о.Джеррі Пірс CssR «Жінка, що навернула Ісуса» (Мф 15: 21-28)

(Фрагмент із книги «Недільна тиша — стежка, що веде до життя»)

articles_gerrypierse4b«І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить! А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: Відпусти її, бо кричить услід за нами! А Він відповів і сказав: Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого… А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені! А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам… Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів. Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала.» (Мф 15:21-28)

Бувають ситуації, коли дуже і дуже хочеться опинитися не в тому місці і положенні, в які ставить нас життя! Якраз про це я думав одного разу, сидячи на автобусній зупинці, на півдні Мінданао (острів на півдні Філіппінського архіпелагу). В цей день я збирався відвідати матір одного з моїх братів, брата Джо, разом з яким я провів більше 15 років в нашій чернечій спільноті. На срібний ювілей складення своїх чернечих обітниць брат Джо відправився в Ірландію, і там раптово дізнався про те, що у нього рак печінки. Його сім’я вже давно про це знала, але сьогодні я повинен був повідомити їм про те, що жити брату Джо залишилося буквально пару днів. Я був не впевнений в тому, що зможу втішити його близьких, так як і сам перебував у цілковитому сум’ятті, не розуміючи сенсу того, що відбувається і, відверто кажучи, сердячись на доброго Бога, якого мені в той момент було важко назвати добрим.

Діставшись бамбукового будинку, що стоїть посеред рисових полів, я зустрів матір брата Джо, і першим, що вона сказала, було питання: «Він помер?». «Ні» — відповів я, — «але новини все одно не втішні». Вона схлипнула, але потім, з усією властивою їй матріархальною гідністю, сказала: «Пам’ятай, хлопець, що б не відбувалося, все — дар згори». Трохи помовчавши, вона запитала: «Він буде похований тут?».

Я пояснив їй, що з деяких причин буде неможливо доставити тіло на Філіппіни. Після ще однієї паузи вона знову сказала: «Коли не можна навіть побачити тіло, втрата є подвійно болючою. Але, хлопець, не забувай, щоб не відбувалося, все — дар згори ». Дивно — я прийшов втішити, і сам отримав утіху. Я прийшов принести віру, і сам її отримав, від того, кому ніс. Я прийшов євангелізувати, і сам отримав урок Євангелія.

У цьому вся суть однієї із головних концепцій II Ватиканського собору, що оживає у сучасній церкві — місія існує не тільки для євангелізації бідних і жебраків, а й для того, щоб нам самим переживати Євангеліє, перебуваючи разом з ними.

Я міг би ще привести величезну кількість прикладів того, як звичайні люди, своїми словами, справами, роздумами про слово Боже в ситуаціях стресу, кидають виклик нашій самовпевненості, нашій праведності і нашим релігійним інститутам, нашим припущенням про те, що тільки ми є каналом Божої присутності. Роль вбогих та жебраків в тому, щоб навертати своєю проповіддю тих, хто вірить, що володіє «чимось більшим».

В Євангелії ми зустрічаємо яскравий приклад того, як сам Христос був зворушений цією убогістю бідних. У 15 розділі Євангелія від Матвія Ісус зустрічається з хананеянкою, яка просить про милість, про зцілення своєї охопленої демоном дочки. Ця жінка є вбогою відразу в багатьох сенсах. У культурі часів євангельських подій вже сам факт того, що ви — жінка, означав чималу вбогість. А вона була ще й чужинкою, іноземкою! Вона просто не мала права навіть наближатися до Ісуса. Також її вбогість погіршувалася і тяжким становищем дочки.

Жінка наближається до Ісуса і ставить Його у достатньо делікатне становище. Співчуття є інстинктом Ісуса, але крім цього час, в якому розгортаються події, диктує особливе саморозуміння Його місії — Він «посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого». Ісус відповідає спершу не словом, Він просто робить тиху паузу в присутності цієї дилеми. Апостоли підштовхують Його позбутися жінки, і Він спочатку дуже побіжно говорить їй, що вона не входить в Його місію.

Вона знову звертається до Ісуса, і отримує наполегливу, але вже менш впевнену відповідь: «Не годиться взяти хліб у дітей і кинути щенятам». На що вона відповідає: «Так, Господи! Але навіть щенята їдять кришки, що падають зі столу господарів їхніх ». Ця відповідь став останньою краплею. Мабуть, в цю мить Ісус почув всередині себе: «Боже мій! Ця жінка має віру! У цих людей може бути віра. До мене звертається вона і весь її рід.» Ісусове саморозуміння було розширено зустріччю з цієї бідної жінкою, Він був зворушений цією зустріччю і сам побачив в ній своє Євангеліє.

У 20-й главі того ж Євангелія від Матвія ми бачимо, як все більше розгортається євангельське вчення в Ісусі, коли Він розповідає історію про власника маєтку, що наймає працівників у свій виноградник. Когось він найняв на світанку, інших — в середині ранку, ще когось — в одинадцятій годині. Але всі отримали одну і ту ж оплату. По суті, в цій притчі Ісус говорить, що ті, які запізнилися, не-євреї, отримають ту ж нагороду, або участь у Царстві, що і євреї.

Що допомогло Ісусові зробити паузу, зупинитися? Що дало Йому здатність відгукнутися на все, що було сказане жінкою, відчути саму суть того, що відбувається? Я думаю, що це була постійна тема Його життя, фонова музика, що звучала протягом усього Його життєвого шляху. «Зійшов Він на гору помолитися». Зі своєї присутності в Присутності Отця Ісус черпав тишу, врівноваженість і уважність, за допомогою яких Він міг чути голос Отця в голосах жебраків та вбогих.

Також і всім нам необхідно зберігати відкритість, що робить нас доступними для євангелізації, яку ми могли б отримати від бідних. Нам вкрай потрібна відкритість, що дозволяє розчути голос Господа, який звертається до нас з усіх рівнів вбогості в нас і навколо нас. Нам потрібна відкритість, що піддає сумніву нашу самовпевненість, що пом’якшує нашу жорсткість, що звільняє нас від надмірних концепцій, які описують, як саме Бог повинен діяти. І ця відкритість приходить разом із нашою внутрішньою тишею, яку ми культивуємо, щодня повторюючи у медитації нашу молитовну формулу, нашу мантру, протягом півгодини, вранці і ввечері.

break

1384239_427618697360203_1543633885_n

Отець Джеррі Пірс C.Ss.R (1940-1999) — уродженець Ірландії, монах-редемпторист (конгрегація Найсвятішого Ізбавителя). У 1961 р. відправився на Філіппіни, і там ніс священиче служіння в сільських місіонерських спільнотах. Ця форма апостольства в його житті завжди супроводжувалася навчанням та практикою християнської медитації в традиції о.Джона Мейн OSB, вчення якого стало для нього глибоким джерелом інспірацій. Практикуючи цю традицію о.Джеррі вів групи християнської медитації в парафіях і в’язницях, ставши першим лідером медитативних центрів WCCM на Філіппінах і в Південно-Східній Азії. У своїй книжці «Недільна тиша» о. Джеррі коментує усі недільні біблійні читання у контексті сучасної споглядальної традиції та практики медитації.


christian-meditation.com.ua/subscribe
Підпишіться на розсилку новин сайту WCCM-Україна