о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми 2021» (I тиждень)

I тиждень

mFXqT0yA-980x450

Субота I тижня Великого посту

“Любіть ворогів ваших…” (5: 43-48)

Однією із спільних людських рис, яку підкреслює Великий піст (як, зрештою, і тривалий карантин під час пандемії) – є жага новизни. Час від часу монахи-пустельники відчували цей стан після того, як стихав «перший запал навернення». Те, що спочатку видавалося свіжим та сповненим надій, тьмяніє, а його солодкість стає нудкою та навіть відразливою. Коли  жертви такої «ацедії», або духовної ентропії, виливали своєму вчителю особисті розчарування, занепокоєння та гнівне відчуття зради, то отримували від нього слова підбадьорення та сповнений розуміння погляд. Наставник робив висновок: «А тепер повернись до своєї келії, і твоя келія всьому тебе навчить». Якщо їм вдавалося так зробити, то  цикл відновлювався.

Зростання циклічне. Ми багато разів проходимо тими ж стежками. Є риси характеру або схильності, яких ми не можемо позбутися і з якими нам необхідно навчитися жити. Несподівано, коли нам вдається прийняти їх, ми можемо стати вільними. Це жодним чином не є лише механічним повторенням. Поразка чи небажання відпустити можуть загальмувати або повністю зупинити процес росту. Проте, поразка – також нагода отримати благодать та розпочати спочатку. Якщо ми зупинимось та від усього серця знову розпочнемо свою працю, то стартуємо з більш глибокого рівня. Це  несподіванка для его і допомагає контролювати його.

Жага новизни буквально закладена у нашому метаболізмі. Ми не машини. Як і домашні тварини, ми не задовольняємося тим, що їмо одноманітну їжу щодня. (Власники  проектують на домашніх улюбленців свої бажання, купуючи їм дорогі ласощі). Сексуальний потяг та активність також зумовлені потребою різноманіття.

Ми повинні протистояти нав’язливому пошуку новизни, опанувати його та  відокремити від нашої  вродженої творчості. Творчість – те, що дійсно нове – виникає спонтанно, після важкої праці. Велика частина нашої жаги до змін  насправді не пов’язана з чимось дійсно новим. Перш ніж з’являється нове – приходить смерть, а ось від неї ми втікаємо як від чуми. Ми прагнемо варіацій того, що нам набридло, коли ми знецінили його та перестали вважати привабливим. Насправді нам зовсім не потрібні облудні маркетингові хитрощі, «нові та покращені», а насправді ті самі речі в новій обгортці чи  з незначною модифікацією. Зміна стилю в зачісці чи одязі, інтернет-серіали, на які ми «підсіли», автомобіль, на якому ми їздимо, або кредити, які оформляємо, –  це лише тимчасове насичення цього прагнення.

Сидіти в своїй келії та навчатись безпосередньо в ній – найкращий спосіб знайти щось справді нове. Це як знайти джерело прісної води після тривалого копання. Радість від знахідки стирає з пам’яті усі труднощі: біль в спині від важкої праці, нелегку боротьбу з впертим камінням та ацедією, збентеження від нетерплячості, відволікання уваги. Дійсно нове – присутнє завжди. Ми більше не потребуємо спогадів. Тепер ми знаємо, що воно було, є і завжди чекає, коли ми будемо присутні.

Істинно новим є прощення. Ми одразу відчуваємо його цілющу дію. Попередні звички можуть повернутись та смикати за ниточки звичних бажань. Але сила дійсно нового – це сила вічного зараз. Через призму Присутності жага новизни виглядає дитячою та застарілою. Час медитації, час, коли ми повільно оремо землю плугом повторення своєї мантри – ось наша келія, наша внутрішня кімната. Якщо це стане постійною та серйозною працею, то медитація виведе нас з орбіти его та допровадить до спонтанності та радості нового творіння, раю, яким може бути життя в цьому світі, якщо ми побачимо, що  реальність вже зараз є такою, якою вона є насправді.

