о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми» 2018 р. (Попільна середа…)

Попільна середа — субота після Попільної середи


articles_lflent2018_1bСубота після Попільної середи

Жага влади у будь-який з її численних форм, будь то влада сімейна, політична або сексуальна, є, мабуть, найбільш глибоко вкоріненим людським бажанням. І якщо ми занадто часто відчуваємо себе незадоволеними і неспокійними, це пояснюється прямим конфліктом нашої спраги влади зі спрагою любові. Влада, як ми її собі уявляємо, — тобто, володіння, домінування і контроль, — непримиренна з любов’ю. Конфлікт між ними пояснює більшу частину внутрішніх страждань людини.

Любов — ось справжня сила. Все інше, врешті решт, виявляється лише свого роду замінником. Ми можемо відчувати відсутність любові в нашому житті, а наша здатність любити може бути хронічно пошкодженою. І в цьому випадку ми починаємо шукати альтернативу, тих чи інших фальшивих богів, яким ми поклоняємося: ці «боги» виростають на місці людей, яких ми могли б любити, нашої роботи і соціального положення, власності, якою ми володіємо, проектів, в яких беремо участь. Безсумнівно, багато з великих творів мистецтва та політичних досягненнь стали результатом цього переходу від любові до влади, народженого з глибокого, незадоволеного людського прагнення. Можливо, це часто ставало джерелом радості та благ для багатьох людей. Але в рівній мірі ця дисфункція людської душі викликала і найбільші соціальні катастрофи, а також часто стає причиною регресії на шляху людської еволюції.

Самотні тирани в будь-якій сфері людської діяльності можуть бути безжально жорстокими в процесі досягнення та утримання влади. У той же час вони стикаються — особливо, коли влада йде від них — з почуттям самотності, викликаним зсувом нашої уваги до чергового нового фальшивого божества. Якщо ми станемо свідками останніх хвилин падіння влади тирана — в сім’ї або на рівні глобальної політики — ми побачимо, що їх гордість та упередженість руйнуються, розкриваючи уразливу та покинуту усіма дитину. Якщо ми тоді відчуємо тільки жорстоку радість від їх приниження, ми продемонструємо, що, ймовірно, є схильними до фальшивої влади в тій же мірі, що і вони.

Оповідання Великого посту, яке розгортається у Священному Писанні та Літургії, спирається на історію, що передається з покоління в покоління та має неймовірну трансформативну силу. У ній за три дні до явлення пасхальної таємниці розвіюється уся фальшивість жадання влади. Замість тиранії є приниженою та відкинутою чистота та невинність. Але величезна вразливість, подібно до сонця, що пробивається крізь темні хмари, розкриває єдину справжню силу — силу бути божественністю самої любові.

Пасха, Великдень — це дивовижна щорічна можливість перевантажити наше життя, повернувши його на вісь істинних пріоритетів. Пасха демонструє у героїчних, але простих термінах сенс любові на космічному, а не егоцентрично-романтичному масштабі. Але через милих великодніх кроликів та святкові вихідні, які все більше перестають бути часом святкування чогось, цю можливість навряд чи можна взагалі побачити, не кажучи вже про те, щоб скористатися нею в повній мірі.

Саме тому ми тренуємося протягом Великого посту, готуючись до триденного марафону Пасхального Трідіуму. Те, що ми робимо або те, від чого утримуємося під час цього тренування; те, що ми приймаємо, або те, від чого ми відмовляємося, має глибинний сенс, що виходить за межі себе самого.

break

Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe


articles_lflent2018_1bП’ятниця після Попільної середи

Наступні дні Великого Посту відкривають для нас можливість знайти все більшу ясність щодо свого життя, її функціональності (або дисфункціональности), а також її глибинного сенсу. Якщо це станеться протягом цих сорока (або сорока шести) днів, це скоріше буде схоже на випадкову подію, ніж на результат нашої волі. Нам дійсно потрібно підготувати себе до випадковостей, в кращому сенсі слова — і навчитися дивуватися.

Однак, ясність і нерозуміння не є настільки далекими один від одного. Нам ніколи не буває зрозуміло все, — крім, хіба що, моментів глибокого сну, де все може виникнути лише на мить для нескінченного спалаху вічності, як чогось цілісного і чудесним чином пов’язаного у космічному порядку, що переповнює дивним і величезним полегшенням: ось, це наше повернення додому, коли нам більше не потрібно думати, хвилюватися або планувати.

Але найчастіше деякі речі — або навіть одна і та ж річ з різних кутів зору — є кристально чистими та одночасно настільки ж мутними, як озеро у Бонневю після дощу. Природним чином ми вважаємо за краще шукати притулок на небагатьох ясних стежках перспективи нашого власного бачення загальної картини реальності. І це саме по собі є дуже важливим. Але може виявитися і так, що саме неясні речі — якийсь життєвий туман — можуть бути більш значними. У будь-якому випадку ми повинні враховувати і однаково приділяти увагу як ясному, так і неясному.

