о.Лоренс Фрімен OSB «Християнська медитація: стародавня мудрість для сучасного світу»

(фрагмент лекції з конференції «Meditatio 2013»)

normal_459468_510923205641161_1810986612_oТе, про що я хочу з вами поговорити, є чимось дуже простим. Це щось, що є доступним для розуміння кожного, досить просто захотіти це зрозуміти. Йдеться про саму серцевину християнської молитви. Бути християнином і не молитися — це нісенітниця. Бути ж християнином, що молиться, означає входити в найсокровеннішу глибину реальності. Тематика нашої бесіди є дуже свіжою та актуальною, і в той же час вона є давньою, як саме Євангеліє. Йтиметься про повноту таїнства молитви, і особливо про споглядальний вимір молитви, про так звану «молитву серця». Ми постараємося не розглядати молитву з точки зору духовності православної, чи західно-латинської, але звернемося до її розуміння, як традиції Євангелія. У цій аудиторії зараз присутні християни різних конфесій — католики, православні, лютерани, і т.д. Тут зібралися українці, росіяни, латвійці, поляки. Тут є присутність багатого різноманіття традицій та культур. Ми зібралися тут разом з тієї причини, що нас об’єднує щось спільне. Що ж це таке? Може це футбол? Або щось більш глибоке? Те, що нас усіх об’єднує — це таємниця нашої людяності, і таємниця Христа — таємниця віри. Ця основа є джерелом єдності, сила якого перевищує будь-які відмінності. Ісус молився про те, що б всі ми були одним цілим. Так само, як Він і Отець — Одне ціле (Ін 10:30). Наша єдність і є тим, що може розповісти людям про те, ким є Христос. Саме таким чином люди зможуть пізнати Того, Хто послав Його на землю. Тоді, не дивлячись ні на які відмінності ми зможемо пізнати диво людської єдності.

На мій погляд, молитва є основою цієї загальнолюдської єдності. Не молячись разом, ми ніколи не доторкнемся до єдності Христа, ніколи не переживемо цю єдність на рівні досвіду. Зараз ми трохи поговоримо, і потім я хотів би запросити вас побути у мовчазній молитві серця. Ми проведемо деякий час в єдності безмовності, в таємниці безмовної присутності Христа. Вся наша бесіда буде присвяченою питанню про те, як увійти в цю безмовність нашого серця. Нашим шляхом стане дуже проста практика, яку ми називаємо молитвою серця, медитацією або спогляданням.

459739_510923742307774_894239778_oВідкриємо нашу бесіду історією з першого розділу Євангелія від Йоана, де Ісус вперше з’являється перед своїми учнями. Йоан Хреститель і два його учня бачать Ісуса, що проходить мимо. Йоан вказує на Ісуса, кажучи: «Ось Агнець Божий». Учні залишають Йоана, починаючи слідувати за Ісусом. Ісус обертається і зауважує, що вони йдуть за Ним — Він помічає та бачить їх. Він запитує їх: «Чого ви шукаєте?» Вони відповідають: «учитель, де живеш?» На що Ісус відповідає їм: «Ходіть і побачте». Учні йдуть за Ним далі, проводячи з Ним залишок дня. Таким чином Ісус вперше з’являється на сторінках Йоанової євангельської оповіді, найбільш містичного з усіх Євангелій. Ця проста історія є джерелом глибокого знання про християнський досвіді та учнівство. На нашому життєвому шляху усі ми буваємо подібні до Йоана Хрестителя, вказуючи за межу самих себе — на Ісуса. Роль цих покажчиків можуть зіграти також наші батьки, вчителі, сімейне оточення, священики, прочитані книги та переглянуті фільми. Щось, що вказує на Нього, спеціально для нас. Зміст виразу «Агнець Божий» є не завжди для нас зрозумілим але, так чи інакше, ми починаємо слідувати за Ним. У когось цей шлях починається в дитинстві, у когось — в більш пізньому періоді життя. У будь-якому випадку, спочатку ми не зовсім ясно розуміємо суть того, що відбувається. Ми починаємо регулярно ходити до церкви, приймаємо певні правила життя, намагаємося бути християнами — робимо все те найкраще, на що здатні. І ось, в якийсь момент Ісус обертається, і бачить, як ми слідуємо за Ним. Це найважливіший момент у відносинах — Той, за ким ми слідуємо, бачить нас і зауважує наше прагнення. Тепер ми самі бачимо, що нас бачать. У одного мого друга є чотирнадцятирічна донька. Нещодавно я запитав у нього, як вона поживає. Він сказав — «у неї все чудово, вона закохана в хлопчика у школі, тільки про нього і балакає». «О, перше кохання, як чудово» — відповів я. І перепитав — «а як справи у того хлопчика, як він реагує на її зацікавення?» Друг мені відповів — «хлопчик на жаль про це ще не знає!» Я сподіваюся, що одного разу цей хлопчик побачить, як дочка мого друга дивиться на нього. Тільки тоді взаємини дійсно почнуться.

