с.Клара Партем «Подаруй мені тишу»

Підбірка споглядальної поезії 

10273176_1485935611640354_4881867584715265451_o

Медитація

Біла стіна і тиша, тиша, тиша…
і Світло із вікна на хрест лягло навскіс…
І все. Нічого, що було би лишнім.
Це дотик Вічності до моїх тихих сліз.

Ця пустота блаженна, чиста, плідна…
Ця німота насичує без слів.
В моєму серці тоншають всі стінки,
воно вміщає широту світів.

Тут завжди тихо, просто і безпечно.
Тут центр і непорушна моя вісь.
І це могла би навіть бути втеча…
Та ні — це вихід з-поза мене ввись.

Це вхід всередину і, водночас, назовні.
Лиш основне… без гамору дрібниць…
Тут сенс стає такий як Місяць вповні,
Тут просто хочеться припасти ниць.

Бо все стає священним і важливим.
О Боже, як же ж я була дурна.
Як кукіль повростали в мою ниву
слова, слова… одні пусті слова.

І серце вкрай забите наріканням,
невмінням все з’єднати у одно.
Якісь мізерні бунти і повстання
мене із неба стягують на дно.

Ну що ж, прийми тепер мою убогість,
нездатність жити так, як Ти зумів.
Всю нелюбов мою, всю гордість, строгість,
прийми мільйони марно зжитих днів.

Прийми мене як землю неродючу,
пусту ріллю, щоденний неврожай.
Прийми як дар мою нестерпну вдачу…
Це той ще подарунок, але хай…

Прийми й пробач… я хочу бути вільна!
Заручниця себе, втікачка від хреста.
Прийми… хай буду Тобі вірна.
Прийди, Господь. Ма-ра-на-та.

.

15241872_1288291447877415_2785571993920568831_n

Спрага

Світ спрагнений мого мовчання.
Не слова, ні – тут забагато слів.
Тут кожен вчитель зі своїм навчанням.
Світ, як ніколи, потребує слухачів.

Тут всі досвідчені, всі критики, експерти…
Тут стільки тренінгів, формацій і освіт,
що між всієї тої круговерті
моєї дурості сьогодні спраглий світ.

Не розбиратися в новинах і прогнозах,
не знати всіх тенденцій й перспектив,
не смакувати в нескінченних дозах
ілюзію життя крізь об’єктив.

Боротись вперто за хвилини тиші,
мовчанням сходити всередину єства.
Там ще лишилась та незаймана і чиста
краплина сяйва Твого Божества.

Я йду до неї крізь болото шуму,
крізь зарослі густих здичілих слів.
Авгієві, напевно, не відомо,
що можна так захаяти свій хлів.

Я хочу геть повикидати з себе
усе, що захаращує Твій Лик.
А це ж уже могутні баобаби,
які не прополола ще торік.

Коріннями спускаються до центру
моєї тихої простої пустоти.
І вже там стільки галасу і лементу…
У місці, де колись був тільки Ти.

Тому мовчати і шукати тиші –
це найпотрібніший сьогодні піст.
Я розкіш слова світові залишу,
мені ж дозвольте чистий здати лист.

.

13179313_1130910436948851_4809452557962868837_n

Не треба слів

Не треба слів. Прошу лишень — не треба слів…
Це щось, чого не вимовиш устами.
І так промовити ніхто би не зумів
ніякими думками чи словами.

Так, як говорять очі і серця,
і як з нутра відповідають стуком,
і як тремтить всередині душа,
ніхто не вимовить ніяким звуком…

Бо тільки Ти існуєш поза часом,
І тільки Ти говориш за словами.
І так без слів, але за кожним разом,
мене приводиш поглядом до тями.

І в тій розмові є щось понад змістом,
а що в ній є — того сама не знаю.
Лиш, коли з дерева мене зачепиш листом,
я стану, і з Тобою розмовляю.

.

12593461_1060454913994404_28584030130489769_o

Подаруй мені тишу

Подаруй мені тишу…
В цьому світі шалених подій
подаруй мені тишу
серед крику бажань, крику мрій.
Подаруй мені тишу,
як найглибшу в мені пустоту,
подаруй мені тишу –
тишу чисту, прозору, святу.
Подаруй мені тишу.
Як таємну присутність Тебе.
Подаруй мені тишу,
як відсутність всього, що моє.
Подаруй мені тишу
на містичному зламі світів…
Подаруй мені тишу
від пустих обезкровлених слів.
Подаруй мені тишу,
як судомно веду монолог.
Подаруй мені тишу
від напруги, страхів, від тривог.
Подаруй мені тишу,
делікатну, як кліпання вій,
Подаруй мені тишу,
розгорни для читання сувій.
Подаруй мені тишу,
як наповнений подих легень,
Подаруй мені тишу,
коли ранок народжує день.
Подаруй мені тишу
у безмежжі небесних зірок,
Подаруй мені тишу
наче теплий сипучий пісок.
Подаруй мені тишу,
що загострює втомлений слух,
Подаруй мені тишу
як прикладену мушлю до вух.
Подаруй мені тишу,
де мовчання цінніше від слів,
Подаруй мені тишу,
де реальність виходить зі снів.
Подаруй мені тишу!
Не спитаю: «Чому Ти мовчиш?»
Подаруй мені тишу.
Я вже знаю – Ти так мене вчиш.
Подаруй мені тишу…
Тишу серця, чуттів і думок.
Подаруй мені тишу –
це найкращий для мене урок…

.

