о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми» 2018 р. (V тиждень)

V тиждень


IMG_0600Вівторок V тижня

Парадокс — це портал, що веде до істини.

При всій вірності цієї ідеї, вона може бути сприйнятою дуже поверхнево. За парадокс може бути видано щось, що є просто заплутаним – якась ситуація чи ідея, яка зовсім не веде нас до переживання незручних протиріч життя, гірких розчарувань, зради і краху надій, ураганів егоїзму, джунглів ілюзії і тих болісних непорозумінь, які відсікають нас від оточуючих на багато років. Подібні імітації парадоксів не викликають у нас ніяких сильних переживань.

Парадокс — як свідчать священні тексти, що були народжені у глибині досвіду людського духу, від Дао Де Цзін до Євангелія — це щось більше, ніж просто поразка чи крах наших бажань. Це, в кінцевому рахунку, сам Хрест.

Через кілька днів великопісна праця очищення розуму та серця — як би вона не була нами виконана — буде випробуваною переказом історії останніх днів та годин земного життя Ісуса. Їх опис займає непропорційно великий простір у Його біографії з тієї причини, що саме вони є есенцією сенсу Його слів і самої Його природи. Його історія — це Він сам: вушко голки.

На сайті Netflix — джерелі популярних фільмів та серіалів, що сьогодні займає місце літературних романів у житті багатьох людей — є можливість вибрати меню фільмів, які ви вже дивилися раніше, і які вам може захотітися «дивитися знову». Досить втішно, що у світі невтомної новизни найбільші маркетингові уми визнають глибинну людську потребу у чомусь давно знайомому і чомусь, до чого можна повторно повертатися.

Як сказав проникливий Оскар Уайльд: «Якщо ви не можете насолоджуватися читанням книги знову і знову, немає сенсу читати її взагалі». Портал парадоксу рідко відкривається нам при першій зустрічі. Нам потрібно багато разів повертатися до чогось одного, перш ніж реальність розкриється перед нами в повному обсязі.

Повторення спалює шлак неуважності. У медитації, як і в будь-якій інший формі любові, що є заснованою на вірності, ми вчимося вкладати в те, що робимо, все своє «я». Тому, в процесі медитації, ми повинні відняти у себе буквально все. Навіть ідея про те, що це «моя робота» або що вона принесе мені користь, повинна бути залишеною. Вкладіть у працю споглядання все, що ви маєте, а потім відмовтеся від цього всього — і залишиться тільки справжнє «я», тільки істинна праця, тільки нове творіння. Саме це робить історію і того, хто є її джерелом благими – такими, що їх неможливо забути та неможливо не любити такою любов’ю, якою може любити тільки дитина.

break


DSCN7872112Понеділок V тижня

Згідно давньокитайському тексту Дао Де Цзін, автором якого вважається Лао-цзи, правильне життя залежить від мудрості; а мудрість полягає в парадоксі, настільки ж радикальному, як і те, що ми знаходимо в заповідях Блаженства, а також в історії життя та хресної смерті Ісуса.

Дао Де Цзін, подібно до Ісуса, звертається до нас простою народною мовою, не вдаючись до патетичного інтелектуалізму.

 «Тридцять спиць з’єднуються в одній ступиці, утворюючи колесо. Але саме від порожнечі між спицями залежить можливість вживання колеса. Пробивають двері та вікна, щоб зробити будинок. Але саме від порожнечі в ньому залежить можливість користування будинком.»

Слово «саме», що вказує у цьому перекладі на точність визначення корисності будинку та колеса, має особливо привернути нашу увагу. Зазвичай ми поважаємо точність і навіть вимагаємо її: нам подобаються правильно вимовлені слова, акуратні фінансові звіти, коректна оцінка ситуації. Бізнес-корпорації та уряди держав витрачають купу грошей, намагаючись досягти подібної точності. Точність стала новою «чеснотою» та універсальною цінністю в епоху, коли все, ймовірно, повинно бути корисним.

Однак в цьому контексті мудрості, в складі потужної, але вельми земної метафори, точність не є тим самим, що, наприклад, науковий доказ. Оскільки науковий метод сьогодні вважається найвищою цінністю, цитату, наведену вище, легко звести до чогось на кшталт загальновідомої «народної мудрості». Ми можемо читати цей текст в транспорті по дорозі на роботу, або в ліжку перед сном, але ми не відчуваємо необхідності застосовувати його до свого реального образу життя або, тим більше, до управління громадськими інституціями.

