«Ключи до споглядання»: «Вузький шлях балансу»

Untitled-1Однією з найважливіших проблем людини – як сучасної, так і людини минулих часів – є щось, що можна назвати втратою балансу. Існує точка зору, згідно якої саме розбалансованість можна назвати джерелом більшості людських проблем. Ми можемо казати про певну просту та побутову відсутність балансу – коли, наприклад, людина нехтує чимось одним заради чогось іншого. Або незбалансованість може проявлятись як свого роду впертість, нездатність почути точку зору опонента. Це також є відсутністю в нас балансу – людина може наполягати на крайній точці зору, яку ототожнує із собою, але через це вона втрачає здатність слухати інших та іде на конфлікт. Конфлікт виринає з того, що різні люди настільки суворо відстоюють свої протилежні точки зору, що вже більш не здатні почути когось, крім себе, не здатні йти на зустріч «іншому». Цей стан є великою перепоною для нашого розвитку як у звичайному так і в духовному житті, тож рано чи пізно ми маємо почати наш особистий шлях до рівноваги. І як завжди, на цьому шляху ми потребуємо проникливих майстрів життєвої гармонії та власної уважності до їхнього мистецтва.

Одним з найвідоміших духовних майстрів внутрішнього балансу є духовний покровитель нашої спільноти – Св. Бенедикт. Девізом для монахів бенедиктинської родини він зробив такий вислів, як «ora et labora», «молись та працюй». Цей підхід може здаватися дещо дивним. Монастир є місцем духовного та релігійного життя, тож чому монахи не мають лише молитися – чи не є молитва сама по собі найважливішою справою? Але Бенедикт бачив за цим повчанням щось дуже важливе та глибоке. Він не хотів, щоб його учні-монахи були несбалансованими навіть в такому високому духовному сенсі – за баланс відповідала друга частина, «працюй». В нас, світських людей, може бути зовсім навпаки – ми можемо бути запрацьованими, втрачаючи через надмірну активність саме духовну, споглядальну, молитовну складову життя. Тож ми маємо звернути увагу на першу частину бенедиктинського девізу, щоб віднайти баланс.

Спробуємо звернутися до одного цікавого образу, який може багато розповісти про сутність балансу, про його джерело та шляхи його відновлення. Це образ маятника. Пригадаймо старинні годинники, що мають великий маятник, який відбиває бій. Подібні маятники також можна зустріти у механічних пристроях, де вони приховані всередині та майже не помітні ззовні. Маятник – це важіль, який рухається з якоюсь певною швидкістю справа наліво, зліва направо. Проходячи крайні точки двох сторін руху, він, згідно законів фізики, зависає в них на якусь мить. Середню точку свого руху він навпаки пролітає з найбільшою швидкістю, знову виходячи на одну з крайніх точок. Кожну людину можна порівняти з тим маятником. Мятник постійно рухається, в нього є нижня частина – назвемо її «земною». Цей «земний» важіль швидко долає свій шлях від одної крайньої точки до іншої. На якусь мить він зупиняється у цих протилежностях. Швидкість його руху, швидкість постійних змін його позиції не дозволяє нам помітити дуже багато важливих речей, які було б варто помітити в житті – звичайному й духовному. Ми летимо спочатку в одну сторону, потім в іншу. Деякі люди можуть певний час триматися однієї радикальної ідеї, знаходячись у крайній позиції відносно тієї чи іншої сфери. Дещо пізніше, зустрічаючи їх, ми можемо помітити, як одна крайність змінилася на іншу, протилежну. Подібні зміни можуть відбуватися з нами і з психологічної точки зору – радість може змінюватися сумом, активність апатією. Таким чином, ми перебуваємо між крайнощами.

