о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми 2019» (V тиждень)

V тиждень

week5

Субота V тижня Великого посту
 .

Того часу багато юдеїв, які прийшли до Марії та побачили, що Ісус зробив, повірили в Нього. Деякі з них пішли до фарисеїв і розповіли їм, що вчинив Ісус. Зібрали первосвященики й фарисеї раду і говорили: «Що нам робити? Адже ця людина робить багато знамень! Якщо залишимо Його, то всі повірять у Нього; і прийдуть римляни, і віднімуть у нас і це місце, і народ!» Один же з них, Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: «Ви нічого не знаєте ані не розумієте, що краще для вас, щоб одна людина померла за народ, а не щоб увесь народ загинув!» Це він сказав не сам від себе, але, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, – і не тільки за народ, але щоб і розпорошених Божих дітей зібрати воєдино. Отже, з цього дня вони змовилися вбити Його. Тож Ісус більше не ходив відкрито між юдеями, але пішов звідти в край, що біля пустелі, до міста, яке називається Ефраїм, і там залишався з учнями. Була ж близько юдейська Пасха, і багато людей з тієї країни піднялися в Єрусалим перед Пасхою, щоб освятитися. Шукали тоді Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: «Як вам здається? Він хіба не прийде на свято?» (Йн 11: 45-56)

У дитинстві я виховувався у багатстві католицької віри. Сила духовних символів відкрила для мене нові виміри реальності. Зрілість образу Бога, який я тоді мав, відповідала моєму віку. Але все ж я був пов’язаний з тим образом Бога, який швидше був продуктом колективної уяви — далеким, піднесеним, постійно спостерігаючим за мною, люблячим, але все ж жахливо холодним — як грабіжник банку під доглядом камер спостереження.

«Коли я був дитиною, я і говорив як дитина, я і мислив по-дитячому і міркував по-дитячому. Але коли я став дорослим, то залишив все дитяче позаду» (1 Кор 13:11) Апостол Павло наполягає на тому, що ми повинні зростати у своїй релігійності та прагнути до прориву — не до умоглядних конструкцій, але до самої реальності божественного виміру буття. «Краще щоб одна людина померла за народ, а не щоб увесь народ загинув» — ці слова з сьогоднішнього Євангелія походять від первосвященика, який з найбільшою політичною жорстокістю, яка коли-небудь була присутня в коридорах влади, дає нам ключ до зростання нашого розуміння історії Пасхи. Дуже скоро ця історія буде повторена ще раз для всіх, хто стежить за літургією.

Коли я був дитиною, мені було дано просте, насправді дуже спрощене, пояснення цієї історії, що розвіює всі міфи. Погашення боргу. Страждання і смерть Ісуса, невинного жертовного ягняти, пояснювалися як погашення боргу, який людство мало перед добрим і люблячим Творцем. Борг описувався історією Едему та фатального куштування плоду, що впустив смерть і страждання до реальності людського буття. У тій формі, в якій мені це було розказано у дитинстві, це було схоже на інверсію історії про Санта-Клауса. Санта-Клаус приходить і щось тобі дарує. У поверхневому поясненні відносин Бога і людства, Бог-Отець карає людей за те, чого вони не робили, і називає це первородним гріхом. Це схоже на заборгованість по кредитній карті, яку ви не можете погасити, і борг стає все більше і більше.

Після певного віку і рівня роздумів такий погляд стає образою для інтелекту більшості людей. Ці люди шукають кращого пояснення або взагалі починають шукати істину в інших напрямках. Коментар первосвященика допомагає. Він демонструє ту універсальну динаміку, яка прихована в кожному людському суспільстві і в усіх суспільних відносинах. Рене Жирар, французький мислитель, назвав це механізмом «офірного цапа» («козла відпущення»), коли під час кризи соціальна група звинувачує в своїх бідах невинну жертву. Невинні приносяться у жертву, настає тимчасовий мир, жертва визнається священною. Ми як і раніше робимо це з євреями, геями, іммігрантами — з усіма, хто є «іншим» для більшості.

