о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми» 2018 р. (IV тиждень)

IV тиждень



СуботаDSC0813823 IV тижня

Одного разу і відвідував одного чоловіка у психіатричній лікарні, який кидався із ножем на власну дружину та дитину, після того, як дружина сказала йому, що йде від нього. У апогеї цього скаженого стану від порізав ножем також самого себе. Коли ми з ним спілкувались, він вже перебував у спокійнішому стані, але при цьому продовжував відчувати величезні внутрішні страждання й абсоютно не розумів причин, які привели його до цього сумного стану.

Він сказав мені, що був цілком здивований і непідготований до того, що сказала йому його дружина. Він наполягав на тому, що протягом усього їхнього спільного життя у шлюбі вони зберігали свіжість своєї любові, як на самому початку їхніх відносин. І, за його словами, в них ніколи не було ніяких розбіжностей, вони завжди були відкриті та віддані один одному.

Людське сприйняття може бути жахливим, коли воно фальшиве, і коли все, що кидає виклик йому та його світосприйняттю, що вже склалося, заперечується будь-якою ціною. Іноді заперечення може довгий час зберігатися у тому чи іншому соціальному колі або у шлюбному союзі. Коли становище стає нестійким, щось — або хтось на кшталт дружини цього нещасного чоловіка, — ламається. Потім накопичені сили самообману підривають розум та наповнюють всі наші почуття, подібно до отрути. Одним з найвидатніших описів цього процесу в літературі є роман Джейн Остін «Емма». З жанрової точки зору це комедія, роман закінчується щасливо — усі виходять заміж за належну людину. Але, як у багатьох комедіях, темна сторона людського досвіду та великі страждання повинні передувати щасливому завершенню.

Протягом декількох хвилин, наприкінці історії, Емма розуміє, наскільки нерозумною, зверхньою та позбавленою сприйняття вона була. «Те, що звалилося на неї в ці останні години, приголомшило її та привело до сум’яття. Кожна мить приносила неочікувану новину, а кожна новина — приниження. Як все це зрозуміти, як розібратися? Чому вона обманювала себе й жила цим обманом? Звідки ці омани, ця сліпота розуму й душі?.. Емма негайно, завмерши в непорушності, мовчки зібралася з думками. Цих миттєвостей їй дістало, щоби прочитати в своєму серці правду. Розум подібного складу, осяяний підозрою, негайно спрямовується до розгадки. Вона торкнулася істини — придивилась до неї — і переконалася». Неможливо не співчувати комусь, з кого зірвана завіса ілюзії, що довший час залишалася прихованою. Це завжди стає жорстоким сюрпризом, і часто жорстокість, як і у випадку з людиною, про яку я згадував, повертається, так чи інакше, проти нас самих. І в такі соромливі моменти осяянь про свої помилки немає нікого важливішого, аніж наші друзі.

Негативні сюрпризи і страждання від розвінчання власних ілюзій — це негативне дзеркальне відображення того позитивного досвіду, коли реальність вривається у наше сприйняття, дивуючи нас радістю й захопленням. Все це може бути дуже болючим, але у ході росту наше життя завжди перевертається догори ногами й навиворіт любов’ю.

Як може здатися, рух піску в пісочному годиннику прискорюється ближче до завершення відміряного відрізку часу. 40 днів нашого пісного періоду також добігають кінця. Але все це розвінчування наших ілюзій, яке ми пережили за цей час, готує нас до Великодня і найбільшої із можливих несподіванок.

break

Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe



IMG_7414П’ятниця IV тижня

Врешті-решт очищення дверей сприйняття веде до чистоти серця і завершення всього усвідомленого сприйняття у баченні Бога.

Кожна ступінь сприйняття — їх не можна пронумерувати — це двері, що ведуть до іншої. Якщо ми досягнемо певного рівня усвідомлення — наприклад, у спокої та ясності розуму або в усвідомленості, що є вільною від зовнішніх образів — у нас може виникнути спокуса подумати, що ми досягли кінця подорожі. Однак Бог, в якому завершується подорож, є нескінченно простим. Прибути в точку призначення завжди означає знову вирушити в дорогу.

