о. Олег Кривобочок SJ «Шлях отців Саччідананда ашраму» ч.2

Конспект (або стислий виклад з власними доповненнями) книжки «Щлях Сатчітананди» М. Демченко про духовний шлях піонерів католицького руху монастичного міжрелігійного діалогу — отців Жуля Моншанена, Анрі Ле Со OSB та Беди Гриффітса OSB.

32

Собор Найсвятішого Серця Ісуса (Прем Мандір, саснкр. Храм Любові), Раджкот, Індія

XV. Визнання й вихід з «підпілля»  

Отримавши індійське громадянство о. Анрі міг вільно подорожувати по всій Індії. Ним зацікавився Кутатта – посол Швейцарії, який цікавився індійською культурою та духовністю і щиро розділяв біди й проблеми індійського народу, допомагав бідним людям. Посол Швейцарії займав високе положення в суспільстві, завдяки своїм зв’язкам допомагає о. Анрі розповсюджувати свої ідеї. З 1961 р. він організовує ряд зустрічей, сесій, симпозіумів, на які запрошує різних фахівців, які обговорюють і порівнюють християнство та індуїзм. О. Анрі бере активну зустріч в таких зустрічах. Протестанти активно підключаються до таких зустрічей. Єпископ методистів організовує подібні зустрічі в своїй церкві, запрошує навіть православних. Вже згаданий англіканський священик Чарль Мюррей Роджерс організовує серію семінарів, присвячених вивченню творчості й думки о. де Шардена, єзуїта, і його вплив на європейську айдвайтичну думку. О. Анрі зустрічає видатних індусів, для яких Євангеліє стало духовною книжкою, і які себе вважають як індусами, так і християнами. Нарешті в 1963 р. о. Анрі Лє Со має змогу припинити активну діяльність і розпочати наступну духовну прощу до Гімалаїв. Його християнська духовність уже повністю зрослася з індуською духовністю і європейський учитель християнської медитації є водночас і гуруіндуської медитації.

«Дуже важливо зосередити ум на чомусь, що веде до трансцендентності та визволяє думку від блукання. Для мене це думка про «Внутрішнього». Моїм помешканням необхідно зробити внутрішній світ, утвердитися в ньому, зануритися в нього, розчинитися. Якщо думки ще приходять, то нехай вони будуть як птахи, які летять у відкритий простір серця, нехай пролітають повз голову, не турбуючи мене. Важливо, щоб мій стан був стабільним…» (о. Анрі Лє Со, Духовний щоденник).

XVІ. Перші учні 

Рамеш, учень великого Рамананди, цікавився Євангелієм і хотів прийняти також і християнство. Бути індуїстом і християнином водночас – це для християнської ментальності вважається у кращому випадку чимось незрозумілим, а в гіршому – чим більше хто воцерковлений, тим більше буде обурення, ображення релігійних почуттів правильної віри тощо. В індуїстів інша ментальність (маю на увазі індуїстів-містиків, які живуть духовним життям; ті, для яких індуїзм – тільки елемент національної культури, традиції, віри батьків, найправильнішої релігії – такі самі як і масові традиційні християни або політхристияни). Зустрівши отця Анрі Лє Со, він зрозумів, що може прийняти Христа і зберегти свою індуїстську тотожність. Рамеш стає першим учнем о. Анрі. Через рік до них приєднується брахман (каста вчених і священиків) Лаліт Шарма.

У 1971 р. до Індії приїжджає француз Марк Шадюк, католицький семінарист, щоб вивчати досвід індійського християнства й діалог між християнством та індуїзмом. Він буде наступним поколінням католицько-індуїстського чернецтва. Він зустрічається з о. Анрі й відразу підпадає під його вплив. Вони мандрують до гори Аруначали, бо о. Анрі хоче поділитися з ним досвідом саме там, де пережив недвоїстість буття. В одній з печер святої гори вони занурюються у медитацію. Марк пережив те, що о. Анрі багато років назад: енергетика гори огортає його, він занурюється в транс самосвідомості, спочатку відчуває єдність з горою, а через неї – з Вищою Істотою. В печеру ввійшов католик, а з печери вийшов католик-індуїст, який пізніше прийме індуїстський чернечий постриг та ім’я Свамі Аджатананда – Блаженство Ненародженого.