Наша матеріалістична система цінностей обертається навколо корисності, що може бути перевіреною. У чому сенс будь-якого явища, якщо воно не дає нам очевидних переваг? Звичайно, мудрість полягає в тому, щоб зробити життя кращим, але це не означає, що його слід робити більш очевидним. Лао Цзи — як та євангельська історія, в глибину якої ми зануримося на наступному тижні, — робить вельми проривну заяву. Найбільш корисний варіант може бути найменш очевидним.

Медитація — це шлях мудрості. Це вузький шлях — в тому сенсі, в якому Ісус сказав, що лише шлях, що веде у життя, є вузьким. Але його вузькість породжує неймовірне розширення, подібно до двох ліній, які сходяться в одну крапку, — та рикошетять назовні траєкторією, що нескінченно розширюється. Крапка є нескінченно малою; вона має конкретне положення у просторі, але не має розмірів.

Це нагадує порожнечу вікна, або порожній простір між спицями колеса та в його центрі: це подібно до самої смерті.

Ми всі — незмірні боржники тих, хто став для нас передавачем мудрості у якій-небудь галузі; вони говорять з нами про це так, щоби ми могли їх зрозуміти, навіть якщо це розуміння триватиме лише одну коротку мить перш ніж ми знову все забудемо. Такі вчителі мудрості не схожі на балакучих консультантів, яким платять за кожне слово або за довжину звіту.

Вони можуть сказати буквально про все, не сказавши практично нічого.

На цьому, мабуть закінчу, а то моя великопісна спроба бути більш мінімалістичним, схоже, ризикує провалитися.

break


articles_lflent2018_6bV неділя Великого посту

Ось прийдуть дні, – говорить Господь, – і Я створю з домом Ізраїля та з домом Юди новий завіт. Не такий завіт, який Я уклав з їхніми батьками, коли Я взяв їх за руку, щоб вивести з Єгипетського краю. Завіт той – Мій завіт! – вони його зламали, хоч Я був їхнім Владикою, – говорить Господь. Ні, ось який завіт Я вчиню з домом Ізраїля після тих днів, – говорить Господь: Вкладу закон Мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж – Моїм народом. Не буде більш один одного навчати, чи брат брата свого, казавши: “Спізнайте Господа!” Усі бо вони будуть Мене знати, від найменшого й до найбільшого між ними, – говорить Господь, – Я бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше. (Єр 31: 31-34)

Христос, перебуваючи у своєму тілі, з великим риданням і слізьми заніс благання і молитви до Того, хто може спасти Його від смерті, і був вислуханий за благочестя; хоча був Він Сином, проте навчився послуху через те, що постраждав. Досягнувши досконалості, Він став причиною вічного спасіння для всіх, хто Йому покірний. (Євр 5: 7-9)

Сталося того часу, що серед тих, які прийшли поклонитися у свято, були деякі греки. Вони підійшли до Филипа, який був з Витсаїди Галілейської, і просили його, кажучи: «Пане, ми хочемо бачити Ісуса!» Филип іде і каже про це Андрієві, а Андрій з Филипом ідуть та й повідомляють Ісуса. А Ісус сказав їм у відповідь: «Прийшла година прославитися Синові Людському. Воістину, воістину кажу вам: якщо зерно пшениці, впавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, – принесе великий плід. Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя. Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга. Якщо хто Мені служить, того пошанує Мій Отець. Нині душа Моя стривожена. І що Я скажу? Отче, спаси Мене від цієї години! Але ж задля цього Я і прийшов – на цю годину. Отче, прослав своє Ім’я!» Почувся тоді голос із неба: «І прославив Я, і знову прославлю!» А люди, які стояли й чули це, говорили: «То був грім». Інші казали: «То ангел до Нього заговорив». У відповідь Ісус сказав: «Не для Мене був цей голос, а для вас. Нині настав суд цьому світові; нині князь цього світу буде вигнаний геть. І Я, якщо буду піднятий від землі, притягну всіх до себе!» Він говорив це, щоб вказати, якою смертю мав померти. (Йн 12: 20-33).