П`ятниця I тижня Великого посту

“Якщо ваша праведність не перевищить праведності книжників і фарисеїв, то не ввійдете до Царства Небесного” (Мт 5: 20-26)

Мене запитують, як рік Covid вплинув на мене особисто. Трохи соромно так казати, але гадаю, що належу до тих десяти відсотків людей, які, за даними досліджень, отримали із цього переваги.

Імовірно близько шістдесяти відсотків були досить життєрадісні, частина людей, які вже мали певні психічні захворювання, страждали дуже сильно, інші переживали епізоди депресії та тривоги. Звичайно, це лаконічне статистичне опитування, яке ігнорує сакральність кожного особистого досвіду та величину трагедії, якою це стало для когось. Більшість з нас протягом року безліч разів змінювали свою думку. Спроби дати остаточну оцінку не матимуть жодного сенсу протягом щонайменше декількох років. Я знаю людей, які померли, і тих, хто довго страждає від наслідків Covid. І я чудово розумію, що, хоча на нас усіх налетів той самий шторм, ми в жодному разі не були в одному човні.

На початку локдауну, я перебував у Боневю разом з теплою, живою та люблячою спільнотою. Природа Боневю – надзвичайно красива та живописна. Довгі роки споглядальної молитви немовби просочили цю землю та будівлі, дозволяючи їм постійно випромінювати енергію миру. Останнім часом я багато подорожував. Та кожного разу, коли я вирушав у подорож, я сподівався, що за день до вильоту щось трапиться і поїздку буде скасовано. Дехто припускав, що я прив’язався до подорожі заради неї самої, але це було неправдою. Опиняючись далеко від дому, я усюди почувався як вдома і був щедро обдарований благословенням людей та місць, які я відвідав. Коли подорожі припинилися, я взагалі не сумував і провів дев’ять місяців у Боневю цілком задоволеним. Це було повноцінне життя, насправді дуже насичене. Будучи частиною місцевої спільноти та дотримуючись  повсякденного духовного розкладу, я ділив свій час також з шістдесятьма сімома національними спільнотами, як з великою родиною.

Ми відчували потребу допомогти людям, які почувалися менш безпечно і були не такі задоволені, як ми. Тому наша спільнота розробила онлайн-програму навчання та підтримки медитації, ми пропонували реколекції та курси, залучили багато спікерів та провели діалоги, спрямованих на те, щоб допомогти людям переосмислити кризу. Це був, без сумніву, напружений, але творчий час. Отримані відгуки свідчать, що результат був вартий зусиль. Я відкрив для себе духовний потенціал Інтернету, а також те, що він вимагає більше часу та енергії, ніж фізичний вимір. Я також став краще розуміти роль нашого центру в Боневю.

В кінці року спільнота вирішила трохи перепочити. Я приїхав відлюдником на острів Бер Айленд і провів кілька тижнів на самоті. Хоча я продовжував викладати онлайн, життя було зовсім іншим. Я зміг встановити власний графік і довше медитувати. Це був не лише менш напружений період. Перебування на самоті відновило мою здатність для споглядального життя та відчуття миру, які ослабли, а я навіть не зауважував цього.

Рік Covid навряд чи був легким, але я страждав значно менше багатьох. Сподіваюся, що благодать, яка несподівано була дарована нам, допоможе мені краще служити тим членам нашої спільноти, які шукають сенсу в цьому хаосі, миру у своїх страхах і Бога в своїх серцях.

Четвер I тижня Великого посту

“Просіть – і дасться вам …” (Мт: 7: 7-12)

Літургійне читання Євангелія на цей день вчить нас, як як не слід читати, а також як прочитати правильно Святе Письмо – та навіть власне життя.

У Великобританії, де впроваджена надзвичайно дієва та швидка програма вакцинації, новини рясніють репліками: «Як швидко ми зможемо повернутися до звичного життя?». Коли кількість хворих зменшується, лунають заклики відкритися знову та рятувати економіку. Коли фіксують нові спалахи захворюваності, когось звинувачують у тому, що він занадто швидко вийшов з локдауну. Уряди, які прагнуть подобатися кожному, прикриваються «наукою». Будьте обережні з проханнями, бо можете отримати бажане, та це вам зовсім не сподобається.