Це допоможе нам діяти в ситуації моральної неясності, коли ми невпевнені, що робити, або як правильно (або неправильно) вчинити. Лише деякі речі і ще більш малу кількість судженнь про речі можна назвати «чорним» або «білим». Мотиви людей — і сам по собі людський характер — часто є сумішшю безлічі факторів, у тому числі слабких і нестабільних. Те, що нам зараз здається хорошим, може перетворитися на погане, але і суцільна темрява може раптово здивувати нас, засяявши вражаючим блиском. Життя серед цих коливань між хорошим і поганим (як ми це бачимо) часом здається нам невпорядкованим та ірраціональним. Але буває, що таке змішання знешкоджує найгірші віруси, що вражають нас: упередження, расизм, нетерпимість і багато інших нерозумних речей, що викликають масу страждань.

Великий піст — а також і щоденний «малий» піст нашої ранкової та вечірньої медитації або піст повторення молитовної формули, мантри, що триває мить за миттю — допомагає нам залишатися на вузькому або серединному шляху. Він безпечно веде нас через ділянки невідання і допомагає нам уникнути безодні ще більшої темряви, — темряви поверхневості та марної трати часу, і всього того, чого ми повинні найбільше побоюватися.

break

 


articles_lflent2018_1bЧетвер після Попільної середи

Слово «askeo» [1], від якого походить поняття «аскетизм», спочатку означало підготовку до війни, але також використовувалося для опису атлетичного тренування. Солдат, що займається насильством та пограбуванням, атлет, що використовує допінг, або бізнесмен-шахрай — всі вони в рівній мірі зраджують глибинну мету своєї роботи, якою б успішною вона не була. Так само і практика усвідомленості, т.з. mindfullness, що використовується для підготовки снайперів або поліпшення продуктивності валютних трейдерів, втрачає свій первинний, граничний сенс. Вихідний та більш широкий контекст вправи втрачений і замінений вузьким та егоцентричним баченням.

Все що ми робимо без уваги до глибшого змісту, стає рано чи пізно соломою. Але навіть дуже гіркі речі, що були пережиті з вірою в їх кінцевий сенс, стають джерелом солодкості.

Майже все у матеріалістичній системі цінностей, яка сьогодні домінує над нашим життям, стає примітивним інструментом, перетворюється на техніку, якою керує егоцентричний інтерес. Люди іноді кажуть: «Ми дуже раді, що знайшли медитацію, ми будемо використовувати її як інструмент для балансування нашого життя». Таке ставлення може бути лише початком, досить примітивною спробою зрозуміти сутність аскетизму, якому у медитації ми, власне, і навчаємося. Тож ми просто починаємо з того місця, у якому зараз знаходимося.

Хороша духовна підготовка зводити нанівець таке матеріалістичне ставлення, допомагаючи при цьому природно досягати балансу та гармонії, яких ми шукали. У якийсь момент ми з подивом виявляємо, що цей баланс з’явився у нашому житті. Ці та багато інших переваг повинні проявитися у нашому житті без надмірного егоцентричного зусилля, без навмисного форсування. Ясний розум, все більша і більш самовіддана усвідомленість, поглиблення здатності звертати увагу на інших а також серце, що є відкритим для краси та ніжності, до радості у простих природних речах і до зменшення компульсивности бажань. Все це — плоди цього аскетизму, який ми починаємо освоювати зараз, у ці смиренні та чисті дні Великого посту. І якщо ви відчуваєте, що вас зносить на узбіччя життєвого шляху, вам знадобляться деякі зусилля для початку, певні стимули для оновлення.

Але головний гравець у цій грі — Божа благодать, а не наша сила волі.

І якщо для цієї благодаті відкриті ваші двері, якщо вона не зустріне супротиву — у всьому неодмінно з’явиться почуття дару, що врешті-решт тендітно перетвориться на чудову здатність знову бути щиро здивованим.

Перетворюючи все на інструмент і намагаючись все контролювати, постійно оцінюючи результати і порівнюючи їх з вкладеними інвестиціями, ви в кінцевому підсумку будете завжди терпіти невдачу. Але саме ця невдача може стати звільненням від самообману і проривом у велику і вищу реальність. Хоча, звичайно нелегко переживати крах власних планів або відчувати виснаження духу радості, що надає цінності всьому, що відбувається. Ось тут аскетизм нам і має допомогти.