XVІІ. О. Анрі Лє Со – «Міст» між Заходом і Сходом 

«Моє послання не має нічого спільного з релігією. Таким є будь-яке послання, яке виходить із глибини серця. Хоча послання Упанішад має ведичні та брахманічні коріння й їхня мова походить із цього коріння, але воно світиться само по собі. Воно являє світло, яке виходить із самої глибини, і стає його відображенням. Так само як Євангеліє не зв’язане з юдейським світом, в якому було явлене. Це універсальне знання, його істинні цінності розтопили воскові стільники юдейського і грецького світів і витягли мед, який в них зберігався. Це знання – відлуння глибин людського серця, яке несе послання любові, самопожертви й справжніх взаємовідносин. Послання Упанішад, пройшовши по мутних водах каналів, неймовірно віддалених від Джерела, сформувало індійський образ думки, а послання Євангелія, пройшовши той самий шлях, сформувало західний образ думки. Людина, вимотана релігією й релігійними чварами, повертається до Джерела, коли зустрічається лицем в лице з собою, зі своїми глибинами» (Анрі Лє Со, Духовний шоденник). О. Анрі повністю знищив упередження західного менталітету щодо проявів Божественного в індуїзмі. Образ Крішни стає повноцінним образом Абсолютної Таїни, як і образ Христа.

XVІІІ. На межі світів 

12 липня 1973 р. Абхішіктананда, тобто о. Анрі Лє Со впав просто на дорозі – серцевий приступ. У листі до Мюррея Роджерса він напише: «Коли я лежав на тротуарі, відчинились двері Неба. Але це Небо не було протилежністю землі, це не було ні життя, ні смерть, а просто буття, пробудження… за межею всіх міфів і символів». Він зрозумів, що це був досвід останнього Пробудження, фінальний вибух. Він також зрозумів, що його життя завершується. Упродовж кількох місяців писав листи, впорядковував свої справи. 7 грудня сестрі Теофанії, яка ним опікувалася, сказав: «Я готовий. Нехай здійсниться Божа воля». Потім занурився у медитацію, з якої вже не вийшов – серце перестало битися.

XIX. Roma Locuta 

XX ст. – Церква переходить від консерватизму до міжрелігійних зустрічей. Спочатку ІІ Ватиканський Собор. Отець Лє Со писав: «На ІІ Ватиканському Соборі таке дихання Духа, якого Церква раніше не знала».

Кілька цитат із документів Собору: «Католицька Церква не заперечує те, що істинне і святе в нехристиянських релігіях. Вона зі щирою повагою дивиться на правила і вчення, які нерідко приносять промінь Істини, яка просвічує всіх людей».

«Церква напоумляє своїх дітей, щоб вони з розторопністю і любов’ю, через діалог і співробітництво з визнавцями інших релігій визнавали, оберігали і поширювали духовні, моральні та соціокультурні цінності цих релігій» .

«Із давніх часів і до сьогодні у різних народів існує деяке сприйняття таємничої сили, яка присутня в подіях людського життя, й інколи й визнання Верховного Божества чи Отця. Це сприйняття і визнання пронизує їхнє життя глибоким релігійним змістом».

В Ассізі на християнському кивоті з’являється фігура Будди. Це переломний момент в історії та мисленні Католицької Церкви.

