Марія Захарова, Альберт Захаров «Різдво Христове: святкуючи Боголюдську повсякденність»

(Різдвяні рефлексії та вітання від редакції WCCM-Україна)

Fig-2-adoration_magi_pio_christiano_inv31459

Христос рождається! Славімо Його!
Дорогі брати і сестри, що святкують Різдво Ісуса Христа за юліанським календарем, сердечно вітаємо Вас і бажаємо радісної, повної світла і глибини зустрічі з таємницею Втілення! Нехай серце кожного з нас стане яслами та престолом, місцем народження і царської слави Христа, місцем повноти Божого життя.

.

IMG_2493

Сьогодні ми святкуємо Різдво Христове, яке вже наблизилося (у латинській традиції шлях пройдено, у той час як у східній ще залишилась певна дистанція). Також наша спільнота має ще один привід для святкування – 2-річний юбілей львівської медитативної группи WCCM. В обох випадках ми святкуємо просування на шляху – на шляху адвентового очікування народження Сина Божого Христа протягом 4-х тижнів (6-ти у східному обряді) та на шляху спільної практики медитації протягом 2-х років. Що об’єднує ці святкування та якою є їх глибинна мета?

Якщо порівнювати звикле релігійне святкування та медитацію, можна задатися питанням – що є спільного між зверненням уваги до певного священного історичного моменту у минулому та зосередженням тієї ж уваги на моменті «тут та зараз»? Будь-яка велика духовна подія стає важливою та невід’ємною частиною історії через те, що вона є моментом, коли певна реальна особа переживає досвід глибини реальності, що веде цю особу від поверхні до центру буття. У культурології та сучасній психології це називається досвід нумінозного, досвід джерела реальності. Юнг, наприклад, пояснює цей досвід таким чином: у ньому людина дізнається, що не вона сама є джерелом буття, але щось більше, хтось більший за неї, що одночасно творить та обумовлює її реальність, діючи із глибин її свідомості, її життя. У цьому сенсі Різдво Христове є «Подією подій» — у ньому у «час та простір» втручається Вічність – безмовність Бога-Отця вимовляє своє Слово, що стає реальною втіленою Людиною. Різдво Господнє – це пробудження повноти вічного Божого моменту «тут та зараз» у історичному часі. Коли ми пригадуємо історичну подію Різдва Христа у Віфлеємі, ми самі відкриваємося народженню Бога-Сина в нас, у нашому повсякденному «тут та зараз», яке є тим же самим, що і «тут та зараз» Діви Марії 2000 тисячи років тому. Джон Мейн, коментуючи думку німецького містика Ангелуса Сілезіуса, каже про це: «хоч Ісус і народився у Вифлеємі, якщо Він не народився в наших серцях, перше не має для нас ніякого значення». Тож у медитації як у молитовній практиці ми приділяємо увагу цьому «тут та зараз» нашого людського буття, в яке вже увійшом Бог та у якому Він діє, перебуваючи у непорушності своєї вічності. Теперішній момент у своїй вічній глибині – це і є мета будь-якого святкування, яка об’єднує усі свята, що мають реальну та істинну (нумінозну) основу. Мета усіх духовних святкуваннь – не той чи інший окремий момент минулого, але повсякденний Момент Божого Зараз, що був колись пробуджений Богом у людській святості, та тепер може бути пробуджений в нас, тих, хто святкує. Саме тому так важливо, святкуючи,не забувати про повсякденність, та не втрачати із нею зв’язок, перебуваючи в особливому «святковому часі».

Такою є теорія святкування. Але теоретичне святкування – це як торт, намальований на папері. Якщо ми хочемо з’ясувати чим є щось, маємо обов’язково спробувати це на смак – маємо це зрозуміти та практикувати. Задамося питанням про те, чим є святкування як таке на практичному рівні? Яким би не було свято – секулярним або релігійним, християнсько-авраамічним або далекосхідним – воно завжди складається з двох компонентів: це зосередження уваги та радість. Святкуючи, практично ми завжди робимо саме це – уважно пригадуємо певний момент, що відбувся у реальній, міфологічній або сакральній історії (де міф стає реальністю), та робимо це із радістю та насолодою. Зосереджена увага на моменті «тут та зараз» та радість, що виникає від зустрічі із Божою присутністю, що є джерелом цього вічного моменту – це і є спільна основа будь-яких святкових ритуалів. Перебуваючи разом у спільноті та звертаючи у медитації увагу до глибини моменту, де Бог-Отець народжує своє Слово у нашому серці, ми досягаємо простої та чистої сутності свята, яку у всі часи людство зодягало у різноманітний ритуальний одяг культури та традицій. Тож, святкуємо повсякденність Божого «тут та зараз», входячи своєю присутністю у Присутність Того, Хто Є – у народження Його Слова в нас.

break

Підпишіться на розсилку оновленнь нашого сайту