о.Лоренс Фрімен OSB «Роздуми на Адвент 2018»

Адвентові медитативні рефлексії


Щотижневі адвентові рефлексії о. Лоренса Фрімена OSB звернені до всіх християн, що практикують медитацію в традиції о. Джона Мейна OSB. Мета цих роздумів полягає в тому, щоб допомогти читачеві найкращим чином зосередитися на переживанні Адвенту – часу, протягом якого ми готуємося до Різдва. Також читання цих текстів може стати стимулом вкорінити у літургічній традиції та стабілізувати щоденну медитативну практику, або поглибити її, за допомогою більш уважної підготовки до моменту нашої медитації. Щотижня, протягом Адвенту, ми будемо перекладати ці роздуми та публіковати їх на нашому сайті. Підпишіться на розсилку, christian-meditation.com.ua/subscribe, та отримуйте Адвентові роздуми щонеділі.   

.

ЧОТИРИ ТИЖНІ АДВЕНТУ

Слово Адвент у певному сенсі вказує на подорож і, по суті, на пригоду. Якби наше життя не було пригодою, ми б просто померли від нудьги або смутку. Як і в міфах усіх великих культур, герой, який мандрує по шляху Адвента, шукає щось – найчастіше, свій справжній дім або істину про своє походження. Герой, пізнаючи свої граничні межі, повинен пережити випробування і знайти знання. Невдачі – важлива частина цього процесу. Вони є мудрими вчителями, що ведуть нас від нашого егоцентризму – до більш масштабного та космічного уявлення про те, чим є успіх на шляху.

Християнська подорож Адвенту має дуже цікаву рису – недвоїстість своєї історії. Ми шукаємо Бога або Бог шукає нас? Це історія про те, як Син Божий приходить до нас по своїй волі, без запрошення з нашого боку? Або це історія про те, як ми долаємо міжзоряний простір, рухаючись назустріч передвічному моменту творіння? Відповідь на цей парадокс – хоча парадокси не передбачають ніяких відповідей – озвучується в ту мить, коли Бог виливає свою нескінченну повноту в обмежену ємність людського контейнеру. Ця відповідь – це Втілення, це сам Ісус.

У якості християнської подорожі час Різдва відкриває щорічний цикл духовного Нового року. Різдвяний сезон квадратизує коло циклічного та лінійного часу. Цей час обертається по колу і проходить крізь смертність людського буття, подібно до стріли, що пронизує смерть. Щоденна медитація діє в нашому житті подібним чином, дозволяючи одночасно жити в духовному вимірі часу і робити наші повсякденні справи – наприклад, займатися пранням.

Християнський літургійний час складається з наступних елементів: Адвент, Різдво, Великий піст, Великдень, тривалий період рядового часу, окремі свята та Торжества. Час Адвенту, в який ми зараз входимо дарує нам унікальний шанс вкорінити нашу повсякденну практику медитації у багатому грунті живої духовної мудрості – в літургійній традиції.

Цикл адвентових роздумів цього року буде збудований навколо кожного з чотирьох недільних читань з Євангелія. Ці тексти можуть стати також ресурсом для подорожі в кожен з будніх днів, які з’єднують чотири неділі Адвенту.

Мудре використання часу Адвенту допоможе нам відсвяткувати – не фальшивий фестиваль споживання, яким воно стає, – але справжнє Свято Різдва Христового. Різдво приходить до нас щороку, але кожного разу воно знаменує собою новий етап руху нашої стріли. Я сподіваюся, що ці щотижневі роздуми допоможуть вам підготуватися до Різдва і пережити цей святковий час, що проливає світло на любов, яка тече між Богом і нами – найтривалішу любовну інтригу у всесвіті.

Introductionand_Week01I ТИЖДЕНЬ АДВЕНТУ 

Євангеліє від Луки
(Лк 21:25-28, 34-36)

Зважайте на себе, щоб день той не спостиг вас несподівано.