XX. Отець Бєда Гріффітс 

Алан Річард Гріффітс народився в Англії у 1906 р. у бідній сім’ї. Після закінчення школи отримав гарвардську стипендію на навчання у одному з найкращим університетів. Вибрав англійську літературу і філософію. Його науковим керівником був Клайв Льюїс, талановитий ірландський письменник та філософ, автор «Хронік Нарнії». Під час навчання захоплюється працями о. Т. де Шардена, ідеї якого про природу як про живий організм глибоко його торкнули. Пізніше в своїх працях розвиватиме ці ідеї: природа священна і є проявом Божественного. Захоплюється тодішніми політичними течіями, проходить еволюцію політичних переконань від соціалістичних до агностичних. Повністю розчаровується у науково-технічному прогресі, який вважає ілюзією, і людським суспільством. У 1929 р. закінчує Гарвард і з малою групою друзів-однодумців вони вирішують ізолюватися у якійсь провінції й вести усамітнений спосіб життя за прикладом перших християнських спільнот. У провінційному містечку Котсвоулдс вони купують будинок.

XXІ. Пастор 

Незважаючи на те, що група юнаків виглядала як група бунтарів проти актуального суспільного устрою і більше нагадувала групу хіпі, ніж перших християн, експеримент вдався. Вони пасуть корів, продають молоко і так заробляють на життя. День розпочинається і закінчується спільними молитвами, читають Біблію, духовну літературу, медитація, роздуми і дискусії про Бога, людину, природу тощо. Алан осягає рівновагу духа, поглиблює єдність із природою і починає відчувати покликання до священицького служіння. Англіканська Церква – державна інституція, як і вища школа. Оксфордська освіта зараховується йому як богословська. Він проходить лише короткий курс підготовки і отримує священицьке рукоположення, стає пастором. Його посилають працювати у бідний район Лондона. Зустріч із реальністю шокує його. Капіталізм – грішний устрій, соціалізм – вищий устрій. Одна проблема: марксистський соціалізм базується на матеріалістичному розумінні людини, але Алан надіється, що цю трудність вдасться подолати шляхом діалогу, порозуміння. Ідеї ідеями, а життя життям. Не маючи змоги впливати на страшну дійсність і полегшити страждання бідняків, Алан утікає в духовний світ – довгі пости та молитви.

XXІІ. Духовні практики 

Спочатку довгі пости й вербальні молитви. За деякий час Алан спонтанно переходить до медитацій, частина з яких подібна до духовних вправ св. Ігнатія Лойоли. Часом впадає в екстатичні стани, переходить у інший стан свідомості, світ і дійсність виглядає зовсім по-іншому. Починає глибше задаватися запитанням: хто або що стоїть у центрі його буття – він сам чи щось інше? Відкриває своє західне раціональне «Его», яке ставить себе у центрі всесвіту. Відкриває також існування у собі глибинного Центру, повернення до якого вважає сенсом людського існування. Тема Центру стала основною в житті о. Гріффітса, а його фундаментальна й знаменита праця називається «Повернення до Центру».

Під час однієї медитації він побачив себе у підніжжі Хреста і глибоко відчув реальність того, що відбувається. Хрест – не символ, а реальна присутність Вищої Сили, зосередженої в серці Хреста. Алан повністю й неподільно віддається Розіп’ятому і вважає це своїм «поверненням до Центру». Клубок протиріч і сумнівів розривається, він повертається до дійсності новою людиною, пастирське служіння стає свідомим, він здатний передавати іншим духовний досвід, здобутий у молитві.

Досвід отця Гріффітса подібний до досвіду деяких латиноамериканських єзуїтів, захоплених теологією визволення, ідеями соціальної рівності, служіння бідним тощо. У своєму пастирському служінні вони клали акцент на зовнішню активність – бути разом із убогими й ділити всі злидні їхнього життя. Під час переслідування вони потрапляли до в’язниць. Не маючи змоги займатися зовнішньою активністю, віддавалися довгим медитаціям, переживали глибокий духовний досвід. Із в’язниць виходили зовсім інші люди – ідеї побудувати справедливе суспільство вивітрювалися, їх місце посідали ідеї передати людям внутрішній духовний досвід, який вони осягнули у тюрмах. Це було поверненням до Євангелія: соціальне, політичне, національне тощо визволення трансформувалось у єдине справжнє визволення людини – визволення у Ісусі Христі.

