о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми» 2020 р. (Попільна середа…)

Попільна середа — субота після Попільної середи

Субота після Попільної середи

У дусі паломництва — чи то медитація, чи наш справжній життєвий шлях — ми вдаємося до повторення, щоби краще зрозуміти значення того, що ми згадуємо. Роблячи так, ми немов уявляємо минуле, як ще один вимір, у якому знаходимося. В цей момент час немов розтягується, і той спокій, який ми відчуваємо при цьому, показує, що ми — по меншій мірі, на даний момент — подолали страх часу, який по суті завжди є страхом смерті.

Намагаючись слідувати за Ісусом в усіх аспектах нашого життя, як за вчителем, другом і втіленням істини, ми згадуємо ключові моменти його життя. І ми робимо це не для того, щоб зациклюватися на фігурі історичного Ісуса: питання «що б зробив Ісус, якби Він був тут», насправді не є питанням віри. Віра каже, що Він і зараз присутній тут. Ми згадуємо історичного Ісуса, щоб більш чітко усвідомлювати Його присутність у Воскресінні. Саме це ми відчули одного ранку, коли відновили свої хрещальні обіти на річці Йордан.

Як влучно зауважив Марк Твен, Йордан — це не Міссісіпі. Це невелика й дуже скромна річка, образна присутність якої в біблійних історіях набагато перевищує її реальний розмір. Теж саме можна сказати й про поле Армагеддона, що так сильно впливає на близькосхідну політику американських християнських правих, і де повинна відбутися фінальна битва добра та зла, коли всі євреї повернуться до Ізраїлю: воно не є більшим за футбольне поле. Коли через багато років я повернувся в будинок свого дитинства, я був сильно дезорієнтований тим, наскільки маленьким він мені здався: я немов став велетнем у ляльковому будиночку.

Ми повинні контролювати свою релігійну уяву; саме тому апофатична, не заснована на конкретних образах молитва є невід’ємною аскезою у здорової релігії. Той факт, що Ісус був хрещений Іваном, було не так вже й просто пояснити деяким раннім християнам. Навіщо Месії, Сину Божому, потрібно хреститися? Але коли ми схиляємо голови, щоб дозволити іншій людині полити нас водою, відновлюючи давні обітниці, це стає для нас очевидним. Ми потребуємо інших людей. Те, що Ісус схилив свою голову, як ми сьогодні, підсилює Його людяність — і висвітлює нашу.

Фізичне паломництво, яке є драматичною формою lectio, приносить нам розуміння того, що Слово стає плоттю. Це не тільки сходження божественного до людини, але й розкриття того, на що людство здатне і для чого призначене. Бог став людиною, як часто повторювали отці Церкви, щоб люди могли стати Богом.

Для цього зовсім не потрібні космічні битви або знищення наших ворогів, — і це стає очевидним в славетній буденності життя Ісуса. Той, чиїми слідами ми йдемо, знав життя села, насолоджувався компанією друзів та сім’ї, відвідував весільну вечірку. І ось яке справжнє значення символу Його життя: божественне є повністю живим в усьому людському досвіді від народження і аж до смерті — а також в усьому, що трапляється поміж ними.

П’ятниця після Попільної середи

Першим записаним «знаком», показаним Ісусом публічно, була зовсім не лекція в синагозі, не меседж в твітері і не написана книга. Це сталося під час весілля в Кані в Галілеї, яку він відвідував з сім’єю та друзями. Його мати сказала йому, що у господарів закінчилося вино. Не піднімаючи особливого шуму, він перетворив багато води на дуже хороше вино.

Що сталося в той момент «насправді» — і як це стало символом, переданим спочатку усною традицією, яка згодом стала традицією Нового Завіту, — приховано в історії. Але описані в цій історії обставини в будь-якому випадку важливі, особливо для третього дня Великого посту. Вино є забороненим для буддистських монахів і в багатьох інших релігійних традиціях як штучний стимулятор, що затемнює чистий стан розуму. У біблійній традиції псалом радісно вихваляє Бога за вино, бо воно «підбадьорює серце людини» так само, як масло змушує її обличчя сяяти. Святий Бенедикт також вважав, що його ченці не повинні пити вино, але, перебуваючи в Італії, він так і не зміг переконати їх в цьому, і тому в його «Правилі» йдеться лише про помірність у вживанні. У кульмінаційний момент свого життя Ісус обрав вино в якості елемента релігійного ритуалу, символу, покликаного показати нам, що Його тіло дійсно було священною мовою того, ким Він був і чому навчав.

