Марія Захарова, Альберт Захаров «Коріння християнської медитації»

(Школа Медитації 2017: Львів, 25-26 листопада)

Навчальний курс «Школи Медитації» нашої спільноти має на меті дати узагальнену та якомога більш повну картину традиції о.Джона Мейна, врівноважуючи теорію більш глибоким часом спільної практики медитації. У ході лекцій Школи ми ретельно досліджуємо цю традицію та навчаємося ділитися власним досвідом з іншими так, як це робить спільнота, заснована Джоном Мейном. Тож на протязі двох днів ретріту ми вивчаємо, як саме наша спільнота відповідає на питання: «як ми медитуємо?», «чому ми медитуємо?», «як це пов’язано із християнською традицією, нашим життям та духовним служінням?».

slides_schemes.cdr slides_schemes.cdr

Традиція, яку практикує та передає спільнота – це сучасна традиція споглядальної (монологічної) молитви, сформульована Джоном Мейном у середині 70-х років. Ця традиція не є чимось новим, вона вкорінена у давній історичній традиції ранньохристиянського пустельницького монастицизму, яка була вивчена Джоном Мейном із «Співбесід» Св. Йоана Касіана. Тож, наша традиція є сучасною формою споглядальної молитви, яка є інспірованою «чистою молитвою« (oratio pura) Св. Йоана Касіана та яку сьогодні викладають духовні та світські бенедиктинці.

ТЕРМІН «МЕДИТАЦІЯ»

Поговоримо про термін «медитація», про традицію та особливості його використання у християнському контексті, а також, яку саме форму споглядальної молитви має на увазі наша спільнота під цим терміном.

Для багатьох наших сучасників слово «медитація», поставлене поряд із словом «християнська», може сприйматися дещо незвично. Проте «медитація» — це дуже давнє слово у словнику християнської духовності, що має латинське походження. Існує багато форм та способів медитації. Умовно їх можна поділити на дві категорії – медитація дискурсивна та медитація недискурсивна. Якщо деякі люди не знайомі із зв’язком понять «медитація» та «християнська», то інші дуже часто ототожнюють «медитацію» виключно із розмірковуванням, роздумами, тобто із дискурсивною молитвою, як такою. У традиційному бенедиктинському методі молитовного читання Писання, Lectio Divina, термін Meditatio (Lectiо «читання», Meditatio «роздумування», Oratio «словесна молитва-звернення», Contemplatio «споглядання, проста присутність») використовується для окреслення глибокого вивчення тексту, із зануренням у глибину або центр його окремих фрагментів, окремої фрази чи слова. Традиція Джона Мейна, звертаючись до більш давнього розуміння слова «медитація», представляє його у якості окремого шляху зосередження на глибині теперішнього моменту через зведення уваги до повторення молитовного слова, що є частиною тексту Святого Письма.

Якщо ми звернемося до найбільш раннього, первинного значення медитації, що походить ще від ранньохристиянських єгипетських отців та матерів-пустельників, ми побачимо, що латинський термін «meditatio» розумівся як «спосіб вдивлятися у medio», тобто вдивлятися в середину — перебувати у центрі, у серцевині того, на що спрямована наша уява. Латинське дієслово «meditari» має значення «розумове споглядання» — у контексті духовності пустельників воно використовувалося як аналог грецького слова «meletan», що значить «повторювати». Отже, медитація у нашому випадку — це практика споглядального повторювання у своєму розумі певного слова чи думки.