Уся Католицька Церква має ці проблеми – духовний досвід мізерний, передавати нема що, отож передачу духовного досвіду й свідчення життя в Бозі замінили церковною агітацією та пропагандою, активною присутністю у мас-медіа, створенням різних церковно-соціальних та інших структур. Але все це лише ерзац Євангелія.

XXІІІ. Католицизм 

До свого глибокого навернення о. Алан сприймав Католицьку Церкву негативно – з огляду на її консерватизм, клерикалізм, закостенілість. Ввійшовши в духовний світ, він починає відчувати неповноцінність Англіканської Церкви і протестантизму в цілому. Тепер його приваблює містичний досвід Католицької Церкви: Йоан від Хреста, Тереза Авільська, Фома Кемпійський. Він також захоплюється книжками кардинала Ньюмена. Така література разом із глибокими роздумами та медитацією переконує його в необхідності повернутися до Центру християнства – до Католицької Церкви: «Протестантизм знищив органічну єдність містичного Тіла Христа, той божественно-людський порядок, який Церква встановила на Заході, і кожна людина стала ізольованою індивідуальною особою. Раціоналізм позбавив людський розум Божественного і зачинив кожну людину в границях її власного розуму» (о. Бєда Гріффітс, «Повернення до Центру»). Він відмовився від священицького сану і в різдвяну ніч 1931 р. у віці 25 років прийняв перше Причастя в Католицькій Церкві.

XXІV. Бенедиктинець 

Алан познайомився з бенедиктинцями, зацікавився їхньою духовністю, захопився нею. 20 грудня 1932 р. стає бенедиктинським новиком або послушником. Його чернече ім’я – Бєда. 1937 р. – вічні обіти, 1940 р. – католицький священик. Йому сповнюється 34 роки. 1947 р. – пріор абатства Фарнборо. Тут розпочнеться спочатку духовна, а потім й історична мандрівка отця Бєди Гріффітса до Індії.

XXV. Всі дороги до Бога ведуть в Індію 

В епоху колоніалізму англійські місіонери подорожували до найвіддаленіших частин планети. До Англії привозили знання про інші культури та релігії. Монастир Фарнборо був визнаний духовним центром Англії, його відвідували різноманітні люди з усіх країн. Отець Бєда мав достатньо інформації про різні релігії та культури. Двоє людей, які відвідали абатство, в особливий спосіб вплинули на його подальшу долю. Індійський священик Бенедикт Алапот у своєму духовному житті поєднував християнство з індуїзмом – релігією своїх предків. Антоніна Сассман, історик релігій світу, вивчала Упанішади і Бхагавадгіту, знайшла там багато спільного з Євангелієм і християнським містиками. Священик і дослідниця надихнули о. Гріффітса вивчати культуру та релігії Сходу. Він починає займатися йогою, знайомиться з шедеврами індійської духовної літератури. Бхагавадгіта стала його другим Євангелієм. Він просить у церковної влади послати його місіонером до Індії, але йому відмовляють. Пройшли роки, і нарешті у 1955 р. о. Бєда Гріффітс ступив на священну індійську землю – він в Бомбею.

XXVІ. Курісумала – Гора Хреста 

Отець Бєда Гріффітс розпочав працю в Бомбею. Він познайомився з ченцями з ашраму Сатчітананда і мав повну інформацію про цей ашрам. В Бомбею він познайомився з бельгійським цистерціанцем Франциском Майо, який приїхав до Індії на запрошення єпископа Сирійської Церкви, щоб працювати в сирійському обряді в Кералі й заснувати там християнський ашрам. Один благодійник подарував Церкві 88 акрів землі на горі Курісумала. У 1958 р. о. Бєда приєднується до цієї місії. Місце було відлюдне, але дуже швидко спільнота нараховувала вже 20 членів. О. Бєда Гріффітс приймає ім’я Свама Дхаянанда (Блаженство Молитви), а брат Франциск стає Франциском Ачарьєю. Цистерціанська традиція поєдналася з індуською культурою. 4.00 – ранішні молитви, медитація, заняття йоги, літургія. Потім сніданок, праця на городі. Вивчали санскрит і сирійську. Франциск Ачарья уклав для ченців основну мантру на санскритській мові: «Ом Шрі Йесу Бхагавате Хамах – О Ісус, я поклоняюся Тобі». Поза спільними молитвами і заняттями дотримувалися цистерціанського мовчання.

