о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми» 2014 р. (V)

V тиждень Великого посту

Субота V тижня Великого посту (12 квітня)

articles_lent2014_39bОсь простір; а ось момент, який перевершує і простір і час, — він переповнений тишею. Ця тиша досконала, вона настільки сповнена любові і здійснення, що, здається, протривай вона хоч трохи довше, вона охопить нас цілком, — можливо, назавжди віднявши у нас можливість будь-якої комунікації. Але лише тільки ми починаємо думати про тишу, сам процес мислення, немов звук гудіння кондиціонера або бурчання живота вашого сусіда, розбиває мовчання на два, чотири, вісім, шістнадцять, мільярд осколків. Ось чому ми повторюємо нашу мантру невпинно — на все більш глибоких, делікатних, тонких рівнях тиші вона, нарешті, залишається одна — поки не буде повністю поглинена тишею, і тоді наша здатність до комунікації перетвориться на просту єдність. Ось чому ми повинні померти самі для себе, перш ніж воскресне наша особистість.

Незабаром ми будемо знову переказувати і навіть — це вже залежить від ступеня нашої уваги — перевідкривати велику історію чистої і щирої Людини, яка прожила цю людську істину у всій її повноті і відкрила цю дорогу для нас, щоб ми могли також пережити її без страху.

 

П’ятниця V тижня Великого посту (11 квітня)

articles_lent2014_38b

Викриття заперечення — це одне з найбільш складних завдань, з якими ми стикаємося на духовному шляху. Найчастіше це відбувається через пережиття хворобливого досвіду — коли щось йде не так, розчаровує нас або змушує змінити наші плани. У ці моменти, солодкі і гіркі одночасно, ми бачимо, як саме ми блокуємо очевидну істину про ситуацію, взаємини або думки. Обман викрито, і ми залишаємося обличчям до обличчя з цією суворою правдою життя, не маючи більш ні захист , ні ілюзій. Але як тільки концептуальне життя нашої свідомості починається знову — тобто, як тільки ми починаємо думати про те, як би нам вийти з цього скрутного становища — хвороблива ясність істини знову притупляється. І незабаром ми замінюємо стару версію заперечення реальності новою, з якою, як нам здається, нам буде легше жити далі. Можливо, саме тому в окремі дні у нас зростає опір нашій медитативній дисципліні — набагато сильніше , ніж в інший час.

Адже медитація вчить нас силі прийняття і прощення, і тому вона вкрай безкомпромісна до самообману. Проте, заперечення є дуже сильним рефлексом. Коли відбувається щось погане, наша перша реакція — закричати «о, ні». І ми починаємо ментальний пошук кнопки зворотного перемотування. Поступово ми замінюємо цей рефлекс звичкою прийняття, і ми відкриваємо, як можна перетворити регрес в зростання — точно так, як у медицині певна кількість отрути може стати ліками.

 

Четвер V тижня Великого посту (10 квітня)

articles_lent2014_37b

Практично кожна дружба періодично ставить нас перед небезпекою зради, тому що вкрай мала кількість дружніх зв’язків не включає досвіду залишеності або покинутості в критичних ситуаціях. Але справжня дружба завжди відновлюється і міцніє, проходячи через важкі часи — і відбувається це за допомогою вибачення, гумору, вибіркового вміння забувати і особливої прихильності до тієї істини, що вічно вдосконалюється, яку ми називаємо вірою.

У дружбі ми всього лише люди, здатні помилятися, і тому наша дружба іноді підривається страхом, егоїзмом, легковажністю. Подібні сили, однак, пізнаються з часом — буває навіть перш, ніж вони встигнуть зробити все найгірше — і навіть мовчазне визнання провини іноді буває достатнім, щоб перетворити поразку на перемогу, сором в полегшення. У подібних нижчих точках людських взаємин — Ісусу про них, звичайно, було відомо, як і кожному з нас — ми можемо бути найближче до можливості прорватися від людського до божественного. І це (як і Великдень) одночасно і здається неймовірним, і є абсолютно передбачуваним.

 

Середа V тижня Великого посту (9 квітня)

articles_lent2014_36b«Я вже більше не буду рабами вас звати, […] А вас назвав друзями Я, бо Я вам об’явив усе те, що почув від Мого Отця.» (Ін 15:15)

Я розумію, що всі ми очікували цієї цитати, але я нетерплячий, і тому звернуся до неї зараз. Це одкровення про природу Його взаємин з нами і всім людством у багатьох відношеннях пояснює повний сенс Великодніх таємниць, до святкування яких ми готувалися протягом усього Великого Посту — і щоб цього разу зрозуміти цей період трохи краще (протягом нашого життя нам відміряна лише кінцева кількість Пасх, і — будемо сподіватися — кожна з них занурює нас все глибше в таємницю).

Важкі часи відокремлюють швидкоплинних приятелів від справжніх друзів. Іноді ми буваємо дуже здивовані тим, кого саме ми бачимо поруч із собою тоді, коли втрачаємо статус і відпадаємо від впливу. Ті, кого ми вважали лише знайомими, можуть виявитися щирими соратниками на таких глибинах реальності, які ми навіть не могли собі уявити. А ті, кого ми вважали здатними вистояти за нас до кінця, починають приносити свої вибачення так швидко, як тільки можуть; і ця найлегша зміна тону в їхніх голосах розкриває нам правду.