Під час нашого паломництва до Кани подружні пари відновили свої шлюбні обітниці. Ліз і Альберт Кінг зробили цей ритуал у віці 60 років. Ми були в церкві і відмінно провели час, хоча єдине вино, що там було, знаходилося в Чаші. А після цього було так багато веселощів, сміху, оповідань, — все це стало частиною християнської поваги до шлюбу, як символу відносин Христа до Його послідовників.

Усміхнені обличчя на Месі, мабуть, відображували настрій, що панував на весіллі, на якому був присутній Ісус. А сам Ісус — хіба він був серйозним та пихатим, таким собі солідним «духовним другом», який не дуже й прагнув побувати в цих гостях, не бажав брати участь у веселощах і був потрібним лише тому, що врятував день своїм першим чудом? Або Він щиро веселився разом із друзями?

Наскільки часто ми уявляємо собі, що Ісус просто й по-людськи сміявся, — не для того, щоб цей сміх щось символізував, а тому, що це й були Його щирі почуття? Всі ми знаємо, як раптово посмішка може змінити і висвітлити чиєсь обличчя, тим самим змінюючи настрій всієї групи. Симона Вейль говорила, що посмішка Ісуса, що просяяла на весіллі в Кані, сяє й за межами того дня, поширюючись по всьому космосу, і ця посмішка — це краса світу.

Наше сприйняття краси та її різноманітних форм може бути швидкоплинним. Але те, що ми бачимо, є проблиском істинної природи реальності. Нещодавно в літаку я звернув увагу на одного стюарда. Він обслуговував весь рейс і виглядав втомленим. Однак, він посміхався, хоча його посмішка дуже швидко згасала, коли він вже не розмовляв із пасажиром. Є щось сумне в усмішці, яка зникає занадто швидко. Справжні посмішки затримуються на губах і в очах, навіть коли сигнал, що ними подається, вже не є потрібним.

Минуло чимало часу з того святкування в Кані Галілейській, але посмішка Ісуса, що сяє для нас у кожній медитації, є такою ж людською, і вона ніколи не перетвориться на порожній знак.

Четвер після Попільної середи

Нещодавно я був у паломництві на Святій Землі. Оскільки наступні сорок днів можна розглядати як свого роду внутрішню подорож до священного часу Пасхи, я подумав, що ми могли б почати ці Великопісні роздуми із думки про святі місця, пов’язані з життям Ісуса з Назарета.

Медитація, подібно до фізичного паломництва, що включає в себе буквальну подорож, різноманітних супутників і дивовижне поєднання безперервних змін із незмінною метою, є подорожжю всередині подорожі. Дійсно, наш життєвий шлях складається з безлічі невимірних шляхів, які іноді перетинаються, іноді залишаються відокремленими; іноді вони захоплюючі, а іноді фруструють нас. Але вони завжди дивні. Оскільки все завжди проходить, ми вчимося бути хорошими паломниками, адаптуючись до реальності, відкидаючи недороблені ілюзії, які, як нам здається, повинні допомогти нам впоратися зі змінами. І перша ілюзія, якої ми повинні позбутися, — це ілюзорне уявлення про Бога.

Зазвичай ми уявляємо Бога кимось за межами будь-яких змін, кимось позаземним, що не знаходиться у транспортному потоці людської історії. І якщо Бог коли-небудь спуститься на людський рівень, то, мабуть, буде подорожувати подібно до сильних світу цього, в супроводі мотоескорту (що складається, наприклад, з духовенства), — в той час, як звичайні люди будуть відтіснені убік, щоб дати Йому проїхати. Щоб переконати нас у невірності такої ідеї, Бог прийшов до нас абсолютно унікальним і незбагненним чином через молоду жінку на ім’я Марія в місті з населенням близько 150 чоловік, що називалося Назарет, у цій загубленій глушині країни, жителі якої завжди б’ються один з одним, будучи окуповані безжальної язичницької силою. Є єврейський анекдот про те, що якби єврей опинився на безлюдному острові, він побудував би дві синагоги: друга синагога потрібна для того, щоби відмовитися її відвідувати. Бог став людиною в занадто людському місці. Свята Земля одвічних територіальних суперечок.