Страсті Христові відображають цю універсальну динаміку, але показують нам абсолютно унікальну сторону Жертви. Маски зняті — але всі ми як і раніше продовжуємо використовувати цей зручний для себе механізм, вибираючи неусвідомлення того, що робимо. Піст і медитація здатні змінити цей вибір і змусити нас усвідомити, що ми робимо і якими є наші справжні стосунки з Отцем. Проблема не у божественній природі, а в людській психіці. Як ви можете допомогти людям зростати та приймати відповідальність за себе? Ставлячись до них як до дорослих. Пасхальна історія — для дорослих.

Однак потрапляючи в натовп, люди поводяться як тварини або маленькі діти. Ми йдемо з сильними і топчемо слабких, якщо це здається нам найбезпечнішим. Історія, яку ми скоро перекажемо, розкриває найглибшу самітність того, що є альтернативою натовпу. Ми побачимо, як особистий людський досвід і вічний міф зливаються. Відторгнення, страждання, смерть і гробниця — це випробування, пережиті на самоті конкретною особистістю. Але це не вся історія, і, на щастя, це не кінець історії.

П’ятниця V тижня Великого посту
 .

Того часу юдеї знову підняли з землі каміння, щоб каменувати Ісуса. Ісус відповів їм: «Багато добрих діл показав Я вам від Отця. За яке з цих діл Мене каменуєте?» Відповіли Йому юдеї: «Не за добре діло каменуємо Тебе, але за богозневагу, за те, що Ти, будучи людиною, робиш себе Богом!» Ісус відповів їм: «Хіба не написано у вашому законі: “Я сказав: ви – боги”? Якщо богами назвав Він тих, до кого було слово Боже, – а Писання не може бути скасоване, – то про Того, кого Отець освятив і послав у світ, ви кажете, що Він зневажає Бога, бо Я сказав: “Я Божий Син?” Якщо Я не роблю діл Мого Отця, то не вірте Мені; якщо ж Я роблю, то хоч не вірите Мені, – вірте ділам, щоб ви пізнали й знали, що Отець у Мені, а Я – в Отці». І знову намагалися схопити Його, але Він уникнув їхніх рук. Тож пішов знову на другий бік Йордану, на те місце, де Йоан колись хрестив, і залишився там. І багато людей прийшло до Нього. Вони говорили, що Йоан не зробив жодного чуда, проте все, що говорив Йоан про Нього, було істинним. І багато хто там повірив в Нього. (Йн 10: 31-42)

Чим можуть бути ці справи Ісуса, ця Його праця — тоді і зараз?

Після того, як Св. Антоній Великий провів у пустельницькому медитативному усамітненні двадцять років, його друзі очікували знайти його мертвим або божевільним. Замість цього він постав перед ними фізично і розумово здоровим, сяючим і гранично раціональним. Всю решту життя він займався лікуванням хворих, розрадою скорботних і примиренням ворогуючих. Це чудові приклади, що пояснюють нам, що означає блага праця та осмислене життя. Але праця Ісуса виражає набагато глибший стан буття. Той, хто доторкається цієї праці у глибині себе і залишається там, отримує можливість змінювати розум оточуючих — навертати до тієї ж глибині всередині себе. Ви можете вірити в таку людину, а можете не вірити. Або, принаймні, ваша думка про цю людину є другорядною по відношенню до реального досвіду того, як щось вас доторкнулось і ви були переображені. Віра в те, що ви бачите в чиїх-небудь справах, допомагає вам зрозуміти, хто саме насправді стоїть за цими справами.

Це вказує на певний вид лідерства. Але це не те лідерство, яке визначається тільки результатами і успіхом або харизматичною силою переконання. Це лідерство, що проявляє прихований вимір блага як всередині кожного нас, так і в основі всіх людських відносин. Це є чимось зворушуючим та воістину революційним, тому що багато з наших уявлень про себе і оточуючих побудовані на серйозній недооцінці нашої глибинної благості. Часами все є набагато гірше — всі ми володіємо низьким рівнем почуття самих себе і фундаментальною недовірою до оточуючих.

