о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми» 2018 р. (II тиждень)

II тиждень



IMG_9117Субота II тижня Великого посту

Існує протилежність «Миру Христового» — фальшивий «мир», який походить від почуття, що ми тримаємо все під контролем та можемо пояснити все, що відбувається. Це те, що Ісус називає «миром світу цього», відрізняючи цей «мир» від Миру свого, який Він дає нам як дар: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає» (Ін 14:27). Як і всі дари, що походять з автентичного джерела, цей мир дається без будь-яких умов, незалежно від того, чи заслуговує його бенефіціар — кожен з нас — чи ні.

Мир, що приходить до нас від «світу цього», легко ламається та розчиняється, залишаючи нас у замішанні, страху та гніві. Те, на що ми сподіваємося, може в будь-який момент перестати існувати, та зникнення цих підпір щоразу підриває нашу довіру до доброзичливості Всесвіту. Ми втрачаємо впевненість, що зустрінемо у своєму житті справедливе ставлення до себе. Будь-які біди та нещастя ведуть до руйнування такого миру. Це може бути втрата любові, з епіфанією, явленням якої ми зустрілися одного разу та в яку ми з обережністю дозволили собі вірити, сподіваючись, що вона триватиме вічно. Також це може бути несподіваний медичний діагноз або особистий лист, в якому йдеться про те, що ми стали для когось зайвими. І ось, одна єдина мить — і мир, який був для нас подушкою безпеки та дозволяв оговтатися від невеликих ударів життя з посмішкою на обличчі, бере і зникає. Ми здійснюємо аварійну посадку на землю, яка раптово стала твердою та негостинною.

Найгірше те, що ми помічаємо повну відсутність сенсу в тому, що відбувається. Поверхневі релігійні банальності можуть дати тимчасове полегшення. Бог діє незбагненним для нас чином. Ми повинні стійко переносити труднощі. Ісус так само страждав. Справа не в тому, що все це не так — ні, все це так і є. Але ці фрази залишаються позбавленими смаку банальностями, необгрунтованими та безкровними, поки ми не відчуємо їхню суть та сенс на власному досвіді. Як тільки у нас з’являється власний досвід, ми можемо використовувати ці думки по-справжньому розумно.

Вичерпних пояснень не існує. По меншій мірі, жодне з них не буде враховувати повний спектр людських доль, включаючи усі комедії та трагедії життя. Пояснення прагнуть до гармонії та допомагають сформувати упорядковане уявлення про речі. Як в музиці, ми розслабляємося в присутності гармонії звуку, дозволяючи їй заспокоїти нас. У творах Баха є місця, де чудова гармонія навмисно перекидається і, деякий час її складові хаотично кружляють навколо розуму слухача. Це ті моменти, коли Бах свідомо вводить дисонанс у композицію. Звучить так, ніби усі елементи раптово розвалюються, тільки почавши робити кроки до побудови гармонійної форми. Яким є сенс подібних рішень в музиці: чи дійсно Бах є таємним циніком, що сміється над нашою довірливістю у вірі в вищу гармонію? Або він розкриває покриту мороком таємницю, що все завершується хаосом?

Причину того, чому Бах іноді відмовляє слухачеві в гармонії пояснень можна знайти у глибокій вірі, що пронизує його музику. Його використання дисонансу може бути ствердженням того, що незрозуміле має бути прийнятим нарівні з усім передбачуваним і всіма тими впорядкованими поясненнями, які створюють у нас відчуття захищеності. Жодне з пояснень не є повним або реалістичним, якщо воно не може співіснувати з тим, що є часом безглуздим та що пручається усім спробам себе пояснити. Тож, молодий священик не має говорити банальностей матері, яка втратила двох дітей в автокатастрофі, бажаючи згладити цей фатальний дисонанс: «Не турбуйтеся, тепер вони знаходяться у кращому місці». Пояснення, що не враховують нез’ясовність багатьох речей, є ненадійними.

