о. Беда Гриффітс OSB «Повернення до Центру: Пресвята Трійця»

(Фрагменти з книги «Return to the Center», роздуми про Пресвяту Трійцю)

579996_431560660201991_1123600901_n

(р. 8 «Таємниця любові») 

Реальність — це вічна здатність до самовияву, самоусвідомлення, володіння вічним потоком блаженства і вічним відданням себе у любові. Якби ми пізнали себе, то побачили б, що цей процес відбувається в кожному з нас. Ми вічно виходимо з Отця до світла самоусвідомлення, і вічно повертаємося до Отця у блаженстві любові. Всі наші знання в цьому світі, і все наше прагнення до любові є лише блідим відображенням цієї вічної мудрості і любові. Якби ми могли спуститися в глибини будь-якого предмета — будь то піщинка, листок або квітка — ми б зустрілися з цієї вічної таємницею. За молекулами і атомами, протонами і електронами, живими клітинами з їх генами і хромосомами, приховується життєва сила, що невпинно виходить з безодні буття в Отці, невпинно проявляється у світлі Слова і невпинно повертається до джерела у блаженстві любові. Пресвята Трійця, або Божественна Сатчітананда індійської духовної думки*, перебуває в серці кожної істоти.

* Сат Чіт Ананда у філософії веданти — три характеристики єдиного трансцендентного Божества (Брахмана): буття (сат), знання (чіт) та блаженство (ананда). Сьогодні це поняття активно використовується Католицькою Церквою в християнському контексті (аналогічні якості пов’язував з Особами Трійці св. Фома Аквінський), в якості інкультураційного позначення Пресвятої Трійці. У Південній Індії з 1950 р. існує католицький ашрам, Саччідананда ашрам (монастир Пресвятої Трійці), що належить конгрегації камальдулів, який у 1968 р. очолив о. Беда. Ашрам є одним із центрів цілого руху християнських ашрамів, і його назва відображає головну ідею філософії о.Беди — необхідність вираження християнського містичного досвіду мовою східної філософії, як це в минулому сталося з мовою філософії грецької. (Примітка редакції)

***

Абсолютна Таємниця буття, абсолютна Істина — це Любов. Такою є базова структура реальності. Коли Данте говорить про любов, «що рухає сонце і світила», він дійсно описує саму природу реальності. Найвища Істина має нескінченне прагнення віддавати Себе в любові, і цей дар істинного «Я» отримує відповідь у вигляді любові, що повертається. Отець віддає Себе в любові Синові, який являє Собою саму форму, вираз цієї любові, а потім ця любов повертається до Отця в Святому Дусі, що об’єднує Отця і Сина в постійній єдності любові. Таким є вічний шлях Всесвіту: любов віддає себе, втрачає себе і знаходить себе в любові. Любов повертається до себе, віддає себе собі в любові. Кожне творіння в глибині своєї істоти — це прагнення до любові. Все творіння спонукається Любов’ю жертвувати собою в любові. Пробудження до буття творіння — це відповідь на заклик Любові. Кожна істота постійно притягається привабливою силою Любові до жертвування собою в любові, і так формується ритм Всесвіту. […] В абсолютному значенні лише сама Любов невпинно жертвує собою, створюючи ту чи іншу форму, вибудовуючи Всесвіт із зірок, атомів і живих клітин, а потім, повертаючи все до себе. Все проявляється в Слові як вираження любові, і все повертається до Отця, до Джерела, в любові Духа.

Кожна людина має в своєму серці це бажання любити і бути любимою. Такою є структура людської істоти. Це прагнення вбудовано в клітини тіла і ховається в самих глибинних інстинктах душі. Дитина живе і росте в любові. Саме тому діти, позбавлені любові, відчувають непоправну втрату. Страх і печаль, гнів і ненависть є лише проявами нереалізованої любові. Але проблема полягає в тому, що в людській любові завжди є щось егоїстичне. Бажання бути коханим, користуватися любов’ю в своїх інтересах є занадто сильним, а прагнення ділитися з іншими занадто слабке. Все це наслідки гріха. Гріх — це відмова любити, відкидання ритму любові. Гріх — це прагнення тільки отримувати, і нічого не віддавати. […] Але справжня любов — це завжди відповідь на любов іншого, жертвування собою, залишення прагнення до винагороди. Ми можемо отримати щось тільки тоді, коли самі готові віддавати. На абсолютному рівні саме любов Бога проявляється в кожній людській любові, спонукаючи нас віддати себе у відповідь на любов, яку ми отримали. Саме тому будь-яка любов є святою: від любові атомів і комах до любові людини. Все це — відображення любові Бога. Прагнення до єднання — це відображення в нас любові Пресвятої Трійці.

wayofcross_wccm_break(р. 16 «Християнська таємниця»)

