о. Джон Мейн OSB «Спільнота любові», р. 17 «Св.Бенедикт: Лідер як Герой»

17. «Св.Бенедикт: Лідер як Герой»

405293_398352103558356_344579348_nКожна епоха та будь-яке суспільство породжують своїх лідерів. Лідер — це універсальний феномен людства, соціальна істота. Але існують різні типи лідерства. Вочевидь, ми повинні бачити фундаментальну різницю, наприклад, між Олександром Великим і сучасним американським президентом, або між святим Бенедиктом та емоційним євангелістським телевізійним проповідником. Я б запропонував схему, в якій духовні лідери діляться на два типи: Герой і 0Отець. Я розглядаю Олександра і Св.Бенедікта як фігури героїчні, а більшість президентів і проповідників — як батьківські. Ця схема, як ви побачите, не ґрунтується на ідеях або методах, що застосовуються лідерами, але радше на сфері їхнього бачення — того, як вони бачили людську природу і свою власну епоху — а також на тому впливі, який здійснили їх життя та діяльність на наступні покоління людей.

Хочу дещо розширити цю схему. Герой, згідно конценпціі Юнга, є архетипом, який ми можемо виявити в безлічі міфів і сказань по всьому світові: герой залишає свою сім’ю і друзів, вступаючи на шлях пригод, будь то боротьба з чудовиськом або звільнення невинної жертви злих сил. Коли ж герой досягає успіху в своїй місії, він отримує винагороду, якою у казках зазвичай буває щасливий шлюб. Саме тут, як багато хто можє подумати, історія закінчується. У наших сучасних телевізійних та кінематографічних інтерпретаціях навколо такого архетипу все дійсно закінчується в цій точці. Але як часто у нас виникає почуття незавершеності? В архаїчних міфах ми зустрічаємо повне вираження символу героя, коли при виконанні завдань першої половини свого життя він гине, жертвуючи собою, подібно до скандинавського Зігфріда або єгипетського Озириса. Але потім герой воскресає. Однак повертається він вже не у звичайне «земне» життя, як раніше, але досягає царства «не від світу цього». Як про це написав один психолог: «Можливо, смерть героя позначає переломний момент у житті, коли наше его відрікається від влади та визнає свою залежність від чогось або когось більшого, ніж воно саме» (Ентоні Сторр, «Юнг»).

Герой у своєму житті, а часто також і у смерті, є здатним вести оточуючих його людей, підтримуючи їх своїми благородними поглядами, хоробрістю і особистим прикладом. Герой відкриває горизонти. Він підтримує ініціативи. Він розвиває творчий підхід. Він кличе до пригоди: до пригоди, яку він пережив сам, можливо, ціною власного життя, і результати якої він хоче розділити з іншими. Ця пригода не позбавлена небезпек — але вона не позбавлена і нагороди. Ця пригода — не просто рішення однієї людини, а скоріше реалізація покликання. Інший тип лідера — отець, батько — часто невірно інтерпретується своїми послідовниками, як герой, не дивлячись на те, що справжні герої ніколи не заохочують до створення свого культу. Лідер-батько прагне захищати там, де герой досліджує і йде на ризик; він турбується про суспільство, вказуючи йому безпечні шляхи. Батько вже знає «досить», можливо навіть знає «все», тоді як герой говорить: «Ми повинні дізнатися більше. Пригода тільки починається». Батько відстоює безпеку і рухається по вже встановлених рейках традиції.

Доброю ілюстрацією цього підходу може стати історія антрополога, який займався польовими дослідженнями в Кенії в сорокові роки. Він досліджував одне конкретне плем’я і був украй здивований, коли тубільці сказали йому, що у них немає снів. Пізніше він зрозумів, що вони просто не надавали значення своїм снам. Це здалося подвійно дивним, коли він дізнався, що у племені були особливі шамани-цілителі, які займалися сновидіннями для всього племені, пророкуючи таким чином майбутнє, інтерпретуючи символи. Але коли він прийшов до цих лікарів, то виявилося, що і вони також припинили «сновидіти». «Але як давно ви перестали бачити сни?» — запитав він. І вони відповіли йому, що це сталося з приходом окружного офіцера Британської Колоніальної Служби. Біла людина замістила собою батьківську фігуру, якою раніше був лікар-шаман, тому що тепер саме він став тим, хто приймає всі рішення, піклується про їхнє майбутнє і захищає їх.

Як би там не було, нам потрібно бути обережними у сприйнятті героїчного лідера виключно як чогось суто міфічного або архаїчно-примітивного. Насправді він є плодом саме розвиненої свідомості: наприклад, свідомості античних греків, а не передвоєнної Німеччини. Саме варварська (а не цивілізована) свідомість в людині завжди обмежується пошуком комфортного захисту у батьківській фігурі.

