бр. Мартін Куварапу Сахаджананда OSB Cam «Ісус, що ходить по воді»

(Фрагменти статті з журналу «The Bede Griffiths Trust» Golden String, Vol.6 №2 1999-2000)

693a6488f33e870aad773b55f16929da

Євангельська історія про те, як Ісус ходив по воді, є найважливішим знаком для нашого часу. Згідно традиції, цей сюжет є одним з доказів богосинівства Ісуса – в Євангелії від Матвія він завершується словами «істинно Ти Син Божий». Євангельска оповідь була написана у світлі досвіду Воскресіння, що вже відбулося. Всі слова, дії та настанови Ісуса, які ми зустрічаємо в Євангеліях, забарвлені цим досвідом.

Бог – це повнота життя як така. Всі люди, чоловіки чи жінки, що перебувають у спілкуванні із Богом, говорять словами повноти, являють життя повноти. Кожне слово, що виходить з іхніх вуст, кожна історія, що проявляє їхні особистості, кожна притча, яку вони розповідають, — усі вони містять у собі повноту істини. Починаючи розуміти одне з цих слів, одну з цих притч та історій, одну з чудес, ми одразу ж набуваємо розуміння також і решти, — бо цілісність істини прихована у кожній її частині. В цьому полягає краса слів та дій Ісуса, а також слів та дій кожної людини, яка перебуває у єдності із Богом. Для мене історія про те, як Ісус ходив по водах, вже містить у собі усю повноту Євангелія. В цій дії Ісус розкриває свою істину місію та сенс долі кожної людини на її духовному шляху.

Ходження по водах – це не демонстрація власної сили та величі, але знак найвищого смирення. Духовна доля кожної людини полягає в тому, щоби увійти у лоно Бога та пережити нове народження, народитися звище. Це і є те істинне народження, про яке Ісус розповідає Никодимові: «Ісус сказав йому у відповідь: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого» (Ин 3:3). Ісус веде за собою учнів на різних рівнях. Перший рівень – зустріти Ісуса на дорозі і почати йти за Ним шляхом. Шлях чи дорога символізують слідування морально-етичним принципам, на яких базується наше життя в цьому земному світі. У цьому житті ми потребуємо такого міцного та надійного шляху. Але далі дорога веде нас до моря, до нескінченності. І ніхто не може продовжувати свій шлях по воді, йдучи нею, немов по землі. Для цього ми усі потребуємо човна. Цей човен є човном вірувань, релігійних переконань. Кожна релігія має власного човна для плавання у Морі Бога. Кожна релігія подібна до корабля чи човна. Але ким тоді є Ісус? Він – Вчитель, Він керує човном, ведучи за собою учнів крізь нескінченність Божого Моря.

З одного боку, Ісус не пливе у човні разом з учнями, даючи їм свободу плисти самим. «І побачив, як вони знемагали у плаванні; бо вітер їм був зустрічний; близько до четвертої сторожі ночі прийшов до них, ідучи по морю, і хотів проминути їх» (Мк 6:48). Ісус не потребує човна, Йому не потрібна дорога чи шлях, Він є єдиним із Морем Бога. Море не може Йому зашкодити, воно лише захищатиме Його. Він не вдається до зусиль чи напруги, у Ньому не має боротьби, якою охоплені учні. У певному сенсі саме йдучи морем Ісус звертається до учнів, які у страху протистоять хвилям: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий.» (Мт 11:28-30)

Щоби ходити по воді, треба буди дуже легким, дуже смиренним, вільним від его. Его не може ходити по воді. Его є важким, мов камінь. Воно потребує дороги, воно потребує чітких морально-етичних кодексів. Воно потребує човна перекональ та вірувань. Его завжди потребує зовнішньої дороги, автомобіля та водія. Его, яке намагатиметься пройти по воді, обов’язково втопиться. Его, що намагатиметься літати, невідмінно впаде на землю. Але наше істинне Я, що створене на образ та подобу Бога, є легким, мов пір’я. Якщо Бог – це вода, наше істинне Я – крига на воді. Істинне Я може ходити по воді та літати в небесах. Саме вода та повітря підтримують наше істинне Я. Релігія повинна допомогти кожному віруючому залишити сферу фальшивого та нереального его, і відкрити істинне Я. Але часто у релігійному житті ми можемо просто почати формувати ще одне штучне «я». Це може відбутися і у християнстві, і в індуїзмі, — в людей просто з’являється ще одне релігійне «я» — «я християнин», «я індуїст» тощо.