У нашій традиції християнської медитації це пояснюється вченням про те, що ми невпинно повторюємо молитовну формулу, нашу мантру, дотримуючись правила, згідно з яким «ми не вибираємо, коли припинити це невпинне повторення». Однак це не означає, чого побоюються деякі новачки у медитації, що ми приречені на довічну в’язницю монотонного та механічного повторення. Навпаки, вірність практиці прокладає шлях вперед. Сама мантра, наше молитовне слово, схожа на криголам, що відкриває шлях до більш глибоких і більш тонких рівнів сприйняття.

У міру нашої практики, мантра вимовляється більш акуратно та уважно, зі ступенем тонкощі, який відповідає рівню, до якого ми прийшли на даний момент у нашій щоденній медитації. Джон Мейн описував цю працю повторення мантри, порівнюючи її зі сходженням на високу гору. Чим вище ми піднімаємося, тим тихішим стає звучання нашої мантри в долині, що залишається позаду нас. Але ми продовжуємо вимовляти і вслухатися, як тільки падаємо на більш ранні рівні відволікання або турбулентності.

Час від часу цей процес може привести нас до повної тиші, що означає стан свободи від егоцентричної самосвідомості та нашого дуалістичного спостерігаючого «я». У певному сенсі, тут ми опиняємося поза «нашим досвідом», тому що «наш досвід» в звичному розумінні — це завжди те, що ми пам’ятаємо або що можемо описати, а в даному випадку все інакше. Багато людей, які пам’ятають якийсь свій досвід, прагнуть відновити його та нескінченно висловлюють жаль з приводу його втрати. Але часто те, що вони пам’ятають та називають «своїм досвідом», дуже сильно відрізняється від того, що насправді відбувалося.

Все це пов’язано з минулим. Але сутність споглядальної свідомості полягає в тому, що вона поглинає та інтегрує минуле, а потім все далі проникає в глибші рівні справжнього моменту. Очищення рівнів свідомості, що постійно розгортаються вглиб, а саме це і слід називати зростанням, приводить нас до внутрішнього прогресу, в якому ми доторкаємося до глибинного ядра нашого єства, у печері, у безодні нашого серця.

Все це стосується нашої людяності, яка жадає оживлення та завершеності. На цьому рівні буття ми піддаємося трансформації, яка не може бути поміченою або яку принципово неможливо спостерігати, тому що вона одночасно і всередині нас, і поза нами. Часто ми усвідомлюємо внутрішню зміну, зауважуючи діючі в нашому повсякденному житті нові сили прощення, щирості та співчуття. Ці плоди Духа вказують на внутрішню зміну, яку ми не можемо спостерігати. Однак, не намагаючись спостерігати, ми усвідомлюємо їх дію в тиші чистого серця (без зусиль або контролю з нашого боку).

Потім ми бачимо Бога — але бачимо поза баченням об’єктивації, не як об’єкт, у свободі духу. Це одночасно і молитва, і відповідь на всі існуючі шляхи молитви.

break



IMG_3112Четвер IV тижня

Люди, що практикують медитацію, можуть бути найбільш егоцентричним людьми, особливо якщо очищення їхніх дверей сприйняття (див. вчорашній текст) застрягає біля самісінького входу. Усвідомлення нашого егоїзму, нехай і незручне для нас, звільняє, але тільки в тому випадку, якщо воно виводить нас за межі самих себе. Якщо споглядач залишається статичним в своєму самосприйнятті, він зраджує саму мету своєї подорожі, що має вести до зміни орієнтованості нашого сприйняття «на інших» — за межі себе. У навчанні медитації дітей ми називаємо це «мисленням, спрямованим на інших», і це пов’язано з базовими соціальними навичками. Але більш глибокий сенс цього нового орієнтиру нашої свідомості — це ясне, пряме сприйняття оточуючих, їх потреб та їхньої благості. Таке сприйняття приходить до нас тоді, коли ми стаємо досить тонкими, щоб проходити крізь стіни печери нашого его.

