о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми» 2021 р. (Попільна середа…)

Попільна середа — субота після Попільної середи

Week1_Lent

Субота після Попільної середи

Попіл, яким ми посипаємо голови у Попільну середу, традиційно отримуємо, спалюючи галузки минулорічної Вербної неділі. Ці ж люди, які розмахували пальмовим віттям, вітаючи тріумфальний вхід Ісуса до Єрусалиму,  через день кричали «розіпни його». Усе непостійне. Спалювання галузок є подібним до спалення спогадів. Європейським колоніальним державам все ще складно відмовитися від імперських амбіцій. Ганьба імперіалізму перешкоджає їм  прийняти дітей колонізованих народів як частину своєї родини. Особисті спогади також міцно тримають нас. Боротьба з его однаково складна як для людини, так і для цілої нації.

Втім, життя дає нам можливість відпустити минуле та розпочати з чистого аркуша. Нехай цього разу все буде більш простим, скромнішим та добрішим. Ми потребуємо нового ставлення до нового життя – щоденних малих добрих вчинків, звільнення від жадоби протекціонізму, панування та експлуатації. Вибір завжди є: стати Царством Божим, увійти до володіння Господа, змінитися. Новий шанс цілковито доступний: Бог не такий, як ми, але Він прагне, щоб ми стали подібними до Нього.

Попіл є символом того, що все колишнє згоріло дотла. Це останній видимий знак минулого. Зрештою, учені-космологи прогнозують, що життя всесвіту так і завершиться. Прийдешній апокаліпсис. Багаття марноти сьогоднішнього світу.

У нас не має іншого виходу, окрім поступово навчитися приймати свою смертність: смертність усіх прив’язаностей, грандіозних проектів, планів та фантазій. Жертва Голокосту була принесена єдиному, що реальне –  теперішньому моменту. Так і в медитації – жертовне багаття повторення мантри. Будь-яка втрата болюча, проте не насильницька. Це переображення великою любов’ю, яка вільна від жодних прив’язаностей, та ні за що не чіпляється. Смерть его жахлива, проте значно тонша та делікатніша, аніж змальовує наш страх. Все залежить від того, наскільки довго ми будемо опиратися цьому процесу. Святий Франциск оспівував смерть, яка переображує: «Слава Тобі Господи, за смерть тілесну, сестричку нашу, що перед нею ніхто з живих укритись не може.»

На наших устах – попіл. Невдовзі язик відчує солодкість Слова Божого. Отрута, яку проковтнули, стає ліками. Медитація повертає нас на землю. Бог сказав Адаму: «Ти прах, та в прах повернешся». Істина непостійності, про яку ми намагаємося забути, наче пункт порядку денного, який ніхто не збирався обговорювати, та зненацька він став головним на повістці дня. Попільна середа готує до Страсної п’ятниці. Страх згорає у вогні любові.

Великий піст – час радісної скорботи – втрати та зцілення, відновлення справжнього здоров’я. Ми позбуваємося підроблених ліків, фальшивих втіх. Ми зустрічаємось з цілковито оголеною реальністю, без жодних прикрас. Ми відкриваємо невимовну красу, скарб у глиняних посудинах. Святий Грааль. Таємниця алхіміка. Дорогоцінна перлина. Повернення блудного сина. Ненароджене вічне життя, що не зазнає смерті. Вічне народження, що поглинає смерть.

Нема чого страхатися. Не бійтеся нічого.

Ісус сказав – не журіться, нехай ваше обличчя сяє, бо не маєте про що журитися. Дозвольте попелу розвіятися. Вимовляйте ваше слово, вашу мантру, як закохані.

П´ятниця після Попільної середи

У вівторок доктор Баррі Вайт провів уже другий щомісячний онлайн семінар з питань здоров’я, разом із нашою спільнотою в Боневю. Семінар привернув неабияку увагу, завдяки глибокому та цілісному розгляду питання, чим, власне, є здоров´я, та, безперечно, на тлі стурбованості та зацікавленні людей своїм фізичним та ментальним благополуччям під час пандемії. Доктор Вайт помістив медитацію в центрі моделі здоров’я, що об’єднує різноманітні аспекти, про які йтиме мова в наступних бесідах, наприклад сон, вправи, дієта та біль.

Міркування Баррі на цю тему розвивалися роками, і зараз ми отримуємо від цього користь. Деякі люди, роздумуючи над предметом, перестрибують з гілки на гілку,  залишаючись на тому ж рівні мислення. Він, навпаки, послідовно заглиблюється та демонструє кореневу систему, що підтримує ціле дерево знань. Цього разу мене особливо вразила його думка, що ґрунтується на погляді Джона Мейна –  для того, щоб подолати наші обмеження, ми спочатку повинні їх прийняти. Баррі застосував цей принцип до нашого здоров’я.  Іноді, варто просто прийняти вади власного тіла, розуму чи характеру, навіть свою смертність. Таємничим чином це прийняття відкриває нові джерела та способи зцілення, і, одночасно, ми отримуємо унікальне особисте розуміння значення страждання.

