о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми» 2018 р. (I тиждень)

I тиждень


articles_lflent2018_2bСубота I тижня Великого посту

Вихід з Єгипту — глибока біблійна метафора Великого посту. Сорок років блукань по пустелі єврейського народу в пошуках Обітованої землі висвітлюють сорок днів посту, які ми проводимо, готуючись до великодніх таїнств.

Бог доручив вісімдесятирічному Мойсеєві завдання переконати фараона: «відпусти моїх людей». Мойсей був надзвичайно не самовпевнений для лідера національно-визвольного руху і за його власними словами він був дуже посереднім оратором. Але він довіряв Господу і зробив те, що йому було сказано. Його демонстрація магічних сил — перетворення жезла на змію — не вразила єгиптян, які могли б зробити те ж саме. Десять виразок, які Господь наслав на Єгипет, варіювалися від перетворення Нілу в кров, нашестя комах та мух до самого жахливого — смерті кожного первістка. Нарешті фараон пом’якшав і відпустив їх; потім він розкаявся у своєму рішенні і спробував повернути їх, але, як наслідок, втратив свою армію у Червоному морі.

Опис старозавітного міфу не є надто історичним. У сучасних джерелах немає ніяких описів цієї події. Багато сучасних людей, які не звикли до міфологічного та алегоричного шляху прочитання священної історії, знаходять викладене в цій історії уявлення про Бога або тривожним, або абсурдним. Захищати ці уявлення є досить непросто, найбільш зрозумілим поясненням на сьогоднішній день є те, що ця історія є частиною еволюціонуючого розкриття істини про природу Бога, яке розгортається перед нами на протязі всієї Біблії. В іудейській вірі цей процес досягає кульмінації у пророках — вони зустріли та пізнали Бога миру та справедливості, що говорить: «Хочу милосердя, а не жертви». Для нас, християн, кульмінацією є Ісус, що в усіх відношеннях об’єднує Бога та людство.

Поки ми відчуваємо себе не зв’язаними з Богом, ми стаємо жертвами власної уяви. Погані події будуть інтерпретуватися нами як покарання за злочини — свідомо чи несвідомо вчинені. Добрі події будуть розглядатися як нагороди та ознаки того, що ми є кращими для Бога, ніж інші. Будь-яка з цих відповідей є катастрофічною для наших відносин з Богом і наших відносини з іншими людьми, особливо тими, хто дотримується точки зору, відмінної від нашої. Слово «відносини» також слід розглядати як зрозумілу об’єктну метафору, що вказує на більш глибокий досвід зв’язку між Богом та людиною.

Нам потрібно читати історію Виходу з Єгипту споглядальним розумом, переходячи від поверхні до більш глибокого, «підшкірного» рівню сенсу та його взаємодії з нашим власним досвідом. Тоді виразки можуть відкритися в меншій мірі жорстокими покараннями розгніваного Бога — скоріше в них ми побачимо образ життєвих страждань, які є частиною нашого духовного пробудження та звільнення. Може бути, секрет історії — його нам ще належить зрозуміти на прикладі близькосхідної політики — полягає в тому, що обидві сторони в цій історії людської ворожості насправді, по відношенню до Бога — на одній стороні і що у кожного є чому повчитися.

break

 Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe
.


articles_lflent2018_2bП’ятниця I тижня Великого посту

Джон Мейн одного разу сказав (з ірландським гумором: монахи, не сприймайте це занадто особисто), що він ніколи не зустрічав більших егоїстів, ніж деякі люди, що живуть у монастирях.

Отець Джон знав це з власного досвіду. У монастирях є дві небезпеки. Монахи можуть дуже серйозно ставитися до роботи над собою і до своєї духовної практики. Але буває так, що людина зосереджується на цьому особливим чином, намагаючись усувати зі свого шляху все, у чому бачить перешкоду для власного шляху до духовного просвітлення. Зазвичай це проявляється у гіперкритичному ставлення до тих братів чи сестер, які здаються менш суворими. Це такий своєрідний духовний снобізм. Іншу небезпеку можна проілюструвати монахом, що йде в монастир з метою уникнути будь-яких складних відносин з іншими людьми, замість того, щоб шукати самого себе в інших. У ранньохристиянському монастицизмі існувало визначення монаха як людини, що бачить себе у інших і інших у собі. Так ось цей другий, гіперінтровертний та егоцентричний психологічний тип людини часто є схильним використовувати монашу рутину в більшій мірі для ізоляції від інших, а не для зустрічі з ними.

