М. Захарова, А. Захаров «Кенозис та медитація», ч. 4

(Великопісний ретріт «Медитація та кенозис»: Львів, 24 березня)

САМОСПУСТОШЕННЯ
У ДАВНІХ КУЛЬТУРАХ ТА ДУХОВНИХ ТРАДИЦІЯХ

Християнське уявлення про те, що самоспустошення Бога та людини утворює місток для зустрічі та єднання «неба та землі» є дуже давнім. Його можна зустріти у багатьох дохристиянських духовних традиціях, які, як дуже вдало сказав відомих католицький теолог о.Жак Дюпуі SJ, є скоріше не перед-християнськими а скоріше про-християнськими. Перед тим як здійснити подорож до християнських ідей щодо взаємного боголюдського самоспустошення, спробуємо подивитися, як пророчо це бачення з’вляється у давніх містичних традиціях. Чому з християнської, католицької точки зору це може бути корисним? Ранньохристиянські вчителі духовної мудрості, такі як наприклад Св. Юстин Філософ, що був автором інтерпритації Гераклітівського Логосу, вчили, що по всім культурам та релігіям розсіяні Зерна Божого Слова, насіння істинної мудрості. Отці II Ватиканського собору нагадали сучасному світові у документах про міжрелігійний діалог про ці «зерна, посіяні Богом в давніх культурах» та про те, що «Католицька Церква з щирою повагою розглядає ці способи поведінки і життя, які часто приносять промінь Істини» («Nostra aetate», «Ad gentes»). Розглядаючи ці давні зерна, ми можемо ліпше зрозуміти сутність дерева власної містичної традиції.

slides_schemes.cdr

В одному з найдавніших пам’ятників індійської літератури, Рігведі, є космогонічний гімн, «Пісня творіння». Гімн апофатичною мовою описує таємничий першопочаток усього — Одне, що перебуває у тиші та спокої поза самим буттям та будь-якими опозиціями. Творіння одної єдиної космічної Людини, богів та всесвіту бере початок у стані, який називається на санскриті «тапас». Слово «тапас» одночасно означає і аскезу або утримання, і первинну життєдайну полум’яну силу, з якої походять бажання, думка та дія: «Всесвіт був породжений силою тапаса, аскези та життєдайного жару, з якого вже народилися бажання та думка». Один і той же космогонічний принцип одночасно лежить в основі створення всесвіту та традиційно-релігійного благочестя. Практичним продовженням цієї ідеї є дуже широка індійська аскетично-монастична традиція санньяси, яка вчить, що саме аскетичне самообмеження є джерелом будь-яких природніх та надприродніх сил, можливостей, талантів, дій. Цікаво, що наприклад традиційним індійським шляхом до того, щоб стати духовним наставником, свамі, є обітниці безмовності на протязі 12 років. Вважається, що тільки після аскетичної подорожі до глибин свого серця та перемоги над егоцентричними бажаннями людина може бути здібною до того, щоб повчати інших. Сьогодні католицькі монахі, керуючись вченням II Ватиканського собору, активно вивчають досвід індійської традиції санньяси, щоб застосовувати її у своєму монашому житті. Завершує давньоіндійську картину створення світу образ передвічного жертвоприношення єдиної космічної людини, Пуруши. Пуруша (санскр. «людина») є образом першої та єдиної людини у творінні. Всесвіт з’являється з частин Пуруши, на які його було розділено у жертвоприношенні. Творіння відбувається через самопожертву того, хто має першоможливість буття та віддає його. Цей міф пророчо нагадує нам слова Символа Віри про те, що «все було створено через єдинородного Сина Божого, родженого від Отця перед всіма віками».

Давня індійська міфологічна модель продовжує свій розвиток у буддистських та даоських уявленнях. В буддизмі ми знаходимо цікаву ідею «шуньяти», що на санскриті означає одночасно «пустота» та математичний нуль. Ця ідея зазвичай дуже невірно сприймається на заході, коли її плутають з негативною пусткою – з пусткою у холодильнику чи в кишені. Скоріше «пустка» буддизму є, по-перше, вказівником на те, що є причиною усіх феноменів та само по собі «не має причини» — на те, що «перебуває поза мисленням» та «не може бути виміряним». По-друге це поняття вказує на бачення реальності, де усі речі та явища не є самостійними та пов’язані одне з одним – все є по природі вбогим та не має своєї самодостатності. У цьому баченні джерело реальності є чистим як криниця або небо та вільним від володіння сталими якостями. Але з цього джерела бере початок все, що має різноманітні якості. Все походить з однієї чистоти та вбогості та все є зв’язаним. Практичним ідеалом у цій системі мислення стає досвід Бодхічітти. Це досвід спустошення себе від самолюбства та народження безумовної любові, що є самою природою реальності та розповсюджується на всіх живих істот. Знов ми можемо побачити пророчу схожість з євангельським «полюби Бога та іншого як самого себе» та «любов не шукає свого». Першопричина буття є сама по собі вільністю «від володіння», тому це знання викликає у людини зворотню практику звільнення від ментального та тілесного володіння у формі монашого самообмеження та споглядальних практик.

Давньокитайська ідея істинного Дао подібним чином розповідає про вічну та єдину першопричину, яка не може бути вираженою словами та яка є початком неба та землі. Від невимовної чистоти істинного Дао походить спочатку Одиниця (Велика Межа), потім полярність Інь та Ян (взаємодоповнююча єдність жіночого та чоловічого, лівого та правого, але не добра та зла, як іноді помилково важається), і накінець «10 000 тисяч речей» світу. У першому розділі Дао Де Цзін, поряд з описом Дао також описується ідеал людини-даоса – ця людина є вільною від страстей та вона бачить чудесну таємницю Дао. Відгуком на концепцію Дао є модель благочестивої людини, яка слугує іншим, є скромною та смиренною: «розумний ставить себе позаду інших, він нехтує своїм життям, і тим самим його життя зберігається». Ще одна паралель із євангельским вченням про самоспустошення та вільність від свого психічного майна: «Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її». 

slides_schemes.cdrІ накінець варто пригадати ще одну концепцію з юдейського містичного джерела. В сучасному юдейському містицизмі є окреслення безкінечності Бога – Ейн Соф (євр. «Велика Безкінечність»). Цей термін апофатично описує внутрішню непізнавальну природу Бога, що передувала створенню світу. Коли Бог як Велика Безкінечність починає творити світ, Він ніби стискає свою безмежність, утворюючи вільний простір та наповнюючи його Своїм світлом. Боже світло має повернутися до вічного буття Бога у праведній людині, що усвідомила це світло у собі та повертає його Богові у своєму праведному житті заради «виправлення світу». Безкінечний та щедрий Творець стискає свою безкінечність, створюючи людину. Людина у відповідь на дар творіння впізнає Творця та «стискає» свою людяну обмеженість, живучи з метою «виправити світ» своїм життям для Бога.

wayofcross_wccm_break

 Підпишіться на розсилку оновленнь сайту
christian-meditation.com.ua/subscribe