о.Лоренс Фрімен OSB «Роздуми на Адвент 2017»

Адвентові медитативні рефлексії

articles_advent2017_4bIV ТИЖДЕНЬ АДВЕНТУ 

Другаї книга Самуїла
(2 Сам 7: 1-5, 8б-12, 14а, 16)

Коли цар Давид замешкав у своїм палаці, дав Господь йому спокій від усіх його ворогів навколо, тож промовив цар до пророка Натана: “Оце я живу в кедровім палаці, а ковчег Божий стоїть посеред намету!” І відповів Натан цареві: “Все, що маєш на серці, йди й чини, бо Господь з тобою”. Але тієї ж самої ночі прийшло слово Господнє до Натана: “Іди й скажи рабові моєму Давидові: так Господь говорить: ”Чи ти будуватимеш Мені дім на мешкання? Я взяв тебе від отари з пасовиська, щоб ти був князем над моїм народом, над Ізраїлем. Я був з тобою всюди, куди ти ходив. Я викорінював усіх твоїх ворогів з-поперед тебе й зробив великим ім’я твоє, як ім’я тих, що найбільші на землі. Я призначу місце моєму народові Ізраїлеві і насаджу його, й він буде на ньому жити й не зазнає більш тривоги, бо беззаконні не будуть більш його гнобити, як раніше, з того часу, як Я поставив суддів над моїм народом Ізраїлем. Дам тобі спокій від усіх твоїх ворогів. І оце Господь звіщає тобі, що Він збудує тобі дім. А як сповняться твої дні й ти спочинеш з твоїми батьками, Я поставлю по тобі твоє потомство, що вийде з твого лона, й утверджу його царство. Я буду його батьком, а він буде Мені сином. Твій дім і твоє царство передо Мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки».

Послання святого Апостола Павла до римлян
(Рим 16: 25-27)

Тому, хто за моїм Євангелієм і проповіддю Ісуса Христа може вас зміцнити, згідно з відкриттям тайни, яка споконвіку замовчувалася, а нині, за наказом вічного Бога, виявлена через Писання пророків і розголошена для утвердження віри між усіма народами, Єдиному премудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амінь.

Євангеліє від Луки
(Лк 1: 26-38)

На шостому місяці посланий був ангел Гавриїл від Бога до галілейського міста, названого Назаретом, до діви, зарученої з чоловіком на ім’я Йосиф, із дому Давида, а ім’я діви – Марія. І, прийшовши до неї, сказав: «Радій, сповнена благодаті! Господь з тобою, благословенна ти між жінками». Вона стривожилася від цих слів і міркувала, що означало б це привітання. Та ангел сказав їй: «Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога. І ось, ти зачнеш в утробі й народиш Сина, і даси Йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього буде названий, і дасть Йому Господь Бог престол Його батька Давида, і довіку царюватиме в домі Якова, і Його царюванню не буде кінця!» І озвалася Марія до ангела: «Як станеться це, коли я чоловіка не знаю?» У відповідь ангел сказав їй: «Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього тебе отінить; тому й Святе, котре народиться, назветься Сином Божим. Ось і твоя родичка Єлизавета, і та зачала сина у своїй старості, і це вже на шостому місяці та, кого звуть неплідною, тому що жодне слово не буває у Бога безсилим! А Марія промовила: «Ось, я раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм!» І ангел відійшов від неї.

break

У гіршому випадку, а так це часто відбувається, релігійні інститути можуть намагатися контролювати і навіть опікати Бога. Замість того, щоб видаляти блоки, створені людиною і вивільняти дух в людських справах, релігійність легко може почати витісняти божественне. Релігійні лідери часто говорять за Бога, розповідаючи іншим, чого хоче і чого не хоче Бог, прагнучи не піддавати себе ризику зустрітися з Богом безпосередньо.

Чимось подібним займається цар Давид в сьогоднішньому першому літургійному читанні. Здобувши перемоги у битвах, він оселився в своєму королівстві, а потім подумав: «Я повинен побудувати гарний великий будинок для Бога, де Він буде жити, і будинок цей буде Храмом. Яка прекрасна ідея». Але Бог — м’якше, ніж цього заслуговує Давид, — ставить його на місце. «Невже ти думаєш, що можеш посадити мене в побудований тобою будинок? Я благословляю тебе, а не ти мене. Тобі належить дізнатися, що я пронизують все твоє життя. Ось де я буду завжди — в тобі самому і в твоєму житті.»

