о.Річард Рор OFM «Великий ланцюг буття»

Фрагмент з «Безсмертний алмаз: шукаючи наше Істинне Я»

articles_rohrofm_b

«Святий Франциск називав усіх створінь, навіть найменших, братами і сестрами: адже він знав, що вони походять з того ж джерела, що і він сам.»
(Св.Бонавентура, Життя Франциска)

«Схоластичні теологи в своїх уявленнях спиралися на образ єдиного і взаємозалежного світу»
(«Велика ланцюг буття» [1], Артур Лавджой)

Те, що ми сьогодні називаємо екологією, було добре знайоме середньовічним францисканським вченим — вони називали це Великим ланцюгом буття, описуючи цим терміном загальну взаємопов’язаність. Невід’ємні і нерозривні ланки цього єдиного ланцюга включали Божественного Творця, ангельські небеса, людство, світ тварин, світ рослин, води, що покривають землю та саму Землю з її мінералами. Всі ці елементи, кожен сам по собі та усі вони, зібрані в загальну єдність, проголошували Славу Божу (Пс 104) і невід’ємну гідність всього створеного. Саме таке уявлення стало основою для поняття «священного», що може бути застосованим до будь-чого окремого та до всього оточуючого.

Те, що деякі теологи і мислителі зараз називають творчої духовністю, глибинної екологією або холістичним баченням Євангелія, має набагато більш давнє походження і може бути знайденим ще в духовних уявленнях давніх кельтів, творчості рейнських містиків і особливо в спадщині святого Франциска Ассізького. Жінки, такі як бенедиктинська монахиня Гільдеґарда Бінгенська (1098-1179), пізнавали це через музику, мистецтво, поезію та спільнотне життя; схоластики, такі як св.Бонавентура, створили цілісну теологічну систему, яка ґрунтувалася на духовному баченні святого Франциска: «перший ступінь сходження ми помістимо в самому низу, приймаючи за нього весь цей відкритий для сприйняття почуттями світ, який є подібний до дзеркала, за допомогою якого ми підносимося до Верховного Творця (Artisan [2]), Бога» (Св. Бонавентура «Подорож душі до Бога» 1, 9). Монах-домініканець Майстер Екхарт говорив те ж саме: «Якби людство могло пізнати Бога без світу, Бог ніколи б не став створювати світ».

«Католицький синтез» Середньовіччя був саме таким — синтез, який утримував у нашому баченні все разом, один нерозривний світ. Це було позитивне розумове уявлення, що грунтувалося не на протиставленні себе «ворогам», але на «ясності та красі форми». Це було «космічне яйце» сенсу, бачення Творця та безкінечності створінь, що не виключало із єдності нікого. Велика мережа буття була першою холістичной метафорою нового бачення, запропонованого нам самим Втіленням Божим: Ісус, що єднає протилежності, живий образ інтеграції, який «примиряє», утримує всі речі в єдності одне з одним (Кол 1: 15-20). Бог єдиний, Він — ціле і Він же — все.

На жаль, сьогодні ми нечасто бачимо католицький синтез за межами філософських книг і містичних молитов. Багато з нас, звичайних католиків, частіше залишаються у фрагментарному та дуалістичному світі, зазвичай зайняті пошуком шкідливих елементів, що підлягають покаранню, або негідних осіб, які підлягають вигнанню із нашого бачення цілісності. Як і раніше наважуючись поклонятися Агнцеві, що викупає людство, космічному Козлу Відпущення — Ісусу — ми часом призначаємо такими козлами відпущення інші ланки великого ланцюга. Нам може не хотітися бачити Божий Образ в тих, кого ми вважаємо гіршими або негідними: у грішниках, тваринах, у всьому, що росте із землі і в самій Землі. І з тих пір, як одного разу великий ланцюг буття був розірваний, ми дуже спішно почали втрачати здатність бачити Божественний образ і у представниках нашого власного виду, — крім, хіба що таких же самих «хороших хлопців», як і ми самі. Тут залишився лише крок до епохи Просвітництва та сучасної cекулярізаціі, заперечення усіх небесних сфер, якого не знала жодна культура, крім сучасного Заходу, — і ось нарешті, ми засумнівалися у Божественності як такої!

Як передбачали люди середньовіччя, коли рветься ланцюг, і розмикається лише одна ланка, руйнується вся цілісність бачення. Або ми визнаємо, що Бог присутній у всьому, або ми втрачаємо основу для бачення Бога в чому-небудь. Але оскільки вибір за нами, а не за Богом, цей світ стає територією приватних уподобань і забобонів. Космічне яйце розбите.