«Якщо земні правителі всю свою увагу спрямовують на розкіш своїх палаців — поля заростають бур’янами і зерносховища порожні. Такі земні правителі одягаються в розкішний одяг, носять гострі мечі, не задовольняються простою їжею, збирають для себе надмірні багатства. Це є порушенням Шляху.» (Дао Де Цзін, 53)

Соціально-дестабілізуючий вплив величезних контрастів у добробуті суспільства стає все більш очевидним. Чи не буде розумним вважати, що Brexit може бути пов’язаний з майже чотирма мільйонами дітей, що живуть в бідності у Великобританії? У шостому столітті до нашої ери, коли Лао Цзи писав свій трактат, соціальні очікування сильно відрізнялися від наших сучасних, але уявлення мудрої людини про сутність добра завжди залишаються тими ж. З цим розумінням приходить образа і глибока печаль пророків, коли вони бачать, наскільки ми всі помиляємося і наскільки безжально і несправедливо ми можемо діяти у цьому стані омани.

Містичний сенс Пасхи, до якої ми готувалися майже шість тижнів, не можна відокремити від її дії всередині нас. Йдеться в першу чергу не про віру, а про досвід. Віра росте з досвіду. Коли Воскресіння доторкається нас, ми повертаємося до життя з новими поглядами і радикальним викликом по відношенню до всіх наших цінностей.

На жаль, для тих, хто думає, що путівник і є самою подорожжю, розуміння того, як все це відбувається, можна отримати, тільки пройшовши весь шлях, що веде до воскресіння. Страждань і остаточних втрат в кінцевому результаті не уникнути. І це добра новина.

Четвер V тижня Великого посту
 .

Того часу Ісус сказав юдеям: «Воістину, воістину кажу вам, що коли хто збереже Моє слово, не побачить смерті повік!» Тоді юдеї сказали Йому: «Тепер ми довідалися, що Ти біса маєш. І Авраам помер, і пророки, а Ти кажеш: “Коли хто збереже Моє слово, не скуштує смерті повік”. Хіба Ти більший від нашого батька Авраама, який помер? Та й пророки повмирали. Ким Ти себе самого робиш?» Ісус відповів: «Якщо Я буду прославляти себе самого, то слава Моя – ніщо. Мій Отець є Той, хто прославляє Мене, Той, про кого ви кажете: “Він – наш Бог!”; та ви Його не пізнали, Я ж Його знаю. І якщо я скажу, що не знаю Його, то буду подібним до вас – брехуном, але Я Його знаю та зберігаю Його слово. Авраам, ваш батько, розвеселився, тому що мав побачити Мій день – і побачив, і зрадів!» На це юдеї Йому сказали: «Ти не маєш ще й п’ятдесяти років, а вже бачив Авраама?» Ісус їм сказав: «Воістину, воістину кажу вам: Перш ніж був Авраам, – Я є!» Тоді схопили каміння, щоб кидати в Нього. Ісус же скрився і вийшов з храму. (Йн 8: 51-59)

Напевно багато хто з вас подумав, що будь-яка людина, яка почула ці слова Ісуса, навіть якщо вони здалися аж надто божевільними або геніальними, спочатку мала би попросити пояснити їх зміст, а вже потім починати кидати каміння. Як би там не було, в цьому і в інших висловлюваннях, що починаються зі слів «Я є», Ісус розкриває інший вимір реальності, який настільки відрізняється від нашого звичного способу сприйняття, що ці слова завжди сприймаються як загроза для усталеного порядку.