Вчора ми згадували про те, що Блейк говорив про очищення наших дверей сприйняття. Ми можемо також думати про це як про тренування або аскезу, що пов’язують нас з самим фундаментом нашого життя. Кожен акт сприйняття — це урок та крок до глибшої свідомості. Так само, як ми з вдячністю приймаємо оновлене, більш чітке сприйняття речей після фізичних вправ, творчої роботи або медитації, ми можемо вправлятися в любові, розкриваючи в собі ту роботу, яку вона в нас здійснює.

Навчання цьому сприйняттю може приймати безліч різних форм. Як і кожен універсальний процес, це навчання ніколи не буває однаковим для всіх. Ніхто не може бути звільнений від цього завдання, тому що у ньому полягає весь сенс людського розвитку. Але кожен з нас поглиблює своє сприйняття по-різному, в залежності від темпераменту і досвіду, від видів та ступенів особистих травм та від індивідуального поєднання сильних і слабких сторін, які визначають як наші обмеження, так і наш потенціал.

Навчання не припиняється до нашого останнього подиху і, можливо, навіть мить смерті не є його фіналом. Ця безперервність передбачає постійне коригування курсу нашого руху. Екстремальні, крайні стану відволікають нас від курсу — хоча вони можуть допомогти нам краще зрозуміти ті напрямки, куди нам не слід йти. Наприклад, ADD (СДВ, Синдром Дефіциту Уваги) — стрибуча, короткочасна, нестійка увага: стан, в якому доводиться докладати величезних зусиль навіть для того, щоб просто вислухати співрозмовника, або дочитати сторінку книги до кінця. Протилежний тип крайніх станів — це OCD (ОКР, Обсесивно-компульсивний розлад або невроз нав’язливих станів), фіксований, механічно повторюваний, компульсивний стан: коли голка уваги застряє на вінілі та продовжує програвати одну і ту ж мелодію.

Будь-яка крайність врешті-решт призводить до розчарування або розпачу. Але ми можемо бути впевнені, що навіть помилки та неврози мають свою позитивну сторону, коли ми бачимо їх тим, чим вони є. Ясне бачення речей саме по собі є прогресом — ясність, як промінь сонячного світла свідомості, входить до наших темних розумів саме у цьому баченні нашої дисфункції. У біблійному значенні визнання вашої відповідальності за безлад, який ви допомогли створити, — це дуже добра річ, це початок покаяння, яке просто повертає усі речі на свої місця.

Очищення нашого сприйняття схоже на загострювання тупого ножа або ходіння по вузькій стежині. Але просто бачити недостатньо. Ми також завжди повинні зробити наступний крок. Ось чому ми невпинно повторюємо нашу молитовну формулу, нашу мантру.

break


IMG_3737Середа IV тижня

Вільям Блейк писав, що якби ми тільки могли розкрити двері сприйняття, ми побачили б все таким, яким воно є: нескінченним. «Бо людина замкнула сама себе, поки не побачить усі речі крізь вузькі щілини своєї печери».

Завжди заманливо думати, що рішення лежать поза нами. Інші люди, які відмовляються з нами співпрацювати, можуть бути притягнуті до відповідальності за те, що створюють нам проблеми. Але дуже повільно, протягом життя, ми вчимося, що не можемо змінити світ або інших людей, поки спочатку не змінимося самі. Нас навіть може дратувати, що це по суті є вселенським законом, який неможливо обійти.

Спроба уникнути необхідності особистої трансформації — це наше припущення, що ми можемо відкрити двері сприйняття, взявши щось зовні та помістивши це усередину себе. Прикладом таких спроб є зловживання алкоголем, який людство використовує протягом десяти мільйонів років, і мистецтвом виробництва якого опанувало близько десяти тисяч років тому. Сьогоднішня епідемія наркоманії підтверджує, наскільки легко ми вдаємося до спроб уникнути хворобливих уявлень про реальність, змінюючи їх за допомогою зовнішніх засобів. Кожен алкоголік та наркоман свідчить про остаточний провал цієї спроби.