Отець Джон Мейн радив у якості молитовної формули обирати біблійне слово «Мараната». Це слово на арамійській мові – мові, якою говорив Ісус. «Мараната» – фраза, літургійний вигук арамейською мовою (сирійський діалект). Вживається в 1Кор 16:22, Отк.2. Існують різні варіанти перекладу слова: «Прийди, Господь наш» («Marana Tha»), Гряде наш Господь» («Маran Аthа»). Арамійське слово «Mar» перекладається як «Господь», а суфікс «An» означає «наш», таким чином «maran» – це «Господь наш». Фраза вживалася ранніми християнами як вітання при зустрічі. Слово «Мараната» використовувалося в служіннях, щоб закликати присутність Божу під час Вечері Господньої і для того, щоб висловити бажання про те, щоб Господь повернувся для утвердження Свого Царства. «Мараната» є літургійним реліктом, що дійшов до нас від ранньохристиянської спільноти, поряд з такими семітськими словами, як «Алілуя» і «Осанна».

    slides_schemes.cdr slides_schemes.cdr slides_schemes.cdr slides_schemes.cdr

.

ВІТХОЗАВІТНІ КОРІННЯ

Протягом усієї Біблії великий акцент приділяється необхідності тиші, як умові молитви.

slides_schemes.cdrУ Книзі Царів Господь являється пророкові Іллі не в бурі,не в землетрусі, а в тихому й легкому подиху вітру. Історична споглядальна традиція на прикладі цієї історії вчить, що у молитві нам потрібно стати більш відкритими для Бога і шукати Його присутності у тиші, глибоко вслуховуваючися у Його «тихий лагідний голос» (у багатьох сучасних перекладах Біблії цей вираз перекладається, як «звучання чистої, абсолютної безмовності», «sound of silence», івр. іменник жіночого роду «дмама» — безмовність):

«І сказав: вийди і стань на горі перед лицем Господнім, і ось, Господь пройде, і великий і сильний вітер, що роздирає гори і розтрощує скелі перед Господом, але не у вітрі Господь; після вітру землетрус, але не в землетрусі Господь; після землетрусу вогонь, але не у вогні Господь; після вогню віяння тихого вітру (тихий лагідний голос), і там Господь» (3 Цар 19: 11-12)

Ще одна цікава цитата з Псалмів, що завжди використовувалася у споглядальній християнській традиції у якості заклику до тихої молитви: «Заспокойтеся і пізнайте, що Я – Бог» («Be still, and know that I am God») (Пс 45:11) Цей заклик повертає нас до споглядального досвіду Мойсея на горі Синай, де він запитав Бога про його ім’я, та Бог відповів йому: «Я є Сущий» (Вих 3:14), «Я Той, хто є». Вітхозавітна традиція вчить, що ми маємо уважно перебувати у безмовності та слухати, і тоді пізнаємо, що Боже ім’я або сутнісна природа Бога — саме «чисте буття» у теперішньому моменті. Мить «зараз» — це «вузький шлях», за допомогою якого ми можемо увійти у Присутність Бога, що живе в глибині нашого серця.

.

ЄВАНГЕЛЬСЬКІ КОРІННЯ

slides_schemes.cdr

Головним джерелом розуміння медитації як християнської споглядальної молитви є вчення Ісуса про молитву, викладене у Нагірній Проповіді, у шостому розділі Євангелія від Матвія. Воно виглядає дуже простим та сучасним: увійди у свою внутрішню кімнату серця, зачини двері зовнішніх почуттів, і молись в цьому таємному тихому місці без зайвих слів.

Внутрішній характер молитви

«Коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди» (Мт 6:5) Маємо бути обережними із зовнішньою стороною молитви – пам’ятаємо про шкідливість надмірного захоплення ритуалами, мовою, і іншими зовнішніми аспектами. Молитва – це глибинна та внутрішня реальність.

«Коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні» (Мт 6:6) Грецьке слово «таміон» означає – потаємна кімната, внутрішня опочивальня або тайник. У молитві нам необхідно увійти до глибини (печери) свого серця – у внутрішній простір, в якому панує тиша та яке передує будь-якій пізнавальній, комунікативній діяльності або почуттям. У цьому місці є тільки ми — такі, якими нас знає Бог та сам Бог. Це місце розташоване у самого джерела нашого буття. Маємо молитися із закритими дверми – у тиші зовнішній та внутрішній. Звертаємося до Бога із смиренням та любов’ю, відкинувши усі свої очікування та уявлення – перебуваючи у таємничій присутності Того, Хто не може бути об’єктом нашого сприйняття та Хто є джерелом нашого буття.

Безмовність

«Молячись, не говоріть зайвого, як язичники» (Мт 6:7) У медитації ми задовольняємося одним словом із Писання. Коли ж повертаємося до більш традиційних та дискурсивних форм молитви, починаємо розуміти, що сенс молитви не у словах а у прагненні до Божої присутності. Тож, ще одним важливим принципом молитви є безмовність, що панує до нашого слова, після нього та поміж тих моментів, коли ми вимовляємо слово раз по раз.

Довіра та спокій

«Знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше за ваше прохання до Нього» (Мт 6:8) «Не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці… Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть… Не турбуйтеся…» (Мт 6:25-31) «Не журіться про завтрашній день» (Мт 6:34) Перебування у теперішньому моменті, поза нашими турботами та думками. Можемо сміливо у медитації присвятити час чистій увазі до самої Божої присутності. Маємо довіряти та вподібнюватися до простоти дітей або квіток. Не відволікаємося на вимовлення новинних репортажів про те, чого нам треба від Бога та що Він має нам зробити ще. Він знає про усі наші потреби ліпше за нас. Під час медитації ми перебуваємо у повній довірі та відпускаємо усі тривожні думки про минуле та майбутнє, усі бажання та фантазії. Ми не розмовляємо, не повідомляємо, не питаємо – ми просто перебуваємо у Присутності того, хто все про нас знає та піклується про нас нійліпшим чином. Св. Августин питав, «чи молимося ми для того, щоб змінити рішення Бога?» Добру відповідь на це питання дав Сьорен К’єркегор: «у молитві ми змінюємо не Бога, а самих себе». Час, що ми виділяємо на перебування у тиші із довірою та спокоєм є дуже трансформуючим часом, що може змінити усе наше життя.

Односпрямована увага, перебування «тут та зараз»

«Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мф 6:33). В п’яте Ісус говорить про однонаправлену увагу, що здатна народитися тільки у спокійному розумі. Повторення у медитації простого слова об’єднує наш розум – молитовна формула стає фокусом та якорем нашої однонаправленої уваги. Цей навик (habitus) має з часом перейти із простору нашої щоденної медитації до простору повсякденного життя, ди ми завжди найперш будемо бачити Присутність Бога, та все все інше у її контексті. Медитація вчить нас цієї євангельської мудрості, про яку на сході, у традиції дзен кажуть так: Учень запитує свого майстра: «Майстер, як прагнути до просвітлення та практикувати його в повсякденному житті?» «Тим, що ти їси і спиш», — відповів майстер. «Але ж кожна людина їсть і кожен – спить». «Не кожен їсть, коли він їсть, і не кожен спить, коли він спить» , — відповів майстер. «Коли ти їш, ти маєш їсти; коли ти спиш, ти маєш спати». Перебуваючи «тут та зараз», а не у віртуальному світі своєї уяви, ми є відкритими до Присутності Бога, який створив та підтримує реальність у всіх її дрібницях. Бог є «тут та зараз», и чи є ми «тут та зараз»? Для зустрічі потрібна лише наша увага – увага Бога в нас вже є.

Підсумовуючи вчення про молитву у Нагірній проповіді, на якому грунтується розуміння християнської медитації, перерахуємо ще раз основні моменти:

— Зосередженість на внутрішньому
— Безмовність
— Довіра та спокій розуму
— Односпрямована увага, перебування «тут та зараз»

Марта та Марія

slides_schemes.cdr

Ще одним важливим джерелом теології медитації є сюжет про двох сестер, Марту та Марію. Ця історія є класичною ілюстрацією різниці між активним та споглядальним станом свідомості,  між двома аспектами людської душі. Також вона завжди використовувалася для наголошення уваги на тому, що споглядання є джерелом енергії та компасом для діяльності. Відлунням історії про двох сестер є мозаїка «Двох голубів на чаші» V ст. з італійського мавзолею Гали Плацидії у Равенні, що став джерелом інспірацій для логотипу нашої спільноти.

Історія є дуже простою: мандруючи до Єрусалиму, Ісус з учнями зупиняється відпочити в домі друзів, двох сестер Лазаря. Сестри реагують на присутність Вчителя по різному. Марта веде себе дуже активно – вона виходить з дому привітати Ісуса, намагається приготувати великий та смачний обід. Марія навпаки майже не діє – вона без зайвих слів та дій сідає біля ніг Вчителя та перебуває у мовчазному зосереджені, уважно слухаючи слово Ісуса. По мірі того, як Марія перебуває у спогляданні Ісуса, Марта намагається діяти все більше та більше і, врешті-решт, масштаби благочинної діяльності перевершують її можливості та вона починає ставати розсіяною та дратуватися. Коли роздратування досягає найвищої точки, вона одночасно знаходить винного у Марії та починає повчати Ісуса, вказуючи, що б Він мав на її думку робити: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла» (Лк 10:40). Дуже часто ми приступаємо до дискурсивної молитви, коли почуваємо себе погано, та починаємо говорити Богові, що Він має зробити для нашого блага. Але Ісус відповідає із співчуттям до нашого стану егоцентричного та болісного невідання, намагаючись нас звільнити від непотрібної активності та звільнити нашу увагу від зосередження на самих себе. Він двічі кличе по імені та вказує на важливість споглядального життя: «Марто! Марто! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що. А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї.» (Лк 10:41-42). Діяльність має бути вкоріненою у спогляданні. Потрібно воз’єднати ці дві половини цілого.

Знов бачимо головні елементи євангельського вчення про споглядальну молитву: спокій та нерухомість, уважне слухання та однонаправлена увага, перебування «тут та зараз».

.

ДУХОВНІСТЬ ПУСТЕЛЬНИКІВ

Як ми вже згадували, латинське слово, «meditari», має зв’язок з грецьким словом «meletan». Це грецьке слово може означати одночасно «зосередження» і «повторення», та воно в свою чергу є перекладом старозавітного івритського терміна «Хага», що вказує на «тихий шепіт» або розумове споглядання. Первинний сенс медитації полягав у тому, щоб у повторенні пережовувати Боже слово, прагнучи до переживання його найбільшої глибини.

Цей підхід сформувався у єгипетському пустельницькому русі, в якому звичайні миряни, уходячи до пустелі від галасу великих міст, дали історичний початок монастицизму. Ці люди брали окремі фрагменти Святого Письма, запом’ятовували їх та постійно повторювали. У житті пустельників природним чином розвинулася практика т.зв. «монологічної молитви», яка була пов’язана із особливою наукою читання Писання. Пустельники читали Писання не як звичайний масив текстової інформації, але скоріше вони прагнули проникнути в глибину священного моменту зустрічі зі Словом Божим під час читання Біблії. Монахи запам’ятовували напам’ять фрагмент Писання і повторювали його про себе день і ніч, як вчив апостол Павло: «Завжди радійте, невпинно моліться» (1 Сол 5:16). Вони намагалися зробити обраний фрагмент частиною самої тканини свого життя, роблячи його своїм єдиним багатством. Поступово, при безперервному повторенні, текст розкривав свою глибину, і монах повторював все більш коротку його частину, «розжовуючи» слово до самої центральної серцевини. Ця духовна практика вела людину до граничної чистоті, ясності та простоти розуму, зосереджуючи все її життя на присутності Бога. Ця практика була одночасно найчистішим спогляданням, і в той же час вона була частиною науки глибокого читання Писання. Так народилася монологічна («односкладова», «єдинорозумова», «серцева») молитва, яка пізніше стала джерелом для самих різних історичних традицій — від ісіхастской Ісусової молитви до «молитви одним словом» англійського трактату «Хмара Невідання». У наші часи, особливо після II Ватиканського Собору, у християнському світі з’явилася тенденція до актуалізації цього первинного розуміння медитації, та до відновлення рівноваги між споглядальними та дискурсивними шляхами молитви. 

slides_schemes.cdrОтець Джон Мейн сформулював сучасну теологію християнської медитації, спираючись на тексти трактату «Співбесіди» Св. Йоана Касіана. У «Співбесідах» Касіан зібрав та впорядкував безліч повчань, які він у молодості почув, відправившись в паломництво до єгипетської пустелі. У 9 та 10 розділі «Співбесід» Касіан розповідає про особливу форму молитви — «чисту молитву», «oratio pura». Цей термін ми також знаходимо у легендарного пустельника, Євагрия Понтійського. Чиста молитва Касіана заснована на трьох принципах:

— стан безперервної молитви, безперервного усвідомлення присутності Бога
— молитва повинна бути гранично простою та вести до досвіду «духовної вбогості»
— зосереджене використання однієї простої «молитовної формули»

У молитві Касіан вчить зберігати вірність одній «молитовній формулі», коротенькому духовному віршикові «Боже, прийди мені на допомогу…», що веде людину до простоти й вбогості через перепони найрізноманітніших афективних станів — приємних та неприємних. Важливо зберігати вірність формулі, невпинно її повторюючи «і в радості і в біді». Касіан дає опис методу цієї молитви, про який він дізнався від пустельника Авви Ісаака:

«Монах має повторювати та утримувати формулу, відмовившись від усіх тілесних турбот і занепокоєнь. […] Молитовну формулу розум повинен містити постійно, поки, зміцнившись безперервним повторюванням її, не відкине багатство думок і недосягне євангельського блаженства вбогості: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мф 5:3)»

.

СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ МІСТИЦИЗМ

09

Традиція споглядальної молитви пустельників, заснована на євангельському вченні про молитву, була переданою Касіаном до західного християнства через Св. Бенедикта, засновника структурованого монастицизму. Хоч у бенедиктинській традиції і не сформувалося такого чіткого методу молитви, як східна ісихастська «Ісусова молитва», тим не менш Бенедикт всю свою духовність грунтує на прагнені до стану «вбогості в дусі» Касіана та радить його «Співбесіди» у якості читання для монахів у свому монашому Правилі. Поступово на заході пустельницьке споглядання замінялося більш інтелектуальними формами молитви. Сучасні дослідникі-культурологи вважають, що це пов’язано із загальним курсом розвитку західної цивілізації, яка довгий час орієнтувалася на технологічні і раціональні аспекти, на шкоду інтуїтивного і містичному сприйняттю. Сьогодні ми називає це лівопівкульним сприйняттям.

slides_schemes.cdrАле все ж такі у середньовічній містичній теології споглядальне розуміння молитви та Євангелія виразилося у апофатичній духовності німецьких містиків, таких як Майстер Екхарт. Екхарт був домініканцем та мав духовне бачення, дуже близьке сьогодні усім, хто медитує. Він вчив, що у духовному житті необхідно шукати Божу присутність у глибині нашого серця, залишаючи позаду усі багатства розуму. В кожній людині є Божа іскра – це найтонша точка душі, що палає глибоко усередині та саме вона єдина із Богом. Рухаючись від нашої поверхні, що складається із егоцентричних думок, уявлень та бажань, ми досягаємо глибини серця, де у чистоті та тиші сяє внутрішнє світло Божої присутності. Саме так і сьогодні, у медитації, ми намагаємося перебувати у теперішньому моменті, залишаючи роздуми та розмови, дозволяючи Богові бути в нас Богом – відкриваючи Його присутності двері в нашу внутрішню кімнату. Ось таким чином Екхарт окреслює мету споглядальної молитви: «Бог не далі, ніж двері твого серця. Він стоїть там, і чекає, поки ти не будеш готовий відкрити двері і впустити Його. Тобі відкрити, і Йому увійти — єдина мить.»

slides_schemes.cdrСпоглядальне бачення духовного життя також дуже виразно присутнє у схоластичному баченні Бога як Центру усього, яке ми знаходимо у Св. Томи Аквінського та Св. Бонавентури. Фома Аквінський, розвиваючи думку Аристотеля, ще раз ілюструє, як це каже нам історія про Марту та Марію, що споглядання та спокій є джерелом усякої діяльності та руху: «Рух передбачає нерухомий першодвигун — початок, який не рухається, але саме викликає рух усього. Бог є цим першодвигуном». Бонавентура додає до цього, що Бог є центром будь-чого реального, Він присутній як центр у кожному з нас: «Бог – це Той, чий центр всюди, а окружність — ніде». У медитації ми щоденно зупиняємося та зміщуємо свою увагу від власної поверхні до глибини свого буття та глибини моменту – доторкаючись до нерухомості Божої присутності, від якої отримує рух наше життя та весь світ. Ми перебуваємо у тиші, дозволяючи думкам та словам відійти та вже не закривати світло Божої присутності, що сяє із середини нашого буття.

slides_schemes.cdrІ накінець у середньовічній духовності ми знаходимо не тільки теологічні роздуми, які без сумніву походять із живого досвіду власної споглядальної молитви. У XV ст. в Англії анонімним монахом був написаний містичний трактат «Хмара Невідання», що розповідає про споглядальну молитву «одним словом». Цей трактат став другим за важливістю джерелом натхнення для Джона Мейна, поряд із «Співбесідами» Касіана. Автор «Хмари» говорить про «одне мале слово», яке відповідає тому, що Касіян визначає як «молитовною формулою». Молячись, повторюючи «одне мале слово», ми повертаємося від відволікаючих чинників до самой таємниці Бога, що є присутня «тут та зараз»: «Вживай це мале слово і молися не в багатослівності, а лише в одному єдиному звуці цього слова. Зміцни його якомога швидше в серці своєму, і будь, що буде. З цим словом згаснуть всі помисли твої. Так піднесеш свою сліпу та нагу сутність до настільки ж нагої сутності Бога.»

.

СУЧАСНА СПОГЛЯДАЛЬНА ТРАДИЦІЯ, ДЖОН МЕЙН 

slides_schemes.cdr

Переломним моментом для Церкви і для західного менталітету стали роки після II світової війни. У цей складний кризовий і важкий час західна цивілізація на всіх своїх рівнях (культура, мистецтво, духовність, філософія) пережила драматичну, але в той же час і оновлюючу зустріч із східною цивілізацією. Цей час  характерний для Церкви величезним сплеском інтересу мирян до споглядальних практик та споглядального способу життя, який був раніше популярний виключно серед монахів. За словами латвійського лютеранського богослова та вчителя медитації Юриса Рубеніса, сплеск цього інтересу мирян до споглядання подібний до того ж, що був в епоху Майстри Екхарта, в середньовіччі, і в III-IV ст., коли власне і зародився рух пустельників, що складався головним чином з мирян. Католицьке чернецтво другої половини XX в. реалізувало цей інтерес і пошук в унікальному досвіді міжрелігійного діалогу, в якому бенедиктинці і єзуїти відкрили для себе скарбницю східних споглядальних практик, ведучи відкритий діалог з монахами індуїзму і буддизму. Примітно те, що цей діалог був поступово схвалений Церквою і дозволив багатьом монахам перевідкрити у своїй традиції практики споглядання, аналогічні східним практикам, з якими вони зіткнулися в Азії. Бенедиктинець о. Беда Гриффітс, співзасновник нашої спільноти, підсумовуючи цей досвід, говорив, що вимір споглядальної молитви, созерцального читання священних текстів і споглядального способу життя — річ універсальна. Це вимір є у всіх великих релігіях, але періодично він не береться до уваги, і йому на зміну приходять буквалізм, ксенофобія і нерозуміння глибинного сенсу. Він, як і Джон Мейн вважав, що пробудження до споглядального життя мирян і духовенства — головна надія і завдання християнства на сьогоднішній день.

12 13

Джон Мейн був одним з багатьох сучасних ченців, що пройшли через такий досвід. Його ім’я стоїть в одному ряду із цистерціанцем Томасом Мертоном, єзуїтом Хуго Еномією Лассалем та бенедиктинцями Бедою Гриффітсом і Анрі Ле Со, що заснували перший католицький ашрам (Шантіванам або Саччідананда ашрам — камальдолезський монастир Пресвятої Трійці) в Індії. Особливість Джона Мейна полягає у тому, що він після знайомства зі східною практикою медитації відкрив коріння аналогічної форми молитви у власній християнській традиції, сформулювавши на сучасній мові метод християнської медитації, який можна застосовувати в житті сучасного городянина.

о. Джон Мейн OSB (1926–1982) — католицький священик, монах-бенедиктинець, засновник «Міжнародної Спільноти Християнської Медитації». Популяризував практику християнської медитації, яка описувалася ним як адаптована для сучаної людини практика «чистої молитви»  (oratio pura) Св. Йоана Касіана, де основним методом є дисципліна споглядального повторення молитовної формули, себто «християнської мантри» (Джон Мейн використовував цей термін, популярний у сучасному англомовному світі, у якості еквіваленту «формули» Касіана).

Джон Мейн народився у Лондоні, його світське ім’я — Дуглас. Вивчав теологію в Ангелікумі, Папському університеті Св. Томи Аквінського, а також отримав юридичну освіту у Дублінському університеті. Потім (на той момент — ще світська особа) працював в урядовому департаменті Великої Британії у справах колоній, в Куала-Лумпурі (Малайзія). Там він уперше познайомився із східною формою медитативної практики, спілкуючись із індуїстським свамі (Свамі Сатьянанда, засновник «Спільноти Чистого Життя» — притулку для жертв військового конфлікту у 1948—1960 рр.). Саме Свамі Сатьянанда подав Джонові Мейну ідею про медитацію із повторенням у якості мантри священне слово з Біблії. У 1959 р. Мейн відчув монаше поволання та вступив у новіціят бенедиктинського абатства Ілінг у Лондоні. Спочатку у новіціяті отримав наказ припинити практику медитації, бо тоді він її розумів лише як запозичення із Азії.

1963 р. — став священиком, а також викладачем у «Школі св.Бенедикта» в Ілінгу.

1970 р. — призначений директором школи абатства св.Ансельма (Вашингтон, США). Працює над вивченням праць св. Йоана Касіана, шукаючи відповідь на питання молодого студента, що поїхавши до Індії зацікавився медитацією та питав, чи існують практики такого типу в християнстві. Отець Джон впізнає у «Співбесідах» опис споглядальної практики, яку вже зустрів в Азії, та знову повертається до щоденної медитації, тепер вже знаючи її як автентичну християнську форму молитви.

1974 р. — повертається до Ілінгу.

1975 р. — починає збирати першу медитативну спільноту для мирян. Саме це спільнота згодом стала першим Лондонським центром християнської медитації. Став вчителем та ментором новіціяту Лоренса Фрімена.

1976 р. — коротке перебування у скіті Томаса Мертона, виступ на трьох конференціях для монахів у абатстві Марії Гефсиманської (США, Кентукі), що стало початком його шляху як вчителя християнської медитації.

1977 р. — разом із о. Лоренсом був запрошений Монреальським єпископом до Канади, для заснування нового монастиря, а разом з тим – бенедиктинської спільноти, що складалась одночасно із монахів, монахинь та мирян, які практикували дисципліну християнської медитації.

30 грудня 1982 р. — о. Джон Мейн помер від раку у монастирі в Монреалі.

break 

.

© Марія Захарова Obl OSB, Альберт Захаров Obl OSB
«Ключи до споглядання»

Підпишіться на розсилку оновленнь нашого сайту