Якнайкраще ми пізнаємо ці речі на власному досвіді, який дозволяє засвоїти  надбані знання, так, щоб ніколи їх не забути. Це відбувається не лише під час переживання драматичних подій, а також і дрібних неприємностей, таких як погане інтернет-з’єднання під час виступів на онлайн-конференції.  Загалом  Wi-Fi начебто працював, але кожного разу, коли я говорив, на екрані мерехтіло зловісне попередження: «Мережеве з’єднання нестабільне», наче повідомлення, що вирвалося з темної діри в центрі Хмари. Кожного разу, коли я сподівався на краще, зв’язок переривався, мої слова зникали в ефірі, і доводилось чекати, щоб побачити чи відновиться з’єднання та коли це відбудеться, що врешті решт таки трапилося. Я не був настільки внутрішньо нестабільним, щоб гримнути ноутбуком до підлоги, але зізнаюсь, що після кільканадцятої вимушеної перерви було досить важко віднайти в собі четвертий плід Духа (терпіння). Врешті я зрозумів, що найкраще, що я можу вчинити – це прийняти існуючі обмеження, хто б не був в них винен, якщо хтось був! Незабаром я збагнув, що слід обрати між аудіо та відео, та справедливо розсудив, що необхідно, щоб мене чули, а не лише бачили. Боротьба з розчаруванням та нетерплячістю  цього разу завершилася.

Одна молода особа сказала мені, що довго та невдало шукала відповіді на особисті «чому?», та медитація навчила жити зі своїми невдачами, щоб відшукати причини. Він був впевнений, що колись отримає відповіді, але зовсім не так, як уявляв раніше.

 Ми б змарнували Великий піст, якби бачили в ньому лише заклик докласти потужніших зусиль, тренувати силу волі, та краще зрозуміти наші особисті “чому?”.  Споглядальний погляд на піст, як і розуміння здоров’я, яке ми досліджуємо на семінарі, вимагає зосередженої та постійної споглядальної  практики. Це робить  нас здатними до навчання. Так ми пізнаємо, що боротьба з нашими обмеженнями за допомогою его, лише посилює його. Натомість прийняття обмежень з істинною любов’ю до себе здатне перетворити їх у міст поза межі его.  Саме так наші обмеження стають нашими друзями за межею будь-яких майбутніх непорозумінь.

Четвер після Попільної середи

Отже, попіл позаду. Час діяти. Навіщо ми звершуємо Великопісні практики, відмовляємось від чогось, або додаємо щось нове? Ми прагнемо стати більш усвідомленими, більш уважними, більш присутніми в тому, чим та як ми живемо. Усвідомлення смертності, як я говорив вчора, допомагає загострити наше відчуття життєвої сили. Т.С. Еліот* чудово пише про те, як ми живемо та дихаємо минулим, – і це не просто ностальгія:

У старого попіл на рукаві —
Згоріли пелюстки троянд живі.
В повітрі повисли порох і дим,
Де колись підносився дім.

Отже, минуле завжди присутнє в теперішньому, але коли ми приймемо його, то більше його не боїмося. Якось я довідався, що ми в буквальному сенсі складаємося із зоряного пилу, що всі атоми та елементи нашого тіла походять із незліченних поколінь зірок за останні 4,5 мільярда років.

Минуле постійно змінюється, коли ми свідомо стаємо з ним одним цілим. Цього вимагають від нас різні етапи нашого життя, щоб ми навчилися перебувати в теперішньому моменті.

Зараз я перебуваю на острові Бер Айленд. Можливо моє відлюдництво не настільки тривале, як слід було б, однак, щодня воно навчає і благословляє мене, вказуючи на присутність всіх речей в теперішньому моменті. Погода, внутрішня та зовнішня, як завше мінлива, але вона утворює дивовижний орнамент на тканині реальності, і в цьому візерунку можна побачити вплетену в нього нитку істини, наче золоту жилу в кам´яній породі. Після кількох буремних атлантичних днів повернулися безтурботність і спокій. Вчора я ризикнув вийти на вулицю. Здавалось, що все навколо наново усвідомлює власну красу, яка радіє поверненню до всіх куточків світу, з якими тісно пов´язана. Мене переповнила вдячність, за те, що я є частиною цього.

Неймовірно, як злагоджено діє природа, і як кожна її частина дозволяє решті бути тим, чим воно є за своєю суттю, та виконувати свою справу, не заважаючи нікому навколо. А кажани – яких, між іншим, не можна назвати моїм улюбленим проявом божественного – пронизують своїм польотом вечір. Коли я повертався, ідучи вздовж дороги, вони кружляли навколо мене, та я мав певність, що їх жодним чином не цікавлять ані я, ані моя кров. Адже увесь світ – спільнота.

