о.Лоренс Фрімен OSB «Роздуми на Адвент 2019»

Адвентові медитативні рефлексії


Щотижневі адвентові рефлексії о. Лоренса Фрімена OSB звернені до всіх християн, що практикують медитацію в традиції о. Джона Мейна OSB. Мета цих роздумів полягає в тому, щоб допомогти читачеві найкращим чином зосередитися на переживанні Адвенту – часу, протягом якого ми готуємося до Різдва. Також читання цих текстів може стати стимулом вкорінити у літургічній традиції та стабілізувати щоденну медитативну практику, або поглибити її, за допомогою більш уважної підготовки до моменту нашої медитації. Щотижня, протягом Адвенту, ми будемо перекладати ці роздуми та публіковати їх на нашому сайті. Підпишіться на розсилкуchristian-meditation.com.ua/subscribe, та отримуйте Адвентові роздуми щонеділі.   

.

Advent_week2-2

II ТИЖДЕНЬ АДВЕНТУ 

Одного разу я гуляв в австралійському буші при яскравому місячному світлі. Коли ми перетинали струмок, обережно переходячи від одного каменю до іншого, я подивився вниз і побачив крихітну химерну істоту, що глузливо дивилася на мене з води. Я був здивований, але не переляканий, і відступив, щоб вдивитися уважніше. Але все зникло, і я зрозумів (з деяким смутком), що це була лише гра світла і моєї уяви.

Стародавні боги давно покинули людство. Вони були вигнані наукою і остаточно зникли, коли люди краще зрозуміли власне несвідоме. У цій точці нашої еволюції ми можемо домогтися набагато більших успіхів, не намагаючись повертатися до старого. Можливо сучасний світ став більш нудним. Але новий порядок речей, новий заповіт, народження якого ми готуємося святкувати, виганяють страхи, пов’язані зі старим порядком. Світ, в якому ми зараз знаходимося — це світ більшої свободи, більш зрілих відносин з божественним. Тут ми вчимося чекати в радісній надії навіть у відсутності, навіть у порожнечі. Ми чекаємо з уявою, що є вільною від образів, відчуваючи реальну присутність, яка повинна проявитися у всьому, скрізь, завжди.

Людство весь час вагітне цією присутністю. Звичайна людська вагітність вчить майбутніх батьків, що очікування — це не затримка або відстрочка. Це підготовка і дозрівання. Це справжня терплячість, яка вчить нас, що час може бути підкорений тільки з плином часу. І тому немає причин для нетерпіння, поки в утробі зростає нова форма життя. Поки таємниця зростає, триває звичайне життя: шопінг, кулінарія, будівництво, спілкування з друзями. «Боже Царство, як та людина, що кидає в землю насіння, і чи спить, чи встає вона удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає людина, як….» (Мк 4:27). Очікування у вірності тому, що росте, є справжнім моментом.

Коли відбувається народження, диво завершеності супроводжується тривогою турботи про те, що ми вже любимо та що все ще є дуже вразливим. У новому житті завжди поєднується гнучкість та небезпечна крихкість. Отже, народження — це кінець підготовки, але початок нескінченної серії етапів росту. Epiktesis — це грецьке слово, що згадується апостолом Павлом в посланні до Филип’ян та позначає рух вперед. В цьому суть всього духовного життя — немає кінцевої мети, крім подолання будь-якої мети, як тільки вона досягнута. Це може здатися утомливим, але таким є секрет нескінченного, безмежного розширення любові. Це й відображено в практиці постійного повернення до нашого слова, до мантри, у медитації.

Люди, які вперше приходять до медитації з короткочасним, цілеспрямованим розумом, часто говорять про неї як про «інструменті». Ті, для кого вона стала способом життя, шляхом до більш глибокого життя, думають про неї більшою мірою як про живі відносини, як про історію розвитку любові. Поет Рільке писав, що «навіть між найближчими людьми існують нескінченні відстані, тож коханці сходяться у безодні, один в одному».

Життя і час Адвенту запевняють нас, що шлюб нескінченності і близькості є втіленням, повним втіленням.