Canary-rides-the-pendulum-of-timeЩо ж можна з цим зробити? Як нам використати цей символ маятнику, щоб змінити своє життя? Ми маємо пам’ятати, як насправді влаштований маятник. Він має не лише «земну» або нижню частину, бо вона не може існувати сама по собі. Чому цей важіль літає зі сторони в сторону, чому він рухається та не падає? Він є приєднаний певною конструкцією – це може бути ланцюжок або металева паличка – із віссю. Назвемо цю вісь «небесною» частиною маятнику. Без цієї осі весь рух був би неможливий. Вісь маятнику – це точка опори, яка завжди перебуває в непорушності. Подібним чином влаштовано й колесо, про яке дуже часто пригадує о.Лоренс Фрімен. Колесо також рухається завдяки тому, що має непорушну вісь. Те саме і з маятником, який англійською мовою називається «balance wheel» («колесо балансу») – він також має непорушну вісь, що до того ж дуже символічно розташована нагорі. Внизу – рух та активність, вгорі – спокій та непорушність. Вісь, що перебуває у спокої, є джерелом усього руху та сенсу нашого життя. Ця вісь – Бог. Це – «Той, Хто Є» або Той, Хто є насправді. Якщо ми згадаємо про це, якщо піднімемо голову, ми побачимо ту Вісь. Піднімаючи голову догори, ми бачимо Вісь, яка завжди є непорушною, та яка завжди знаходиться з нами. Щоб із нами не відбувалося, де б ми не знаходились на шляху нашого руху – з одного краю чи з другого, десь посередині, на більшій чи на меньшій швидкості – зв’язок з точкою опори в нас ніколи не зникає. Ми завжди маємо цей зв’язок – нам лише варто про нього згадати, варто його усвідомити. Ми зажди з’єднані ланцюжком з крапкою опори, тиші та безмовності – із непорушною віссю.

Що нам потрібно зробити, щоби ми усвідомили або згадали про це? Нам треба підняти голову. Але швидкість руху нашого життя може також стати перешкодою для нашого погляду вгору. Рух лопастей гелікоптера є настільки швидким, що неможливо побачити кожну з них окремо. Тількі коли він зупиняється, ми можемо побачити, скількі їх є та якою є кожна з них. Так само нам може здаватися, що вісь нашого життя постійно перебуває в русі відносно нас, що вона іноді зникає та залишає нас на самоті. Але це все є лише невіданням та ілюзією нашого сприйняття. Тому ми маємо періодично зупинятись. Саме для того наше життя потребує моментів споглядання, певного часу медитативної практики. Уявіть собі – маятник зупинився. Він вже не є у пунктах протилежностей, природньо сходячи до середини. У непорушності та спокої нам буде легко подивитися угору та побачити вісь. Хтось задасть влучне питання: як це так, чи не має годинник працювати? Так, звісно, годинник буде працювати, маятник буде рухатися й далі. Але цей момент зупинки, цей момент нашої щоденної непорушності та споглядання, якому ми маємо присвятити досить невеликий відносно всього нашого життя час, є можливістю побачити, яким все є насправді. Існує Вісь, вона є нашим джерелом. Вона є непорушною, ми з нею завжди пов’язані. Далі, коли ми знову увійдемо в свою активність та рух, ми просто будемо про це пам’ятати. Наші дії будуть походити вже з усвідомлення та досвіду того, що є Бог, що Він є нашою Віссю та Джерелом, що ми завжди маємо з Ним зв’язок. Саме для того ми маємо наш щоденний час медитації.

Момент зупинки, момент між крайнощами, в який ми усвідомлюємо Центр нашого буття – це і є момент нашого вузького шляху. Вузький шлях – це шлях уважного зосередження на тому, що є реальним. Йти вузьким шляхом означає просто бачити, що нижня та верня частини нашого життя утворюють Одне Ціле. Відволікання та розпорошення є прикладом дії маятнику, який лише пришвидшується, втрачаючи бачення або усвідомлення вісі свого руху та свого буття. Сідаючи медитувати, ми побачимо, що є міні-маятник, – це вже не все наше життя, але маятник дрібних відволіканнь, які нас хитають. Розуміння образу маятника у контексті щоденної медитації допоможе нам пройти через медитативний час більш свідомо.

break 

.

© Марія Захарова Obl OSB, Альберт Захаров Obl OSB
«Ключи до споглядання»

Ілюстрації: Adriana VasileAmy Bogard

Підпишіться на розсилку оновленнь нашого сайту