Якщо ми хочемо бачити речі такими, якими вони є насправді, ми повинні очищати сили свого сприйняття, що дозволяють нам пізнати себе такими, якими ми є насправді. У нас є багато таких сил, оскільки багато вимірів свідомості є прихованими у фізичній, розумовій та духовній сферах. Пропріоцепція або кинестезія — це медичний термін для однієї з цих здібностей, яка, мабуть, сприймається нами як щось само собою зрозуміле. Це почуття, за допомогою якого ми можемо сприймати положення та рух нашого тіла. Наприклад, навіть із закритими очима ми знаємо, де знаходиться наша ліва або права рука, і що вони роблять. За допомогою цього почуття ми також знаємо, чи знаходиться наше тіло в положенні балансу. Для наукового вивчення цієї форми сприйняття добре підходять спортсмени.

Ми практикуємо це почуття — і очищаємо його — щоразу, коли медитуємо: за кілька миттєвостей ми усвідомлюємо своє тіло та його позицію. Сидимо ми з прямою спиною? Чи зберігаємо ми баланс положення шиї? Чи знаходяться наші руки в позиції, яку можна назвати «комфортною та спокійною»? Цей інтуїтивний контрольний перелік стає для нас другою натурою, якщо ми практикуємо регулярно, — а також основою для медитації у сфері дива сприйняття як такого. Те, що ми можемо усвідомлювати себе найпростішим та безпосереднім чином, нагадує нам про те, що ми є розумними істотами, які можуть зробити щось більше, ніж просто перебувати у стані стресу, турбуватися, проявляти невдоволення або скаржитися на оточуючих. І кілька миттєвостей уваги до позиції власного тіла вказує нам на вихід з печери, — тієї «тюрми», в яку ми, за словами Блейка, замкнули себе самі.

Як це не парадоксально, ця базова сила самосвідомості, почуття, що стосується нашої фізичної реальності, ініціює наш шлях до того, щоб шукати центр не в собі, а в інших. Це, якщо хочете, фундаментальне почуття уважності, та, яку б якість його практикування ми не мали, воно все одно приносить нам певні переваги. Однак, якщо ми не хочемо зациклюватися на самосвідомості, та якщо бажаємо насолодитися плодами істинного самопізнання, ми повинні зробити наступний крок. Ось чому ми медитуємо, і ось чому багато хто з нас дотримується великопісної практики очищення сприйняття.

break


IMG_3041_1Вівторок IV тижня

Вчора я вів ретрит в Італії, де дізнався про дві речі, кожна з яких належала до мого світосприйняття, — про яке, як мені здавалося, я і так все докладно знав.

Першу з цих речей я зрозумів після того, як розповів про цілі та цінності великопісних обітниць, якими для мене протягом останніх тижнів стали ці щоденні регулярні роздуми. Я говорив про те, як «роблення» чого-небудь (або «не-роблення») може допомогти переорієнтувати наш розум та серце, змінити старі моделі і навіть, причому без застосування насильства до себе, привести нас до більш глибоких рівнів духовної трансформації. Я припустив, що більша частка присутніх (не менше ста людей), з якими я розмовляв, здійснює під час Великого посту будь-які специфічні дії, — а може бути, навпаки, вирішили від чогось відмовитися. Це було дещо наївне припущення: коли я попросив підняти руки тих присутніх, які здійснювали хоча б якусь чітку пісну практику, я очікував побачити як мінімум п’ятдесят відсотків, але насправді підняли руку лише деякі. Тепер я думаю, що, можливо, вони мене неправильно зрозуміли. Або, може бути, вони згадали слова Ісуса про те, що не слід хвалитися своїми добрими справами перед людьми. Я не знаю. Буває, що ми неправильно розуміємо навіть наші власні неправильні уявлення.