Сьогоднішнє Євангеліє розпочинається запевненням Ісуса, що ми отримаємо те, чого попросимо. Кожному, хто стукає – відчинять двері, і хто шукає – знайде. Це можна тлумачити з такою ж поспішною нетерплячістю, як уряди, які занадто рано відкривають ресторани та готелі. Зрозуміло, що просто прохати про будь-що, це зовсім не те саме, що потерти чарівну лампу та загадати бажання. Можна сказати: “О! Якби це було так!”. Проте, якби молитва була простим виконанням бажань, життя втратило б свої барви, видалося б смертельно нудним; а наша людяність упала б до низького рівня споживача з безмежним кредитом, чиє нереалізоване життя буде змарноване на виконання бажань. Якби Ісус мав на увазі це, і якщо б отримання того, про що просимо, означало миттєве задоволення потреби, ми б незабаром благали усунути це велике благословення. Ми б воліли страждати якось по-іншому, більш природнім чином.

В останніх рядках присутнє набагато глибше розуміння таємниці життя. Ісус порівнює доброго батька з Богом. Якщо дитина просить у батьків хліб, чи дадуть їй батьки отруйну змію?* «Так само Отець ваш небесний дасть добра тим, хто просить у Нього».

Чи означає це, що маємо прохати чогось виняткового? Просіть, але з того місця, де уява не затьмарює справжнє прагнення. Шукайте, але шукайте всередині, а не зовні. Шукайте, не уявляючи, що саме ви шукаєте. Постукайте у двері, які не відчиняються, і чекайте іншого способу увійти. Стукайте в двері з обох сторін.

Читання завершується Золотим правилом, спільним для усіх традицій мудрості, -універсальним ключем до реальності. Це те, що ми маємо робити, якщо бажаємо отримати, знайти, відчинити двері: поводитись з іншими так, як ми хотіли б, щоб вони поводилися з нами.

«Чи ж є між вами хтось такий, що, коли син попросить у нього хліба, дасть йому камінь? Або коли попросить рибу, дасть йому гадюку?» (Мт 7:9-10)

Середа I тижня Великого посту

Перспективний молодий суддя потрапив під духовний вплив суфійського вчителя та розпочав шлях духовного пробудження. З часом він відмовився від суспільного становища та статусу, і став дервішем, членом суфійської ложі, спільноти, яка зібралася навколо шейха. Він був щасливим, не мав сумнівів в своєму рішенні та був сповнений великого ентузіазму та надій.

Через деякий час, повільно, майже непомітно, його его стало чинити спротив, скаржачись: «Це було так шляхетно, відмовитися від всього та піти духовним шляхом. Люди в захопленні від тебе».  Він був щасливим іти особливим шляхом – «шляхом любові», як називав його шейх, – під наставництвом поважного вчителя. «Але, – шепотіло його его, – ти дуже відрізняєшся від інших учнів. Ти освічений, маєш корисні зв’язки, ти гарний лідер. Ти вартий визнання за такі якості».

Одного разу шейху принесли на розгляд певну справу, що стосувалася нерухомості. Наш новачок з гордістю запропонував свої послуги, зазначивши, що це його спеціалізація, про яку він «знав все». Він не зміг приховати самовдоволену посмішку та втіху від можливості застосувати свої таланти. Вчитель подивився на нього з любов’ю, та водночас пронизливо, і відповів, що в спільноті є для нього особлива робота, яку колишній суддя виконуватиме краще за будь-кого. Посмішка на обличчі новачка стала ще ширшою. Шейх повів його у внутрішнє подвір´я будинку спільноти та показав собаку. Він дав молодому послушникові миску і сказав: «Твоє завдання відтепер годувати нашого собаку та піклуватися про нього». Коли ж наставник відвернувся, щоб іти у своїх справах, новачок вибухнув гнівом та з обуренням жбурнув миску на землю. Шейх повернувся та мовчки поглянув на нього.