Наша пісна дисципліна — це свого роду контрольований дисонанс, який може навчити нас цьому у деякій мірі. Таким чином діють припливи та відливи почуттів у повсякденній медитації, що переживаються нами протягом багатьох років.

break Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe


IMG_0444П’ятниця II тижня Великого посту

Самотність може бути ще більш серйозним секретом і джерелом сорому, ніж падіння у сексуальній сфері. Соціальна статистика — та державні програми профілактики психічного здоров’я — свідчать про те, що постійно збільшується число людей, молодих і старих, які відчувають себе відірваними від суспільства, позбавленими любові та того, з ким би вони могли відверто поділитися внутрішніми проблемами. І це звичайно ж жахливо.

Коли ми відчуваємо себе самотньо — а, відверто кажучи, самотність є частиною природного людського стану — ми розуміємо, що ми не здатні існувати цілком незалежно. Ми відчуваємо брехню, нереальність, дивність та недоречність своєї відокремленості, тому що істина полягає в тому, що у нас немає повної цілісності. «Жодна людина не є островом», як говорив Томас Мертон. Проте, ще однієї болючою істиною є те, що в кожному з нас є щось, що не може стати настільки публічним та відкритим для оточуючих, як іноді хотілося б. Досвід самотності може відкритися навіть у найбільш інтимних і повних любові відносинах. Часто, коли ми хочемо бути найбільш відкритими та зрозумілими, ми розуміємо, що це не можливо.

Коли ми незабаром увійдемо у простір Страсного тижня, ми помітимо це в тих частинах історії, де Ісус показаний нам у своїй страшній ізоляції, коли друзі Його не зрозуміють а вороги відкинуть через свою осліпленість. Не дивно, що коли цей досвід виявляється в нас самих, багато хто намагається замаскувати його, стаючи більш зайнятим, в жаху озираючись на порожній простір наших робочих днів або тижнів, поринаючи все більше в онлайн-життя соціальних мереж або вдаючись до будь-якої іншої форми втечі від дійсності . Але знайти спільноту — це також не панацея. Це не спрацює, як і шлюб, для людей, не здатних зустрітися з власною внутрішньою самотністю.

Уникаючи нашої самотності, соромлячись та приховуючи її, ми відвертаємося від важливого уроку, який є необхідним для нашого розвитку. Ісус є вчителем цього внутрішнього усамітнення та самотності і, навчаючись у Нього, ми можемо вирватися з власної ізоляції у сферу любові. В Його протистоянні зі своєю самотністю Він перебував у глибокому мовчанні. Він не звинувачував своїх учнів, які залишили Його або тих наділених владою людей, які завдавали Йому страждання. Його останні слова показують нам, що це була не тиша гіркоти, це була безмовність любові.

Тиша лякає нашу культуру. Чим більше ми стаємо одинокими, тим більше ми викручуємо ручку гучності життя, що видно з надмірної сексуалізації нашого світу та загальної інтенсивності розумових відволікань. Ми повинні дозволити собі мовчати. Просто дозвольте нам усім час від часу мовчати. Виконання цієї роботи безмовності з іншими — безмовність, а не розмови є реальною працею спільного перебування — інтуїтивно дозволяє нам побачити самотність інших, не лякаючись цього. Ми побачимо, що в цій внутрішній самоті є прихованим наш потенціал для переживання досвіду присутності Бога, і тому ми почнемо дивитися один на одного більш м’яким і мудрим поглядом. Біль самотності поступиться місцем ясності самотності, і ми станемо однодумцями в нашій спільній любові.

break


IMG_8580Четвер II тижня Великого посту

У середньовіччі в католицькому середовищі було прийнято утримуватися від м’ясних та молочних продуктів та сексуального життя протягом усього часу Великого посту. Єврейська традиція має багато в чому іншу сексуальну мораль із зовсім іншою ідеєю аскези. Вона має більш святкове ставлення до сексуальності, яке відбивається на тому, що Шаббат є днем, коли передбачається, що подружня пара буде займатися сексом. Ставлення до цього питання залежить від культури.