Марк Карні, керуючий Банку Англії, нещодавно виступав на семінарі «Лідерство та цінності» на семінарі у лондонському центрі нашої спільноти. Він перераховував деякі з ідеальних якостей лідерів та цінності, які вони втілювали, зазнаючи (як має це робити абат у Правилі св. Бенедикта), що все це рідко поєднується в одній особі. Однак керівним принципом керуючого Карні була цінність спільної мети. Лідер потребує чіткої мети. Якщо ви правильно сформулювали свою мету, вона завжди буде орієнтована на інших — за межу вас самих.

Все це має відношення до всіх нас, адже в якомусь загальному сенсі всі ми є монахами, і всі ми є лідерами. Згідно з бенедиктинським правилом, монах — це той, хто істинно шукає Бога. Хіба це не те, що робить людина, що у щоденній медитації поглиблює своє самозречення в міру того, як розгортається її внутрішнє паломництво до серця та на цьому шляху починає діяти особистісне переображення? Ваші уявлення про образ Бога можуть ставати поступово все більш тонкими і далекими від розуміння Бога, як зовнішнього об’єкта. Часом ви можете відчувати необхідність формулювати це розуміння поза формальною релігійною мовою. Але на фундаментальному рівні досвід медитації — це досвід присутності Бога — досвід любові, цілісності та універсального зв’язку.

Усі ми є керівниками — наприклад, для дітей, які пильно стежать за нами і наслідують нам. Навіть ті, хто надає скромну послугу світові — прибиральники вулиць та громадських туалетів, можуть показати реальні якості лідерства та обслуговування в тому, як вони співпрацюють зі своїми колегами та ставляться до оточуючих.

Також ми є лідерами для нас самих. Піст — це час, коли ми робимо щось додаткове і відмовляємося від чогось, до чого ми звикли. У якій сфері ви прийняли це рішення? Наскільки успішно воно виконується? Якою є ваша мотивація? Всі ці речі беруть початок у джерелі, прихованому в найтоншому вимірі нашої свідомості-серця. Саме серце все ясно бачить і наділяє нас сенсом мети. І це не щось, що конкурує з нашим «я», швидше це є та єдина і цілюща сила нашого істинного «Я», яку ми звемо нашим духом.

Отже, чи робить наша духовна практика нас більш чи менш егоцентричними? Чи відчуваємо ми, що справжньою метою цієї практики є служіння іншим? Незалежно від того, які плоди та вигоди наше духовне життя може принести нам, усі вони повинні бути присвячені благополуччю світу, в якому ми живемо разом з усіма іншими. Кожен з нас також є частиною цього світу, і тому ми отримуємо нашу справедливу частку цих вигод тоді, коли наша керуюча мета є орієнтованою на «інших».

break


articles_lflent2018_2bЧетвер I тижня Великого посту

Кардіохірург в групі, яку я колись знайомив з медитацією, попросив мене припинити використовувати слово «Серце» у моїх лекціях. Він сказав, що це слово відволікає його, навіюючи думки про роботу, а також, що в усіх хірургічних маніпуляціях, які він коли-небудь робив із серцем, він ніколи не бачив в ньому чогось хоча б віддалено духовного.

По меншій мірі, це змусило його задуматися. Багато людей, коли чують, що слово «серце» використовується не в анатомічному сенсі, асоціюють його із почуттями та емоціями. І це, мабуть, ближче до значення цього слова, аніж матеріалістична відповідь лікаря. Ми дійсно «відчуваємо» емоції в області грудної клітини: наприклад, ми говоримо, що «серце розбите», або що «серце пішло в п’яти», — з причин певного зв’язку між центром емоцій нашого мозку і цією частиною нашого тіла. Це може нам щось пояснити, але, втім, не так багато. Що цікаво, любов ми «відчуваємо» швидше усім тілом.

Ми не можемо редукувати почуття або емоції до однієї лише центральної нервової системи. Серце — це духовний символ персонального центру нашої усвідомленості і ядра нашої ідентичності. Всі фізичні, розумові, а також і найтонші виміри людської істоти сходяться і знаходять свою реалізацію в цій єдиній точці, в цьому центрі нашої простої та незмінної цілісності. Ми — це наше серце.

