о.Лоренс Фрімен OSB «Фрагменти з різних книг»

articles_lfquots_jit1b

«Ісус – Внутрішній Учитель»

В Євангелії від Іоанна Ісус приходить до своїх учнів, що зі страхом тісняться у замкнутому просторі. Його першим словом було — «шалом», «мир». Слово «шалом» озвучує Божу гармонію устрою буття, якою є Дух. Сприйняти це привітання Ісуса — значить увійти у мир, що виходить за межі всякого розуміння. Ісус дихнув на учнів, кажучи: «Прийміть Духа Святого!». Його подих, що приніс ці слова в їх розуми та серця, став середовищем, де мешкає Дух.

Дух — це «не-егоїзм», безмірна порожнеча Бога. Утримуючи в собі «всю істину», Дух переповнює все своєю порожнечею — тим єдиним, що може містити в собі все. Саме тому Ісус, повертаючись до нас в Дусі Істини, може бути одночасно і Богом і людиною, історичним і космічним, індивідуальним і універсальним. Він є одночасно часткою і хвилею, він здатний бути окремою наповторною особистістю, але в той же час Він є невіддільним від всіх та всього.

***

Ісус запитує нас: «За кого ви Мене вважаєте?» Ставлячи це питання, Ісус звертається до того виміру нашого буття, який можна назвати станом безперервної уваги. Ми є безмовними, коли звертаємо увагу, а звернути її здатні тоді, коли є вільними від «Я»-думки — від егоцентричної саморефлексії. Така увага є самою суттю молитви. Зустріч справжнього Ісуса означає щось більше ніж зустріч зі спогадами про історичного Ісуса. Ми зустрічаємо істинного Ісуса тоді, коли дозволяємо незліченним образам релігійного або культурного характеру, накопиченим нами, хоча б на мить затихнути. Читання Євангелія в ясності розуму і праця безмовності у медитації готують нас до цієї зустрічі.

break

«Его на нашому духовному шляху»

(р. I, 6 «Молитва віри»)

Ми знаємо Христа в першу чергу не завдяки своєму мисленню, а за допомогою віри. І медитація, «чиста молитва» Св. Іоанна Касіяна, великою мірою є саме молитвою віри. Залишаючи позаду наші думки та слова і залишаючись з молитовним словом, з нашої мантрою, ми здійснюємо акт чистої віри. Це в свою чергу веде нас до досвіду того, чим насправді є віра. Віра — це не система вірувань. Також не є вона і чимось ідентичним нашій теології. Віра — це наші відносини з іншою особистістю, і наша здатність перебувати у відносинах. Ми можемо зберігати вірність відносинам всередині спільноти, в шлюбі або у дружбі. Це отримана нами в дар здатність приймати участь у відносинах. Вона реалізується тоді, коли ми в стосунках пізнаємо «іншого».

Дух постійно діє в нас, готуючи нас до того, щоб ми змогли побачити Ісуса все ясніше. Відправною точкою цього процесу є наше знання про те, що Ісус шукає нас, як втрачену вівцю. Ісус в Євангелії говорить набагато більше про Бога, який шукає людину, ніж про обов’язок людини шукати Бога. Наша віра в Ісуса ґрунтується на впевненості в тому, що Він живе у глибині нас. І в цьому пошуку Він веде нас від зосередженості на нашому его до нашого істинного «Я». Такою є подорож християнської молитви: з Ісусом, в Дусі, до Отця. Християнська молитва починається там, де ми входимо в молитву Христа, об’єднуючись з Його людською свідомістю. Слідуючи за Ним, знаходячи Його, ми знаходимо справжніх себе. Прагнучи йти за Ним, ми маємо залишити себе позаду. 

break

«Отець наш Небесний»

(WCCM International Newsletter, грудень 2006 р.)