При тоталітарних режимах найбільшу загрозу представляють поети і художники. Тих, чий опір владі здійснюється звичними політичними або насильницькими методами, набагато легше придушити. Але великі мислителі першими передчувають зміни і змінюються самі, — чого ми не можемо сказати про соціальні структури. Бачення і ідеї окремих геніальних особистостей, народжені безпосереднім досвідом, відкривають нові виміри реальності для всіх інших. Згадаймо одну з найбільших сучасних математиків, Еммі Нетер. Нарівні з Ейнштейном, вона відкрила нові способи наукового сприйняття, які назавжди змінили спосіб бачення речей в алгебрі та фізиці. Її оригінальні ідеї настільки глибоко увійшли в саму концептуальну основу цих наук, що сьогодні її навіть рідко цитують. Вона не просто доповнила словник, але розширила саму мову.

Ісус зробив подібне для всього людського погляду на світ. Ось чому так сумно, коли Його революційні висловлювання, породжені безпосереднім досвідом єдності з Отцем, відокремлюються від Його істинних глибинних намірів і просто використовуються для захисту тих чи інших моральних систем або громадських структур. Ми можемо сказати, що люди споглядального складу є істинними революціонерами. Але справжні революціонери, в якій сфері вони б не діяли, є людьми споглядання вже за самою своєю природою — і містиками в своєму баченні реальності.

Цілком зрозуміло, чому Ісус вважався небезпечним для пануючого порядку, — але ця «небезпека» існувала на набагато більш глибинному рівні, ніж це могли собі уявити Його критики. Потрібна була Його смерть на хресті, щоб вивести Його з-під удару репресивної влади Його критиків і звільнити Його бачення (Його Дух), що продовжує проникати в людську свідомість, щоб змінити реальність. Звичайно, було б непогано, якби влада визнала і вислухали Його. Але цього ніяк не могло трапитися, враховуючи що прийняття такого нового погляду загрожувало не тільки офіційним структурам, а й усьому, на чому люди будували своє життя. Ніхто не хоче піддаватися тотальній трансформації. Нам подобаються саме ті зміни, які ми можемо контролювати. Таким чином, жорстке неприйняття Ісуса з боку сучасників мало статися. Навіть ті, хто любив Його, не розуміли Його.

Наша щоденна духовна практика і майбутні дні великодніх містерій налаштовують нас на те, щоб побачити і зрозуміти, що мав на увазі Ісус, коли використовував вираз «Я є». Ісус вказував не на себе, але за межі себе. Він не говорив, як побоювалися ті, хто хотів побити його камінням або ті, хто розіп’яли Його: «Я — Бог». Він говорив: «Бог — Я» (Бог — моє справжнє Я).   

Середа V тижня Великого посту
 .

Того часу промовив Ісус до тих юдеїв, які повірили в Нього: «Якщо ви будете перебувати в Моєму слові, тоді справді ви – Мої учні, і пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить». Вони відповіли Йому: «Ми є потомством Авраама і не були ні в кого й ніколи невільниками! То як же Ти кажеш: “Ви станете вільними?”» Відповів їм Ісус: «Воістину, воістину кажу вам, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха. А невільник не залишається в домі навіки; син же залишається навіки. Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільні. Знаю, що ви є потомством Авраама, але шукаєте, як Мене вбити, бо Моє слово не вміщається у вас. Я кажу те, що побачив у Отця, а ви чините те, що чули від вашого батька». У відповідь вони Йому сказали: «Авраам наш батько!» Каже їм Ісус: «Якби ви були дітьми Авраама, ви чинили б діла Авраамові; нині ж ви шукаєте, як вбити Мене – людину, котра сказала вам істину, яку почула від Бога. Авраам такого не робив. Ви робите діла вашого батька!» Тоді вони сказали Йому: «Ми не від перелюбу народилися; одного Отця маємо – Бога!» Сказав їм Ісус: «Якби Бог був вашим Отцем, ви любили б Мене, бо Я від Бога вийшов і прийшов, – Я не сам від себе прийшов, але Він Мене послав». (Йн 8: 31-42)

Вчора я бачив новонароджених ягнят. Як і маленькі діти, вони скакали по всьому спектру емоцій, від нав’язливої прив’язаності до матері до безмежної енергії у дослідженні цього «чудового нового світу». Вони були чарівні, нескінченно захоплюючі та чудові. Ну, може і не нескінченно, але все одно, дуже милі. Я подумав: «Невже хтось здатний бажати їм зла?» Мабуть, саме їх невинність робить їх таким потужним символом насильства над безневинними. Від пасхального ягня, що буле принесене у жертву в темні дні Виходу, до Агнця Божого, якого ми вітаємо у кожній месі.