Ісус з Назарета жив серед ремісників. Він працював власними руками. Його вчення про найглибші таємниці було проголошене мовою землеробців і простих сільських жителів. Він не говорив абстрактними сутрами, намагаючись висловити тонкість божественного. Він використовував приземлені символи, такі як скарб, похований у полі, або норовливий молодший син, який приповзає додому, підібгавши хвіст. Замість того, щоби концептуалізувати правду, він намагався, — як правило, безуспішно, — допомогти людям відкрити її для себе самостійно, дозволивши їй проявитися в їхньому звичайному житті. Пізніше деяким людям вдалося зрозуміти, що Ісус не стільки повідомляє нам істину, скільки втілює істину в собі самому. Гонець, який приніс повідомлення, сам був цим повідомленням.

У місті Назареті є бронзова пам’ятна табличка на місці будинку тієї самої Марії, де (вірите ви в це чи ні) з нею сталося відвідування Гавриїла, і вона відповіла «так». На табличці написано «І Слово стало плоттю». Це дуже хороший покажчик напрямку для початку великопісної подорожі. Священною мовою християнства є саме тіло. Моє, твоє, — кожного з нас. Так схоже на інші — і настільки ж унікальне.

Попільна середа

Справжня таємниця людини полягає в переконанні, що всім нам вкрай необхідно кудись дістатися, — але при цьому ми не усвідомлюємо, що вже знаходимося там. Адже ми б не змогли навіть подумати про якісь цілі й завдання, якби вони вже не були присутні в нашій свідомості. Тому сьогодні пропоную почати Великий піст з роздуму про Воскресіння.

Якби Великий піст не завершувався Воскресінням — він перетворився б на вельми сумний та егоїстичний час, присвячений вирощуванню якогось власного «духовного саду». Нас турбували б лише власні особисті цілі: як відмовитись від того, що нам подобається, або навпаки, зробити щось складне, що, на нашу думку, було б корисним для нас. Можливо, це так би й було, — але важливю є саме мотивація. Багато християн, і перш за все католики, будуть сьогодні вести бесіди про те, що вони збираються зробити «для Великого посту», — подібні бесіди нерідко ведуться навіть в гумористичному ключі і мають відтінок «релігійної конкуренції». «Якщо він відмовляється від алкоголю на час Великого посту, може, і мені теж варто…» Але вчення Ісуса говорить про подібні речі більш ніж ясно. Забороняється рекламувати свої «добрі справи», і навіть звучить «не дозволяйте лівій руці знати, що робить ваша права рука». Можливо, це здається занадто складним, але насправді це до смішного просто.

Коли наше его таємно керує нашою духовною практикою (а це відбувається в більшості випадків), ми несвідомо схиляємося до думки, що прогрес у цій практиці і навіть наближення до Бога пов’язаний зі стражданням або добровільним дискомфортом. Це все одно, що думати, що ми можемо заслужити любов тих, хто і так любить нас, роблячи щось неприємне для себе самих. Ми не відчуваємо себе гідними. Ми не довіряємо. Ми страхуємо наші ставки. Бог, мабуть, посміявся б над нашим небажанням вірити в очевидне.

Подібно до медитації, Великий піст не пов’язаний з духовним впливом над Богом або з поверненням контролю над нашою духовною подорожжю. Починаючи Великий піст, давайте вирішимо, виходячи з найпростішої мотивації, чи будемо ми щось робити, чи не будемо. (В серіалі «Корона» мати молодої королеви говорить їй, що бездіяльність — це найскладніша річ»). Сьогоднішній дар полягає в тому, щоб глибше повірити в дар Божої любові. Це буде неможливим, поки ми не відчуємо, що ми дійсно подобаємося Богові.

Давайте спробуємо прожити цей Піст так, щоб нарешті вилити всі залишки нашого язичницького, егоїстичного уявлення про Бога і підготуватися до воскресіння, живучи в новому світлі Христа. Старі боги померли, коли відданість їм зникла. Язичницькі боги могли виглядати потужно, але, подібно до сучасних знаменитостей, вони поглинали увагу людини і в’яли, коли вона вичерпувалася.

Істинний Бог є набагато більш реальним, цікавим і безкінечно доброзичливим. Отже, щось або нічого? Проста відданість нашій щоденній медитації і простоті мантри об’єднує обидва варіанти. (Як сказав Джон Мейн, «молитва — це невід’ємна частина християнського життя»).

break

Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe

Переклад: Захарова Марія, Альберт Захаров

Фото: о.Лоренс Фрімен OSB