Отець наш Небесний — наша спільна точка буття. Особистісне, творче і нескінченно любляче Джерело, яке завжди кидає виклик нашим уявленням про любов і веде ці наші уявлення до цілісності. Можливо, ми могли б сказати, що в Ісусі ми зустрічаємо той сильний потяг, який відчуває до нас Отець, «ерос» божественної любові, про який Папа Бенедикт XVI говорив у своїй першій енцикліці «Deus Charitas Est» («Бог є любов»). Але Ісус в свою чергу підкреслює агапічну — безкорисливу, безмежну і самовіддану — природу любові Отця. Отець подібний до «сонця, що сходить над злими і добрими». У такому образі Бога немає каральної волі і тому в Отці немає насильства, яке ми могли б використовувати для виправдання нашого власного насильства. Щоб бути щирими з самими собою, ми повинні бути «як наш Небесний Отець». Як казав Оріген, ми молимося не для того, щоб отримати для себе якусь користь від Бога, але щоб стати подібними до Бога.

Царство Боже — це сам Отець, воно є можливістю розділити Його природу. Це наш свідомий досвід переживання Бога. Ми не можемо увійти в Царство несвідомо, хоча можемо відчувати його інтуїтивно або мріяти про нього. Але щоб увійти в нього, ми повинні чувати і проявляти пильність — володіти тими якостями, які розвиває в нас медитація. Однак, як вчить Ісус, ми не можемо спостерігати прихід Царства, як зовнішнього об’єкта — не можемо сприймати Царство дуалістичним розумом. Ми пізнаємо Царство, ділячись ним з іншими. Можливо, саме тому прозріння Царства з’являються на мить і в ту саму мить зникають. Саме тому Втілення являє нам Отця і одночасно вказує на те, що Він є прихованим, як основа та джерело буття, в Ісусі.

break

«Паломництво»

(фрагменти з фільму «Паломництво»)

Сутність медитації – простота. Медитувати – це просто бути. Бути цілісним, єдиним і простим. Починаючи медитувати, ми пізнаємо на досвіді, наскільки наша свідомість позбавлена цієї простоти. Для нас проблематично навіть бути присутніми в теперішньому моменті: ми думаємо про минуле, турбуємося про майбутнє. Ми думаємо про самих себе або про те, що думають про нас інші, думаємо про свої проблеми. Тож, наш розум постійно зайнятий купою справ. Але приступаючи до медитації, ми перш за все повинні навчитися бути простішими, залишивши всі наші думки. Простота приведе нас до спокою. Спокій тіла та розуму, до якого ми приходимо у медитації, є вкоріненим в біблійній ідеї нашого шляху до Бога: «Зупиніться та пізнайте, що Я — Бог …» (Пс 45:11) У цьому спокої нашої свідомості та духу, що передбачає також і тілесний спокій, природним чином зростає пізнання Бога.

Отже, в медитації ми не намагаємося уявити собі Бога, не думаємо про складність власного життя, не намагаємося змусити Бога прийти і вирішити наші проблеми. Ми тільки перебуваємо з Богом, дозволяючи Йому перебувати з нами. Цей спокій також є і свободою від бажань, які руйнують нашу простоту і породжують страх – адже ми часто хочемо того, чого не маємо, або боїмося втратити те, що вже отримали. Виходячи за межі наших бажань, ми відкриваємо себе Божому дару буття. Ми вчимося не хотіти а приймати дар. Споглядання відкриває нам істину про те, що ми володіємо безмежним і вічним даром – це дар власного «Я» Бога для нас. У християнському розумінні молитви ми молимося не заради чогось. Швидше в нашій молитві ми входимо в молитву самого Ісуса, входимо в Його досвід прийняття дару любові Отця, де дар цієї любові нам – це Дух. У християнській медитації ми занурюємося в найглибшу таємницю віри, крокуючи найбільш простим шляхом. 

break

Підпишіться на розсилку оновленнь сайту
christian-meditation.com.ua/subscribe