«Ісус обернувся й побачив, що вони йшли за Ним…» (Ін 1:38) З цього моменту починаються наші особисті взаємини з Ісусом. Глибина взаємин на цьому рівні починає нас міняти. Таким є початок споглядального виміру нашої віри. Потім Ісус запитує — «Чого ви шукаєте?». Що б ви відповіли, якби Ісус сьогодні поставив це питання особисто вам? Дуже пряме і просте питання. Але на нього дуже важко дати відповідь. Це питання змушує нас замислитися над тим, якими є наші цінності, яким є пріоритети нашого життя. Чого я шукаю? Успіху, багатства, особливих умінь? Чого я справді шукаю? Ставлячи це питання, Ісус промовляє свої перші слова у Євангелії від Йоана. Перше, що Він каже — це питання. І питання відкриває нашу свідомість. Ісус не дає нам готову відповідь, Він відкриває наш розум і наше серце своїм питанням. В Євангеліях Ісус задає 168 питань. Це чудово демонструє нам характер Його учительства. Істинний вчитель, як і вмілий лікар, завжди знає, які саме питання задавати своїм учням.

Ісус задає питання, і учні відповідають Йому ще одним питанням — «Учителю, равві, де Ти живеш?» Слово, яке апостол Йоан використовує для визначення «живеш, перебуваєш» [1] — те саме, що використовується в кінці Євангелія для опису взаємовідносин між Ісусом і Отцем. Це найважливіша концепція, на якій побудована вся розповідь Йоана. «Де ти перебуваєш?» Де я можу Тебе знайти? «Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла… Я в Отці, а Отець у Мені» (Ін 14: 10-11). Що відповідає Ісус? Він не залишає учням свою адресу, емейл — не дає ніякої інформації. Але замість усього цього Він дає їм запрошення — «Ходіть і побачте». Такою э базова динаміка християнського учнівства — усі ми відповідаємо на Ісусове запрошення взяти і пережити досвід того, «де Він перебуває». У цьому полягає головна відповідь. «Вони пішли і побачили, де Він жив, і пробули у Нього той день» (Ін 1:38) Учні проводять з Ним весь залишок дня, і залишок всіх своїх життів. Таким чином ця проста історія дає нам вичерпний опис того, що означає бути християнином.

Св. Йоан закінчує згадкою — «було близько десятої години», це приблизно 4-та година дня. Що означає ця 4-та година дня, чи є це якоюсь важливою деталлю? Що ж це символізує? В Англії, звідки я сьогодні прилетів — це час чаювання. Але для ранніх християн це була одна з молитовних годин, в яку рання Церква починала свій день. Ця згадка підкреслює, що наші взаємини з Христом нерозривно пов’язані з молитвою, з місцем молитви у нашому часі і з часом, який ми приділяємо молитві.