У нашому випадку є парадокс — Бенедикт є Отцем, який одночасно є Героєм. Він є героїчним лідером, що володіє цивілізаційною та розвиненою свідомістю. Його лідерство втілилося у його монастичному Правилі, яке він написав для людей, що обрали пригоду, нехай навіть і дуже відмінну від тих пригод та задоволень, які привертають увагу більшості людей. Правило Св. Бенедикта не є якимось кричущим маніфестом: воно починається зі слова «слухай», та закінчується обіцянкою, що «ти зможеш, ти досягнеш» (буквально: «із Божою допомогою ти зможеш цього досягти», розділ 73). Це здається досить скромною оцінкою його власної ролі, як лідера, і я думаю, що ця скромність є справжньою. Більшість геніальних людей усвідомлюють, що їхня робота переживе їх, навіть якщо вони не отримають визнання за час свого життя. Вони творять немов під наглядом нащадків. Однак Правило Св. Бенедикта показує абсолютну зосередженість на сьогоденні, і саме це ставить його «поза часом». Воно містить істинну реалістичну смиренність, — і воно дійсно отримало своє продовження в часі. Протягом століть практично кожна помітна духовна фігура в тій чи іншій мірі була під впливом бенедиктинського Правила. Протягом століть Правило було найбільш відомим на Заході письмовим джерелом, крім Біблії. Воно стало раннім джерелом натхнення для більшості засновників сучасної Європи, вчителів і політичних діячів — Св. Августина, Св. Ансельма, Св. Ланфранка, Св. Григория Великого, Григорія VII, Св. Боніфація, який приніс християнство в Німеччину, а в Англії — Св. Беди Високоповажного.

Св. Бенедикт як людина і його Правило є для нас однією і тією ж сутністю, адже ми знаємо про нього і його життя так мало достовірного, що не є легендою, так мало того, що не було б пов’язаним безпосередньо з цією його працею. Ми знаємо його через Правило, а не через історію або легенду, хоча Св.Григорий, що склав його життєпис, дає нам одне сяюче свідчення про його характер. Бенедикт не бажав дотримуватися Римських шкіл свого часу і саме тому він став, як писав Св.Григорий: «навмисно незнаючим і мудро неосвіченим».

Як багато інших геніїв, які жили до і після, Бенедикт виявився здатним перевершити культурні концепти свого часу, оскільки він ніколи не дозволяв обробити свій розум або зламати свій дух ідеологічною освітою.

Але, як я вже говорив, ми знаємо Бенедикта через його Правило, і в глибинному сенсі Правило для нас — це і є Св.Бенедикт. Воно показує нам його, як людину влади, але якщо авторитарність є властивістю лідера-батька, то влада належить лідеру-герою. Як каже Євангеліє, влада, в універсальному сенсі, належить Христу. Коли ми слухаємо такого лідера, ми не чекаємо від нього добре організованою серії блискучих сентенцій. У бенедиктинському Правилі ми виявляємо об’єднуючу силу зосередженого на Центрі бачення, і кожна його частина вказує завжди на цей Центр.

Внутрішня єдність та гармонійність Правила Св. Бенедикта пояснює його довговічність. Воно не вмирає, бо сягає реальності. Інші тексти також можуть її досягати, але не завжди володіють таким могутнім впливом, і це тому, що їм бракує, як мені здається, того, чим ми можемо резюмувати досягнення Правила: духу реалістичного співчуття.

[…]

Святий Бенедикт, як про це свідчить його Правило, добре розумів сам дух спільноти. Головні принципи і монастичного життя, і спільноти як такої, можна звести до наступних пунктів:

— Дозвольте кожному приймати участь в управлінні.
— Дозвольте кожному усвідомити, що він є шановним членом суспільства.
— Особливу увагу приділяйте найбільш вразливим членам суспільства.
— Будьте делікатними, проводячи реформування.

Ці приписи вкрай важливі для звичайного, природного рівня людських спільнот. Але — тому, що вони виражають істину — їх важливість піднімається також і на рівень надприродного.

[…]

Однак ми не повинні по-рабськи імітувати практичний досвід Бенедикта. Героїчний лідер закликає своїх учнів, звертаючись до них словами заохочення, слідувати за ним туди, куди він йде, і тоді він зможе назвати їх вже «не рабами, але друзями» (Ін 15:15). Ми повинні відтворити його бачення у термінах, що відповідають потребам саме нашого часу. Ми маємо також відповідальність і перед тими, хто буде слідувати за нами, адже ми також повинні вказувати їм шлях. І ми робимо це, проголошуючи духовне бачення Св. Бенедикта щодо людства, що володіє важливістю Божого творіння, що є покликаним перевершити свої індивідуальні обмеження за допомогою спільноти, яка є заснованою на природній мудрості та надприродній вірі.

break

Фото: Статуя Св. Бенедикта, абатство New Subiaco, Арканзас, США (www.countrymonks.org)

Переклад: Марія Захарова, Альберт Захаров