І будуть знамення на сонці, і місяці, і зірках, а на землі туга народів від раптового шуму морського і збурення. Люди вмиратимуть від страху і чекання біди, що йде на всесвіт, бо сили небесні захитаються. І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах з силою і славою великою. Коли ж це почне збуватися, тоді ви випростайтесь і підійміть голови ваші, бо набли­жається визволення ваше. Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом і житейськими турботами, і щоб день той не спостиг вас несподівано, бо він, як сіть, прийде на усе, що живе на поверхні всієї землі. Отже, пильнуйте повсякчас і моліться, щоб ви сподобились уникнути всього того, що має бути, і стати перед Сином Людським.

break

Для всіх тих, хто є не просто шанувальниками Ісуса, але дійсно учнями, Він — як кажуть на сході, корінний Учитель людства і всього шляху людського буття, Садгуру (Вищий, справжній Учитель). Віра — це відносини. Унікальний, особливий зв’язок у відносинах, що з’являється на нашому життєвому шляху рятує нас від ізоляції, звільняючи від задушливого тиску натовпу. Як і будь-які близькі стосунки, учнівство розвивається, приймає безліч різних форм, стає все більш глибоким союзом. Часом ми входимо в такі відносини через найгірше, що може з нами статися.

Стаючи нашим центром тяжіння, Ісус визначає нас — для себе — як «учнів». Від латинського discere — вчитися, пізнавати. Часто ми бачимо, що Ісус звертається прямо і з особливою інтимністю до своїх учнів. По відношенню до них Його голос звучить не так, як в публічному просторі. Він жадає поділитися з нами всім, чого він дізнався, будучи учнем Отця. Його прагнення навчати нас стає революцією в історії релігійного учнівства і нашого відчування Бога: «Я вже не називаю вас рабами, але Я назвав вас друзями, тому що сказав вам все, що чув від Отця Мого.» (Ін 15:15) Не потрібно боятися того, хто є вашим другом.

Ми починаємо подорож Адвенту, слухаючи Його розповідь про кінець світу — про кінець нашого власного світу, про кінець світу в планетарному масштабі, про кінець світу в будь-якому з можливих розумінь. Це звучить апокалиптично. Нещодавно я переглядав культовий фільм Копполи «Апокаліпсис сьогодні», про війну у В’єтнамі. Сюжет фільму, заснований на романі Джозефа Конрада «Серце темряви», досягає кульмінації в сцені, де бунтівний американський полковник Курц, керуючи божевільною армією за допомогою страху, знищує ціле селище в Камбоджі. Він знаходиться в стані глибокого душевного болю, але його розум є лякаюче ясним. Жахи і звірства війни підштовхнули його до краю. Жах руйнує його зсередини і звертається назовні, до світу. Марлон Брандо каже, що знамениті слова Курца, які звучать із жахливою переконаністю «Я бачив жахи, жахи…», страшніше, ніж будь-який фільм жахів з буквальними сценами насильства.

Ісус попереджає своїх учнів, готуючи їх до жахів майбутнього. Його слова повинні пожвавити наш страх перед екологічним апокаліпсисом, перші ознаки якого ми бачимо в каліфорнійських пожежах, повенях, збезлісенні, забруднених пластиком океанах, порушенні змін пір року і таненні крижаних шапок. Заперечення — це перша реакція на природний страх смерті. Але неминучий для нас страх може стати силою, яка руйнує будь-які відносини. За кожним проявом страху ховається жах втрати — смерть, що насувається разом із кожною втратою, яку ми переживаємо. «Люди будуть вмирати від страху», говорить Ісус. Тому що страх позбавляє нас здатності до любові.

Своїм учням він передає визвольний наказ. Він не говорить — бійтеся, грішники. Навпаки, Він говорить: «Не бійтеся». Будьте чесні, гідні своєї божественної людяності. І чекайте. У цьому полягає все вчення Адвента: навчитися чекати. Очікування — це така ж практика навчання, як і медитація.