В одному з фільмів про останні дні Гітлера в бункері є гострий і незграбний момент: ми бачимо, як його доводить до сліз рішення одного з його найближчих соратників залишити його напризволяще. Це показує нам, яким є універсальним та крихким дар дружби в будь-яких людських вчинках. Навіть найгірші з існуючих людських монстрів не позбавлені цього дару дружби, що, в кінцевому рахунку показує нашу здатність дізнатися Бога через Його участь. Зрештою, хіба зі свого боку Ісус відмовив у Причасті — тобто в Самому Собі під виглядом Хліба і Вина — навіть Іуді?

 

Вівторок V тижня Великого посту (8 квітня)

articles_lent2014_35b

Ти як і раніше тримаєшся за стару ворожнечу. Ти вважаєш, що у тебе є право на це по відношенню до людини, яка — як тобі здається — протиставила себе тобі. Можливо, так воно і було, і можливо, якісь люди насправді зрадили або обмовили тебе. Як би то не було, твоє почуття ворожості стало для тебе таким собі спотвореним джерелом живлення та енергії. Мати ворога може бути так само цікаво, як мати друга.

Енергія, яку ми вкладаємо у ворожнечу, знижує кількість енергії, якою ми могли б поділитися з нашими друзями; але нам не хочеться бачити і визнавати це. Можливо, справжня причина конфлікту давно згасла у твоїй пам’яті. Вона вже настільки стала історією, що вже якось навіть ніяково викликати її назад на світ, щоб побачити, наскільки дрібною та застарілою вона є зараз. Замість належного правового розгляду або ж раціональної дискусії ми видаємо наказ для охоронного загону, що пильнує наші брами, щоб не дати ворогу можливості наблизитись до нас.

Але одного разу твій ворог простягнув тобі руку. Або, можливо, він відправив тобі пропозицію відновити співпрацю. Спочатку ти відчуваєш, що він тебе переграв, потім приходить обурення, потім замішання. Але благодать не прийде до тих пір, поки ти не відповіси йому хоча б поглядом.

 

Понеділок V тижня Великого посту (7 квітня)

articles_lent2014_34b

Якщо ми не зрозуміємо, що таке гріх, ми не зможемо зрозуміти і благодаті. А якщо ми не зрозуміємо благодаті — ми залишимося, як і раніше, замкнутими у «ньютонівському» баченні Бога, «Бога причин та наслідків». Для початку, ми повинні розділяти гріх і закон. Іншими словами, нам необхідно побачити, що гріх — це щось більше, ніж порушення правил, яке тягне за собою покарання, джерелом якого для нас буде щось зовнішнє. Але гріх сам містить у собі покарання. Якщо ж ми бачимо іншого карателя, це всього лише наш внутрішній образ Божественного батька, священика, вчителя або лякаючого незнайомця.

Адже, врешті-решт, Бог — «як сонце, яке світить також і невдячним, і злим» — саме таке Ісусове бачення Бога. Можливо, ми думаємо, що нам видніше, і тому залишаємося переконаними в тому, що нам диктує звичайний здоровий глузд: будь-який зрозумілий нам образ Бога, це «Бог, який нагороджує добрих і карає злих». Але чим же є гріх [1]? Може це фундаментальний розкол в самій людській природі, що змушує нас бачити все розділеним надвоє? Подібно тріщині на віконному склі, що все спотворює, на що ми дивимося крізь це скло, — вже лише по самому факту нашого погляду. Звідки взялася ця тріщина? Де знаходиться наша провина, якщо вона є причиною? Ми не дізнаємося відповіді на цю найдавнішу загадку доти, поки нас не торкнеться благодать.

[ 1 ] Cлово, яке в грецькому тексті Біблії є еквівалентом українського «гріх» — «amartia», дослівно перекладається як — помилка, промах, мимо цілі.

 

V неділя Великого посту (6 квітня)

articles_lent2014_33b«Промовляє до неї Ісус: Воскресне брат твій ! Відказує Марта Йому: Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне. Промовив до неї Ісус: Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?» (Ін 11:23-26)

Ми не знаємо, якого зросту був Ісус, і що Він вважав за краще на сніданок. З точки зору сучасної ідеї особистості, про Нього ми не знаємо майже нічого. Ми навіть не знайомі з точними словами Його настанов — ми припускаємо, що Він говорив арамейською мовою, але перші записи сказаного Їм були зроблені грецькою. А якщо говорити про сучасні переклади цих записів на наші рідні мови, то вони видаються знову і знову, раз на кілька років, і кожен новий варіант стає все більш довгим, ніж попередній. Вже одних лише цих причин може бути достатньо для того, щоб сама ідея «повірити» Ісусу викликала у багатьох людей сьогодні глибокий скептицизм, а також бажання поблажливо і зверхньо подивитися на тих, хто «вірить».

Чи мав Ісус на увазі «повір Мені», або Він скоріше мав на увазі — «віруй в Мене»? Між цими двома варіантами є велика різниця, але вона стане відчутна лише в тому випадку, якщо ми хоч трохи відставимо убік упередженість нашої свідомості, перенасиченої великою кількістю інформації щодо всього загальновідомого. Знаходячи віру, ми зізнаємося в марності і самовпевненості свого власного знання, усвідомлюємо, що знаємо ми набагато менше, ніж нам здається, або не знаємо зовсім нічого. Говорячи простіше, знаходження віри — це готовність розпрощатися зі своїми ілюзіями. Набуття такої віри може відбутися миттєво, а іноді воно займає все життя. У наш час найчастіше доводиться чекати аж до останнього подиху. Чи позначиться наша великопісна медитація на розвитку цього досвіду віри, досвіду тієї віри, що служить основою для будь-яких вірувань?

Так, так воно і є.