О. Бєда займається також і інтелектуальною працею, пише статті та книжки. Книжка «Христос в Індії» стала дуже популярною і в 1963 р. о. Бєду Гріффітса запрошують читати лекції в західних університетах. Тема лекцій – діалог між Сходом і Заходом, його лекції викликають велике зацікавлення, його запрошують на різні зустрічі, симпозіуми, конференції.

XXVІІ. Сатчітананда 

Після смерті о. Жуля Моншанена (1957) ашрам Сатчітананда занепадає. У 1968 р. о. Бєда і ще двоє ченців прибувають до Сатчітананди і розпочинають нову сторінку в історії цього монастиря. Отець Бєда Гріффітс бере нове ім’я – Свамі Даянанда (Блаженство Співчуття) і стає третім засновником Сатчітананди.

Отець Жуль Монашанен був типовим представником французької духовної еліти з елінським способом мислення, отець Лє Со повністю занурився в індуїстське світосприйняття, отець Бєда Гріффітс характеризувався універсальністю мислення і всеохопністю духовних справ. Він розпочинає писати книжку «Веданта і християнська віра», в якій порівнює і співставляє індійську духовну думку з християнською теологією. Роздумуючи над духовними темами, він подає приклади з християнства, індуїзму, даосизму, ісламу, національних релігій народів Африки та Америки. За широту поглядів його учні пізніше назвуть його універсальним учителем.

Сатчітананда стає живим і дієвим центром медитації, інкультурації та індуїстсько-християнського діалогу. Щоденно проводяться лекції й бесіди на різноманітні духовні теми, співаються християнські та індуїстські духовні пісні на англійській, тамільській і санскриті. Укладається нова літургія і літургійний збірник. Конференція єпископів Індії офіційно затверджує літургійні та духовні практики Сатчітананди. Тепер вони мають повний спокій.

XXVІІІ. Послання адвайти – недвоїстості 

Від самого почату о. Беда ставився негативно до спроб створити нову синкретичну релігію. Усі релігії походять від одного Центру і всі ведуть до пізнання Істини, і ми повинні постійно вести діалог з ними, взаємно збагачуючись. Але це не означає, що ми повинні відмовитися від своїх переконань. Суть діалогу не в тому, щоби прийняти індуїзм чи поєднати кілька релігій в одну, а в тому, щоб пізнавати правди своєї релігії в контексті інших релігій, кожна з яких – промінь, який виходить із серця усіх духовних традицій. Недосконалість християнських Церков – не привід відмовлятися від них.

«Якщо церковна організація, наділена багатством і владою, вже не сприяє об’єднанню людства в любові, то вона вже не виконує свою місію, для якої була створена. Як вирішити цю проблему? Чи треба розпустити Церкву, відмовитися від догм, ритуалів і самої організації? Багато хто піддається цій спокусі, але цей метод не діє. Усе закінчується створенням іншої Церкви, інших догм, інших ритуалів і іншої організації…» (Бєда Гріффітс. Повернення до Центру).

XXІX. За межами пізнання 

Авторитет ченців Сатчітананди поширюється за межі Індії. Водночас деякі представники римської ієрархії різко критикували й осуджували о. Гріффітса. Він сприймав напади з «покірною безпристрасністю». У 1973 р. «Комісія по діалогу в Індії» організувала в ашрамі Сатчітананди велику міжнародну конференцію, на якій був присутній кардинал Россано, який представляв ватиканський «Секретаріат для нехристиян». Россано був вражений тим, що побачив. Більше 50-и людей різних релігій та національностей спілкувалися в атмосфері повної щирості, відвертості й дружби, разом молилися й співали гімни різних релігій.