Шлях Ісуса – це шлях до Бога, але Його шлях виходить за межі човна. […] Його шлях – це прямий дотик до Моря, у якому ви вільні від човна. Ходячи по землі, ми залишаємо сліди, за якими можуть орієнтуватися інші люди. Так одна людина творить шлях, що слугує всім іншим. Так само відбувається і з човном – хтось його будує для плавання морем, підштовхуючи інших своїми духовними переконаннями увійти до човна. Але прожити життя до самого кінця, знаючи лише стежину та човен, залишені іншими, означає прожити життя не власне, а когось іншого. Так має починатися духовне життя кожної людини. Той, хто ходить по воді, не залишає слідів. Кожна людина ходить по новій, свіжій та неповторній водній поверхні, проживаючи своє неповторне життя.

Вчитель залишає човен. У вічному житті Вчитель помирає, віддаючи своє життя учневі, і учень віддає своє життя Вчителеві. Вчитель та учень стають друзями. Про це Ісус говорив учням – тепер ви мої друзі, і ви дізнаєтесь, що тільки Отець є Вчителем. Ісус приходить і віддає своє життя іншим, дарує їм життя. «Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі» (Ін 5:26). «Я прийшов для того, щоб мали життя, і надто мали» (Ін 10:10) Ходження по водах – це акт передання свого життя учням, акт запрошення учнів до істиного життя. Ходження по водах – це велике смирення. Хто може бути смиреннішим за Того, Хто не залишає за собою мертвих слідів, але відкриває шлях до свіжої води життя. Як риба, що пливе в хвилях, та як птах, що летить у небі, не залишають за собою слідів, так само й Ісус являє велике смирення, ходячи водами моря. Своєю присутністю на поверхні морських вод Ісус запрошує своїх учнів: залишіть човен і увійдіть до Моря Бога.

Вийти з човна – таким є єдиний шлях, що веде до життя без кінця та без меж. Це єдина надія людства. Звістка Ісуса прозора та ясна. Цей шлях має бути відкритим для всіх. Краса дороги, краса шляху розкривається тоді, коли ми знаємо про їх межі та кінцевість. Шлях веде до моря, і ми можемо залишатить на твердій землі шляху, аж поки не будемо готові зануритися у води. Наш човен завжди відкритий. Коли ми будемо готові, ми зможемо зануритись до Моря Бога. Спочатку Христос веде нас шляхом морально-етичного вчення, потім Він веде нас до човна духовних переконань, і нарешті, запрошує піти далі човна – увійти до єдності з Богом. Коли дорога й човен абсолютизуються, вони стають злим ідолом, що блокує людей від зростання у відносинах із Богом.

break

.

brother_martin

Бр. Джон Мартін Куварапу OSB Cam (Свамі Сахаджананда, прийняте в ашрамі ім’я бр. Мартіна, «сахаджа-ананда» санскр. — «Благодать одвічної реальності»), індійський монах-камальдул, наступник о.Беди Гриффітса OSB і сьогоднішній настоятель бенедиктинського Саччідананда Ашраму (монастиря Пресвятої Трійці в Південній Індії, що належить камальдолійській конгрегації ордена Св. Бенедикта).

Бр. Мартін, що народився в 1955 році, був одним з найближчих послідовників отця Беди Гриффітса OSB. Навчався в семінарії св. Петра в Бангалорі, де познайомився з о. Бедою. У 1984 р він залишив Бангалорську єпархію, прийнявши чернецтво і приєднався до спільноти Саччідананда Ашраму, яку очолював о. Беда. Потім продовжив навчання в Римі, де отримав ступінь ліценціата з богослов’я в Григоріанському університеті. Сьогодні є настоятелем ашраму. Бр. Мартін активно займається міжрелігійних діалогом, особливо між індуїзмом та християнством, та індуїстсько-християнська духовність (галузь, що відома в західній сучасній теології як «interfaith spirituality») — є головною тематикою його книг, статей і лекцій. Ця форма духовності демонструє елементи, що об’єднують бачення різних релігійних традицій і утворюють своєрідні мости діалогу, і одночасно вказує на унікальність кожної з них. У своїх роботах бр. Мартін розмірковує про зв’язок християнської духовності з мудрістю упанішад, наслідуючи приклад о.Беди, який вважав за можливе і вкрай важливе висловити автентичний християнський досвід мовою філософії класичної веданти, так само, як колись це було зроблено мовою грецької філософії.