Коли ми медитуємо, ми повинні бути готові до того, що найрізноманітніші почуття котитимуться на нас хвилями у найнесподіваніший час. Для початку ми відчуємо нетерпіння, свербіж в наших стопах спонукатиме нас до руху. Нам здаватиметься, що неможливо сидіти спокійно й нічого не робити в цій незвичній позі протягом двадцяти або тридцяти хвилин. Багато хто веде боротьбу навіть із двадцятьма секундами. Пізніше, коли наші можливості зростуть, ми можемо відчути хвилю гніву, спрямовану на інших або на самих себе, чи сором, чи хтивість, чи жадібність, чи глибокий сум і почуття втрати. Почуття, що ми втягнуті в якусь порожню і безглузду діяльність, може виявитися найгіршим з того, що нам доведется витримати.

Медитація не пригнічує, не заперечує й не ігнорує ці почуття. Добре, що вони виникають і свідомо відчуваються нами. Вони звідкись приходять, і краще їх випустити. Якщо ми зможемо з ними впоратися, ми станемо спокійнішими, вільнішими і делікатнішими із самими собою. У цьому сенсі медитація очищує наші емоції, дозволяючи цим не до кінця засвоєним спогадам й асоціаціям вивільняти енергію для кращого використання. Але, звичайно ж, це не серце продукує всі ці почуття. Швидше, воно пропонує нам певний нерухомий центр, стабільне ядро усвідомленості й уваги, яке дозволить нам плисти хвилями, якими бурхливими вони б не були, й підійти ближче до глибини буття, де чиста свідомість, спокій та ясність вивільняють ті почуття за гранню почуттів й ту емоцію за гранню емоцій, які ми звемо любов’ю Бога.

Співчуття й любов — це більше, ніж почуття: вони можуть бути пов’язаними з будь-яким почуттям залежно від обставин і нашого особистого характеру. Вони безперешкодно є наслідком нашої істинної природи, якщо тільки не блокуються негативними силами всередині нас. Ми не можемо контролювати або виробляти їх самі, тому що вони і є ми.

Молитовна формуламантра — а також наша невелика щоденна практика особистої споглядальної дисципліни та щедрості для інших — це наша дошка для серфінгу в цій гавані миру.

break

.


articles_lflent2018_2bСереда I тижня Великого посту

Різні форми нашого пісного утримання стоять на службі набагато більшого зречення, що веде усі прояви життя до повноти. Пост допомагає нам не забувати, що означає це велике «відпускання», і як саме кожен з нас покликаний зробити його абсолютним, коли настане час. А до тих пір ми просто день за днем вчимося бути настільки справжніми, наскільки можемо.

У багатьох релігіях були широко поширені вірування, що «велике відпускання» життя може бути досягнуте лише за допомогою монашого шляху. У переважній більшості випадків, сімейні та мирські справи тягнули людей вниз і блокували можливість розкрити у всій повноті той дар, який є вищою метою людства. Повернувшись спиною не тільки до кар’єри, слави, багатства, сексуальності, сім’ї, а й до всіх «мирських справ», монахи прагнули до духовного просвітління, до вищих сфер реальності. Можливо, часом слова Ісуса про те, що до життя веде лише вузька дорога, і лише деякі здатні цей шлях знайти, — були дещо невірно витлумачені, що і призвело до настільки радикального розуміння.

Звичайно, миряни також можуть наблизитися до можливості відмови від прив’язаності до «мирських справ» у своїй повсякденній роботі та у сімейних обов’язках. Усі види покликання мають один і той же первинний потенціал. Важливою є не зовнішня форма, будь то сімейне вогнище або монастир, але саме те, як ми виконуємо обов’язки, пов’язані з конкретним шляхом, яким ми слідуємо.

Щоб зрозуміти це, потрібно бачити, як відбувається зречення або утримання. Коли ви відштовхуєте від себе будь-який «мирський» аспект життя — наприклад, залежність від чогось, або надлишкову присутність в житті чогось, — цей аспект зовсім не обов’язково відразу ж залишить вас у спокої. Те, що ми витісняємо, має властивість повертатися. Коли ви виганяєте щось силою, воно часто повертається назад, — хоча б у вигляді компульсивних бажань або фантазій. На Бер Айленді є бродячий кіт, якого я підгодовую, впустивши його на кухню, а потім виганяю його назовні, — але лише тільки для того, щоб виявити, що він вже пробрався через відкриті двері або вікно в іншу кімнату. І піст, і повторення молитовної формули, нашої мантри, вчать нас балансувати у цьому коливанні між зреченням і поверненням. Іноді нам здається, що залишилися одні лише повернення.

