1.41 «Св. Бенедикт»

Школа Медитації«, Курс 1, лист 41)

2309957988_564228c8e9_o

Чи може прагнення до духовного шляху привести до того самого егоцентризму, від якого цей шлях намагається нас відвести? Цілком так, і це відбувається не так вже й рідко. Монахи-пустельники гостро усвідомлювали цю небезпеку, особливо перебуваючи на самоті, і перш за все вони покладалися на взаємовідносини вчителя і учня, щоб її уникнути. Проте, св. Святий Бенедикт розробив досконалу і мудру формулу підготовки до містичного життя, засновану скоріше на спільноті, ніж на особистому вчителі. Перш за все, Правило св. Бенедикта є досконалим у своїй поміркованості, і воно є досконалим не зважаючи на відсутність в ньому будь-яких чітко виражених містичних доктрин.

Ім’я «Бенедикт» саме по собі є анонімним та означає «благословенний» — так само називали історичного Будду його послідовники. Історія життя Бенедикта відома нам лише у вигляді легендарних містичних історій, викладених у праці «Діалоги» у якості теологічних ілюстрацій Папою Григорієм (св. Григорій Великий), який також був монахом, що жив у дисципліні Правила. Цими історіями надихалися незліченні твори мистецтва, серед яких найбільш виразні фрески Луки Сіньореллі і Содоми в абатстві Монте Олівето Маджоре — вони самі по собі заслуговують тижневого ретріту [1]. Бенедикт почав свій монаший шлях, як архетипічний пустельник. Він кинув школу в Римі ( «мудро-невідаючий», як назвав його Папа Григорій), і це вкрай цікаво, з огляду на те, що він став засновником системи, яка згодом зберігла освіту у Темні століття. Він отримав поштовх до монашого життя від одного відлюдника, що жив неподалік, після чого провів роки у печері (яка згодом стала печерним монастирем «Сакро Спеко») в Суб’яко неподалік від Риму, — це місце і тепер є одним з найбільш сповнених духовної присутності святих місць у світі. Бенедикт навчав Євангелію селян-язичників, які жили навколо, передбачаючи тим самим діяльність місіонерських гілок свого майбутнього духовного потомства. Коли якісь монахи з околиць, що не мали лідера, просили його стати їх настоятелем, він люб’язно, але недалекоглядно погодився. В результаті він виявився занадто суворим для них, і, не в останній раз за історію чернецтва, спільнота спробувала вбити свого абата. Бенедикт покинув їх, але все ж надалі залишався у кеновітній (спільнотній) формі чернецтва, вже не повертаючись до відлюдництва. Він заснував дванадцять монастирів, в кожному з яких жило по дванадцять монахів. Також і сьогодні соціологи говорять про те, що помірне число учасників сприяє утворенню здорової динаміки в групах. Навіть великі спільноти Бенедикт організовував так, що вони складалися з «десятків» (керованих «деканами»). І нарешті в першому розділі Правила (р.1 «Типи ченців») він описує усамітнення в якості мети спільнотного життя монахів. Після невизначеного «довгого» періоду життя у монастирі ті, хто зміцнили свої сили залишають спільноту, «братське військо», щоб продовжити свою боротьбу на самоті, в пустелі.

Подібні військові образи, як може здатися, більше підходять чоловікам, що грають у солдатів. Але жінки, включаючи рідну сестру Бенедикта, св. Схоластику (чия історія демонструє місцями молитву навіть більш глибоку і мудру, ніж молитва її брата), відкликаються майже також, як і чоловіки, на психологічну мудрість Правила. Військові символи показують не стільки силу, скільки солідарність, послух та якісний менеджмент загальної місії монашого колективу. Коротке Правило (як називає його Бенедикт у заключному розділі), можливо, складалося протягом багатьох років і, здається, може мати ще одне додаткове завершення. Велика частина матеріалу була запозичена із «Статуту Господина», одного з багатьох монаших правил тієї епохи. Папа Григорій, з властивою йому централізованою римською ефективністю, обрав Правило Бенедикта для використання у всій Західній Церкві. Геній Бенедикта проявляється і в тій добірці матеріалу, яку він відібрав із «Статуту Господина», і також в самому Пролозі, який належить виключно його авторству. Він усвідомлював, що формує більш м’яке правило, ніж попереднє йому правило «золотої ери». «Ми читали, що монахи не повинні пити взагалі, але, оскільки монахів нашого часу в цьому переконати неможливо, погодьмося пити помірно» (р.40 «Необхідна кількість пиття»). Такий підхід, що поєднує via media [2] і елементарний здоровий глузд, додатково підкріплений міцною, але гнучкою структурою життя і завжди актуальними принципами тайм-менеджменту, зробив Правило, слідом за Біблією, найбільш впливовим текстом для європейської цивілізації. Абати і бізнес-лідери, як і раніше звертаються до Правила і воно до цього дня проливає світло на найгостріші соціальні проблеми. Важливо відзначити, що кращі коментарі до Правила сьогодні пишуться не чоловіками-монахами, але все частіше жінками і, безсумнівно, коли-небудь найуспішнішими коментаторами стануть облати-миряни.