Зараз світ всюди зеленіє. Знову з’являються родючі запахи, давно поховані в холодній землі. Довга самотність зими витісняється нескінченними новими взаємовідносинами всіх видів живих істот, що виникають немов з нізвідки. Вони з’являються у світлі і несуть з собою світло. Навіть у холодний весняний день ми відчуваємо це тепло життя. Все це відбувалося з незапам’ятних часів, але завжди є свіжим та новим. Англійський поет Джордж Герберт вловив цей стан в перших рядках свого великого вірша «Квітка», порівнюючи цикли природи з циклом духовної темряви і відродження: «Які є свіжі, о Господь, які солодкі й чисті є Твої повернення!»

І ось, крім гнітючої атмосфери темних сил, їх страху і гноблення, насильства і заперечення, з їх таємничою історією провини і сорому, з’являється нова влада — влада невинності. Вона може дивитися в очі пригнічення і страху і роззброювати їх. Весна є такою ніжною у порівнянні із жорстокістю зими, але вона нестримна. У вищій точці свого циклу вона нездоланна.

В Євангелії від Йоана слова Ісуса часто відображають те, що добре усвідомлювали ранні християни на зорі свого існування: ким є Ісус. Деякі з цих слів поза контекстом можуть звучати занадто владно. Вони вимовлялися у просторі спільнот, де багато разів відбиваючись у серці кожного учасника, вони являли вимір Христа. Сьогоднішнє Євангеліє включає в себе слова, які я виніс в епіграф до сьогоднішнього тексту. Вони показують нам не приклад самозосередження, але людину, в якій народжується вимір вічної весни. У свідомості Ісуса Його невинне почуття гідності пов’язане з Його авторитетом. Це почуття походить не з Нього, але з Іншого: Того, Хто обрав і послав Його.

«Обраний» і «посланий» — це слова, що описують досвід, який нас теж чекає, якщо ми проникнемо глибше, ніж свідомість его. Коли ми відкриваємо своє справжнє «Я», ми бачимо, що ми вже живемо у мережі таких широких взаємопов’язаних відносин, як космос, спільність буття, спільність істот, що ведуть нас до вищої реальності. Це викликає в нас найвище смирення. В Ісусі та ж сама смиренність проявляється як внутрішній авторитет та самопізнання. Як невинність найсильнішої уразливості.

Вівторок V тижня Великого посту
 .

Того часу Ісус сказав фарисеям: “Я йду, і ви будете шукати Мене, і у вашому гріху  помрете! Куди Я іду, туди ви не можете піти!” Тож юдеї говорили: “Чи не вб’є Він сам себе, бо каже: “Куди Я іду, туди ви не можете піти?” А Він говорив їм: “Ви – від низів, Я – з висот; ви від цього світу, Я не від цього світу. Тому Я сказав вам, що помрете у ваших гріхах. Бо коли не повірите, що Я є, то помрете у ваших гріхах”. А вони запитали Його: “Хто Ти?” Сказав їм Ісус: «Що мені з вами говорити про це! Багато Я маю про вас говорити і судити, але Той, хто послав Мене, є правдивий, і Я все, що від Нього почув, те й кажу світові». Вони ж не зрозуміли, що Він говорив їм про Отця. Тому Ісус їм сказав: “Коли піднесете Сина Людського, тоді пізнаєте, що Я є і що від себе нічого не роблю, а тільки як навчив Мене Отець, – те й говорю. Той, хто послав Мене, є зі Мною; Він не залишив Мене самого, бо Я завжди роблю те, що Йому до вподоби!” Коли Він це говорив, багато хто повірив у Нього. (Йн 8: 21-30)