Апостол Павло, колишній релігійний фанатик Савл, також зрозумів цю істину, переживши духовну трансформацію у нападі сліпоти та психічної нестями. Істина є ширшою, глибшою та більш обширною, ніж будь-який з наших способів її вираження. Найкраще, що ми можемо зробити, це просто спробувати висловити наше зростаюче здивування. Це і означає — «прославляти Бога».

Сьогоднішній євангельський сюжет Благовіщення показує, як бездомна присутність Бога, на землі і у космосі, згущується у конкретному місці та часі. У Назареті є місце, Церква Благовіщення, де, як вважається, Марія зустріла свого ангельського відвідувача. Там є напис: «Et Verbum Caro Factum Est» — тут, на цьому крихітному клаптику землі, нескінченне і вічне Слово Боже стало плоттю. Ангельський посланник розповів Марії про її долю. Вона, молода та нікому невідома, стане домівкою, де буде жити Бог. Вона є переляканою та збентеженою. Але вона була усвідомленою і чуйною. Подумавши про це, вона задала питання — як це може статися зі мною, з дівою?

Ця історія може звучати як проста казка, так вона і сприймається у різдвяних іграх, в які грають маленькі діти по всьому світу. Казка ця, однак, є не тільки простою, але також глибокою і таємничою. Наскільки глибоко це торкнеться нас, залежить від того, чи зможемо ми відставити убік наш скептицизм і дозволити провести нас за межу дихотомії міфу і буквальної історичності — до одкровення, яке увійде в нас і залишиться в нас жити назавжди.

Досвід — найкращий доказ цього і всього іншого. Почавши слухати, перебуваючи в усвідомленості і сказавши «так» тому, що перебуває за межею звичайного дуалістичного знання, ми не тільки придбаємо досвід — ми самі станемо досвідом.

Повнота святкування Різдва залежить від цієї капітуляції, яка є не відмовою від інтелекту, а відкриттям нашого розуму для таємниці, що мешкає у серці. Марія не знає, що все це означає. Але вона вчить нас споглядальному шляху, коли просто погоджується на те, що є, і знає у незнанні, — як ми це робимо в медитації. Її «fiat», «нехай буде мені згідно з словом твоїм», дозволяє космосу матеріально стати храмом, в який занурюється Бог, стаючи тепер уже не тільки Богом, а й людиною. З цієї миті жодна річ не залишиться колишньою.

articles_advent2017_3bIII ТИЖДЕНЬ АДВЕНТУ 

Книга пророка Ісаї
(Іс 61: 1-2а, 10-11)

Дух Господа Бога на мені, бо Господь мене помазав. Він послав мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невільникам свободу, ув’язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління. Я розвеселюся в Господі, душа моя буде радіти в моєму Богові, бо Він зодягнув мене в шати спасіння, окрив мене плащем справедливости, – немов того нареченого, що себе вінцем прикрашає, неначе наречену, що дорогоцінностями себе оздоблює. Бо як земля вирощує свої рослини і як город вирощує своє насіння, так Господь Бог виростить справедливість і славу перед усіма народами.

Перше Послання святого Павла Апостола до солунян
(1Сол 5: 16-24)

Завжди радійте, невпинно моліться, за все дякуйте, бо це Божа воля в Ісусі Христі щодо вас. Духа не вгашайте, пророцтвами не нехтуйте, усе досліджуйте і доброго держіться, стримуйтеся від усякого роду зла. А сам Бог миру нехай повністю освятить вас: хай ваш дух, душа й тіло бездоганно будуть збережені в цілості до приходу нашого Господа Ісуса Христа. Вірний Той, хто покликав вас; Він це і здійснить!

Євангеліє від Йоана
(Йн 1: 6-8. 19-28)

З’явився чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Йоан. Він прийшов ради свідчення, аби свідчити про Світло, щоб усі повірили через нього. Не був він Світлом, а прийшов засвідчити про Світло. І це свідчення Йоана, коли юдеї з Єрусалима послали до нього священиків і левитів, щоб вони запитали його: «Хто ти?» І він визнав, не заперечив, а визнав: «Я – не Христос». І запитали його: «То хто ж ти? Ти Ілля?» – І він відповів: «Ні!» «Ти пророк?» – І він відповів: «Ні!»  Вони ж сказали йому: «То хто ж ти такий? Щоб ми дали відповідь тим, які послали нас. Що ти сам про себе скажеш?» Він відповів: «Я – голос того, хто волає в пустелі: Рівняйте дорогу Господню! – як сказав пророк Ісая». Були послані й від фарисеїв. Тож вони запитали його і сказали йому: «Чому ти хрестиш, коли ти не Христос, не Ілля і не пророк?»  Йоан у відповідь їм сказав: «Я хрещу у воді, але серед вас стоїть Той, кого ви не знаєте, який іде за мною,  – я Йому не гідний розв’язати ремінця на сандалях!» Це сталося у Витанії, на другому боці Йордану, де Йоан хрестив.