Зречення, коли воно все ж приходить до нас, — це дар, щось спонтанне, природне явище, що відбувається без наших зусиль. Щоб навчитися зреченню, нам варто відректися також і від самої ідеї зречення. Ми не можемо навчитися зреченню з допомогою сили волі, адже по суті своїй зречення є зреченням від волі. Зречення відбувається саме по собі.

Отже, ми приходимо до висновку, що єдине зречення, яке має сенс, — це те, що веде нас до повної свободи та спонтанності. Воно чекає від нас зречення від усіх видів сили — і дозволяє нам замість цього наповнитися силою Духа.

break


articles_lflent2018_2bВівторок I тижня Великого посту

Чи вважаєте ви себе правильною людиною?

— Ви маєте на увазі, чи я є респектабельним учасником своєї соціальної групи, що дотримується її стандартів та цінностей?

Ну, щось таке … До речі, що значить «правильний», що б ви ще назвали правильним?

— Коли я медитую, правильно — це означає пильно зберігати вертикальне положення, сидіти рівно.

Значить, правильно — це також бути спрямованим вгору більшою мірою, ніж розпростертим по горизонталі, притиснутим до землі?

— Про що ж все-таки йде мова?

Мова про те, щоб спробувати припустити, що існує зв’язок між сидінням у медитації та проживанням життя у вертикальному положенні — морально, справедливо, у благості та істині.

— Невже правильна позиція у медитації зробить мене хорошою людиною?

Якби все було так просто… Звичайно, буквально це не так. Медитуючи, ми прагнемо сидіти у «правильній» позиції, що означає постійно підтримувати рівне, випрямлене положення. Це підтримує наше дихання та дисципліну тиші, і тому допомагає нам медитувати. Існує зв’язок між позицією нашого тіла та пильністю, ясністю розуму. Також цей зв’язок продовжується поза нашим розумом — ведучи нас до почуття мети, що лежить далеко за межами самої медитації. Зазвичай, медитувати набагато складніше, якщо ви сидите у згорбленій, недбалій або явно незручній позі.

— А чи можу я медитувати і продовжувати бути шахраєм, брехуном та безсердечним експлуататором слабкостей оточуючих? Чи може медитація допомогти мені втекти від моєї совісті та краще зосередитися на моїх поганих бажаннях та вчинках?

Можливо, якщо ви спеціально задастеся такою метою, на якийсь короткий час це вдасться, але я думаю, що це буде дуже нестійке положення. У медитації, коли ми перебуваємо в нерухомості, ми насправді рухаємося. Чим глибше нерухомість, тим вище прискорення. Цей нерухомий рух веде нас до нашої фундаментальної, внутрішньої правильності. У глибині та по природі ми є правильними, ми є вертикальними. На шляху до глибини та нашого фундаменту ми стикаємося з різними внутрішніми позами розуму, сформованими нещодавно або усталеними. Багато з них закріплені на поверхні нашої особистості, але, можливо, якісь визначають обриси нашої особистості, а деякі навпаки можуть повністю суперечити нашій фундаментальній правильності. Ці розумові пози можуть також представляти спотворені та деформовані аспекти нашої сутності.

— Виглядає як дуже непросте завдання. Схоже, що ми часто будемо боротися з тим, щоб бути випрямленими? Напевно, саме тому наша вірність правилу сидіти рівно час від часу сходить нанівець або слабшає.

Згоден. Важко приступити до медитації, якщо ви тільки що збрехали або обмовили когось, брали участь в оргії пліток або віддавалися надмірностям. Але ми завжди можемо виправити нашу позу, як внутрішню, так і зовнішню. Якщо ми не здамося і продовжимо докладати зусилля, ми зможемо переорієнтувати себе на нашу головну та істинну, сутнісну цінність — нашу фундаментальну правильність.

Відкриваючи нашу внутрішню цінність, ми дійсно починаємо жити згідно з тими цінностями, в які ми віримо. Кожен раз збившись зі шляху ми можемо вибачитися, сказавши «пробач». Ви все ще слухаєте?

break

 Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe
.


articles_lflent2018_2bПонеділок I тижня Великого посту

Так говорить Господь: Чути голос у Рамі, плач та ридання гірке: Рахиль плаче за дітьми своїми, не хоче потішена бути за діти свої, бо нема їх… (Єремія 31: 15)

Важко писати про духовність Великого посту, чуючи крик Рахіль, що наповнює суспільний простір, в якому ми всі перебуваємо. Сьогодні цей плач пов’язаний з кривавою бійнею, влаштованою 19-річним підлітком у Флориді *.