Кращою відповіддю на «жах» страху є очікування, оскільки вони здатне вивільнити прихований ресурс надії. Очікування це самоконтроль, турбота про наше психічне здоров’я і врівноваженість, уникнення надмірності, залежностей та занепокоєння. Усвідомлене і обнадійливе очікування учня, а не божевільна нетерплячість споживача. Він вчить нас — будьте усвідомленими та завжди моліться. Такою є ще одна важлива ідея Адвенту: перебувати у стані безперервної молитви. Час, який ми щодня приділяємо медитації, розвиває цей стан.

І ось, на початку нашого шляху підготовки до Різдва ми, по меньшій мірі, дізналися, що ми не чекаємо Санта-Клауса з подарунками.

.

articles_lfadvent2018_2b

II ТИЖДЕНЬ АДВЕНТУ 

Євангеліє від Луки
(Лк 3:1-6)

Поклик Йоана Хрестителя

На п’ятнадцятому році панування кесаря Тиверія, коли правителем Юдеї був Понтій Пилат, а Ірод був тетрархом Галілеї, його брат Филип – тетрархом Ітуреї та Трахонітського краю, а Лисаній – тетрархом Авілинії, за первосвящеників Анни й Каяфи, було Боже слово в пустелі до Йоана, сина Захарії. Він пройшов усю околицю Йорданську, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів, як ото написано в книзі слів пророка Ісаї:
«Голос волаючого в пустелі:
“Приготуйте дорогу Господню,
робіть прямими стежки Його!
Хай кожна ущелина наповниться
і кожна гора та кожне узвишшя понизиться!
Нехай криве стане прямим,
а вибоїсте – гладкими дорогами;
і побачить усяке тіло Боже спасіння”!»

break

Вірогідно, інформація, що Лісаній був тетрархом в Авіліні, коли Йоан Хреститель почав проповідувати покаяння, не здається нам надто важливою. Але, можливо, подібні факти допоможуть нам згадати про історичність нашої традиції і універсальну потребу в пророках. Дикий пророк Йорданської пустелі є архетипом усіх тих, хто закликає нас до здорового глузду, кидає виклик соціальному істеблішменту, викриває хитрощі й відмовки офіційних осіб, — і просто говорить про все, як воно є, навіть якщо влада оголошує його ворогом народу й офірним цапом, і навіть якщо в результаті він буває убитий.

Йоан в якійсь мірі є персонажем історії Адвента, тобто очікування. Саме він готує шлях для появи на сцені Ісуса. Слово «Адвент» буквально означає «той, хто йде назустріч». Він йде нам назустріч, і, відчуваючи Його наближення, ми також починаємо рухатися вперед, щоб Його зустріти. Ми використовуємо ці просторові образи для опису духовної події, не обмеженої простором або часом, — але вона й надалі відбувається в географії людини й у реальному часі.

Що ж саме знаходиться в серці цього пророчого послання? «Хрещення покаяння для прощення гріхів». Для багатьох людей сьогодні ці слова означають не більше, ніж фрагменти коду з якої-небудь мови програмування. Проте вони пробуджують важливу й нескінченну людську потребу в сенсі, ритуалі та трансформації. Гріх є ендемічним. Світ зруйнований гріхом, особистим і колективним: у сім’ях, у корпоративних залах засідань, у тому, як людина забруднює планету, в тому, як дорослі руйнують розум молоді.

Які слова можуть бути синонімами «покаяння»? Почуття провини й сорому, скорбота, жаль? Непогані варіанти; принаймні, вони дають нам можливість визнати наші гріхи і шкоду, яку ми заподіяли іншим. Але справжній сенс слова «покаяння» (metanoia) не зводиться до подібних дій: це скоріше зміна свідомості, буквальний переклад — «за межами розуму». Ми можемо боротися зі страхом і пастками деструктивних моделей поведінки лише за допомогою зсуву в самій операційній системі нашої уваги. Нам потрібна зміна не віри, а сприйняття; не ідеологія, а те, як саме (і що саме) ми бачимо.