Нещодавно я стояв на переповненій платформі, чекаючи поїзда метро. Зазвичай в подібній ситуації я що-небудь читаю або повторюю мантру, вслухаючись в неї. Але в цей раз я помітив, як одна жінка багаторазово намагалася увічнити себе на селфі. Це було неабияке видовище — вона намагалась отримати правильну посмішку і нахил голови, і правильний фон. Вона безперестанку позувала, переможно усміхалася сама собі, потім перевіряла результат на екрані і пробувала знову. Вона була настільки поглинена цим процесом, що перебувала у повному блаженстві і абсолютно не усвідомлювала, що стоїть посеред натовпу на вузькій платформі. І коли мій потяг нарешті прибув, вона все ще намагалась досягти ідеального знімку.

Трохи пізніше я провів наукове дослідження (зрозуміло, просто подивившись статтю у Вікіпедії) і дізнався, що першим селфі був дагеротип, знятий у 1839 році: тепер він знаходиться на могильній плиті фотографа. Через брак смартфона фотограф знімав кришку об’єктива, робив знімок і залишався нерухомим протягом хвилини або двох, а потім знову повертався, щоб закрити об’єктив. Мабуть, це був більш споглядальний селфі. Художники завжди любили малювати самі себе, а дзеркала оточували людей з 6000 до н.е. Ми любимо дивитися на себе, навіть коли нам не подобається те, що ми бачимо.

Багато речей є нешкідливими самі по собі, але вони можуть стати нав’язливою ідеєю і сформувати цілий спосіб життя. Щоб контролювати цей процес, нам потрібно практикувати зосередженість на інших. Наша фіксація на самих себе знижує нашу чутливість до оточуючих, і тому нам не варто перетворювати її на звичку. Центрованість на інших не дає нам потрапити у пастку самозосередженої петлі нарцисизму. Коли ми включаємо у свою повсякденність працю зосередженості на інших, ми починаємо бачити граничний вимір, що охоплює усі виміри Єдиної Реальності, яку Ісус знав як свого Отця, — і Його зосередженість на інших, яку Ісус практикував протягом усього життя. У цьому секрет відмінності між реальністю, ілюзією і «баченням Бога». Я виріс у місті, та коли я приїжджаю в село, мені доводиться дуже старатися, щоб читати книгу природи. Цьому мене зараз вчить моє перебування в Бонневю, а також спілкування із тими людьми, які любили цю книгу все своє життя.

Англійський поет Джерард Менлі Хопкінс написав одні з найкрасивіших віршів про світ природи. Також він використовував слово «я» як дієслово. І ось яким був зміст цього вірша: знищити красу (тут він писав про вирубку осикового гаю) — значить позбавити світ його «я». Поет писав про те, як Бог проявляє своє «Я» у красі світу, де «Христос грає в тисячах різних місць». Це відсилає нас до ідеї Дао Де Цзін про «10 000 речей, які проявляються і зникають». Цю ідею ми також можемо інтерпретувати як опис нескінченних відволікань розуму, що є зосередженим на створених речах. Але є щось, що перетворює відволікання на бачення Бога, який проявляє своє «Я» у світі, — і це зосередженість на інших: тут важливо не те, що саме ми бачимо, а те, як ми це бачимо.

Тепер, коли наші двері сприйняття стали трохи чистішими через працю Великого посту і відточування повторення молитовної формули, нашої мантри, ми можемо спробувати подивитися на речі так, як бачить їх Розум Христа, який грає навіть на переповненій платформі метро.

Понеділок V тижня Великого посту
 .