break

Ми повинні глибоко зануритися у розчарування і навіть відчай, щоб знайти джерело надії. Тільки там, де це джерело фонтанує з надр землі, надія стає чимось більшим, ніж просто прийняттям бажаного за дійсне, схрещуванням пальців «на удачу» або збереженням бойового духу. Можливо, саме тому пророки (а в кожному з нас є щось від пророків) часто коливаються від темряви до світла.

Ісайя, яким ми його бачимо в сьогоднішньому читанні, весь зітканий зі світла. Лише зовсім окам’яніле серце може залишитися глухим до його опису події, що наближається, — несе благу вість бідним, зціляє розбиті серця, несе звільнення усім в’язням страху або уяви. У Різдво багато людей згадують про цю надію, відчуваючи зв’язок з її чистим, свіжим і простим джерелом. Адже Різдво — це народження, і ось чому Різдво і діти так добре виглядають разом.

Це обнадійливе бачення людської історії зазвичай є глибоко похованим під шумом, блиском і надмірною поблажливістю свят. Ми безсумнівно чули про вплив різдвяних свят на економіку: набагато менше говориться про притулки для бездомних, про волонтерську працю, про тих, хто допомагає людям, що втратили через війни свій дах і майно (тим, на яких зазвичай дивляться з ворожістю і підозрою).

Як глибоко ми повинні копати, щоб знайти це джерело надії? Чи зможемо ми спокійно поглянути у обличчя негуманності людства — і як і раніше не здатися в своїх спробах зробити світ добрішим і більш справедливим місцем? Зрештою, дуже багато, хто починав з ідеалізму, закінчували цинізмом. Політика душить наші цілі. А ще більша кількість людей «вигорає», жертвуючи собою щедро, але неекономно, руйнуючи тим самим свою свідомість і тіло.

Святий Павло сказав: «Моліться безперестанку». Навряд чи він мав на увазі, що слід весь свій час проводити в церквах, мечетях, синагогах або храмах інших релігій. Це також не означає, що ми повинні безперервно роздумувати про «небесні реалії». Молитися невпинно — значить розблокувати канал свідомості, який є безперервним потоком чистої молитви в нас.

Одного разу ми з невеликою групою готувалися до медитації під час пасхального ретріту на Бер Айленді. Раптово звідкись долинув жахливий запах. Виявилося, що засмітилася каналізація, — і почала переповнюватися. Погана новина (подібна до тих новин, про які ми читаємо щодня). Мій кузен, який є екпертом в безлічі речей, обійшов будинок і повернувся із лякаючою звісткою, що, швидше за все, вийшла з ладу септична цистерна. Це серйозна проблема. Але пізніше я вийшов з дому і заглянув в каналізаційний люк, що прикриває трубу водозливу, що веде в цю цистерну. І в цьому отворі я помітив застряглий там камінь. Насилу повіривши в таку удачу і сяючи від радості, я вирішив проблему, всього лише витягнувши камінь і дозволивши потоку рухатися далі в потрібному напрямку.

Ми не повинні промовляти тексти молитов без зупинки. Ми повинні лише усунути блоки, що не дають нам із насолодою перебувати у тому, що св. Павло називає єдністю тіла, свідомості і духу. Це біблійне розуміння людяності — потрійний вимір, що підносить дуальність тіла і свідомості до трансценденції. Це третій та найбільш тонкий вимір сьогоднішнього Євангелія, де Іоанн Хреститель вказує не на себе, а на Того, Хто прийде слідом за ним.

Ми можемо лише багато говорити і багато бачити. Ми можемо лише стежити за самими собою. Якщо ми не очистимо блоки у свідомості, які можуть зіпсувати і нас самих, і світ навколо нас, ми будемо нескінченно дивитися, але не бачити, ми будемо базікати так голосно, що заглушимо собою зцілюючу безмовність життя. Іоанн Хреститель сказав: «серед вас є Той, Кого ви не знаєте».