Сім’ї міста, в якому сталася трагедія, приголомшені болючим шоком. Душа їх нації, що не віддільна від загальнолюдської сім’ї, як і раніше хвора расизмом. Образ жалюгідного, зломленого злочинця, нарешті, привернув до себе увагу, якої він так прагнув. Але цей образ є далеким від того образу беззахисності, до якого прагнув підліток і який ми незабаром будемо споглядати під час Страсного тижня. 19-річний Ніколас Круз далекий від христоподібності, але ми б були дивними християнами, якби не змогли розгледіти Христа і в ньому. У цьому інциденті, що трапився в самому початку Великого посту, Хрест прийшов до нас дуже рано, відволікаючи на деякий час нашу увагу від нас самих. Він виникає перед нами, оповитий таємницею густої темряви, яку має подолати кожен, хто прямує шляхом до світла.

Перед обличчям безпорадності інших людей ми не знаємо, що сказати або зробити. Ми хотіли б допомогти, втішити, пояснити, але часто ми буваємо роззброєні по відношенню до всіх цих засобів. Найскладніше — і все ж найцінніше — прийняти, просто бути. Але ми зазвичай уникаємо беззахисності, повторюючи розхожі банальності і продовжуючи базікати «про молитву». Потім, відчуваючи незручність від повчального звучання нашої власної мови, ми поступово віддаляємося, повертаючись до своїх справ.

Гірка печаль прагне втекти з в’язниці власного білю та самотності. Все більше і більше в нашій багатій культурі підробленої свободи та обмежених можливостей є тих, хто страждає найбільш сильно та отримує найменшу турботу про себе. Без достатньої уваги і болезаспокійливих засобів, необхідних пошкодженій душі, мало що може перешкодити самотності перетворитися на безумство. Перед обличчям самотності наші людські можливості є вкрай обмеженими. Ми часто даємо собі раду з болем, обертаючи його всередину себе і руйнуючи власну психіку. Також ми можемо спробувати уникнути цього, завдаючи страждання іншим. Але є і ще один вихід. З любов’ю когось іншого, хто відмовився відмовитися від нас, ми можемо перетворити недобрий смуток нашої душі на мир та співчуття.

Молитви політиків під час колективної трагедії можуть дати деяке тимчасове, «офіційне» полегшення: адже навіть найбільш дисфункціональні та найповерхневіші особистості можуть іноді зіграти свого роду батьківську роль для людей в умовах кризи. Проте, молитва без конкретних дій по усуненню причин страждань — це хибна молитва, це приховування та навмисне відволікання уваги від реальної проблеми. Така молитва є порочною, тому що вона фактично є частиною темряви, що нас огортає, та вона бере участь у зловмисному обмані, що викликає біль.

Наш Великий піст повинен тривати у солідарності з Рахіль, що плаче зараз у Паркленд і з багатьма іншими Рахіль, які плачуть у різних частинах світу. Піст не буде пустопорожнім, якщо ми будемо чесно працювати, виганяючи неправдиві голоси самообману з нашої власної внутрішньої кімнати.

* 14 лютого, у Попільну середу у Флориді (Паркленд), 19-річний підліток Ніколас Круз, що є учасником расистської організації «Республіка Флорида», влаштував стрілянину у середній школі, убивши 17 та поранивши понад 50 осіб.

break

articles_lflent2018_2bI неділя Великого посту

І сказав Бог до Ноя та його синів: «Оце Я установляю Мій союз з вами і з вашим потомством після вас, та з кожним живим створінням, що з вами: з птаством, із скотом, з кожним звіром земним і зі всіма тваринами, які вийшли з ковчега. Я встановляю Мій союз із вами: ніяке тіло не буде більше знищене водами потопу, ні потопу вже не буде, щоб пустошити землю». Далі сказав Бог: «Ось знак союзу, який Я укладаю між Мною й між вами та між усякою живою твариною, що з вами, на вічні покоління: Мій лук покладаю Я в хмарах, і він буде знаком союзу між Мною і між землею. І буде, що як наведу Я хмари над землею, з’явиться лук у хмарах, тоді згадаю Я про Мій союз, який між Мною і вами та між усякою твариною живою і всяким створінням. То й води не стануть більше потопом, щоб вигубити всяке створіння». (Бут 9: 8-15)