У житті проблеми та труднощі можуть слідувати одна за одною. Релігійні люди часто, стикаючись із цим, будують укріплення та мури проти змін і, тим самим, створюють релігійність, сповнену проклять та засудження. Але, так чи інакше, релігія має бути сповненим світла та позбавленим страху шляхом керування змінами у незворотньому життєвому шляху до Бога.

Початок сьогоднішніх літургійних читань відсилає нас до осьового віку* — це особливий літургійний період становлення людської свідомості, час вітхозавітніх Пророків, Упанішад, Будди, Лао-Цзи та Платона. Це був час глибоких, незворотніх змін у людському самосприйнятті. Пророк Єремія бачив, що розуміння його народом Бога і себе – зв’язку між Богом та людиною, Заповіту, — зробило крок уперед, залишивши позаду модель племінного божества із покірними шанувальниками, разом із ідентичністю, заснованою на почутті власної вищості. Замість цього Новий Завіт буде заснований не на зовнішньому законі, а на законі, «написаному у серцях».

Результатом цих революційних змін у релігійній свдомості стало нове сприйняття рівності, що об’єднує вісь народ. Переживання цього досвіду сприйняття Бога назавжди змінює погляд на відносини із оточуючими. Вчення про Бога перестає бути строго вертикальним, таким що спускається згори униз. Тепер «всі самі будуть знати Бога, від малого до великого». Таке сприйняття рівності спонукало Папу Франциска назвати клерикалізм однією з трьох найбільших спокус, що роз’їдають церкву. З цієї ж причини колишній президент Ірландії Мері Макеліс, виступаючи нещодавно на симпозіумі католицьких жінок в штаб-квартирі єзуїтів, нагадала про необхідність практичного перетворення недоцільної патріархальності у церковних інституціях, і про важливість поваги рівності між жінками та чоловіками на всіх рівнях нашого життя.

У другому читанні з Послання до Євреїв, промінь цього революційного зсуву в свідомості проходить через кришталик — проходить через Христа, досягаючи нас. Або, точніше, цей промінь проходить через смирення Ісуса, який пізнав смирення через страждання. Лідери, що не бояться показати свої рани, можуть нести відкуплення тим, хто слідує за ними. Якщо Єремія висвітлює загальну рівність Нового Завіту, до Євреїв Павло розкриває перетворююче братство, яке Ісус відкриває для людства за допомогою свого досвіду, пережитого на шляху земного життя.

У наступному, євангельському читанні, Ісус звертається до нас таємничим голосом, який ми чуємо протягом усього Євангелія від Йоана. Ми зустрічаємо Слово Боже, що стало плоттю в людських сльозах і страхах. Одне страждання за іншим привели Ісуса до граничного, наповненого страхом та сльозами моменту, коли Він остаточно сприйняв неминучу логіку свого вчення: і Його вчення і Він сам будуть відкинуті усіма структурами влади, з якими Він стикається. Він потерпить зовнішню поразку; і ми можемо лише обирати — слідувати нам за Ним через цю чорну діру або залишатися у релігійності, відданій на відкуп влади та сили. Ось якою є свобода — дивною та тривожною.

Пророча рівність, містичне братство й свобода духу. Такими є основні елементи революції, яка розгортається у нашому сьогоденні, подобається нам це чи ні. І ця революція ще й досі навіть не почалася.

* Осьовий час (нім. Achsenzeit) –термін, впроваждений німецьким філософом Карлом Ясперсом для позначення періоду в історії людства, під час якого на зміну міфологічному світосприйнятт. Прийшло раціональне, філософське, що сформувало сучасний тип людини. Ясперс датує осьовий час 800-200 роками до нової ери. За його думкою, усі вчення осьового часу відрізняються раціоналізмом та прагненням людини до переосмислення норм, звичаїв та традицій, що існували до цього. Деякі доосьові цивілізації (Древній Єгипет, асіро-ваілонська цивілізація) не змогли пристосуватися до змін та припинили своє існування.

break

Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe

Переклад: Захарова Марія, Альберт Захаров

Фото:
о.Лоренс Фрімен OSB
Perpetua Claritas