Однак повсюдно сексуальність є дуже делікатною темою, яку важко регулювати, тому що вона настільки переплітається з людською потребою в любові та з почуттям краси. Але отець Беда Гриффітс вважав, що давати необмежену свободу вираженню сексуальності є також небезпечно, як і безперервно пригнічувати її. Єдине рішення, за його словами, полягає в тому, щоб розглядати її як священну силу, як це робилось у багатьох світових духовних традиціях, що мали велику трансформативну силу. Але як це можна зробити фактично?

Будь-яка любов, за словами Св. Фоми Аквінського, є «подобою участі» у божественній любові. Це його богослов’я є красивим та цілісним. Ерос є божественим, ерос належить до життя Бога, тому що це один з аспектів та один із проявів любові як такої. Важко повірити в це, і потім почати проживати з цим баченням своє духовне життя у контексті повсякденності, з огляду на усю складність нашого характеру.

Багато людей, які є неймовірно люблячими та щедрими, не мають цієї гармонії у своїй сексуальності. Вони борються зі страхом та виною, надмірністю або компульсивністю. Але якщо вони будуть чесними з самими собою, ця боротьба може навчити їх смиренню та, таким чином, створити простір витонченості і мудрості, з яким у решті-решт можна буде досягти взаємопроникнення.

Сексуальність — це чутлива та природна інтимна сила. Вона невпинно веде людину до єднання з «іншим», але також часто і болісно відокремлює від «іншого»: джерело блаженства, але часто воно є болісним. Дивно, що часом ми можемо бути такими жорстокими та раціональними по відношенню до провини в цій області у інших людей. У це «ми» давайте включимо багатьох християн та більшість засобів масової інформації. Можливо, причина в тому, що, коли сексуальна вина піддається осуду в якійсь окремо взятій людині, це загрожує викрити щось подібне в кожному з нас. «Ми» захищаємо себе, нападаючи на тих, хто вже зазнав невдачі і був вигнаний.

Ця схильність до засудження може бути корисним інструментом для самоспостереження та відстеження проблем у наших щоденних роздумах про те, що особисто ми повинні зробити або що зробили не так. Але потім, слідом за цими роздумами ми просто повинні постаратися взяти і вирішити проблему, знайдену в собі. Чи пам’ятаємо ми у відношенні інших людей про їхнє право на презумпцію невинуватості? Чи маємо схильність бездумно приєднуватися до спраглого розправи натовпу, що знайшов чергового козла відпущення? Чи маємо звичку проектувати свій сором на інших, засуджуючи їх? Чи стежимо ми за тим, наскільки вільно оцінюємо інших — виходячи з нашої власної думки або дивлячись крізь призму шаблонів ЗМІ або «новин», що формують нашу оцінюючу свідомість?

Вийти за межі будь-якої «натовпу» — одне з найважливіших духовних завдань, без вирішення якого ми ніколи не знайдемо особистісної цілісності та не станемо людьми, що здібні до співчуття. Але для того, щоб пережити цей досвід буття поза натовпу ми повинні зіткнутися з ще більш небезпечною таємницею людського серця — з самотністю.

break Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe



IMG_0419Середа II тижня Великого посту

Існує напрямок у християнській аскетичній традиції, що дістався нам від старих добрих днів, коли аскетизм означав рід занять, що характеризується, наприклад, стоянням у крижаній воді (щоб охолодити пристрасті) разом із повторенням псалмів. Під пристрастями тоді мали на увазі не тільки очевидні плотські, але і взагалі будь-які безладні і неврівноважені звички або стани розуму. Як правило, проста помірність є кращим способом переустановлення системи, але, — так само, як деякі держави вдаються до методів жорсткої економії для економічного зростання, — деякі люди вважають за краще занурюватися у холодну ванну на всю ніч.