Бенедиктинське правило — маніфест раціональності, стриманості та самотрансценденції. В останній і зазвичай найменш коментованій главі Бенедикт називає його «Малим Правилом для початківців». Продовжуючи, він говорить, що ті, хто бажають продовжити навчання або навіть закінчити «вищу школу», повинні консультуватися вже зі св. Кассіаном та іншими впливовими духовними авторами. Отже, яким же чином це мале Правило наставляє всіх тих шукачів Бога, що відчувають спрагу по відношенню до споглядального досвіду бачення Бога і слухання Його Слова? По-перше, за допомогою визначення самого покликання: «Чи хоче людина жити і бачити дні благі?» (Пс 33:13) Часто цитуючи псалми і різноманітну духовну літературу, Бенедикт визначає в якості головної мети людського життя пошук Бога. Це життя не перестає бути людським та різноманітним по мірі того, як ми досягаємо цієї мети. Коли первісний вогонь навернення спадає, твої брати вже більше не здаються святими і навіть твоїми кращими друзями. І в цьому випадку стабільність — одна з бенедиктинських обітниць — стає джерелом фізичної і психічної непохитності, яка, зростаючи, постійно підживлює обітницю. Думаю, Бенедикту сподобалося б це єврейське прислів’я: «ти не зобов’язаний досягти успіху, але ти не маєш права здаватися». Бенедикт знав, що люди можуть оступатися, і тому давав монахові три попередження, перш ніж він буде вигнаний з монастиря без права повернення.

normal_2658508362_d91d363af1_oВрівноважуючи стабільність, щоа може перетворитися на статику, друга обітниця Бенедикта зосереджена на прихильності невпинного навернення. Навернення — зміна способу життя, нескінченне прагнення до Бога у містичному житті, що було описане св. Григорієм Нисським. І нарешті послух — в ідеалі або в кінцевому рахунку практикується миттєво, спонтанно та виходячи з любові, а не зі страху [3] — завершує тріаду бенедиктинських обітниць. Послух має практикуватися вертикально по відношенню до абата і горизонтально по відношенню один до одного, щоб уподібнитися Христу. На відміну від монаших орденів, що виникли пізніше та бачили волю Бога виключно у команді згори, від керівництва, Бенедикт дозволяв монахові у відповідь на завдання повідомити про неможливість його виконання. Якщо ж така заява виявиться помилковою, монах все-таки повинен зробити все, що в його силах, підкоряючись і покладаючись цілком на Бога.

Монастир у баченні Бенедикта є лабораторією, де за допомогою обітниць а також «інструментів благих діянь» (р.4) монах навчається, піднімаючись на все більш високий рівень. Якщо робота йде успішно, монах відчуває себе присутнім у місці, що сповнене любові і свободи, та може бути названо вершиною. Але весь цей процес духовної роботи потребує якісного менеджменту. По-перше мова йде про тайм-менеджмент, що приводить до стану збалансованості фізичну роботу, lectio (духовне читання) і молитву, ці три виміри, що відповідають потрійній будові людської особистості — тілу, душі та духу. У якості способу молитви Бенедикт пропонує спільнотний спів псалмів і читання — колективне lectio, що служить підготовкою до справжньої споглядальної молитви. Стрес для Бенедикта є порушенням природної людської гармонії, тоді як мир і спокій — результат доброї та злагодженої спільної роботи. Нарікання (плітки і скарги) заслужили особливої уваги Бенедикта через свій роз’їдаючий вплив на спокій у спільноті. Організаційний менеджмент Правила показує, що такі римські чесноти, як батьківство (paternitas) і серйозність (gravitas), недалекі від радості (hilaritas). Але, звичайно, абат має практично нездійсненне завдання. Він повинен бути в змозі встежити за усім переліком інструментів,  які щодня видаються для робіт, і йому необхідно постійно пристосовуватися до темпераменту кожного з монахів. За ним останнє слово, але сам він також знаходиться під впливом дисципліни Правила і повинен консультуватися із оточуючими.

Таким чином, Правило св.Бенедикта стає прекрасним, лаконічним, зрозумілим і гуманним описом християнського способу життя, в якому «усі перебувають у мирі» (р.34). Винятки лише ще більше стверджують суть всякого правила, і тому Бенедикт робить багато винятків, особливо для літніх, хворих і дітей — для найвразливіших членів будь-якого суспільства. Слабкості тіла і характеру сприймаються у Правилі Бенедикта з терпимістю, і це, треба сказати, рідкісна особливість для більшості духовних доктрин. Але все ж Правило чітко говорить про важливість цілеспрямованості: «нічого не вважати важливішим за любов Христа» (р.72) І в цьому питанні не може бути ніяких компромісів. Фокусуючись у звичній для себе манері на звичайних мирських питаннях, Бенедикт досягає чогось вражаючого. Ми бачимо, як Бог відбивається в буденності — Христос танцює в незліченній кількості місць одночасно. І все ж таки це, наполягає Бенедикт, як і раніше є лише духовні ясла, це тільки початок.

.

[1] В абатстві Монте Олівето Маджоре, головному монастирі бенедиктинської конгрегації Оліветанцев (ченцем якої є о.Лоренс Фрімен) щорічно проходить одна з основних щорічних подій WCCM — тижневий «silent-ретріт» (фотоальбом Monte Oliveto Silent Reatreats). Ретріт є призначеним для людей, що давно медитують в традиції о.Джона Мейна OSB, та його головною особливістю є умова дотримання тиші протягом усього тижня. Учасники ретріта інтенсивно медитують, беруть участь в споглядальній Літургії і проводять тиждень в атмосфері, що є близькою до життя ченців аббатства, в оточенні легендарних фресок, які розповідають про життя св. Бенедикта.

[2] Via media — латинська максима, що позначає «серединний шлях».

[3] «Пройдячи всі ступені смиренності монах доходить до такої любові Божої, яка проганяє геть страх; в силу якої він все, що дотримувався раніше не без праці і не без страху, починає дотримуватися без жодних зусиль, як би природно, не по страху геєни, а по любові до Христа» (р. 7 «Смирення»)

break

о.Лоренс Фрімен OSB
(Фрагмент з курсу «Коріння християнського містицизму»)

Статуя Св. Бенедикта, Норіджський кафедральний собор, UK

 Підпишіться на розсилку новин сайту,
та отримуйте щотижня листи «Школи медитації»