1.43 «Автентичний спосіб християнської молитви»

(«Школа Медитації», Курс 1, лист 43)

IMG_6659

Часто, коли ми розповідаємо людям, що медитуємо в християнській традиції, на нас дивляться з подивом. Християнська медитація — але такого не буває! У відповідь на розповідь про те, що така форма молитви у перші століття нашої ери була невід’ємною частиною християнського поклоніння, можна почути питання: «Якщо це так, чому я не чув про це в Церкві?» Можна лише м’яко пояснити, що з релігійних, політичних та соціальних причин цей спосіб молитви був майже забутий з VI століття на латинському Заході. Саме тоді ми увійшли до епохи так званих «темних віків», коли Римська імперія була обложена і, нарешті, захоплена німецькими мігруючими племенами. У східно-християнській традиції, навпаки, цей спосіб молитви зберігся до сьогоднішнього дня у формі «Ісусової молитви».

Але де докази того, що Ісус медитував або вчив цьому шляху молитви? Звичайно ж, немає якогось буквального фрагмента, на який ми можемо вказати у Писанні, де прямо говориться, що Ісус медитував, повторюючи молитовну фразу. Слово «Абба» часто було на Його устах, і ми знаємо, що Він навчав молитися небагатослівно: «як молитеся, не говоріть зайвого, як ті погани, бо думають, що в багатослівності своїй будуть почуті» (Мф 6: 7). Після цього Він вчить своїх учнів молитві «Отче наш», як прикладу правильного молитовного звернення (Мф 6: 7-13). Ця молитва, що прозвучала арамейською мовою, якою говорив Ісус, є дуже поетичною та ритмічною, та зрозуміло, що вона може бути повторюваною. Крім того, Ісус розповідає про молитву митаря, який повторює фразу: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк 18: 13)

Крім молитви у спільноті зі своїми учнями, Ісус також відправляється в гори, щоб провести ніч у молитві до Отця: «Зійшов Він на гору молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога» (Лк 6:12). На початку 6-го розділу Євангелія від Матвія Ісус говорить про важливість у молитві атмосфери тиші та усамітнення: «Коли молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять в синагогах та на перехрестях, зупиняючись, молитися … Коли молишся, увійди до своєї кімнати, зачини двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні» (Мф 6: 5-6) Сенс цього уривка чудово пояснив Св. Йоан Касіян: «Ми молимося всередині своєї келії тоді, коли абсолютно відволікаючи своє серце від усіх помислів або турбот, ми підносимо свої молитви Господеві потаємно у серці, та з глибоким прагненням. Молимося за замкненими дверями тоді, коли з закритими устами, у безмовності молимося Тому, Хто бачить не слова, а серця.» (Співбесіди 9, 35)

Роблячи акцент на безмовності та усамітненні, Ісус спирався на юдейську традицію, в якій Він був вкорінений. У Старому Завіті ми знаходимо такі настанови про споглядання: «Зупиніться та пізнайте, що Я — Бог» (Пс 45:11), «Не в вітрі Господь … не в землетрусі … не в вогні … в віянні тихого вітру (іноді перекладається як «у звуці чистої безмовності»)» (3 Цар 19: 11-12). Внутрішня безмовна молитва, що укладена у декількох простих словах є невід’ємною частиною християнської традиції.

break

Кім Натараджа Obl OSB

Фото: Вірменський кафедральний собор (Львів)

 Підпишіться на розсилку новин сайту,
та отримуйте щотижня листи «Школи медитації»