М. Захарова, А. Захаров «Кенозис та медитація», ч. 5

(Великопісний ретріт «Медитація та кенозис»: Львів, 24 березня)

slides_schemes.cdr

САМОСПУСТОШЕННЯ
У ХРИСТИЯНСЬКІЙ МІСТИЧНІЙ ТРАДИЦІЇ

Ранні отці Церкви, такі як Іриней Ліонський, Афанасій Великий, Василій Великий та Максим Сповідник, у своїх роздумах про відносини Бога та людини часто використовували досить радикальну фразу: «Бог став людиною, щоб людина могла стати Богом». Сучасний містик Томас Мертон коментує це таким чином: «Бог у Христі виснажив Себе. Якщо хочете знайти святість, виснажите себе, як виснажив Себе Бог. Відречіться від себе, перетворіться на ніщо. Живіть порожнечею, яка по-справжньому порожня, але в будь-який момент може вас підтримати.» Ця ідея є дуже парадоксальною, тому у різні часи вона викликала непорозуміння. Але її сенс стає зрозумілим тоді, коли ми або отримуємо досвід споглядальної молитви або реалізуємо служіння іншим людям. У кожного з нас є свої межі – щось, що на нашу думку сворює обриси нас та наших інтересів. Межі Бога це безмежність, і Бог ці межі подолав у творінні та у Христі. Наші межі – це наші думки, уявленні, бажання, дії. У духовному житті ми маємо навчитися залишати всі ці речі, створюючи у собі вільний від «его» простір для слухання Божого голосу, що лунає у людях, ситуаціях, Писанні та у простоті теперішнього моменту. Піст, медитація, молитовні практики та служіння людям – все це шляхи, що ведуть нас за межі нашого «я».

Дуже практичне застосування цього вчення ми знаходимо у пустельницькому та, пізніше, у бенедиктинському монастицизмі. Підсумовуючи досвід ранньохристиянських пустельників, Св. Йоанн Касіан складає вчення про молитву, в якому радить йти у напрямку подолання пасток нашого его. Його вчення про «чисту молитву» засноване на безперевності молитви, її простоті та зосередженость на одній молитовній формулі. За Касіаном ми маємо повторювати молитовну формулу, не зважаючи на будь-які власні стани, долаючи саме коріння відволікання розуму та серця на «тисячу речей». Метою «чистої молитви» є подолання головного скарба – егоцентричного почуття, що молитва є «моєю молитвою» на користь досвіду участі у єдиній «Молитві Христа». Касіан вчить: «Недосконала молитва, в якій монах усвідомлює себе. Полум’яна та мовчазна молитва перевершує людську уяву та веде до єдності з Христом». Пізніше Св. Бенедикт, відчувши на собі великий вплив вчення Касіана, пише своє легендарне монастичне Правило. У цьому простому та практичному документі він вчить монахів долати своє его за допомогою гнучкої дисципліни смирення та постійної відкритості до Божої присутності в звичайних речах. Бенедиктинське Правило починається з повчання: «Слухай уважно, дитя — практика послуху поверне тебе до Бога, від Якого ти відпав лінню непослуху». Слухання та послух (духовникові чи дисципліні щоденної практики) – це відвернення уваги від себе, що веде до очищення та спустошення. Бенедиктинське життя описане у девізі ora et labora — безперервне вслуховування в глибину реальності у молитві, і безперервна праця. Поєднання споглядального слухання і діяльного служіння веде до перебування у присутності Бога, яке людина втратила, випавши з раю в гріх своєї егоцентричності. І накінець, Бенедикт, спираючися на Писання каже, що шляхом підняття по духовній драбині до Бога є самозменьшення: «самовознесенням сходять донизу, а смиренням піднімаються догори».

Ще один приклад християнського вчення про самоспустошення — апофатична духовність німецького містика Майстра Екхарта. Екхарт був домініканцем та мав духовне бачення, дуже близьке усім сучасним людям, що займаються медитацією. Він вчив, що у духовному житті необхідно шукати Божу присутність у глибині нашого серця, залишаючи позаду усі багатства розуму. В кожній людині є Божа іскра – це найтонша точка душі, що палає глибоко усередені нас. Саме вона єдина із Богом. Рухаючись від нашої поверхні, що складається з егоцентричних думок, уявлень та бажань, ми досягаємо глибини серця, де у чистоті та тиші сяє внутрішнє світло Божої присутності. Ось так Екхарт окреслює мету споглядальної молитви та її зв’язок із загальною картиної відношень між Богом та людиною: «Бог не далі, ніж двері твого серця. Він стоїть там, і чекає, поки ти не будеш готовий відкрити двері і впустити Його. Тобі відкрити, і Йому увійти — єдина мить. Вийди повністю із себе самого заради Бога, тоді Бог із Себе Самого повністю вийде заради тебе. Якщо людина та Бог вийдуть із себе, тоді те, що залишиться, буде простою єдністю.»

wayofcross_wccm_break

 Підпишіться на розсилку оновленнь сайту
christian-meditation.com.ua/subscribe