Яке обнадійливе твердження.

articles_advent2017_2bII ТИЖДЕНЬ АДВЕНТУ 

Книга пророка Ісаї
(Іс 40: 1-5, 9-11)

“Утіште, утіште народ мій”, – каже ваш Бог. “Промовляйте Єрусалимові до серця й вістіть йому, що скінчилась його служба, спокутувано його несправедливість, бо він прийняв з руки Господньої удвоє за всі його злочини!” Голос чути: “Готуйте Господеві дорогу у пустині, робіть прямими в степу шлях нашому Богові! Нехай кожна долина піднесеться, кожна гора й пагорб нехай знизиться! Нехай провалля стануть рівниною, а кручі – низиною! Тоді слава Господня з’явиться, і всяке тіло побачить разом, що прорекли уста Господні”. Зійди на гору, на високу, ти, що несеш Сіонові радісні вісті! Підніми сильно голос, ти, що несеш Єрусалимові радісні вісті! Підійми голос, не бійся! Скажи містам Юдеї: “Ось Бог ваш! Ось Господь Бог іде в силі, раменом своїм панує. Ось нагорода Його з Ним, платня Його перед Його обличчям. Немов пастух, Він пасе своє стадо, рукою власною збирає їх, ягнят носить на грудях, дійних лагідно водить”.

Друге Послання святого Апостола Петра
(2 Пт 3: 8-14)

Це одне хай не буде приховане від вас, улюблені: один день у Господа – немов тисяча років, а тисяча років – неначе один день! Не зволікає Господь з обітницею, хоч це деякі вважають за зволікання, але є довготерпеливий до вас, не бажаючи, аби хтось загинув, а щоб усі прийшли до покаяння. А Господній день прийде, мов злодій, коли небо зі свистом пройде, а розпечені стихії розплавляться, і земля та діла, що на ній, згорять. Коли все це таким чином буде знищене, то якими треба бути у святому житті й у побожності вам, котрі чекаєте й прагнете приходу Божого дня, під час якого небеса, охоплені полум’ям, зникнуть, а розжарені стихії розплавляться? Ми за Його обітницею чекаємо нових небес і нової землі, в яких проживає праведність. Тому, улюблені, очікуючи цього, постарайтеся, щоб Він знайшов вас у мирі, незаплямованими і бездоганними.

Євангеліє від Марка
(Мк 1: 1-8)

Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого. Як написано в пророка Ісаї: «Ось, Я посилаю Мого ангела перед обличчя Твоє, який приготує дорогу Твою. Голос того, хто волає в пустелі: «Приготуйте дорогу Господню, робіть прямими стежки Його!»» З’явився Йоан Хреститель у пустелі  проповідуючи хрещення  покаяння  для прощення гріхів. І виходили до нього з усієї Юдейської землі та всі мешканці Єрусалима, і, визнаючи свої гріхи, були хрещені ним у річці Йордані. Йоан був одягнений в одяг з верблюжої шерсті, мав шкіряний пояс на стегнах своїх і їв сарану та дикий мед. І він проповідував, кажучи: «Слідом за мною йде сильніший за мене, якому я не достойний, нахилившись, розв’язати ремінця Його сандалів. Я похрестив вас водою, а Він буде хрестити вас Духом Святим!»

break

Нерухомість у медитації, незважаючи на свою зовнішню статичність, є швидкісною магістраллю духу. Не знаючи про це, в медитації ми несвідомо долаємо величезні відстані, поки одного разу не зрозуміємо, що дороги назад немає. Люди перестають медитувати з різних причин. Одна — нетерпіння; інша — це страх занадто швидкої подорожі. Адвент — це можливість підлаштувати фокус нашої усвідомленості в умовах дивного, текучого виміру часу, в якому ми щодня живемо і помираємо. Пробуджуючим покликом може стати наполегливо звернена до нас любов.

У сьогоднішньому літургійному читанні Ісайя постає перед нами зачарованим зворушливою ніжністю Бога. Ця ніжність відрізняється від стану болючої відчуженості між людиною і божественним, яку ми зустріли в читанні першого тижня Адвенту. Але в той самий час обидва ці стани нерозривно пов’язані один з одним. Насправді ніщо не сумісне з Богом. Чим більшою є різниця, тим глибший парадокс може бути розв’язаний, а потім і більше радості проявиться в об’єднанні протилежностей. Але, чи можливо таке — божественний пастух? Якщо ви коли-небудь зустрічали пастуха, що пасе своїх овець, вас, ймовірно, мали здивувати його манери. З одного боку — жорсткість, несентиментальність, маскулінність; з іншого, ніжна уважність і турбота навіть по відношенню до найслабших овець в його пастві.