Цей зсув ініціює процес прощення всередині нас самих і по відношенню до самих себе. Нам ніколи не буде легко побачити, наскільки ми були загубленими, обдуреними або егоїстичними. Визнання цього вимагає примирення з нашим справжнім «я», яке ми відкинули. Ми не зможемо пробачити іншим шкоду, яку вони нам заподіяли, поки не зрозуміємо, що означає прощення самих себе. «Але чому я повинен прощати себе? Адже це не я, а інша людина заподіяла мені біль!» Можливо, це так, — і справедливість, безумовно, повинна перемогти. Але якщо ми хочемо відновити цілісність, то недостатньо буде просто акцентувати на тому, що в якійсь ситуації ми були в ролі жертви. Ми повинні бути зцілені зміною перспективи, оновленням самого способу бачення всієї ситуації.

«Покаяння» згадується разом з «хрещенням», видимим знаком того, що відбувається з нашою свідомістю. Це слово може мати явне релігійне значення, коли мається на увазі ініціація при вході в нову спільноту, яка допоможе вашій свідомості продовжувати змінюватися. Але і медитація подібна до хрещення, бо є зануренням у потік свідомості. І це також має зовнішню форму, видимі ознаки. Те, як ми сидимо, як практикуємо нерухомість і тишу, щоденний ритм нашої ранкової та вечірньої медитації, — все це ритуали, які виражають і зміцнюють процес зміни і розширення нашої свідомості. Медитація також «випрямляє шляхи», як це було сказано в Ісаї, показуючи нам, що ми вже позбавлені страху і приведені до нового стану зцілення і процвітання..

break ..

.

articles_lfadvent2018_3b.jpg

III ТИЖДЕНЬ АДВЕНТУ 

Євангеліє від Луки
(Лк 3:10-18)

Йде Той, хто буде хрестити вас Духом Святим і вогнем

І запитува­ли його люди, кажучи: що ж нам робити? Відповідаючи, він сказав їм: хто має дві одежини, хай дасть тому, хто не має, і хто має їжу, хай зробить так само. Прийшли і митарі хреститися від нього і сказали йому: учителю, що нам робити? Він відповів їм: нічого не вимагайте більше того, що призначено вам. Питали його також і воїни: а що нам робити? І сказав їм: нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся плат­нею вашою. Коли ж народ чекав і всі роздумували в серцях своїх про Іоана, чи не Христос він, – Іоан усім відповідав: я хрещу вас водою: але гряде Сильніший за мене, Якому я недостойний розв’язати ремінь взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем. Лопата в руці Його, і Він очис­тить тік Свій і збере пшеницю в житницю Свою, а полову спалить вогнем невгасимим. І багато іншого, втішаючи, благовістив Він людям.

break

Світ, в якому народився Ісус, був настільки ж сповненим невдоволення і дисфункційності, викликаними інституційною несправедливістю, як і в будь-яку іншу епоху. Часи оптимізму і безмежної надії рідкісні та недовговічні. Вибори Кеннеді або Обами, падіння Берлінської стіни, п’янкі дні ідеалістичних політичних революцій, закінчення війни, день весілля, а також будь-які нові починання, — все це приводи повірити в неможливе й забути про крах усіх попередніх подібних надій. Адже, згідно зі статистичними даними, більшість покупців лотерейних квитків — бідняки.

Соціальні гріхи — ті процеси в фінансових системах, через які розкішні будинки стають все більш дорогими, а все більша кількість людей ледь може виживати й годувати свої сім’ї — виснажують дух і позбавляють волі. У подібному ж розпачі люди приходили до Йоана Хрестителя з питанням: «Що робити?»

В Йоані Хрестителі ми бачимо сам Адвент, діяльне очікування Месії. У своїй місії він стикається з соціальними гріхами свого часу і з душами тих, хто відправився в пустелю, бажаючи почути його голос. Люди проявляли до нього інтерес, сподіваючись, що він може виявитися тим самим спасителем, який виправить усі помилки й відновить справедливість. Адже саме нещасливі шукають месію.