Св.Бонавентура, якого називають другим засновником ордену францисканців, зосередився на геніальній інтуїції святого Франциска і створив на її основі цілу філософську систему. «Створені речі з усією очевидністю свідчать про безмежну могутність, мудрість і доброту триєдиного Бога, Який є безмежним та існує у всіх речах Своїм могутністю, присутністю і сутністю» (Св. Бонавентура «Подорож душі до Бога» 1, 14) . За його словами, Бог перебуває всередині всіх речей, але не замкнений; зовні всіх речей, але не виключений, над усіма речами, але не відчужений; під усіма речами, але не принижений (5, 8). Бонавентура, крокуючи шляхом містичного досвіду святого Франциска був першим, хто говорив про Бога, як про того, чий «центр є всюди, а окружність — ніде». Саме тому походження, велич, безліч, краса, повнота, діяльність та порядок усього створеного є «слідами» та «відбитками пальців» (vestigia) Бога.

«Сліпий той, хто не бачить, скільки блиску у створених речах. Глухим є той, кого це не примушує прокинутися. Німим є той, кого весь цей створений світ не примушує вихваляти Бога. Божевільним є той, кого не змушують стільки вказівок визнати Першоджерело. Відкрий же очі, нахили вуха душі твоєї, відкрий уста і серце зверни, щоб у всьому творінні побачити, почути, возвеличити, полюбити, поклонитися, прославити і вшанувати Бога. Інакше ж повстане проти тебе весь цей світ»  («Подорож душі до Бога» 1, 15).

Складно уявити собі, наскільки іншими повинні були б стати останні 800 років, якби це істинно католицьке бачення лягло в основу світогляду новонавернених християн. Але замість цього сталося те, чого побоювався Бонавентура: «Весь світ піднявся проти нас». Наше бачення часто виявлялося вкрай неповним і збитковим, а часто його і взагалі важко було назвати баченням. Окремі люди весь час вирішували, де і як повинен бути прославлений образ Божий, — і проводили політику дискримінації. Грішники, єретики, відьми, мусульмани, іудеї, індіанці, тубільні вірування, бізони та слони, земля і вода програли у цій грі. При  цьому ми наважувалися називати себе монотеїстами (єдиний Бог веде людей до єдиного світу, а не до світу, де все роз’єднане) або «подібними до Христа». Божа Присутність (як союз людського і Божественного в одному цілому), що є предметом нашого примхливого розгляду, здається, вже не присутня ніде, — крім храмів, які вибрали ми самі.

До тих пір, поки ми оплакуючи ці гріхи продовжуємо публічно брати участь у знищенні Божого творіння, ми, безумовно, приречені залишатися сліпими. Навіть якщо це не так, ми все одно швидше за все будемо продовжувати пошук «потрібного» козла відпущення. Ми завжди вважаємо, що джерело проблеми знаходиться десь в іншому місці, тоді як Євангеліє покладає відповідальність на мене самого. У всьому, що пов’язано з твоєю душею, ніхто інший не може бути твоєю проблемою. Єдина твоя проблема — ти сам. Навертайтеся, і будете жити, ось що говорить біблійна традиція.

Ісус утримує нас всередині великого ланцюга буття, щоб ми залишалися його ланками, — і тому віднімає у нас владу проголошувати будь-кого козлами відпущення і проектувати власні проблеми на «ворогів» і аутсайдерів. Він вчить нас любити наших ворогів і дає нам Себе, як Космічну Жертву, щоб ми ні в чому більше не потребували — і перестали творити нові жертви. Незважаючи на всі перешкоди, поступово та неспішно, ми все ж таки переображуємося у Христа.

Загальна тенденція розривати ланцюг — вирішувати, хто є добрий, а хто поганий — схожа на базовий контролюючий механізм в кожному з нас. Насправді, ми дещо стривожені щодо Бога, в якого вірить Ісус: «щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на правед­них і на неправедних.» (Мф 5: 45). Руйнуючи так званих «нижчі» або «негідні» створіння, ми, врешті-решт, зруйнуємо і себе самих. Як тільки одного разу ми перестаємо бачити те чи інше, ми перестаємо бачити взагалі. Духовна трансформація більш, ніж що-небудь інше на світі, походить на пропозицію «все або нічого». Подібно до шат Ісуса, Його цільнотканого хітону, це «безшовне плаття». Він носив його сам — а тепер передав його нам.

Св. Павел зробив для Ісуса те ж саме, що Бонавентура зробив для Франциска. Він взяв прожите життя і перетворив його на філософію, створив теологічну систему. Цільнотканий одяг як і раніше залишається неушкодженим у найбільш часто цитованій аналогії про тіло: «Тому, чи страждає один член, з ним страждають усi члени; чи славиться один член, з ним радiють усi члени.  […] Тi члени тiла, що здаються слабкiшими, значно потрiбнiшi, i якi нам здаються в тiлi непочесними, про тих бiльше пiклу­ємось» (1 Кор 12:26 22-23)