Тепер задамо собі питання — що ми маємо на увазі під молитвою? Існує безліч форм молитви. Ми молимося різними способами і в різний час, згідно тій чи іншій школі духовності, яких у християнській традиції є велика безліч. Ми можемо молитися словами, співом, беручи участь в Євхаристії та в інших Таїнствах, читаючи Святе Писання, зветаючись до Бога з своїми проханнями або клопотаннями, прославляючи Бога тим чи іншим чином. Існує багато різних способів молитися, і кожен з них є священним. Нам ніколи не слід засуджувати спосіб молитви іншої людини, адже це завжди глибоко особистий і священний зв’язок з Христом.

Уявімо собі молитву у вигляді величезного колеса, спиці якого символізують собою різні форми молитви. Колесо є чудовим символом молитви, в силу свого зв’язку з образом подорожі, руху. Всі ми сьогодні приїхали сюди на якихось колесах. Якби ці колеса не стикалися з землею, ми б не опинилися тут — не було б руху. Тому молитва повинна торкатися простої поверхні нашого повсякденного життя. Молитва — наша подорож до глибин Бога. Всі спиці колеса сходяться у центрі. Що ж ми знаходимо у центрі колеса молитви? Будучи християнами, ми відповімо — молитву самого Христа, свідомість Христову. Апостол Павло вчить — «ми маємо розум Христа» (1 Кор 2:16). Він також додає — «не знаємо, про що молитися, як належить» (Рим 8:26). Це одне з найбільш таємничих його тверджень — ми не знаємо, як молитися. Але він продовжує — «Сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями». Дух молиться в нас молитвою, що глибше за всі слова. Тут ми наблизилися до самої суті християнської молитви.

normal_919921_510923882307760_423298302_oНещодавно я відвідував Таїланд і Китай, і був в китайському храмі. Там було дуже шумно, величезні ряди людей були спрямовані в бік храмового жерця. Храм був сповнений шуму і активності. Я запитав у свого гіда — «про що вони всі моляться?». Він подивився на мене як на дурня, і відповів — «про те ж, про що і всі — про здоров’я, благополуччя, родючість та довге життя». У кожній релігії люди молитовно просять приблизно про одні і ті ж речи. Такими є базові людські бажання і потреби, і немає нічого дивного, що ми вносимо їх у процес своєї молитви. Але Ісус вчить нас — «знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!» (Мф 6: 8). Всі ці способи молитви, де ми про щось просимо, є правильними і священними, але вони не описують саму глибинну суть християнської молитви. Що ж є цією суттю, серцем молитовного колеса? Якщо ми знаходимо молитву Христа у центрі колеса і всі спиці, всі форми молитви ведуть до цього центру, то суттю є сам по собі наш рух до молитви Христа. Суть християнської молитви — наша подорож до молитви Христа в нас. Ми перебуваємо там, де перебуває Він. Ми рухаємося з Ним, у Ньому і через Нього — до Отця, в Дусі. Такою є універсальна і проста теологія християнської молитви — ми зосереджуємося не на «нашій молитві», але на «Його молитві», йдучи з Ним до Отця в Дусі.

Що ще ми знаходимо в центрі колеса молитви? Всі колеса, за допомогою яких ми сюди прибули, мають в своєму центрі місце нерухомості, місце повного спокою. У колеса є вісь, без якої є неможливим обертання колеса, його рух. Тут ми бачимо ілюстрацію найважливішої таємниці молитви. Спокій в центрі, який ми називаємо спогляданням, є джерелом всієї енергії, необхідної для руху. Немає спокою — немає руху, немає ніякого напрямку у нашому житті. Так можна описати зв’язок між спогляданням і дією. Наш спосіб життя повинен обов’язково об’єднати в собі ці два виміри.

[1] Грец. μένω — жити, перебувати, бути. Використовується: «де живеш?» (Ін 1:38), «Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла» (Ін 14:10).

break

Переклад: Альберт Захаров Obl OSB

Підпишіться на розсилку оновленнь нашого сайту