Але Йоан не був месією; не був він навіть і соціальним революціонером. Він говорив збирачам податків не збирати більше, ніж вони зобов’язані, а солдатам — не використовувати свою силу для експлуатації та залякування. Подібних товариств, обтяжених корупцією в політиці, судовій системі та поліції, чимало і сьогодні; я вважаю, що і нам він сказав би те ж саме. Адже це мінімальний рівень соціальної справедливості. І його не можна відокремити від духовного виміру — як це зрозумів святий Оскар Ромеро. Так само й ми не можемо відокремити нашу медитацію від того, як ми живемо, голосуємо, витрачаємо наш дохід і реагуємо на щоденні проблеми.

Одного разу я проводив ретрит для священиків на Філіппінах. Більшість учасників прибули з віддалених і дуже бідних частин країни. Семінарія, в якій проходила зустріч, була такою ж скромною, як і багато будинків людей і священиків, які їм служили. Коли я доторкнувся до раковини в моїй кімнаті, вона тут же відвалилася від стіни, і я засмутився, що приніс цим людям додаткові збитки.

Але, коли мені вдалося поговорити зі священиками в приватному порядку, я зрозумів, наскільки щирими служителями вони були. Вони дбали про соціальні права й потреби людей, захищали їхню гідність, а також живили їхнє релігійну і духовне життя.

Під час візиту до Венесуели я зустрів розумного молодого бізнесмена. Він часто їздив до США, щоб організувати доставку предметів розкоші додому до клієнтів, у яких були гроші для оплати. І це в той самий час, коли більшість людей в його країні були змушені вести принизливу боротьбу за предмети першої необхідності. Що мене найбільше стурбувало, так це його повна відмова обговорювати соціальну ситуацію або політику. Адже це була «громадська» сфера, а у нього було достатньо справ в своєму «приватному» світі. У своє виправдання він сказав, що «всі політики однакові». Але це була погано завуальована логіка джунглів.

Коли Ісус, нарешті, з’явиться на сцені, він, подібно до Йоана, прийме вигляд пророка, що виганяє несправедливість і захищає беззахисних пристрасних прихильників справедливості. Можливо саме це, навіть більшою мірою, ніж Його революційне духовне одкровення, стало причиною Його хресної смерті. Але Він більше, ніж пророк. Його слово показало людству радикально нову соціальну систему, налаштовану на присутність Бога в усіх речах. Цей баланс внутрішнього і зовнішнього світів, що врівноважує політичне та містичне, Він називає Царством. Почути це послання, слухати ці слова, очікувати Царства, молитися і не спати — значить «хреститися Духом Святим і вогнем». Доказ реальності цього Царства — жар його вогню..

.

articles_lfadvent2018_4b

IV ТИЖДЕНЬ АДВЕНТУ 

Євангеліє від Луки
(Лк 1: 39-45)

Звідки ж мені це, щоби до мене прийшла мати мого Господа?

Тими днями Марія, вставши,  пішла з поспіхом в гірську місцевість, до міста Юди. І ввійшла вона в дім Захарії і привітала Єлизавету. І сталося, що коли почула Єлизавета привітання Марії, підстрибнуло немовля в її утробі, й Єлизавета сповнилася Святим Духом і вигукнула гучним голосом, промовляючи: «Благословенна ти між жінками і благословенний плід твоєї утроби! І звідки ж мені це, щоби до мене прийшла мати мого Господа? Ось, як тільки голос твого привітання дійшов до моїх вух, підстрибнула у радості дитина в моїй утробі. Блаженна ж та, яка повірила, що звершиться сказане їй Господом!»

break

В Євангельських текстах останніх трьох тижнів ми бачили тільки чоловічих персонажів, і ця картина в повній світі відображала світ, де домінували чоловіки — світ близькосхідної культури, в якому повинно було статися довгоочікуване народження Ісуса. Але сьогоднішнє Євангеліє повністю переносить нас у світ жінок: жінок що очікують, що осягли суть Адвента і навчилися чекати, молитися й міняти свою свідомість.