А маленькі вільшанки – хоробрі та зухвалі створіння. Одна пташина сиділа на гілці та виспівувала свою пісню, хизуючись яскравою червоною грудкою. Середня тривалість життя цих птахів складає 13 місяців, але може досягати і 19 років. Як правило, їх поведінка – агресивно-територіальна, – саме тому вони співають так голосно. Проте, я певен, що їй просто подобалось видавати настільки вільний і радісний звук. Врешті, всі ми створені для того, щоб отримувати задоволення від своєї праці.

Дещиця людської праці полягає на тому, щоб розмірковувати над значенням цієї краси. Нам не вдасться пояснити це, але ми можемо бачити Логос в кожній частині, рівно як і в цілому. Слово, яке створило все, присутнє у всьому. Ми бачимо у всьому саме Його унікальність та взаємозв´язок, порядок, форму та гармонію. Це власне Його раціональність та цілковито незбагненна божественна краса.

Хорошою вправою для Великого посту буде споглядання вродженої краси та гармонії речей, зменшуючи кількість суджень про них.

* Т. С. Еліот, Чотири квартети, «Літтл Гіддінг», переклав Максим Стріха

Попільна середа

За короткий проміжок з 1347-го по 1350-й  роки, чверть населення Європи вимерла від  одного з найстрашніших спалахів чуми. Для подорожуючих було запроваджено 40-денний карантин. Лікарі почали носити шкіряний захисний одяг. З’явились дивні пройдисвітські ліки. Інфікованим людям заборонялось залишати свої домівки. Відповідальність за лихо покладалась на Бога, який в гніві своєму карає людей за гріхи. Оскільки не можливо помститися Богові, козлами відпущення найчастіше ставали євреї  (це найбільш розповсюджена  теорія змови  в історії). Лікарні були переповнені хворими. Неймовірне падіння економіки. Групи людей, які каялися та бичували себе,  влаштовували процесії по міських вулицях, співали літанії, щоби відвести Божий гнів. А також і для того, щоб розрадити, підбадьорити одне одного, бо коли ми страждаємо або опиняємось перед людською смертю, ми боїмося самотності та внутрішнього хаосу, які виявляємо всередині себе. Звичний порядок речей зруйновано,  нас починають переповнювати страхи, які ставлять під сумнів все, що ми знаємо.

Чому попіл? Це давній символ, що нагадує нам про смертну сутність людини. «Ти прах, та в прах повернешся». Адам (а це ім’я давньоєврейською означає – «земля») почув, як Бог вимовив ці слова після того, як його очі відкрилися через виявлений непослух, і ось він вперше відчув сором за свою наготу. Охоплений стражданням Іов посипав себе золою. Посипати голову попелом сьогодні – щось на кшталт магії симпатики чи гомеопатії, коли ми використовуємо найдрібніші часточки рослин, для пришвидшення процесу одужання. Будь-яке зцілення  по суті є самозціленням – але часто необхідний поштовх, зовнішня допомога. («Іди, віра твоя зцілила тебе», – каже Ісус тому, кого Він зцілив). Попіл стає знаком прийняття нашої смертності. На диво, це змушує нас почуватися краще, бо ми більше її не заперечуємо. Якщо ми здатні прийняти, що є прахом («Він знає сутність нашу, пам’ятає, що ми – порох землі.» Пс 102), то нам стає краще, – бо саме тоді ми усвідомлюємо, що ми дещо більше, ніж лише порох.

Чому власне середа? Мабуть тому, що це середина тижня. Можливо також і тому, що розпочинаємо відлік 40 днів до Пасхи. Однак, набагато важливішим є питання, як я скористаюсь цим періодом року? Чи зможу я зрозуміти, що життя – це духовна мандрівка? Адже не існує якогось  окремого “духовного життя” в межах мого існування, для котрого ми мали б  виділити окреме місце. Все наше життя – це шлях. Якщо ж це так, то як я проведу цьогорічний Великий піст?

Почнемо ж хоча б з того, що посиплемо чоло попелом. Нагадаймо собі, що ми смертні, але й про дещо більше. Цей обряд покаже нам, що в цьому ми спільні. Навіть під час пандемії (жорстокої, але не такої жахливої, як в XIV сторіччі), під час карантину, ми маємо плекати в собі почуття єдності. Замість того, щоби приєднатися до процесії самобичування, медитуйте онлайн, щонайменше раз на тиждень разом з іншими людьми. Замість носіння  веретища  та посипання попелом, промовляйте ваше слово, вашу мантру, з поглибленою увагою  та вірністю. Це більш споглядальний підхід до сприйняття ситуації, в якій ми опинилися.

 Заходьте на наш оновлений англомовний вебсайт wccm.org – там ви зможете пригадати все, що стосується основ медитації. На сторінці How to Meditate (https://wccm.org/meditate/how-to-meditate/) є таймер, невелике анімаційне відео, що знайомить з медитацією та два  безкоштовних курси.

Я з нетерпінням очікую можливості вирушити в подорож Великого посту разом з Вами. Написання цих роздумів – моя великопісна практика, яка, сподіваюся, буде корисною вам.

break

Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe

Переклад: Ірина Коковська, В’ячеслав Григор’єв

Фото: о.Лоренс Фрімен OSB