У сьогоднішньому Євангелії ми також зустрічаємо ще одного пророка, Йоана Хрестителя, останнього з дохристиянських пророків, ровесника Ісуса. Традиція уявляла, що він був волохатим, немитим і сердитим, аскетичним, — і різко засуджував корупцію й лицемірство. Можливо, про нього можна сказати і ще щось. Для пророків є властивою гіперчутливість, самотність, зраненість та дисфункціональність. Також, проголошуючи своє пророче послання, вони зазвичай «ображають почуття» оточуючих людей.

Але наміри справжніх пророків є благими: це здоров’я та добробут кожного. Заклик змінити наш розум, спосіб сприйняття реальності, і пристосувати наш спосіб життя до цього нового способу буття, є болісно добрим. Люди, які побігли до пустелі, щоб вислухати Йоанна, казали йому: «Що нам робити?» Вони перебували — як нерідко й ми самі, не усвідомлюючи того, — у тихому відчаї.

Що може наповнити нас несвідомим страхом більш, ніж раптовий проблиск справжнього світла нашого життя, яке щомиті витікає від нас без сенсу? Що може налякати більш, ніж нерозуміння того, що ми дійсно повинні робити з нашим життям, намагаючись утримати розуміння наших помилок і самообману,  що звинувачує нас, від спливання над хвилями поверхні свідомості? Пророки ведуть нас до відкритої зустрічі з цими питаннями.

Але напруженість між терплячим очікуванням і терміновістю може розрішитися, про що нам сьогодні нагадує Друге послання апостола Петра: «у Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день». Якщо ми почуємо це послання, тоді вся наша щоденна духовна дисципліна, як наприклад, дві медитації в день, здаватиметься більш здійсненною. Джон Мейн пророчо назвав цю дисципліну мінімумом для нашої медитативної практики. Навіть якщо для розуміння та дотримання цього мінімуму буде потрібно тисячоліття, нам завжди слід продовжувати вслухатися в ці слова.

Пророча присутність може постати перед нами на наступному тижні в багатьох іпостасях. При будь-якій зовнішній формі, жорсткій або ніжній, ефект повинен бути одним і тим самим: нехай проблиск життя, що закликає нас до негайного навернення, триває трохи довше, поки ми не зможемо подивитися прямо в очі правді про себе. Як би там не було, ми ніколи не зможемо зітхнути з полегшенням від того, що правда нарешті зникла і тепер можна перестати удавати.

advent_w1I ТИЖДЕНЬ АДВЕНТУ 

Книга пророка Ісаї
(Іс 63: 16б-17. 19б; 64, 2б-7)

Ти, Господи, наш Отець; “Наш Викупитель” споконвіку – Твоє ім’я. Чому, о Господи, Ти допустив, щоб ми блукали далеко від Твоїх доріг, щоб закам’яніло наше серце, Тебе більше не боялось? Повернися з любови до слуг Твоїх, до колін Твого спадкоємства! Коли б Ти був прорвав небеса і зійшов, гори розтанули б перед Тобою! І Ти зійшов, і від Твого обличчя здригнулися гори. Одвіку не чувано, ніяке вухо не чуло, ніяке око не бачило іншого Бога, крім Тебе,який би стільки вчинив для тих, хто на Нього уповає. Ти йдеш назустріч тим, хто радо чинить справедливість, і тим, хто пам’ятає про Твої дороги. Та ось Ти розгнівався, бо ми згрішили проти Тебе віддавна і потребуємо спасіння. Всі ми були, немов нечисті, немов знищена одежа – вся наша справедливість. Усі ми зів’яли, мов те листя; наші беззаконня несуть нас геть, наче вітер. Немає нікого, хто би взивав Ім’я Твоє, хто би пробуджувався, щоб Тебе триматись, бо Ти сховав від нас Твоє обличчя і видав нас у руки нашого беззаконня. Тим часом, Господи, Ти – наш Отець! Ми – глина, а Ти – наш гончар, і всі ми – діло Твоєї руки.