Св. Лука (і це було незвично і, можливо, унікально для його часу) був напрочуд уважний до образів жінок, бідняків, дітей та маргінальних верств суспільства — всіх тих, чиї проблеми в тому світі найчастіше ігнорувалися або знецінювалися. Його увага до них відображає благу звістку Ісуса: коли Боже світло світить людям, вже немає ані маргіналів, ні другорядних, ні непотрібних. Те, що ми сьогодні дбаємо про права меншин, рівноправність жінок і економічну справедливість, також є не тільки проявом ліберальної демократії, але й відображає ту саму мудрість загальної рівності (нехай і при меншій глибині розуміння). Отже, навіть якщо природа роздала свої дари нерівномірно, люди можуть захищати і поважати менш успішних.

Незважаючи на культурні відмінності між людьми, справедливість є вродженим інстинктом, що випливає з невід’ємної благості людської натури. І ця благість – це благість Бога. Вона розкриває здатність людини до обоження (теозису), — подібно немовляті, що заграло в утробі Єлизавети в присутності Марії і тим самим засвідчило божественну здатність стати плоттю. У Адвенті ми не можемо знати точно, чи йдемо ми до Бога, або це Бог іде до нас; ми повинні зробити висновок, що обидва ці рухи нероздільні.

Протягом століть ми бачимо цей сюжет у живописі: юна Марія і літня Єлизавета обіймають одна одну. І коли Йоан, дитя Єлизавети, рухається в її утробі, її родичка Марія почула ще одне повідомлення про важливість вже її власної дитини. І, в сьогоднішньому уривку Євангельського тексту, Марія знову безмовно слухає, ледь усвідомлюючи ту таємницю, в якій опинилася.

У Благовіщенні, Марія відповіла лише «так». В усіх історіях про Різдво, вигнання і повернення до Назарету вона мовчить. Пізніше ми читаємо, як вона дорікає хлопчикові Ісусові, що він викликав її занепокоєння, коли Він зник у храмі. Також вона говорить з Ним на весіллі в Кані. В усіх інших випадках її присутність в Євангеліях є мовчазною, усвідомленою, сповненою відданості навіть біля підніжжя Хреста, — Тому, кого чекала вона і весь світ. Її мовчання в присутності таємниці — це модель споглядання для нашого часу, що розривається між редукціонізмом та марновірством.

Звичайно, ми знаємо зовсім мало (а іноді і зовсім нічого) про історичне походження подібних символічних історій. Ймовірніше за все, ми ніколи про це не дізнаємося більш докладно. Але, тим не менше, реальність, що розкривається ними, зворушує і пробуджує нас. Свідомість Адвента є цілісною, вона відкрита всьому глибокому й красивому, всім символам, що передають Істину інтуїтивно і безпосередньо. Ми вже відчуваємо щось, що пробуджується в нас, подібно до немовляти в утробі, — але ми поки не можемо побачити це повністю. Наш Адвент також подібний до вагітності — вагітності досвідом невидимої Присутності в утробі нашого духу. Сила цього очікування в ньому самому — і це схоже на нашу тиху медитацію, в якій процес зростання стає помітний лише завдяки її плодам. Народження — це ще одна стадія саморозкриття реальності, яка доводить, що ми знали, не знаючи. Але навіть саме народження не відповідає повністю на всі наші запитання, тому що Таємниця стає ще більшою.

.

break ..

Переклад: Альберт Захаров, Марія Захарова Obl OSB
Фото: о.Лоренс Фрімен OSB, Perpetua Claritas

Підпишіться на нашу розсилку та отримуйте адвентові рефлексії щотижня:
christian-meditation.com.ua/subscribe