Однак в цих історіях є ще один елемент, який робить їх менш сенсаційними і більш значними. Часто зустрічаються розповіді про те, що хтось доторкнувся до води, в якій стояли аскети-пустельники, і раптово виявляв, що з крижаної вона перетворилася на теплу. Силу молитви перетворила холодну воду на теплу. Це перегукується з цілком достовірними історіями про тибетських монахів, які сидять в Гімалаях, загорнуті у холодні вологі ковдри, та нагрівають їх психо-фізичною силою до тих пір, поки ковдри не висохнуть.

Більшість з нас, кажучи відверто, має якісь дивні речі, які ми, як правило, не поспішаємо зробити публічними, тому нам не слід занадто поспішно засуджувати або висміювати тих, хто любить робити речі, які можуть здаватися дивними. Більшість людей не хоче піддавати себе добровільним стражданням такого роду, навіть якщо вони розвивають самоконтроль та тренують нас. Спортсмени можуть зрозуміти їх краще. Але, можливо, вони можуть стати уроком і для більш звичайних і — сподіваюся — більш схильних до поміркованості людей.

Це послання про те, що прийняття, гнучкість та уважність у розпалі складних ситуацій може радикально їх перетворити. Раптове виявлення у себе серйозної хвороби може викликати страх перед смертю, але цей страх може стати шляхом до пробудження сильної любові та до співчуття до інших, де страх смерті розчиниться. Деструктивна залежність може почати руйнувати наше життя, але потім розвинутися у відкриття внутрішньої свободи та радості. Болісне відчуття відсутності, коли ми втрачаємо когось, кого любимо, може поступово розкритися, подібно до квітки, давши початок новому виду дуже особистої присутності. А смерть може призвести до воскресіння.

Звичайно, ми можемо молитися про те, щоб щось неминуче забрали від нас геть, — проситимо про призупинення дії законів природи, — але набагато важливішою буде молитва про те, щоб навчитися терпіти і не спати, — саме до цього нас закликає Великий піст.

І що є більш важливим, як радять великі вчителі-пустельники, потрібно молитися про дар істинної молитви як такої.

Як би там не було, ми повинні вчитися молитися, — також, як вчимося ходити або говорити.

break



IMG_8307Вівторок II тижня Великого посту

Цілком можливо почати ставитися до духовних цінностей також, як і до матеріальних: привнести в них конкуренцію і кількісний фактор, стати свого роду духовним користолюбцем. Існують люди, яких можна було б назвати «аскетичними снобами», — так само, як є успішні люди, що нехтують соціальних невдах.

Коли я проводив ретрит разом з отцем Джоном і невеликою спільнотою мирян, — це було якраз перед тим, як почався мій бенедиктинський новіціят, — до нас приєднався молодий хлопець, який приїхав, щоб залишитися з нами на кілька тижнів, — він тільки-но повернувся з тривалої поїздки по екзотичним східним ашрам та дзендо. Він все знав і все читав, — і це змушувало нас, у нашій маленькій спільноті, відчувати себе провінційними дилетантами. Він мав дуже хорошу фізичну форму, мова його була скупою, він рідко посміхався, а медитував у такий нерухомості, що йому міг би позаздрити і сам історичний Будда. Він був вегетаріанцем, а також непитущим, утримуючись від вина або пива, які у нас зазвичай були у особливих святкових випадках.

Якось раз, коли я відправився по магазинах, я пройшов повз якогось ресторану і раптом побачив у вікні нашого благородного аскета, що пожирав величезний стейк з пінтою пива і вже споглядав вершкове тістечко, що очікувало своєї черги. Сьогодні, озираючись назад, я не можу точно сказати, що примусило мене тоді бути настільки строгим та почати засуджувати його: або це було його почуття переваги або моє почуття власної неповноцінності. Набагато пізніше, коли я розповів отцеві Джону про цю ситуацію, він зовсім не виглядав здивованим: здавалося, він зрозумів цю молоду людину набагато краще, ніж будь-хто з нас. Коли я сам зменшив свої власні очікування і став скромнішим, я перестав абсолютизувати подібні речі. Зараз я думаю, що цей хлопець і справді був добрим духовним практиком, — але не без домінанти его, — і йому, можливо, просто потрібен був «вихідний день», а я по дурості звів його на п’єдестал.