Врешті він слухняно годував собаку кожного дня та терпляче долав своє его, коли перебував на самоті та, особливо, при зустрічі з людьми зі свого минулого, яких потішало його нове низьке становище. Йому допомагала особлива увага духовного наставника, і він досяг прогресу у виконанні цього послуху, що був подібний до повторення мантри. Однак це викликало заздрість у іншого послушника спільноти, молодого високопоставленого посадовця. Заздрість переросла в неконтрольовані ревнощі до того, як шейх ставиться до новачка та як зростає повага до нього у спільноті. Заздрісник вигадав та розповсюдив наклеп на свого суперника та доньку шейха.

Постраждавши від наслідків обмови, наш герой дуже страждав не лише за себе, а також за репутацію дівчини. Він був обурений, розлючений та сповнений рішучості протистояти наклепу; тому розповів своєму вчителю, що відбувається. Шейх вислухав, а згодом відповів йому: «Ти зазнав невдачі». Він мав мовчки знести це випробування. Наставник подивився на нього з прохолодою та наказав залишити спільноту.  В сльозах, розбитий та спустошений він знов вийшов в світ, як подорожній, що блукає пустелею, з порожніми руками.

Звісно, це не кінець історії. Але вона ілюструє процес боротьби з его, через який має пройти кожен, хто медитує та рухається від поверхні до більш глибоких рівнів «шляху любові». Оскільки Великий піст – час особливих розмірковувань над мандрівкою цим шляхом, ця історія можливо допоможе зрозуміти, де саме ми перебуваємо та з якими проблемами зустрічаємося в теперішньому моменті.

Вівторок I тижня Великого посту

Він зберігав це в таємниці відколи пам´ятав себе. Захист прихованого став пріоритетним рефлексом, що впливав на усі подальші рішення в його житті. Згодом він ніколи не мав певності чи знає, що робить, чи ні. Іноді він думав, що знає, але потім відганяв або просто витісняв ці думки. Він приховував цю таємницю навіть від себе, хоча знав про неї більше, ніж будь-хто інший. Що саме було таємницею? Реальна подія, чи причини, які дозволили їй відбутися, а може лише сором, який подія незрозумілим чином залишила в ньому?  Що змусило його побудувати ідентичність, хибність, нещирість якої лише збільшували його сором?

Ця подія  – огидне зловживання повноваженнями дорослого над дитиною, збезчещення та приниження, які викликали розгубленість, бо заперечували те, на що дитина мала безумовне право очікувати, в чому мала бути цілком певною – в тому, що її люблять і про неї піклуються. Причини цієї зради були частиною дорослого, цілком незрозумілого в дитинстві, світу помсти і влади. Пекучий сором, від якого неможливо позбутися, буквально вкарбований в основу особистості, яка іншим здавалася чарівною і принадною. Ще з дитинства це зробило його нездатним поступатися іншим, любити і навіть з повагою трактувати іншу особу, – за винятком рідких і коротких періодів, поки він знову не вдавався до втечі.

Його випадок особливо важкий. Але ми всі схильні зберігати в таємниці те, що завдало нам болю і покрило соромом. Усю цю систему болю, сорому та таємничості можна назвати гріхом. Падіння Адама та Єви у Книзі Буття описує це чесно та відверто. Той, хто не впізнає себе в цій історії, повинен вивчити її напам’ять.

Великий піст – це можливість поміркувати, що для нас гріх. До тих пір поки ми не виправимо своє розуміння гріха, ми не зможемо збагнути чим є благодать. А нездатність розпізнати благодать – вагомий недолік. Недавно я помітив, що безліч рекламних кампаній з продажу задоволень (шоколад, серіали Netflix, спа-салони) вживають термін «гріх»  для привернення уваги, або просто, щоб спокушати нас тим, що знаходиться на межі пристойності або забороненим плодом. Це може здаватися доволі невинним, проте є небезпечною дурістю, бо обмежує гріх виключно до сімох смертельних проявів і відволікає нас від справжньої природи гріха та його глибокої плями на стані людини.