Якщо я мав рацію, я зіткнувся з невірною ментальної інтерпретацією. Нещодавно я бачив два дуже сильних цифрових художніх твори, динамічні і абстрактні, що відрізняються разюче яскравими колірними рішеннями. У міру того, як я дивився на них, я розпізнав у одному контури обличчя. У другій роботі я побачив форму, яка нагадала мені про щось неземне, хоча я не сказав цього художнику. Коли я подивився на ці роботи знову, я знову побачив обличчя, і воно здалося мені знайомим, — про що я і сказав. Художник здивовано глянув на мене: «Хіба Ви не впізнали самого себе?» Але коли я подивився на другу роботу, інопланетні форми злилися в якусь нову композицію, і я знову побачив своє обличчя, тепер вже з іншого ракурсу.

Коли ми розуміємо, наскільки невірно ми можемо інтерпретувати реальність, ми переживаємо смиренність, але також це може здатися нам радісним і забавним. У більш серйозних питаннях, коли наша репутація або привілеї беруться під сумнів після визнання нами наших помилок, ми можемо прикидатися, що завжди правильно бачили стан речей і були просто неправильно зрозуміли в тому, що ми говорили раніше, — або ми просто починаємо заперечувати і витісняти почуття збентеження. Як це знають ефективні керівники, завжди краще визнавати свої помилки і при необхідності говорити «вибачте», але це може потребувати деякого споглядально погляду на себе з боку.

Однією з цінностей аскетичної дисципліни є смиренність і та можливість знову спуститися «з небес на землю». Ми ніколи не практикуємо це досконало, навіть якщо ми досить послідовні, адже завжди є небезпека, що ми почнемо занадто високо оцінювати власні успіхи. Але скромна вірність тому, що ми мали намір зробити, створює оптимальну відстань між нами самими і нашим суб’єктивним поглядом на світ. Це дозволяє нашому сприйняттю функціонувати в потоці подій, а не створювати модель реальності, яку ми захищаємо за всяку ціну, навіть якщо вона явно виявилася помилковою.

Ця наша особистісна риса, яку ми можемо підпорядкувати собі, нічого про неї не знаючи, також впливає на колективну психіку. Наприклад, виборці на виборах, які зробили велику помилку, наслідки якої стають чітко помітними з часом, вкрай рідко здатні побачити причину та змінити своє рішення. Суть людського розвитку — це зміна свідомості. Як змії, ми відрощуємо шкури сприйняття, які нам необхідно буде скинути без жалю, коли настане час; точно також одного разу ми скинемо нашу смертну оболонку і голі увійдемо до Царства Божого, де знайдемо досконале бачення, тому що перестанемо об’єктивувати реальність.

Замість того, щоб дивитися на реальність (та часто помилятися), ми можемо почати дивитися очима художника, який створив нас та весь світ, і з яким ми єдині. Врешті-решт, ми можемо бачити, тому що здатні побачити, що нас вже хтось бачить.

break


IMGP7490 copyПонеділок IV тижня

Сорок — це біблійне число, що символізує тривалий період часу, протягом якого завершується процес трансформації. Сорок днів не є завершенням всього нашого шляху, але по закінченні цього часу ми готові почати нову і, можливо, зовсім іншу фазу свого життя.

Більшість наших довгострокових зобов’язань — у шлюбі, батьківстві, у будь-який тривалій роботі або у монашому житті — проведуть нас через цей цикл трансформації і приведуть нас до моментів перехідного завершення. Процес включає в себе тривалі періоди, що поєднують щоденне повторення і самооновлюючі акти вірності, та які ведуть нас у непередбачуваний момент до того, що стане для нас повною несподіванкою. Те, що ми сприймаємо як зростання, насправді є серією форм завершення, які ми ніколи не змогли б собі уявити заздалегідь. І коли кожне з цих завершень відбудеться, воно повністю перепише сюжетну лінію нашого життя. Краще не прискорювати перемотування вперед і не пропускати текст, прагнучи в поспіху дійти до кінця книги, тому що так ми пропустимо багато смислових нюансів історії нашого життя.

Кожна медитація — це мікрокосм цього сорокаденного процесу: результату, цілеспрямованого блукання та прибуття на обітовану землю, яка потім ставить перед нами новий набір проблем та відправних точок для подальшого шляху.

У медитації нам необхідна наполегливість. Потрібно ідентифікувати та відхиляти голоси сирени розчарування чи розпачу, що спонукають нас зійти зі шляху та повернути назад. Ізраїльтяни в пустелі жадали їжі, яку вони залишили в Єгипті, їм набридла чудова манна, яка кожен день падала з небес, щоб підтримувати їх. Навіть справжні чудеса можуть з часом стати повсякденними, якщо ми почнемо бажати різноманітності або уявної безпеки минулого.

Але через деякий час, коли наші невгамовні бажання в черговий раз змінять маршрут або прагнення оживити повсякденну рутину стане всепоглинаючим, наполегливість остаточно втратить для нас привабливість. Тепер нам потрібно побачити в нашій практиці не просто механічне повторення молитовної формули, але повторення, повне віри. Було б нудно годувати та збирати дітей до школи щоранку, але тільки не в тому випадку, якщо це робиться в любові та через любов. Любов перетворює нудьгу на спокійне диво. Медитація — це праця любові, що є вбудованою у повсякденне життя.

Нещодавно один молодий хлопець, який медитує, сказав мені, що йому дуже подобається скучність медитації. Медитуючи він відчув, що його покоління було позбавлено цієї спокійної скучності завдяки безперервній стимуляції та ускладненню способу життя. Я добре його зрозумів, хоча і не можу сказати, що був згоден з ним по відношенню до власного досвіду. Я не можу сказати, що я коли-небудь знаходив медитацію нудною — часто вона мені здається важкою та я відчуваю спокусу пропустити її, але вона ніколи не була для мене нудною. Завжди є якийсь сюрприз. Іноді він приходить після медитації, коли ви розумієте, якою поганою ідеєю було б пропустити вашу практику.

Існує особливий тонкий рівень сприйняття, яке пробуджує в нас віра. Саме він дозволяє нам дізнатися щось нове — наполегливість та вірність мають сенс і конструктивну мету, які більш реальні, ніж та «більш зелена трава», яку ми завжди уявляємо на «іншій стороні» сьогоднішнього дня.

break



articles_lflent2018_5bIV неділя Великого посту

Тими днями усі юдейські князі, священики і народ намножили свої гріхи, йдучи слідом за всіма гидотами народів, і осквернили дім Господа, що Він посвятив в Єрусалимі. А Господь, Бог батьків їхніх, перестерігав їх наполегливо через своїх посланців, бо жалував свій народ і житло своє, але вони знущалися з посланців Бога, нехтували Його словами й глузували з Його пророків, доки не зійшов гнів Господа на Його народ, так що не було вже більш рятунку. Тож спалили вороги дім Божий і зруйнували мур Єрусалиму, і підпалили вогнем усі його палаци, і всі його дорогоцінності понищили. Усіх тих, хто уникнув меча, халдейський цар перевів у Вавилон, і були вони його невільниками та його синів аж до часу панування перського царства, щоб справдилося слово Господнє через уста Єремії: «Аж доки земля не надолужить своїх субот, вона буде відпочивати в усі дні запустіння, поки не скінчиться сімдесят років». Першого року Кира, перського царя, щоб справдилось слово Господнє, сказане через уста Єремії, збудив Господь дух перського царя Кира, який велів оповістити по всьому своєму царству, словом і письмом, ось таке: «Так говорить Кир, перський цар: Господь, Бог небес, дав мені всі царства на землі. Він звелів мені збудувати йому дім в Єрусалимі, що в Юдеї. Хто б не був між вами, що належить до його народу, нехай Господь, Бог його, буде з ним і нехай пускається в дорогу!» (2 Хр 36: 14-16, 19-23)

Бог, який багатий на милість, через велику свою любов, якою нас полюбив, – нас, котрі були мертві через наші переступи, оживив разом із Христом, адже ви спасенні благодаттю, – і воскресив нас разом з Ним, і в Христі Ісусі посадив разом на небесах, щоб у доброті до нас у Христі Ісусі в майбутніх віках показати надзвичайно велике багатство своєї благодаті. Адже ви спасенні благодаттю через віру, і це не від вас, це Божий дар: не від діл, щоб ніхто не хвалився. Тому що ми – Його творіння, ми створені в Христі Ісусі для добрих діл, які Бог наперед приготував для нас, щоб ми в них ходили. (Еф 2: 4-10)

Ісус сказав Никодиму: «Як Мойсей підняв змія в пустелі, так має бути піднятий Син Людський, щоб кожний, хто вірить, у Ньому мав вічне життя. Бо так Бог полюбив світ, що дав свого Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне. Адже не послав Бог Сина у світ, щоб судити світ, але щоби спасти світ через Нього. Хто вірить у Нього, не судиться, а хто не вірить, той уже осуджений, бо не повірив в Ім’я Єдинородного Божого Сина. Це і є суд, що світло прийшло у світ, але люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо їхні діла були погані. Адже кожний, хто чинить зло, ненавидить світло і не приходить до світла, щоби не виявилися його вчинки. А хто чинить правду, той іде до світла, щоб виявилися його діла, бо зроблені вони в Богові! (Йн 3: 14-21).

Люди нескінченно борються з питаннями про існування Бога, а також та про те, чим є Бог.

Біблія вважає, що тільки «божевільний каже у своєму серці, що немає Бога». Але нам не допоможе, якщо ми сьогодні почнемо обзивати дурнями атеїстів. Важливість віри в Бога сьогодні полягає не в тому, що ми уникаємо спалення на вогнищі теократичної тиранії, але в тому, що ми пам’ятаємо не менш важливі питання про людське існування та його сенс. Без зв’язку з живим символом трансцендентності ми не зможемо досягти повноти своєї людяності.

У сьогоднішньому першому читанні використовується знайома метафора Божого гніву, що спускається на тих, хто невірний Завіту. Це, як і раніше, метафора, яку багато хто сприймає серйозно, бо вона пропонує легке пояснення таємниці страждань і дає віруючому почуття переваги над тими, кого він засуджує за непослух Богові. Якщо ми не зможемо розшифрувати цю метафору, ми станемо подібні до Талібана.

Друге читання допомагає деконструювати це, заявляючи — й це звучало шокуюче для кожного в той час, — що ми чинимо несправедливість відносно себе самих, розглядаючи Бога в такому «каральному» ключі. Дізнатися щось про Бога ми можемо тільки через самопізнання, яке у своєму джерелі є Божою любов’ю до нас. Цей текст говорить нам, що ми, люди, «є творінням Божого мистецтва». І що ми отримуємо порятунок — можливість прийти до повноти буття у союзі з Богом — через віру і як «дар від Бога». Питання про Бога завжди є питанням про нас самих. Те, як ми віримо у Бога, показує, що ми насправді думаємо про себе самих. Хто ми — нещасні обтяжені провиною грішники, чи прекрасні творіння Божого мистецтва? І якщо ми витвір мистецтва, Бог, ймовірно, дивиться на нас, як художник на свій шедевр: не як на арт-об’єкт із цінником, але як на продовження самого Себе.

Як завжди, Євангеліє конденсує всі ці ідеї в одне просте запитання про Ісуса і про його значення для нас. У ньому ми бачимо, що Бог любить нас, своє творіння, настільки, що Він не може бути жорстоким до нього. Навпаки, він принижує самого себе, як пристрасний закоханий, відкидаючи свої права і гідність, люблячи навіть незавершену роботу в її досконалості. Якщо ми зможемо розгледіти себе як Його витвір мистецтва, отримуючи дар Його постійної творчої уваги, ми натрапили на те, що насправді означає людська досконалість.

Художник відходить на крок від своєї роботи і споглядає її. Художник може втрутитись, але не перериває існування нової зростаючої особистості цього творіння. І, поки творіння ще недосконале, художник закохується у нього. Аж поки робота над ним триває, художник усвідомлює, що краса та істина творіння — його власні. І який тоді настає Суботній відпочинок, коли роботу завершено! Яке прекрасне творіння, що озирається на Божественного художника та говорить «дякую Тобі за те, що Ти мене створив».

break

Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe

Переклад: Захарова Марія, Альберт Захаров

Фото:
о.Лоренс Фрімен OSB
Perpetua Claritas