02.11.2017

(о.Джон Мейн OSB | о. Лоренс Фрімен OSB | о. Беда Гриффітс OSB | Євангеліє від Матвія / від Йоана)

Щотижневі читання для медитативних груп у традиції о.Джона Мейна OSB.

groups_readings_01112016s

о.Джон Мейн OSB «Спільнота любові»
(р. 19 «Смерть, як внутрішня подорож») 

Подорож до внутрішнього центру – це щось таке, що реалізується в кожному з поколінь, тим або іншим способом. Наша медитативна традиція, що є одним з таких шляхів, походить із давнини, з тієї епохи зародження чернецтва, що передувала зародженню самого інституту монастичного життя. Її коріння ми знаходимо у вченні самого Ісуса і в іудейській духовності, що сформувала Його людську свідомість. Ранні ченці не мали ніяких правил чи монастирів. Вони не відокремлювали своє духовне життя від повсякденного, не були духовними егоїстами. Їх споглядальний шлях полягав у щоденному зосередженні на дійсності, в оновленні та поглибленні власної буденності. […] Цей шлях простий, але, звичайно ж, не легкий. Він вимагає вірності, і, напевно, сміливості. Таким є початок. Далі, нам необхідна відвага і завзятість. І нарешті, на всіх стадіях цього шляху важливим є постійне самоподолання.

Ще раз підкреслю, що шлях, про який я говорю, це одночасно шлях вмирання і шлях життя. Повторюючи нашу молитовну формулу, нашу мантру, ми вмираємо для того, для чого померти найскладніше. Ми вмираємо для егоїзму, для самозосередження, долаючи межу самосвідомості. У невпинному повторенні ми залишаємо роздуми про себе, зосередившись на тому, що повторюємо. Навчаючись цьому повторенню з усе більшою відданістю і вірою, ми вмираємо для всього, що відокремлює нас від повноти буття. Нашим головним покликанням є повнота життя. «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали.» (Ін 10:10) — так вчить нас Ісус. Вмираючи для себе, ми народжуємося для життя, яке постійно дивує нас своїми нескінченними багатствами, чудесами, і, перш за все — абсолютною свободою духу. Можна сказати, що в цьому контексті медитація є процесом зцілення. А лікуватися нам всім слід від однієї і тієї ж хвороби — роздвоєного «я», що відтинає нас від оточуючих, від самих себе, від Бога — від повноти нашого внутрішнього потенціалу.

Суть християнської медитації в тому, щоб постійно перебувати на шляху паломництва. У нас є тільки одна мета і одне покликання — поглиблювати буття і розширювати його межі. Ми — паломники, що йдуть по шляху разом і з вірою, що підтримують один одного, і діляться натхненням йти по шляху далі, так чи інакше наближаючись до мети.

о. Лоренс Фрімен OSB «Внутрішнє світло»
(фрагмент з р. «Мислення та почуття») 

Святість — це основна мета буття. Це спосіб життя, а не — як ми найчастіше думаємо — результат того, що ми робимо. Проте особливою рисою християнської святості є якість наших дій. Отже, все, що ми робимо, залучено в наше християнське життя, в наш шлях медитації. З іншого боку, вже на ранніх етапах нашої подорожі ми можемо усвідомити, що медитація змінює як спосіб дії, так і саму дію. Характер наших дій вказує на те, чим ми є. Те, що ми робимо, є шляхом самопізнання. Тому знаком святості є любов, а мірою нашого просування в медитації і взагалі в духовному розвитку, є зростаюча зосередженість на інших. Це проявляється як у способі мислення, так і в чуттєвій сфері, в переображенні розуму і серця, що в цілому і становить християнський досвід. Наше мислення перетворюється, так як наш розум все менше зайнятий нами самими. Стаючи більш святими, більш цілісними (holiness — wholeness), ми все менше поглинені самоаналізом. Зазвичай ми фокусуємо світло розуму на собі, досліджуючи, вимірюючи, аналізуючи, передбачаючи те, що стосується нас самих. Однак у міру того, як свідомість Христа поширюється в нашій свідомості, ми змінюємо напрямок світла розуму від себе до Його таємниці та до глибокого усвідомлення всепроникаючої присутності Бога, божественного виміру в кожному аспекті життя, в усьому творінні. Результатом цього стане новий вимір спокою та безмовності, що і є плодом християнського переображення.

Це зосередження християнського життя на інших, до якого ми всі покликані, є плодом свідомості більш високої, ніж самосвідомість. У повноті світла християнського одкровення ми пізнаємо, що це свідомість Христа, Його людська свідомість, абсолютно зосереджена на інших. Його думки і Його Серце повністю звернені від Себе — до Отця і до нас.

 

о. Беда Гриффітс OSB «Повернення до Центру»
(фрагмент з р. «Гріх і спокута») 

Наслідки гріха – це страждання і смерть. Страждання виникає з причини того, що ми замикаємося в самих себе і відчуваємо наші обмеження. Якби ми віддалися Богові, то не страждали б. Ми б могли відчувати фізичну, або навіть розумову біль, але душа наша перебувала б у спокої в своїх глибинах, у свого джерела. Такою була природа Ісусових страждань на хресті. Він відчував фізичну і розумову біль, викликану людським гріхом, але Він віддав свою душу Богові, і тому спокутував світ. Страждання і смерть стали Таїнством, шляхом залучення до божественного життя. Смерть – це зло, тільки якщо ми розглядаємо її з точки зору нашого его, яке замикається в собі і відмовляється померти, віддатися Богові. Коли особистість добровільно віддається Богу, смерть стає Таїнством, простим переходом у вічне життя.

Біда людського страждання криється у тому, що наша свідомість є розділеною. Ми сприймаємо світ і себе розсіяними в просторі і у часі, в процесі перебігу подій. Але якби ми змогли б поглянути на речі нерозділеною свідомістю, ми б побачили світ і себе не в процесі виникнення, а в реалізації буття, як органічного цілого. Всі процеси змін і еволюції збереглися б, але сприймалися б не в частковому, розділеному, минущому стані, а в якості нерозділеного буття, повної реальності. Коли Христос був розіп’ятий на Хресті, Він відчув біль усього світу від початку до кінця часів, ця біль була сприйнята в Слові, що було до всіх речей, що перебуває у всіх речах і над усіма речами. Через Хресні Страждання біль світу примирилася з Богом, перейшла до єдності божественного життя.

Євангеліє від Матвія / від Іоана

(Мт 5:1-12; Ін 14:1-6) 

Побачивши народ, Він зійшов на гору; і, коли сів, приступи­ли до Нього ученики Його. І, від­кривши уста Свої, навчав їх, промовляючи: Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю. Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженні ви, коли гань­бити­муть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи – Мене ради. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах. Так гнали і пророків, які були до вас.

Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте. В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я ска­зав би вам: Я йду приготувати місце вам. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я. А куди Я йду, ви знаєте, і путь знаєте. Фома сказав Йому: Господи! Не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь? Ісус сказав йому: Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене.

break

Щотижневі читання для медитативних груп — архів читань, які можуть використовувати як групи, які проводять регулярні зустрічі, так і люди, що медитують у нашій традиції і не мають можливості приєднатися до тієї чи іншої групи. Щотижня ми пропонуємо добірку фрагментів зі Священного Писання а також з текстів традиційних і сучасних вчителів християнської споглядальної духовності, з класичної і нової духовної літератури. Бажаємо Вам плідної медитації і медитативного читання!

Підпишіться на розсилку щотижневих читаннь

Компіляція читаннь:  Альберт Захаров Obl OSB