.

IMG_0717-2

I ТИЖДЕНЬ АДВЕНТУ 

Час починає бігти до Різдва … просто зараз.

Якби ми втратили будь-яке почуття священного часу, то просто крокували б нашим життям, як якомось невиразним ландшафтом. Життя стало б лише виснажливим циклом роботи, відпочинку, купівель, розваг, рішення проблем, де ми постійно намагаємося втекти від пожираючого нас почуття незавершеності або втрати. Священний час забарвлює такий монохромний світ в свій колір (для Адвента цей колір — фіолетовий). Це пробуджує в нас почуття очікування, визначеності в невизначеності, хвилюючої неминучості одкровення реальності, яке не розчарує і вже точно не виявиться ілюзорним.

Священний час Адвенту не просто нам щось обіцяє: він наполягає на тому, що щось реальне (а точніше, Хтось) наближається до нас, проходячи крізь території нашого життя. Ми граємо в гру священного часу і вчимося тим серйозним речам, яким може навчити тільки гра. Ми очікуємо, щоб побачити, що (Хто) прийде до нас, допомагаючи нам впоратися з тривожним сумнівом (який легко може стати гіркою пігулкою): а раптом нічого до нас так і не прийде? І, здається, нічого вже не може зробити наше порожнє очікування ще більш самотнім. Якщо нічого не приходить, ми знову залишаємося самі. Але якщо ми не будемо обтяжені прив`язаностями і корисливістю, тоді очікування відповість нам взаємністю. Адже Той, хто рухається в часі нам назустріч, чекає зустрічі з нами, визнання й обіймів, що знаменують нове прибуття. І, коли б воно не трапилося, воно в буквальному сенсі буде дивовижним.

Священний час Адвенту дає нам можливість замислитися над тим, наскільки свідомо ми живемо. У звичайному житті ми навряд чи розмірковуємо про скільки б то не було глибокі речі довше, ніж протягом кількох хвилин, вирваних з буденної суєти. Роздуми починаються із задавання собі питань. Чи приймаємо ми момент реальності, в якому перебуваємо, в усій повноті? Або ж ми просто фантазуємо про щось, що знаходиться в минулому або майбутньому? Чи справді ми знаходимося в стані очікування? Істинне перебування в теперішньому означає чекати, залишатися в реальності та знати, що в нерухомості народжується мудрість: знання про те, що те, чого ми чекаємо, вже перебуває з нами. Таке очікування і є справжньою надією — не тою звичною для нас сумішшю з мрій та бажань — але стійкою впевненістю в тому, що остаточний результат вже стався, і зараз лише чекає свого народження в рамках конкретного часу й обставин. Досягнення цього стану вимагає частої, а часом і болісної, відмови від ілюзій та егоїстичної уяви. Ілюзії ж мають властивість повертатися до нас знов і знов. Отже, нам потрібна регулярна практика. І, якщо ми зможемо зберегти вірність нашій зустрічі з Реальністю двічі в день протягом наступних декількох тижнів, цей час буде проведено з користю.

Чи дійсно ми чогось чекаємо? Або ми просто тікаємо від сумнівів, що в цій тиші і спокої нічого не відбувається? Очікування — це не роздуми про наше почуття розлуки або незавершеності, а також не потурання страху, що ми ніколи не станемо цілісними. Очікування означає відмову від цих нав’язливих думок і почуттів, а також вихід з орбіти нашого наляканого его. Також воно означає і трепетний відгук по відношенню до краси Христа, який формується в нас зараз, і, без сумніву, народиться в часі. Отже, Адвент — це очікування любові. Але, як сказав Румі, «ті, хто любить одне одного, не просто в якийсь момент зустрічаються. Вони перебувають один в одному завжди «.

break ..

Переклад: Альберт Захаров, Марія Захарова Obl OSB
Фото: о.Лоренс Фрімен OSB

Підпишіться на нашу розсилку та отримуйте адвентові рефлексії щотижня:
christian-meditation.com.ua/subscribe