Аскетика не є обмеженою часом Великого посту. Невпинне повторення молитовної формули, нашої мантри у медитації також можна назвати своєрідним внутрішнім безперервним Великим постом, що веде нас до поглиблення спонтанності та почуття глибинної новизни у повсякденному житті. Молитва — це фундаментальна аскеза духовного життя. Все, що ми робимо на протязі циклу Великого посту, дозволяє загострити лезо ножа, яким наш дух счищує сміття, що заважає нам бачити.

[1] Слово «аскеза» походить від давньогрецького ἄσκησις (askēsis), що означає — «вправа», «практика». Поняття askesis в свою чергу походить від давньогрецького дієслова ἀσκέω (askeo), що означає — «обробляти», «вправлятися», «тренувати».

break


articles_lflent2018_1bПопільна середа

Сьогодні ми починаємо 46-денну подорож до Неділі Воскресіння Христового. У наступні сорок днів ми традиційно приймаємо додаткові обітниці, або ж, навпаки, від чогось відмовляємося. Ми говоримо про «сорок днів», тому що шість неділь ми можемо пропустити — вони вважаються скоріше не пісними днями, а днями спокою, а також пам’яті про те, про що ми не повинні ніколи забувати під час Великого посту: що в певному сенсі ми вже прибули туди, куди ми прямуємо, слідуючи великопісним шляхом.

Будь-яка духовна практика полягає в усвідомленні та прийнятті реальності, а не в тому, щоб її вершити. Хоча, зрозуміло, процес та етапи усвідомлення також можна назвати свого роду «звершенням».

Воскресіння Христове вже відбулося, інакше ми не могли б переживати Великий піст. Ми споглядаємо Великий піст не для того, щоб сприяти здійсненню Воскресіння, і вже звичайно не для того, щоб додатково обтяжити своє власне життя, через те що ми що-небудь зробили не так (або тому, що це «не так» матиме продовження ще й у відкритому для огляду майбутньому). Пост зменшує міазми невігластва, які спотворюють нашу здатність проживати життя у всій його повноті: він допомагає нам відновити чітке розуміння, вірні пріоритети, а також баланс, — там, де ми його втратили.

Багато років тому я дотримувався більш «пуританських» поглядів і думав, що зобов’язаний і по неділях дотримуватися тих пісних обітниць, які для себе обрав; в дитинстві це була відмова від таких простих задоволень, як солодощі, а в більш дорослому віці це могла бути відмова від алкогольних напоїв або перегляду фільмів. Сьогодні мої погляди вже не є настільки буквалістічними, а з віком я навчився прощати себе за ці невеликі промахи. І якщо я тепер дотримуюся пісних обітниць також і по неділях, то це відбувається тому, що я внутрішньо відчуваю себе від цього тільки краще і (зовсім здоровим чином) я відкриваю інший вид задоволення через цей духовний досвід утримання, звільнення і спрощення.

Я пропоную — якщо, звичайно, ви цього ще не зробили, — вирішити, що ви хочете робити (або ж навпаки, не робити) протягом цих 46 (або 40) днів. І ось якими можуть бути, наприклад, критерії вибору: те, від чого я утримуюся (або «беру на себе», або «чого зобов’язуюсь дотримуватися і чим намагатимемуся ділитися з іншими») — чи веде воно до здорового єднання мого розуму, тіла і духу? Чи є для мене пісні обітниці зміцненням в благості, а не карою за мої слабкості? Чи допоможуть вони мені позбутися від залежностей і зробити більш помірними бажання? Нагадають вони мені, що час можна проводити з набагато більшою користю, а не гаяти? Чи допоможуть вони мені побачити, що за межею моїх помилок і поганих звичок завжди є щось благе, до чого можна відкритися?

Наприклад, ви можете скористатися великопісним часом, щоб почати регулярно медитувати (і подумайте, в яких випадках ви зможете дати собі «послаблення» по неділях?) Щоб виділити час для медитації, ви можете відмовитися від чогось на кшталт серіалів Netflix, безцільного інтернет-серфінга або ігор. А якщо ви вже медитуєте — ви можете почати  це робити знову, як в перший раз, — і відкрити свіжість цього дару, що входить у ваше життя. Ви можете ще раз спробувати зміцнити регулярність своєї медитативної практики, вранці і ввечері (включаючи і неділі, — а втім, у неділю можна медитувати і тричі). Також ви можете спробувати краще контролювати відволікання і блукання свого розуму або приділяти чисту увагу тим людям або важливим моментам у вашому житті, про які ви зазвичай забуваєте.

Сподіваюся, що ці щоденні читання допоможуть мені самому краще зосередитися на всіх цих завданнях і здобути більшу глибину свободи і радості. І якщо це буде так, — то вони, можливо, набудуть певної цінності і для вас на тому шляху, який ми разом починаємо в цю Попільну середу.

break

Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe

Переклад: Захарова Марія, Альберт Захаров

Фото: о.Лоренс Фрімен OSB