Св. Павло, що колись був масовим вбивцею Савлом, добре знав про здатність релігійної свідомості творити жорстокість по відношенню до інших людей та інших ланок у великому ланцюзі буття. Він не залишив ні найменшого простору у своєму вченні для оголошення будь-кого козлом відпущення: «один Бог i Отець усiх, Який над усiма, i через усiх, i в усiх нас» (Еф 4:6)

Для цього погляду на Євангеліє є тільки один світ — Божий світ — і все в ньому є надприроднім! Ми можемо більше ніколи не ділити світ на сакральне і профанне. Ми бачимо космічний символізм у храмовій завісі, що розірвалася від верху до низу  в момент смерті Ісуса — «І ось завіса храму роздерла­ся надвоє, зверху донизу; і земля потряслась; і каміння порозпадалось»  (Мф 27:51). В єдиному, звільненому Христом світі, нам було відмовлено в потреби розділяти, дискримінувати, і, відверто кажучи, нам це не дуже подобається. З якихось причин, ми хочемо залишити при собі право вирішувати, де саме присутній Бог, якого ми повинні шанувати, і кого саме ми можемо ненавидіти. Досить хитро, адже я можу залишатися незалежним і жорстоким, думаючи про себе, як про святого. Але, як нагадує нам Ісус, будь-яка гілка, відсічена від лози, є безплідною (Ін 15:5). Ми або рухаємося до Бога, перебуваючи у взаємопов’язаності з іншими, або ми не рухаємося зовсім. Ось ця обпалююча та священна таємниця, яку нам поки вдається уникати: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш, Господь єдиний» (Втор 6:4)

Юдейський монотеїзм став основою для єдиного взаємопов’язаного і космічного світу, де є одна істина, і де немає приводу для суперництва між мистецтвами, наукою і релігією. Якщо це істина, то це істина, незалежно від її джерела. І це та істина, яка зробить нас вільними (Ін 8:32).

У своєму блискучому порівняльному синтезі, у книзі «Коротка історія всього», сучасний американський філософ Кен Вілбер виступає в якості пост-модерністського Фоми Аквінського або Бонавентури. Він робить висновок, що «все є Холон [3]« — а саме, що «все, що є цілісним саме в собі, також є і частиною чогось більшого». Він також демонструє в більш загальній перспективі (в своїй книзі «Пол, екологія, духовність»), що абсолютно все в фізичному, біологічному, психічному і духовному всесвіті є Холоном. Ми дійсно живемо в одному взаємопов’язаному Всесвіті сенсу. По відношенню до зарозумілості модернізму і цинізму пост-модернізму Вілбер додає тільки одне: «Жодна з епох не є остаточно привілейованою. Ми всі — їжа завтрашнього дня». Погоджуючись із традиційним в істинному сенсі Католицизмом, він нагадує нам, що навіть момент нашого життя — це холон, маленька ланка ланцюга в чомусь набагато більшому. «Істинний християнин» — той, хто обіймає всю Традицію в цілому — міг би говорити про це, як про «Космічного Христа», перед лицем якого жодна інституція, жоден момент часу, жодна спроба вербалізації не буде повністю адекватною. «Енеїда» Вергілія завершується моментом, коли Еней залишає палаючу Трою, несучи свого батька на плечах, однією рукою тримаючи за руку сина, а в іншій стискаючи своїх богів. Ми всі вступаємо в майбутнє, несучи наше минуле на плечах, разом з нашим майбутнім і нашим Богом — тільки так, інакше ми взагалі не зможемо увійти в майбутнє.

Ті, хто продовжує дивитися через мікроскопи і телескопи, здаються в полон таємницям нескінченного спектру творіння. Ланцюг буття навіть довше і більше, ніж ми можемо собі уявити — і краще б нам наблизитися до цих мікроскопів і телескопів, благоговійно роззувшись та приготувавшись пережити порожнечу непізнаваного. Можливо, ми тільки починаємо бачити, якою широкою насправді може бути сфера «спілкування святих», і в зв’язку з цим варто серйозно задатися питанням, чи дійсно ми хочемо в неї повірити.

.

[1] Великий ланцюг буття — (лат. Scala naturae) термін, введений у 1936 р. американським філософом Артуром Онкеном Лавджоєм, що описує традиційну філософську ідею принципу достатку. Принцип достатку був сформульований Платоном і пізніше введений в християнську теологію богословами-неоплатоніками.

[2] Artisan — фр. ремісник

[3] Холон — ключове для філософії Кена Вілбера поняття, фундаментальна структурна одиниця Універсуму.

break

Ілюстрація: с. Ненсі Ерлі S.M.I.C.

.

о. Річард Рор OFM (Fr. Richard Rohr) — францисканський священик з Нью Мексико, відомий учитель християнської споглядальної духовності, директор «Центру Активності та Споглядання» (www.cacradicalgrace.org), заснованого у 1986 р.

christian-meditation.com.ua/subscribe
Підпишіться на розсилку новин сайту WCCM-Україна