Перше послання ап. Павла до коринтян
(1 Кор 1: 3-9)

Благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа. Завжди дякую Боговi моєму за вас заради благодатi Божої, да­рованої вам у Христi Iсусi, бо в Hьому ви збагатилися всiм, усяким словом i всяким пiзнанням, – тому що свiдчення Христове ут­вердилося у вас, – так що ви не маєте нестачi нi в якому даруван­нi, чекаючи явлення Господа нашого Iсуса Христа, Який i утвер­дить вас до кiнця, щоб бути вам неповинними в день Господа нашого Iсуса Христа. Вiрний Бог, Яким покликанi ви до єднання з Сином Його Iсусом Христом, Господом нашим.

Євангеліє від Марка
(Мк 13: 33-37)

Ісус сказав своїм учням: “Глядіть же, пильнуйте, бо не знаєте, коли той час настане. Як той чоловік, який, виїжджаючи далеко, залишив свій дім, дав своїм слугам владу, кожному його діло, а сторожеві наказав пильнувати. Тому пильнуйте, бо не знаєте, коли господар дому прийде: чи увечері, чи в половині ночі, чи як заспіває півень, чи вранці, щоб коли несподівано прийде, не знайшов вас сплячими. А що Я вам кажу, кажу всім: Пильнуйте!”

break

Пророки не є віщунами, хоча ми завжди таємно прагнемо дізнатися, що трапиться, — або припустити, що було б, якби ми могли заглянути в майбутнє. Ісайя був пророком, тож його дар нам — не стільки передбачення, скільки нагадування. Але нагадування це вкрай екстрене — нам необхідно навчитися бути присутніми у всій повноті в даному моменті. Ісайя пережив досвід присутності Бога, тому він не міг видалити цю Божу присутність зі своєї свідомості, — хоча, подібно до багатьох віруючих, напевно іноді хотів би від неї позбутися. Він справлявся з цією проблемою, задаючи Богу питання: «Чому, о Господи, Ти допустив, щоб ми блукали далеко від Твоїх доріг, щоб закам’яніло наше серце?»

Ми ніколи не отримаємо остаточні відповіді на питання такого роду, але вже саме задавання питання допомагає нам прояснити людську дилему. Якщо Бог є Богом — Він є для нас добрим, люблячим та піклується про нас, — чому ми так легко і невідворотно сходимо з колії? Звідки беруться такі трагедії, як війна в Сирії, торгівля людьми? Чому до сих пір існують політичні в’язні та тортури? Чому в цей же час інші користуються офшорним податковим «раєм»? Коли починається Адвент, питання такого роду допомагають нам зберегти свіжість сприйняття цього часу — і зробити наше очікування усвідомленим. «Адвент» означає, що щось гряде. Погане або добре, але щось насувається на нас.

Пророк Ісая жадає часів, коли ми більш не будемо «блукати далеко від доріг Господніх«, коли нарешті згадаємо, що ми — всього лише глина, а Він — наш Творець. Отже, можливо, відповіддю на питання про те, чому людство втрачає людяність, лежить не у площині Бога, а у нас самих, і особливо у нашій забудькуватості.

Сьогодні (також, як і протягом усього цього передріздвяного часу) у Ісуса є для нас лише одне слово: пильнуйте! Це означає, що ми повинні докладати зусиль, щоб побачити, помітити, бути насторожі повсякчас. Пильність здавна шанується як чеснота. І це не означає, що ми повинні виражати її у безлічі слів, планів, зустрічей та суспільних проектів. Якщо ми будемо пильні, все це милосердно спаде з нас, і наша здатність приймати рішення, — також як і наша здатність до співпраці, — зросте. «Пильно стежити» означає також зберігати фокусування на поточному моменті, розширювати поле усвідомленості. Якщо цей баланс втрачається, ми стаємо або розсіяними, або нав’язливими. І тоді все розпадається.

Отже, відповіддю на питання Ісаї стає не стільки сама по собі відповідь, скільки реакція. Наша реакція — це практична зміна нашої поведінки, це наша практика. Молитовне слово, наша мантра координує нашу практику в медитації. А видимим знаком нашої пильності стає те, що Св.Павел в сьогоднішньому другому читанні споглядає зі спонтанною вдячністю: «Завжди дякую Боговi моєму за вас … що ви не маєте нестачi нi в якому духовному даруван­нi». Адже все вже дано нам, якщо ми тільки зможемо це помітити.

break


Переклад: Альберт Захаров Obl OSB
Фото: о.Лоренс Фрімен OSB

Підпишіться на нашу розсилку та отримуйте адвентові рефлексії щотижня:
http://christian-meditation.com.ua/?p=195