що він «знову опинився вдома». Це повертає його до практики медитації, яку він вже сприймає крізь призму повчань Касіяна.

 У 1974 р. Мейн повертається з США до Англії та збирає експериментальну медитативну спільноту для світських, з якої виріс перший лондонський центр християнської медитації. У роботі з цією групою приймає участь Лоренс Фрімен, ментором якого в новіціяті був о.Джон Мейн. У 1976 р. Мейн відвідує абатство Діви Марії Гефсиманської (США), монахом якого був Томас Мертон OCSO, і протягом декількох днів дає там кілька публічних виступів про теологію та практику медитації. Ці виступи стали початком його вчительства. У 1977 р., разом зі своїм учнем, о. Лоренсом Фріменом, Джон Мейн був запрошений до Канади, для заснування нового монастиря, і в ньому – бенедиктинської спільноти, що складалася одночасно з монахів та мирян, що разом практикували християнську медитацію. У 1982 р. о. Джон Мейн помирає від раку в своєму новому монастирі в Монреалі. Після смерті о. Джона його учень, о. Лоренс Фрімен OSB, взявся за цю задачу, ставши духовним керівником спільноти, що утворилася, і потім в 1991 р. заснував „Міжнародну Спільноту Християнської Медитації”.

Християнська медитація у традиції о.Джона Мейна

Практична частина настанов о. Джона Мейна щодо його бачення християнської форми медитації описана у записах його лекцій, які він читав в кінці 70-х років на зустрічах перших медитативних груп та у книгах його учня, священника і ченця-бенедиктинця конгрегації Оліветанцев — о. Лоренса Фрімена OSB:

«Навчаючись медитувати, ми перш за все вчимося перебувати в спокої. Медитація — це повний спокій тіла і духу. Спокій тіла досягається перебуванням в тиші. Спокій духу досягається шляхом багаторазового повторення про себе, в глибині свого серця, одного слова або короткої фрази. Повторюй це слово знову і знову. Я рекомендую для цього арамійське слово «Мараната». Повторюй його про себе – від початку до самого кінця. Звільнися від всіх думок, ідей, уявлень. Ні про що не думай. Не говори ніяких інших слів, крім цього одного. Лише промовляй його в глибині свого серця, вслухайся в нього. Зосередь всю увагу тільки на ньому.  […] У чому ж суть медитації? В медитації ми вчимося ставити Бога  на перше місце у своєму житті, а не себе самих. Дуже часто ми опиняємося у  центрі свого світу. Для багатьох людей дійсність ніби  обертається навколо них самих. Ми дивимося на людей і ситуації, думаючи насамперед: «а як все це відіб’ється на мені?». І це, загалом,  природно. Але якщо ми дійсно вважаємо себе центром всесвіту, ми ніколи не побачимо ні ситуацію, ні людину, ні самих себе такими, які ми насправді є. Адже ми, звичайно ж, не є центром всесвіту. У центрі перебуває Господь. Саме медитація допомагає нам зробити цей крок — від егоцентризму до Бого-центризму. В результаті ми знаходимо своє місце в світі. Ми дізнаємося де нам слід перебувати. Ми пізнаємо всі свої взаємозв’язки в їх дійсному порядку: взаємозв’язок один з одним, взаємозв’язок з усім творінням і взаємозв’язок з самим Богом. До нас приходить надзвичайне знання: ми дійсно займаємо важливе місце в задумі Божому, і кожен з нас відповідає на особливий дар нашого створення.» (о. Джон Мейн OSB «Жага глибини і сенсу»)

«Що ж це таке – «медитація»? Це слово набуло двох значень у християнській практиці, й значення ці, за іронією долі, майже протилежні. Тут ми будемо вживати це слово в його первинному сенсі, запровадженому ще ранньохристиянськими монахами, у чиєму вченні meditatio розумілося, як «вдивлятися в medio» – залишатися в центрі. Латинське meditari використовувалося як відповідник грецькому meletan, що означало «повторювати». Спершу медитація була тісно пов’язана з наукою читання Святого Письма; вона передавалася у рамках традиції монахів-пустельників. Медитувати над Писанням не значило міркувати про нього або уявляти його собі: це значення прийшло набагато пізніше. Медитуючи над Писанням, монах робив його частиною себе через запам’ятовування і повторення. Щоб утримати думку й серце учня в стані зосередження, уваги та внутрішньої тиші, обов’язкової для молитви, духовник давав йому окрему фразу або вірш із Біблії. Як каже св. Йоан Касіян – це повторення випереджало всяке «багатство помислів» і вело до чистоти серця у «вбогості цього окремого вірша». Такою є наша традиція. Джон Мейн почав навчати медитації в 1976 році після короткого перебування в скиті Томаса Мертона та виступу на трьох конференціях для ченців в абатстві Марії Гефсиманської (США, Кентуккі). Таким був початок його активної місії, за яку він узявся в останні роки свого життя — від відкриття невеликого центру медитації в лондонському монастирі, подальшого заснування нового монастиря в Монреалі і до функціонуючої нині світової спільноти медитативних груп. Яке ж його вчення? Сядь нерухомо. Випрямися. Прикрий очі. Сиди спокійно, але перебуваючи в зосередженні. У тиші почни повторювати про себе одне слово, твою молитовну формулу. Я раджу слово-молитву «Маранафа» (арамійське слово, що у перекладі означає — «Господь, прийди», 1 Кор 16:22). Вимовляй його як чотири склади рівної довжини. Вслухайся в них. Повторюй їх спокійно, але невпинно. Не думай ні про що і нічого собі не уявляй — ні духовного, ні мирського. Виникаючі під час медитації думки або образи сприймай як розсіювання уваги і постійно повертайся до повторення свого слова. Медитуй щодня, вранці та ввечері, по 20-30 хвилин.» (о. Лоренс Фрімен OSB «Внутрішнє світло. Шлях християнської медитації», Каірос, Київ)

 

johnmain_galФотогалерея