Суворість наших суджень про інших незмінно пов’язана з нашим ставленням до себе, до почуття конкуренції, до сорому від невдачі, або до того, що не піддається оцінці. Якщо ми завдаємо шкоди іншим, ми шкодимо собі, — і неважливо, чи це хтось помітить чи ні. Подібним чином наше засудження інших (звісно, ми все одно будемо оцінювати інших, адже нам потрібно розбиратися в людях) стає причиною наших власних мук від засудження. Не судіть, щоб не бути судженим.

Можливо, в основі найгірших випадків політичного переслідування або релігійного гноблення інших лежить інфантильний страх перед тим, що нас можуть не схвалити ті, чийого схвалення ми так прагнемо, навіть через довгий час після того, як вони покинули наш світ.

Яким же полегшенням і звільненням для нас стає можливість відкрити у просторій внутрішній кімнаті нашої медитації, що всі ці розумові та емоційні ігри є абсолютно віртуальними. Ці ігри не приносять нам задоволення і тільки затягують пута, що утримують на прив’язі наш дух. У міру того, як ці ігри зникають з нашого внутрішнього світу, ми звільняємося, щоб грати, вже як діти Божі, у реальному світі.

break


28337764_2040907769272066_5580243936344759482_oПонеділок II тижня Великого посту

Східна Церква, в більшій мірі, ніж західна, але не так повно, як східні духовні традиції, пам’ятає про важливість тіла у молитовному житті. Особливо це проявляється у монастичній традиції, де усвідомлене дихання та практика поклонів, деякі з яких дуже схожі на асани йоги, допомагають тримати тіло та розум у рівновазі. Можливо, духовності, яка знаходиться тільки на розумовому рівні і використовує виключно силу волі та самооцінку, буде складно довести духовного практика до більш високого рівня цілісності, миру та легкості у відносинах із самим собою. Тому у західній культурі людям часто складно зрозуміти, що мета аскези, наприклад того, що ми вирішили робити або не робити під час Великого посту, полягає не у покаранні, а у очищенні.

Піст (скорочення споживання їжі) та утримання від м’яса і стимуляторів (кофеїн та алкоголь) також є традиційними фізичними прийомами, які ми можемо знайти у всіх духовних традиціях. Така практика може на початку привести нас до усвідомлення наших залежностей і, потім, подарувати розуміння, що упокорить та розвине наше самопізнання. У наш час дієта замінила піст, також як і туризм замінив паломництво. При цьому люди відчувають завершеність в тому, що вони роблять, хоч мотиви і зазнали суттєвих змін. Мотиви є важливими для якості і результатів того, що ми робимо. Один давній сирійський монах спробував схрестити дуже різні мотиви, коли сказав: «Постарайся схуднути, щоб пройти через вузькі ворота». Також і Ісус вчить, що мало хто зможе пройти через ці ворота, маючи надлишкову вагу, прив’язаності та занепокоєння, подібно до більшості з нас, хоча «немає нічого неможливого для Бога».

Медитація сама по собі — це піст та утримання. Увага до фізичної стороні нашого повсякденного життя може підтримати нашу духовну практику. Постійна сонливість і різні види відволікань можуть бути зменшеними здоровим харчуванням. Сьогодні багато людей медитують, щоб стати здоровішими. Зрештою ті, що медитують, приходять до висновку, що нам варто залишатися здоровими, щоб медитувати.

Сон і відпочинок теж є частиною природного ритму тіла і розуму. Багато людей сьогодні позбавлені сну, тому що вони працюють або дивляться фільми або грають в ігри допізна, і багато хто продовжує своє цифрове життя навіть після того, як лягли у ліжко. Стародавні монахи, навпаки, рекомендували свідомо обмежувати час сну та заохочували вставати в темні години перед світанком для того, щоб молитися. Коли моя голова лягає на подушку, я зазвичай зітхаю з полегшенням і часто згадую, як Ісус сказав, що йому не було де прихилити голову для сну. Часто я засинаю раніше, ніж встигаю застосувати цю настанову до себе. Але коли люди все ж встають раніше звичайного, залишаючи час для молитви, вони відкривають особливу радість, спокій та впевненість, з який з’являється стійкість на весь наступний день.

У Пісні Пісень ми читаємо: «я сплю, але моє серце не спить». Якщо ви заснете, повторюючи або слухаючи свою молитовну формулу, свою мантру, ви можете потім прокинутися і виявити, що як і раніше продовжуєте робити це. Якщо ваш сон мав достатню REM-фазу (фазу швидкого сну), ви можете помітити, що вам тепер потрібна менша кількість часу сну для повноцінного відпочинку, і цього часу вам буде досить, щоб відчути себе оновленим. Це може допомогти свідомим і несвідомим рівням нашого Я менше заважати один одному протягом дня, і допомогти нам прийти до більш спокійного і інтуїтивного стану.

break

DSC01513II неділя Великого посту


Тими днями Бог випробував Авраама. Отож сказав до нього: «Аврааме!» Той же відповів: «Я тут!» Бог сказав: «Візьми сина твого, твого єдиного, якого любиш, Ісаака, і піди в Морія-край та й принеси його там у всепалення на одній з гір, що її Я тобі вкажу». Як же прийшли на місце, про яке сказав йому Бог, то спорудив Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши Ісаака, сина свого, поклав його на жертовник, зверху на дровах.Тоді простягнув Авраам свою руку й узяв ножа, щоб принести в жертву сина свого. Та ангел Господній кликнув до нього з неба і сказав: «Аврааме, Аврааме!» Той відповів: «Я тут!» І сказав Бог: «Не простягай руки твоєї на хлопця, не чини йому нічого! Тепер бо знаю, що ти боїшся Бога, що ти не пощадив свого сина, свого єдиного, для Мене». Авраам підвів очі свої й дивиться: аж ось позаду нього баран, заплутаний у кущах рогами. Пішов Авраам, узяв того барана і приніс його у всепалення замість свого сина. Ангел же Господній кликнув до Авраама вдруге з неба і сказав: «Клянуся Мною самим – слово Господнє: за те, що ти вчинив це і не пощадив сина твого, твого єдиного, Я поблагословлю тебе вельми й дуже розмножу твоє потомство, як зорі на небі, і як пісок, що на березі моря. Твої нащадки займуть міста своїх ворогів. У твоєму потомстві благословляться всі народи землі, тому що ти послухав Мого голосу». (Бут 22: 1-2, 9-13, 15-18)

Якщо Бог за нас, то хто проти нас? Той, хто свого Сина не пощадив, а видав Його за нас усіх, то хіба разом з Ним не подарує нам і всього? Хто буде звинувачувати Божих обранців? Бог – Той, хто оправдує! А хто судитиме? Чи Христос Ісус, який помер, ба, й воскрес, який по правиці Бога, – Він і заступається за нас! (Рим 8: 31б-34)

Того часу Ісус бере Петра, Якова та Йоана і виводить тільки їх самих на високу гору. І Він преобразився перед ними. Одяг Його став блискучим і таким білосніжним, що жодний білильник на землі не зміг би так вибілити. І з’явився їм Ілля з Мойсеєм, які розмовляли з Ісусом. І озвався Петро, і сказав Ісусові: «Учителю, добре нам тут бути. Зробімо три намети: один Тобі, один Мойсеєві та один Іллі!» Однак він не знав, що говорив, – так вони були налякані. І з’явилася хмара, яка оповила їх, і пролунав голос із хмари: «Це Син Мій улюблений, Його слухайте!» І враз, озирнувшись навколо, не побачили біля себе вже нікого, крім одного Ісуса. А коли вони сходили з гори, Він наказав їм, щоб нікому не розповідали про те, що бачили, доки Син Людський не воскресне з мертвих. (Мк 9: 2-10).

У сьогоднішніх літургійних читаннях ми зустрічаємося відразу з декількома різними моментами. Перше з читань із Книги Буття нагадує про те, наскільки важко сьогодні розповідати про християнський досвід через призму багатьох старозавітних текстів — розуму сучасної людини вони часто здаються агресивними та грубими. Отець Беда Гриффітс писав, що навіть серед псалмів є декілька текстів, що ідеально та повністю відповідають духу християнського новозавітного поклоніння. Фрагменти, такі, як наприклад цей: «блаженний, хто візьме і розіб’є дітей твоїх об камінь», потребують чималих зусиль теологів, що мають пояснювати їх повчальне значення.

Але іноді, незважаючи на пояснення, відлуння насильства може знову розбудити пригнічену схильність до жорстокості в нашій психіці. На свіжих і зелених пасовищах нашої внутрішньої подорожі водиться безліч диких звірів. Тому деякі фрагменти старозавітних текстів є не надто корисними для спільнотної молитви. Також, можливо, буде корисним дослідити, як Боже Слово особливим чином присутнє у текстах інших духовних традицій — це може допомогти нам краще зрозуміти суть текстів власної християнської традиції.

Сьогоднішнє старозавітне читання — будьте обережні — розповідає про жертвоприношення дитини. Авраам піднімає руку з жертовним ножем над своїм сином Ісааком, і в ту ж мить ангел Господній зупиняє його, хапаючи за руку. Замісна жертва знайдена у барані, Авраам довів свою відданість Богу. У цьому читанні також показано припинення людських жертвоприношень, які були поширені серед сусідніх племен — ми бачимо, наскільки різними були ізраїльтяни, і як ця різниця впливала на розвиток культурних форм, що описують їх досвід сприйняття Бога.

Святий Павло остаточно розриває зв’язок зі старим розумінням традиції, зустрівши Христа, якого раніше відкинув. У другому читанні ми бачимо, як він говорить про Христа, користуючись старою мовою — тут старі терміни знаходять нове значення. Павло каже, що Бог «не пощадив свого Сина», щоб принести нам благо — і ця думка висловлює для нас абсолютну самопожертву Бога. Але, знову-таки, потрібно бути обережними з можливим помилковим розумінням, яке може легко привести до бачення образу Бога, що використовує насильство для виправлення становища.

Євангельська історія Переображення Ісуса стрімко піднімається над усіма цими речами. Східна церковна традиція акцентує увагу на Ісусовому Переображенні ще більше, ніж західна. Тут ми бачимо сліпучу, незбагненну глибину істинної особистості Ісуса і його синівського зв’язку з Джерелом, з Богом. Він також стоїть між Мойсеєм і Іллею і, таким чином, стає мостом між Законом та Пророками. Закон стверджує міру насильства, пророки засуджують його. Але це й інше — невіддільні одна від одної шляхи вираження унікального процесу зближення з Божественним.

У наш час є дуже важливим роздумувати та вести дискусію про питання насильства, так чи інакше описаного в біблійних текстах. Це також актуально, як і необхідність вирішення питання насильства щодо жінок та дітей у наших розвинутих суспільствах, а не тільки у Сирії. Але розмови і роздуми можуть ніколи не закінчитися і часто також ведуть до насильства. Ми повинні зануритися у істину, у досвід чистого світла, з яким зустрічаємося у Переображенні, і яке спалює усі тіні. Тоді ми опинимося в абсолютній близькості, яка не тільки змінює, але і перетворює нас.

break

Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe

Переклад: Захарова Марія, Альберт Захаров

Фото:
о.Лоренс Фрімен OSB
Perpetua Claritas