Untitled-1

Бути разом…

Часом здається, — світу не існує,
Лиш Ти і я, і пташка за вікном.
І вже мене нічого не дивує –
Сон став життям, життя було лиш сном,

В якім мене знаходить слово «бути» —
Зупинка «Вічність» на крутих шляхах.
Це не для того, щоб про все забути,
Це – щоб знайти себе в Твоїх очах.

Це так, коли нічого більш не треба,
І як Твоїх не прагну вже чудес.
Це коли Ти спускаєшся із неба,
Або мене підносиш до небес.

І слів не треба, коли ми так є!
Це лиш Твоя присутність… в часі чи за часом…
І моя сутність, все єство моє –
Це просто бути, просто бути разом…

.

12440236_1103442733028955_1273736349737910639_o

Просто бути

Мені так бракує просто бути…
Близько Тебе, бути у Тобі..
Я напилася смертельної отрути…
Де джерела є Твої живі?

Хай замовкне все, нехай все щезне!
Я з Тобою трохи помовчу…
Це мовчання глибшає до бездни,
Аж допоки в ньому закричу.

І втікаю знову в гамір буднів,
В тисячі й десятки тисяч справ,
Щоб не чути, як Ти пополудні
Із хреста востаннє закричав.

Тиша так багато обіцяє,
Так в ній лагідно і мирно попервах,
Тільки потім з неї виганяє
Перед правдою прозріння страх…

.

12110000_1006027039437192_494551326749517681_o

Сьома печать

Мій досвід Бога — тиша й пустота.
Відсутність часу, простору і руху.
Якась густа наскрізна темнота,
а я у ній сліпа, німа й без слуху.

І жоден порух, жодний промінь, жоден звук
не падає в заціпенілу душу.
Лише додолу виповзає з рук
надія збити кригу непорушну.

Надія вирватись з ілюзій мого «я»
у Твою справжню і живу реальність,
де заболить уся моя брехня,
і де згорить уся фальшива святість.

Де Ти висиш, розп’ятий на хресті,
а я Тебе засуджую до страти.
Але зусилля всі мої марні –
не бачу, Боже, як Ти йдеш вмирати.

Бо Твоя смерть для мене – таємниця,
й Твоя Присутність – вище моїх сил,
і почуття не знають, чи годиться
порухатись, як Ти лежиш без крил.

Лиш страшно, що уся ця порожнеча –
то не Твоя присутність в таїні,
що це моя незрілість, моя втеча
від правди і від болю в глибині.

Бо весь усесвіт наче розчинився:
нема нічого, й я у нім — ніде.
Тут час завис, розтанув, зупинився,
і навіть вітер більше не гуде.

Мовчу сім днів й кидаю попіл вгору,
як друзі Йова, що узріли біль,
і як замовкла вся природа в пору,
коли Ти бурю зупинив між хвиль.

Тут Агнець взяв до рук Небесну Книгу
і по одній зривав на ній печать,
а коли сьому було вже відкрито,
враз стихло все і небеса мовчать.

Й на небі теж настала мертва тиша.
Німа безмовність, безголосий крик…
Тут кожен звук здається таким лишнім!
Лиш Твій мовчазний і стражденний Лик…

.

nativity_2012

Різдво

Я думала, щораз ставатиме ясніше,
а тут – щораз то більше таємниць,
перед якими я у повній тиші
із пастирями припадаю ниць.

В дитинстві все було достоту зрозуміло:
зоря, царі, стаєнка, Божий Син…
І Слово Боже стало людським тілом,
щоб нас спасти від наших же провин.

Тепер співаю, що Твоє Різдво, Ісусе,
нам розуміння світло принесло.
Та я у нім ніяк не розберуся —
щораз то таємничіше воно.

А Ти, Маріє? Що Ти розуміла?
Яка була Тобі різдвяна ніч?
Як Ти, скажи, тоді таки зуміла
збагнути, в чім тут, власне, річ?

Зірватись в ніч, зібрати волю в жменю
і йти. Куди – не знаю, але йти.
Відважитись, аби назвать своєю
дорогу, на якій одні хрести.

Де радість гаситься пророцтвом болю,
де біль тамує Новий Заповіт,
де вифлеємська зірка за собою
сховала досі знаний Тобі світ.

…Свята вечеря, свічка, колядки,
святкова шопка з миготливим світлом…
А як Різдво переживала Ти,
скитаючись з Дитиною по світу?

.

break

21083419_1578727388833818_5455374303290680362_o

с.Клара Партем
Згромадження Сестер Милосердя св.Вінкентія