Того часу Ісус промовляв до фарисеїв, кажучи: «Я є світло для світу! Хто йде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме світло життя». Однак фарисеї Йому сказали: «Ти свідчиш про самого себе; Твоє свідчення не є правдивим». У відповідь Ісус сказав їм: «Якщо Я і свідчу про самого себе, Моє свідчення є правдивим, бо Я знаю, звідки прийшов і куди йду; а ви не знаєте, звідки Я і куди йду. Ви по-тілесному судите, – Я ж не суджу нікого. А якщо Я і суджу, то Мій суд є правдивим, бо Я не один, але Я і Той, хто Мене послав, – Отець. У вашому ж таки Законі написано, що свідчення двох людей є правдивим. Я – той, хто свідчить про самого себе, а також свідчить про Мене Той, хто Мене послав, – Отець!» Тоді запитали Його: «Де Твій Отець?» Ісус відповів: «Ні Мене не знаєте, ні Мого Отця; коли б ви Мене знали, то знали б і Мого Отця». Ці слова Він сказав біля скарбниці, навчаючи в храмі, й ніхто не схопив Його, бо ще не прийшла Його година. (Йн 8: 12-20)

Багато людей сьогодні практикують взаємини на відстані. Через роботу або інші ускладнюючі факторів, вони пишуть, телефонують по скайпу або дзвонять один одному іноді по кілька разів на день. Тривале розставання може послабити і підірвати відносини, але також може зміцнити і розвинути їх. Кожні взаємини мають оптимальну відстань. Ця фокусна відстань, на якій ми «бачимо» один одного, не є фіксованою. Вона адаптується під умови. Людям, які люблять один одного, дійсно важко розлучитися. Вони сумують один за одним; але іноді це можна називати і «добрим сумом», як одного разу сказав хтось із моїх родичів.

На можливості взаємин радикально вплинули технології, глобалізація та Інтернет. Любов як така, зрозуміло, не змінилася; але любов проростає крізь форми і звички, особливо ті, що були закладені ще в дитинстві. Дитина може прийти в захват від спілкування в скайпі з часто відсутнім батьком, коли той дзвонить з далекого аеропорту, щоб побажати спокійної ночі, — але неможна замінити все спілкування щовечірніми зідзвонами.

Записуючи свої великопісні роздуми, я звертався до різних вимірів реальності. Але я ніколи не переставав наполягати на споглядальному вимірі, тому що він є настільки ослабленим і настільки часто ігнорується нашою мінливою і роздрібленою глобальною культурою, — але саме він є вкрай важливим, якщо нам доведеться мати справу з дегуманізуючими аспектами життя «у мережі». Постійне перебування онлайн, безперервна доступність, залишає нам так мало часу для роздумів, — все це несе певні небезпеки (хоча, звичайно, у цьому є позитивні сторони). Так, це може, наприклад, викликати звикання. Тим, хто медитує, як і всім іншим, буває важко вимкнути свої телефони, хоча вони можуть краще розуміти необхідність робити це хоча б періодично. Люди часто говорять, що хочуть «на деякий час піти від всього цього». Але коли в них з’являється така можливість, вони знаходять виправдання, щоб не робити цього. Якщо ми забуваємо про те, як жити у споглядальному вимірі – у мовчанні, нерухомості, простоті і присутності, — ми ризикуємо втратити все, що придбали завдяки технологіям і соціальному прогресу.

Якщо ми говоримо про дистанційні відносини, то найвіддаленішими з них будуть взаємини з Богом, — коли ми живемо виключно в трьох вимірах часу і простору. Ми спілкуємося з Ним виключно у церкві, немов по скайпу, і втискаємо інші зустрічі з Ним у свій щільний графік. Це змушує Бога відчувати себе завжди далеким і не більш реальним, ніж уявний друг дитини. Для невіруючих це може стати доказом, що Бог є людським витвором, якоюсь підпорою, наркотиком, джерелом помилкової розради, а не самим Буттям — самою Свідомістю.

Сила, що відкриває нам нові виміри реальності, — це любов. (А медитація — це праця любові.) Для пари, що є розділеною часовими поясами і географією, любов стає доказом, що вони завжди присутні поруч один з одним.

Це наближає нас до мети Великого посту — краще зрозуміти Пасху. І зрозуміти, чому медитація відкриває нам нові виміри реальності.

