с.Клара Партем «Неканонічні роздуми про Різдво»

15965431_1339863232720236_6120527845025398698_n

15826176_1339869719386254_6249321867056494834_nРіздво – якась така велика таємниця, що мені здається, що все, що я називаю Різдвом, ним насправді не є. І все, що я називаю різдвяним духом, теж ним не є. І це зовсім не тепле і не затишне свято. Мені заважає перейнятись справжнім Різдвом шопка, колядки, кутя і пампушки, гарна атмосфера, приємний спів. Навіть моя літургійна молитва, така глибока, але якщо стає частиною культу, частиною чогось такого, від чого стає «по-різдвяному» гарно, віддаляє мене від справжнього Різдва. Це якось важко пояснити.

Я дивлюсь на Марію. І те, що бачу, не вкладається в моїй голові. Це тиша, це довіра, це покора, це забуття себе. Але це не солодкі слова. Це тиша, в якій не чутно Бога. Бога, Який наче забув про тебе. Це довіра. Така, яка не нарікає, яка зберігає спокій, яка дивиться крізь морок, нічого не розуміє, але не сумнівається. Це покора, яка кожного разу по-новому каже: «ось я, слугиня Господня». Досвід Різдва – це перебувати в темряві і невіданні. Бути близько Бога – це так непоказно і не чудесно!

То пастухи бачили ангелів. То царі бачили зорю. А Марія бачила лише Ісуса – звичайну дитину. Чуда Бог творить для тих, кого хоче привести до себе. Бути близько Бога – це бути без чудес. В цьому найбільше чудо. А щонайголовніше – Бог не може народитися в мені, в моєму житті, якщо я Його не носила в собі, не зберігала в серці.

Мені здається, що Різдво не має нічого спільного зі Свят-Вечором, з колядками і кутею, з вертепами… Може я і помиляюсь! Але це все – лише традиція. Навіть молитва Церкви – то традиція. «З нами Бог – розумійте народи…», «Діва днесь Пресущественного рождает…» Я дуже люблю ці напіви і тексти! Вони, здається, підносять мене до Бога… Але чи підносять??? Це все допомагає мені наблизитись до Різдва, але це ще не є Різдвом. Це лише згадки про Різдво. Але як Бог має народитися в моєму житті? Як має відбутися моє Різдво?

Так насправді, я не хочу досвіду Різдва в моєму житті. Не хочу, щоб Бог так раптово входив в моє життя і руйнував всі мої плани на святість — весь мій спокій і розміреність, весь мій світогляд, постійно залишаючи мене з новими і новими загадками. Не хочу не розуміти, що відбувається в моєму житті, а лише зберігати в серці кожне слово… І чекати… Не знати чого чекати… З тими пророцтвами Симеона…

Що ще є Різдвом, якого я не хочу? Відкинутість всіма, різні труднощі і перешкоди, зрештою, темрява мого серця… Коли для Тебе ніде немає місця… Так хочеться облагороднити Різдво, зробити його гарним – затишна атмосфера, колядки, побажання миру і спокою. В такому прибраному помешканні чекаю Бога, а Він прийшов не туди. Прийшов в найдальшу комірчину, в яку я похапцем скидала все, що не встигла прибрати. Прийшов в найглибшу мою темряву.

Різдво – це мало що приємного. Зійти в свою убогість, слабкість, в свої немочі і гріх. В обшарпану частину душі. Аби знайти там новонародженого Бога… А сходити туди не хочеться… Різдво – це приймати те, що є, з вдячністю. Різдво, в якому Бог втратив свою силу, став безпомічним… А потім знову на хресті те ж саме – безпорадний Бог, Який силу виявляє у слабкості.

Мені цікаво, що сказала Марія, коли вперше побачила Ісуса. Чи казала вона щось взагалі? Чи зупинилась в мовчазному спогляданні? Марію малюють задивлену в Ісуса, з очима, широко розплющеними в таємницю Бога.

15895197_1339862752720284_5790564018528027230_n

Лише оце одне: «Звершилось…» Може це й було оте перше слово, яке Ти, Господи, почув на землі? Воно стало Твоїм останнім словом перед поверненням до Отця. Звершилось…

Прийняти Різдво – це прийняти логіку Бога, що часто виглядає як прийняти щось абсурдне і нелогічне, зовсім не таке, яке, здається, «мало би бути». Бог все робить якось «не по-людськи», у всіх значеннях цього слова! І прийняти оце «не по-людськи» і є Різдвом, воплоченням Бога в моє життя.

.

break

21083419_1578727388833818_5455374303290680362_o

с.Клара Партем
Згромадження Сестер Милосердя св.Вінкентія

ІкониЛюби Яцків