В книзі «Єдина Таїна» о. Бєда напише, що це були не академічні обговорення релігійних відмінностей, які ведуть у нікуди, а обмін духовним досвідом, який веде до єдності й богореалізації. Під впливом цієї конференції кардинал Россано поділився в Римі своїм баченням принципів діалогу християн з нехристиянами. Офіційний Рим признав його принципи й вони стали офіційними принципами Католицької Церкви. Самим важливим у цьому було те, що Католицька Церква визнала, що діалог з іншими релігіями може відбуватися на основі спільного духовного досвіду, який перебуває за межами пізнання.

«У кожній релігійній традиції (…) присутня безмежна глибина релігійного досвіду. Кожний народ усвідомлює Божественну Таїну на своїй мові, системі символів і способі мислення. Діалог означає, що кожний залишається вірним своїй традиції, але намагається відчинитися для усвідомлення Божественної Реальності через інший спосіб мислення та вираження. (…) 

Невимовна Таїна, яку позначають різними іменами, жодне з яких не може повністю виразити її суть, ясно відкрилася і проявилася в Ісусі з Назарету.» (Бєда Гріффітс. Єдина Таїна).

XXX. Медитація 

«Медитація – мистецтво виходу за межі тіла й почуттів. Ми заспокоюємо йогою спочатку тіло, потім почуття. Ми не подавляємо почуття, а вчимося гармонізувати їх, щоби тіло перебувало в спокою. Потім ми зустрічаємося з розумом, який блукає всюди, і приводимо його в стан гармонії. Ми не подавляємо розум, а обережно заспокоюємо його мантрами. Індуїсти говорять, що розум стає «односпрямованим». Від блукаючих почуттів, думок і відчуттів ми переходимо до однієї точки й зосереджуємося на ній. З цієї точки ми йдемо за межі тіла й розуму й зустрічаємося з Божественною Реальністю. У стані медитації ми безпосередньо зустрічаємося з Божественним. Посередньо ми потребуємо Його в Таїнах і у світі, але безпосередньо і відразу ми зустрічаємо Христа як Бога у внутрішньому досвіді серця. Це споглядання. У християнській традиції медитація має розсудковий характер; споглядання – це точка, в якій людина відчиняється для Божественного. Споглядаючи, ми приводимо розум у стан спокою, і тоді туди приходить Бог і наповнює його. Так ми зустрічаємося з повною Реальністю. Вмираючи, ми стаємо обличчям в обличчя з цією Реальністю. У стані медитації ми намагаємося осягнути спокій, подібний до смерті, і відчути приховану Таїну» (Бєда Гріффітс. Ашрам і Євхаристія).

XXXI. Ріки Співстраждання 

Кінець сімдесятих років. Отець Бєда Гріффітс вже дуже відома людина в католицькому світі. Майже цілий рік він подорожує по США з різноманітними лекціями. Вони були зібрані в книжку «Космічне Об’явлення». У 1980 р. він повертається до Індії і починає працювати над коментарями до «Бхагавадгіти» для християнської аудиторії. Книжка побачила світ у 1987 р. під назвою «Ріки Співстраждання».

25 січня 1990 р. – перший серцевий приступ. Він пережив адвайтичний досвід, майже такий самий, як і отець Анрі Лє Со під час серцевого приступу. Своїм учням він розповідатиме: «Я був захоплений і переповнений Любов’ю. У мені відкрилося жіноче начало і я отримав нове бачення. Я побачив, що Любов – базовий принцип усього Всесвіту».

Отець Бєда зрозумів, що фізична смерть або смерть фальшивого «его», яка не торкається фізичного тіла, – шлях до самоусвідомлення й недвоїстості. Ісус на хресті, залишений усіма, навіть Богом, став нічим – і це були двері до початкової єдності з Отцем, щоб стати всім.

Отець Бєда Гріффітс помер 13 травня 1993 р.

XXXIІ. Рівні Істини 

«Велике прозріння Індії полягає у тому, що все, що ми пізнаємо за допомогою почуттів і розуму, має двоїсту природу. