«Ключи до споглядання»: «Великопісні аспекти медитації»

DSCN4665Вважається, що періоди посту є для звичайної світської людини часом певного релігійного ривку, тимчасовим екстремальним зосередженням на відносинах із Богом або певною спробою духовно «стояти навшпиньки». Дещо інший підхід є у монашій духовності – Св. Бенедикт пише у своєму Правилі для монастирів, що все життя монаха має бути суцільним Великим постом. Звучить трошки лякаюче, тож недивно, що останніми часами все меньше людей наважується познайомитися із досвідом монашого життя – світським людям вистачає тяжкості днів звичайних обов’язкових для всіх церковних постів. Лише деякі люди, через сильне прагнення серця або природню цікавість, наважуються витратити час та увагу, відкриваючи для себе, що піст та монастицизм мають більш універсальне та глибоке значення, яке долає буквальні зовнішні форми.

Колись отець Джон Мейн назвав нашу споглядальну спільноту «монастирем без стін», тож кожен хто в ній медитує щодня, є у якомусь сенсі монахом. У цьому монастирі медитація є щоденною аскетичною вправою. І головне, що робить нашу медитацію аскезою, це практика зсування нашої уваги за межі себе та залишення себе. У широкому сенсі монахом можна вважати людину, яка «віддала себе Богові» — яка є постійно відкритою для Бога та Його волі, як може бути відкритим програмний код для творчого втручання програміста. Монах, це той хто живе не з точки зору власного «я», але намагається віддати себе у всіх проявах життя Богу — так, ніби Бог є істинним «Я» монаха замість свого малого «я». Звичайно, це є дуже складним. Людська свідомість завжди прагне все контролювати та намагається чітко відокремити себе від усього, що виходить за  її межі та загрожує її змінити. Це є корисним для виживання, коли ми протистоїмо силам природи чи егоїстичним діям інших істот навколо нас. Але цей рефлекс самозахисту стає проблемою, коли ми намагаємося бути «на зв’язку» з Богом – з першопричиною нашого буття, яка нас створила та яка прагне продовжити нас розвивати зсередини та ззовні, у невідомому для нас напрямку. Отже, ми стаємо монахами тоді, коли практично повертаємо себе у стан частинки, яка вже не є відірваною від життя Цілого та від єдиного Джерела цього процесу життя, що має рухатися разом із нами у напрямку розвитку, трансформації та єднання. Приблизно так можна описати есенцію монашого шляху життя. І, згідно із ранньохристиянським баченням, те, що є сутністю життя монаха одночасно є сутністю великого посту та будь-якого посту чи аскези. Це є в першу чергу практика, а не слова. Це практика усвідомленої відкритості та гнучкого, двостороннього зв’язку людини із Богом, творіння із Творцем. Це практика життя Ісуса, який є Божим Словом. Ісус так жив під час свого земного життя і так Він продовжує жити зараз, у Воскресінні та у наших серцях. Зараз Він запрошує нас приєднатися до цієї практики.

Подібна практика є прихованою у трьох головних аспектах нашої медитації. У медитації ми маємо тримати себе відкритими та вільними від себе самих, перебувати у миті реальності та просто приймати дар буття. Це єдине, що ми можемо зробити самі – все інши робить Бог, який є Володарем реальності. Що далі? По-перше, ми залишаємо себе на рівні мови, практикуючи Тишу. По-друге, ми  ми залишаємо себе на рівні нашого тіла, практикуючи Нерухомість. По-третє, ми залишаємо себе на рівні нашого самоідентифікування та саморозуміння, практикуючи Простоту. У нашому звичайному житті цими трьома вузлами ми самі себе формуємо та захищаємо від зовнішнього впливу – це є вербальна, тілесна та ментальна активність нашого его. У внутрішній пустелі медитації ми очищаємо, розпрямляємо та готуємо ці три шляхи для Божої волі. Також, повторюючи нашу молитовну формулу, ми вслуховуємося у голос Божої безмовності, що кличе нас із її середини — із середини та глибини нашого серця та усіх речей всесвіту: «глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому» (Мт 3:3)

break 

.

© Марія Захарова Obl OSB, Альберт Захаров Obl OSB
«Ключи до споглядання»

Підпишіться на розсилку оновленнь нашого сайту