Там, де збільшився гріх, там помножилась благодать (Рим.5,20). Благодать – це нескінченна і безумовна пропозиція божої допомоги.  Єдине, що потрібно, щоб благодать пролилася наді мною – всього лиш визнати, що я потребую допомоги, я допустив помилку та бажаю її виправити. Вражаюча благодать приходить в одкровенні, що будь-яке зцілення – а прощення безумовно є зціленням – за своєю суттю є самозціленням. Благодать зриває з нас покривало сорому і відкриває, що завдяки Божій милості ми володіємо потужною силою, яка перевершує все, що могло б нас поневолити або зганьбити.

У ніч Великої Суботи в темряві, яку порушує лише світло пасхальної свічки, ми оспівуємо вдячність за гріхопадіння, бо воно принесло благодать, яка значно його перевершила. «O felix culpa, qui talem ac tantum meruit habere Redemptorem!» – «О щаслива провина, яка дарувала нам такого великого Відкупителя!».

Понеділок I тижня Великого посту

Як ви реагуєте на слово «спокій»? Пов’язуєте це з рівновагою, балансом, порядком, тишею? Чи, можливо, з бездіяльністю, застоєм, спадом, пасивністю? Спокій динамічний чи статичний? Ціль, яку ми прагнемо здобути, чи обставина, яку намагаємось здолати якомога швидше? Завдяки досвіду медитації ми радше уникнемо однозначної відповіді, зазначивши, що «все відносно», адже ті, хто медитують, здатні побачити сильні сторони будь-яких протилежностей.

Ймовірно, наше сприйняття дійсно залежить від обставин, проте, все-таки, ми надаємо перевагу одній з концепцій. Те що ми обрали, приховує або страх або прагнення до спокою. Якщо ви занадто активні, спокій здасться привабливим. Якщо вам нудно, ви не працюєте, або перебуваєте на вимушеному карантині – спокій – останнє, чого вам захочеться. Як бачимо, поляризація поглядів можлива навіть щодо значення такого невинного невеличкого слова, як «спокій». Так виникає відчуття конфлікту, корінь якого криється у страху залишитися ні з чим, якщо не отримаємо все. Отже, людина з протилежною точкою зору, що немовби знаходиться на іншому березі стрімкої ріки (значно швидшої, аніж можна було б сподіватися) та без жодного містка в полі зору, –  є моїм ворогом? Нам видається, що ця людина не має рівного нам права на існування. Нас охоплює тривожне відчуття потенційного дефіциту – здається, що у нас  можуть відібрати навіть те, чим ми володіємо.

Фракції прихильників та противників Трампа у США, прихильники Брекзіту та його противники у Великобританії породили глибоке почуття поділу та відокремленості. Відбудова діалогу та відновлення довіри буде нелегким завданням для обох суспільств на довгі роки. Та невже у цілому світі можна знайти бодай один куточок, де не відбувалося подібне? Поділи руйнують хитку рівновагу в громадянському суспільстві та збурюють людей, а спокій послаблює взаємне неприйняття, і це видається привабливим. Питання лише в тому, яким чином його досягнути?

Бачимо, що твердження «все відносно», не найкращий спосіб відповісти на наші питання. Адже зовсім не обов’язково відповіддю є альтернатива «або/або». Правильна відповідь може бути «і те й інше», при цьому обидва гармонійно поєднуються між собою. Найкращий спосіб практично досягнути поєднання динамічного спокою та гармонійної діяльності – охоче присвятити час роботі для блага цього спокою. Оскільки людська природа схильна до надмірної активності (фізичної, економічної чи розумової), наша праця, як це яскраво ілюструє історія Марти та Марії, полягає в тому, щоб захистити елементи спокою та тиші; та цінувати їх, як невід´ємну складову добробуту людини. Життя Ісуса, яке стало для нас взірцем того, як має жити людина, включало як періоди усамітнення та спокою, так і періоди напруженої діяльності.

Спокій, притаманний добробуту. Молитва, піст та справедливість здатні проникнути в глибини нашого центру, де перебуває спокій. Всі ці три аспекти сприяють правильній практиці Великого посту. Йдеться про рівновагу, яку дуже важко здобути і ще важче підтримувати, як в особистому, так і в соціальному житті.

I неділя Великого посту

В п’ятницю учасниця нашої групи медитації для бізнесменів в Боневю поділилась красивою, дуже особистою розповіддю про своє життя, одночасно моторошною та веселою. За її словами, до сорока років вона була цілком зосереджена на успіху та розвагах, намагаючись досягти і того, й іншого водночас, і їй це вдалося. Раптово у її матері діагностували важку форму раку, і її життя почало розвалюватися. Тіло першим постраждало від того, що відбувалося всередині, коли вона втрачала контроль над собою: болі у м’язах та суглобах, безсоння, проблеми з диханням, почастішали панічні атаки. Тіло ніколи не обманює. Врешті, після жахливого випадку амнезії, який стався з нею під час прогулянки з дітьми у торговому центрі, вона визнала: «Так, мені потрібна допомога». Неминуче смирення стало поворотним моментом в її житті, який, зрештою, поступово дозволив їй віднайти новий внутрішній центр. Тепер вона успішно допомагає  іншим розпізнавати всі ці симптоми та зустрічати їх усвідомлено, щоби запобігти гіршому. Не всі повинні переживати подібний досвід найгіршого.

Вона розповіла, що розпочавши виділяти час, щоб нерухомо перебувати в тиші, чого вона ніколи раніше не робила у вирі неуважності – вона вперше по-справжньому стала помічати інших людей. Сидячи в парку та спостерігаючи за перехожими, вона вперше бачила не просто безлику масу облич, а вираз, почуття, комунікативні знаки. Медитація тепер є основою її нового, більш радісного та усвідомленого життя, і зараз вона ділиться досвідом з іншими людьми, які знаходяться в стані стресу.

Багато євангельських розповідей зображують Ісуса в різних побутових ситуаціях – під час трапези чи гостем на весіллі. Він досить часто використовує ці події для ілюстрації доктрин свого вчення. Чи можемо уявити, що під час своєї присутності на весіллі Він був похмурим і насупленим, або не зважав на гостей, які веселилися та танцювали? Але Ісус, навіть присутній на святі, дає нам настанови: «Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, тоді й постити будуть вони.» (Матвія 9:15) Він нагадує, що життя – це не тільки розваги та гра. Не варто сприймати реальність, як суміш приємного та неприємного для нас, поєднання світла та тіні. Заперечуючи будь-що, ми просто пригнічуємо те, з чим боїмося зіштовхнутися. Та врешті,  витіснене все одно прорветься назовні через тіло або поведінку. Істина проявиться. (Якщо ми помічаємо хворобливий потяг до новин або фільмів про те, чого ми боїмося, то варто спитати себе, чому це підсвідомо є катарсичним для нас).

Слово «скорбота» грецькою – pentos: дух скорботи в міфології та важливий елемент містичного богослов’я. В нагірній проповіді Ісус каже: «Блаженні засмучені, бо вони утішені будуть». Ми не повинні боятись, якщо інколи медитація викликатиме почуття скорботи або смутку. Великий піст може стати часом, коли ми збагнемо, що це лише природній прояв незавершеності нашої праці в теперішньому моменті (як про це свідчить жінка, про яку я розповідав на початку листа). Це частина нашого руху до повноти буття та правдивого щастя. Першою ознакою такого руху є наша здатність помічати вираз обличчя інших людей та уважно слухати, що вони говорять. Для пророка Ісаї це активне співчуття означає справедливість. Без цього аскетичні зусилля, піст, милостиня та все інше – лише тіні того, для чого вони  насправді повинні служити.

break

Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe

Переклад: Ірина Коковська, В’ячеслав Григор’єв

Фото: о.Лоренс Фрімен OSB