Таємниця Божества проявляється у Трійці. Але якою є Трійця? Вчення про неї виражається у концептуальній формулі «три особи, що мають одну природу, або сутність». Але «особа», «природа» і «сутність» — це всього лише терміни грецької філософії, що використовуються для того, щоб зробити цю таємницю доступною для пізнання раціональним розумом. Сама таємниця веде нас до внутрішнього досвіду Ісуса. Ісус усвідомлював Себе по відношенню до Бога, як Сина по відношенню до Отця, причому Його синівство носить не тимчасовий, а вічний характер. Він знав, що походить від Отця не тільки в часі, але і в вічності, усвідомлював Свою вічну єдність з Отцем, в Якому перебуває Він, і Який перебуває в Ньому. Також Він бачив Себе як Того, Хто бере участь у спілкуванні Духа, що виходить з Отця і передається світу через Нього, не тільки в часі, але і в вічності. Щоб зрозуміти таємницю Трійці, необхідно стати учасником досвіду Ісуса. Необхідно прийняти Дух Божий, стати учасником божественного життя і, таким чином, стати сином Божим, знайти свою єдність з Ісусом подібно до того, як Він знайшов Свою єдність з Отцем. Тож, таємниця християнства — це участь у внутрішньому житті Бога, причому цю таємницю неможливо висловити словами. Якщо ми зупинимося на словах і концепціях, що вказують на цю таємницю, ми назавжди залишимося зовні. Але якщо ми вийдемо за межі слів та концепцій і перейдемо до реальності, що перебуває за ними, то пізнаємо Істину і станемо єдиними з Богом.

Щоб пізнати таємницю, ми повинні брати участь в досвіді Ісуса. Ми повинні пізнати себе як синів і дочок Божих, які вічно походять від Отця, або як слова Божі, що виражають Його розум. Ми повинні усвідомити себе в Бозі через участь у божественності Христа подібно до того, як ми беремо участь в Його людській іпостасі. Ця таємниця Царства Божого, божественного життя серед людей, відображається у доктрині Трійці і Втілення; Отця, що посилає Сина у світ і вимовляє себе в Дусі; Слова, що стає плоттю; вічної мудрості, що втілюється в людському житті.

wayofcross_wccm_break(р. 19 «Шлях до єдності»)

В індійських Упанішадах Божество осягається як Брахман — єдина, абсолютна, трансцендентна Істота, що знаходиться за межами слів і думок. Але Брахман — це також Атман (Дух), істинне «Я», Основа людської Свідомості. Він — не тільки Буття, але також Знання і Блаженство. Однак, роздуми про Того, Хто володіє знанням і блаженством, неминуче ведуть до ідеї Особистості, бо особистість — це і є свідома істота, наділена розумом і волею. Духовні вчення у своєму розвитку досить швидко дійшли до цього, і тоді істинне «Я» стали описувати як Бога, Господа, прямо кажучи про Нього як про особистість: «Якщо людина дивиться на Нього, як на Атман, як на Бога, Владику минулого і майбутнього, вона звільнюється від страху» («Бріхадараньяка Упанішада» IV.4.15). Зрозуміло, що термін «особистість» — лише аналогія, як і всі терміни, що вказують на Божество. Людська особистість — це обмежена істота, що володіє обмеженим інтелектом і обмеженою волею. Коли ми говоримо про Божество як про Особистість, ми маємо на увазі, що в Ньому є нескінченна здатність до знання і любові, яка є подібною до нашої, але нескінченно її перевершує. І це не просто спекулятивні міркування: в духовному досвіді повного відання людського розуму і волі нескінченній Божій Трансцендентності завжди виявляється досвід особистісних взаємин, при яких розум просвітлюється вічним світлом, а воля переображується безмежною любов’ю. Цей досвід підтверджують містики всіх релігій. Зрозуміло, що в цьому питанні людська мова терпить фіаско, оскільки ми намагаємось долати обмеження людської природи. Бог, з яким ми зустрічаємося в стані містичного екстазу, перевершує будь-яку зрозумілу для нас особистісність, і Його можна описати також і в надособистісних термінах, як Світло, Життя, Істину, Красу, Буття. У той же час, імперсоналістичного опису Бога недостатньо, бо Він саме перевершує особистісні якості, а не поступається їм. У християнському вченні про Трійцю, Божество — це єдина, абсолютна, нескінченна і трансцендентна Таємниця Буття, що перебуває за межами слів і думок, але в глибині цього Буття виявляється повнота особистісного існування, мудрості і любові, що перевершує будь-які людські концепції. Ця повнота усвідомлюється як абсолютність особистісних взаємин, що долає всяке людське розуміння і всяку людську любов. Шлях духовної та особистісної любові до Бога, шлях бхакті (санскр. «відданість», «віддане служіння») — це усвідомлення взаємин знання й любові через повне віддання себе Божій любові. «Хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього» (Ін 14:23).

wayofcross_wccm_break

 Підпишіться на розсилку оновленнь сайту
christian-meditation.com.ua/subscribe

Переклад: Альберт Захаров, Марія Захарова