Улюблені! Христос один раз за гріхи постраждав, – праведний за неправедних, аби привести вас до Бога; убитий тілом, але оживлений Духом: Ним Він і духам, які були у в’язниці, прийшов і проповідував; тим, які колись були непокірні, коли їх за днів Ноя очікувало Боже довготерпіння, як він будував ковчег, у якому мало – всього вісім душ – врятувалося від води. Її прообраз, хрещення, нині спасає і вас; це не позбавлення від тілесної нечистоти, а благання до Бога від доброго сумління, через воскресіння Ісуса Христа, який зійшов на небо і перебуває праворуч Бога; Йому підкорилися ангели, влади і сили. (1 Пт 3: 18-22)

Того часу Дух повів Ісуса в пустелю. І був Він у пустелі сорок днів, спокушуваний сатаною; і перебував серед звірів, і ангели служили Йому. А після того, як був виданий Йоан, Ісус прийшов до Галілеї і проповідував Боже Євангеліє. Він казав: «Сповнився час, і наблизилося Царство Боже. Покайтеся і віруйте в Євангеліє!» (Мк 1: 12-15)

.

Сьогоднішні літургійні читання дають нам багату їжу для роздумів про духовні практики або особливі шляхи медитації, що ведуть нас глибше і далі звичайного мислення. Читання також нагадують нам про те, що в дусі Великого посту ми повинні прагнути до того, що нас правильно та природньо насичує, веде до повноцінного життя.

Перше читання — це старозавітна історія про Великий Потоп, яку ми можемо знайти як міф у багатьох давніх культурах. Для сучасної уяви вона може здатися трохи комічною, тому що ми схильні дивитися на речі буквально і тому часто пропускаємо особливий глибинний сенс міфу. Тому історія Ноя часто сприймається як свого роду мультфільм. Але коли ви даєте цьому священному міфові шанс і проводите з ним певний час, він починає вступати з вами в набагато більш резонансне спілкування. Хто з нас часом не переживав повінь у своєму житті — повінь втрат, скорботи, страждань або серйозних розчарувань в надіях? Ви не змогли б зараз кивнути у відповідь, якби не знайшли вчасно свій ковчег, який дозволив би вам пережити це повінь, щоб потім почати своє життя знову.

І, сподіваюся, ви також побачили яскраву веселку в небі, що стала знаком життєствердної надії на майбутнє, що розгортається перед нами. Сонячні проміні, що сяють крізь краплі дощу, показують ясну барвистість тієї частини спектру світла, яку ми здатні бачити вже зараз і також пророкує ще більшу красу, яка поки виходить за межі нашого нинішнього діапазону сприйняття.

У другому читанні води Потопу нагадують Петру про хрещальне посвячення до стосунків з Христом. Найглибші відносини у нашому житті часто починаються, коли ми знаходимося у кризі і стаємо все глибшими протягом багатьох років в результаті негараздів. Ми отримали хрещення у відносини, змістовність яких постійно поглиблюється. Коли Христос зростає в нас, і ми зростаємо у Христі, ми краще розуміємо, що має на увазі апостол Петро, кажучи, що він «проповідує духам у в’язниці». Ці духи — це розрізнені частини нас самих, від яких ми відводимо погляд, як від вуличних бандитів, що лякають нас. Нова звістка Євангелія веде нас до усвідомлення того, що ми самі творимо темницю, самі стаємо в’язницею для цих частин себе.

І, нарешті, Євангеліє апостола Марка — найменш багатослівне та найпряміше з євангельських оповідань. Воно просто розповідає нам, що «дух привів Ісуса в пустелю, та Він залишався там сорок днів і був спокушуваний сатаною». Цієї євангельської метафори є досить для повного розуміння того, як нам слід працювати з нашим Постом. «Він був з дикими звірами, і ангели служили Йому».

Якими є ваші дикі звірі? Хто дбає про вас?

Згодом Ісус проголошує Добру Новину, почуту у безмовності пустелі. Вона є викладеною у рекламному слогані, що дуже легко запам’ятовується: «Прийшов час, Царство Небесне близько. Покайтеся і вірте у Євангеліє».

Що ви відчуваєте — хвилювання або страх або і те, і інше — почувши, що «час настав»?

Час для чого?

break

Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe

Переклад: Захарова Марія, Альберт Захаров

Фото: о.Лоренс Фрімен OSB