V неділя Великого посту
 .
Того часу Ісус пішов на Оливну гору. Та вдосвіта знову прийшов до храму, і весь народ приходив до Нього, і Він, сівши, навчав їх. А книжники й фарисеї привели жінку, схоплену на перелюбі і, поставивши її посередині, кажуть Йому: «Учителю, ця жінка явно була схоплена на перелюбі. В Законі Мойсей наказав нам таких побивати камінням. А Ти що на це скажеш?» Це вони говорили, випробовуючи Його, щоб мати підставу звинуватити Його. Ісус же, схилившись додолу, писав пальцем по землі. Оскільки вони продовжували запитувати Його, Він підвів голову і сказав їм: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь!» І знову, схилившись, писав по землі. Вони ж, почувши, відходили один за одним, починаючи зі старших; і залишився сам Ісус та жінка, яка стояла посередині. Ісус, підвівши голову, сказав їй: «Жінко, де вони? Ніхто тебе не осудив?» Вона відповіла: «Ніхто, Господи». А Ісус їй сказав: «Я тебе також не засуджую. Іди й відтепер більше не гріши». (Йн 8: 1-11)

У невеликому султанаті Брунею національний лідер недавно відчув спонукання ввести більш суворі релігійні закони в ім’я благополуччя свого народу. Ці закони включали ампутацію рук для злодіїв і забивання камінням до смерті гомосексуалістів. Цікаво, як би він відреагував, якби на мить зустрівся очима з Ісусом, коли Він креслив щось на піску, а потім підняв очі і побачив жінку, спійману в перелюбстві, що чекала своєї долі. Її судді карали її відповідно до книги. Але Ісус немов скасував всі написані книги, коли став на коліна і накреслив свої безмовні слова на піску.

Релігія має моральні та інтелектуальні виміри, етичні принципи, які дають користь суспільству, символи, що зцілюють нас у часи життєвих негараздів. Також релігія допомагає нам відкалібрувати нашу особисту віру, соціальне і психічне здоров’я. Але в релігії є прихований, додатковий вимір — містичне, яке ігнорується нами на наш власний страх і ризик. Без впливу споглядального досвіду релігійні переконання і пов’язана з ними поведінка повільно деградують, стаючи або нестерпно поверхневими, або виключно моралістичними. А іноді вони стають просто жахливими.

Коли ви переконані, що Бог на вашому боці, ви починаєте говорити від імені Бога; і потім, якщо інші слухають вас, незабаром ви починаєте вірити, що ви — Бог. Парадокс істинного релігійного досвіду полягає в тому, що, коли ви зіткнулися з нескінченною відстанню між Богом і вами, ви виявляєте, що Бог ближче до вас, ніж ви самі до себе. І потім ви опиняєтеся втягнутими в процес трансформаційного об’єднання по той бік «ідентичності». Дистанція цієї близькості поза відмінностями нагадує нам істину, про яку Майстер Екхарт сказав так: «Між Богом і мною немає відстані».

Це менш абстрактно, ніж може здатися. Як і політика, релігія повинна постійно очищатися істиною, щоб уникнути корупції. Як і музика, вона потребує того, щоб всі її партії були зіграні вірно. Але тут я говорю не про користь, яку це принесло б султанові Брунею. Я скоріше думаю про всі жертви відсталої релігійності: про жінок, спійманих у перелюбстві, про страчених гомосексуалістів, про грабіжників, яким відтинають руку, про всіх козлів відпущення фальшивої релігійності, чиї життя були затьмарені жорстоким благочестям самовдоволених.

Жінка, яку упіймали на подружній зраді, зачіпає в кожному з нас універсальну струну співчуття. Подібно до Золотого правила (ставитися до інших так, як ви хотіли б, щоб ставилися до вас), воно має незламну, незаперечну простоту, як моральну, так і містичну. Проте, люди занадто легко відпадають від його змісту: саме тому ми повинні практикувати споглядальний вимір, і саме тому нам потрібні і Піст, і медитація.

break

Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe

Переклад: Захарова Марія, Альберт Захаров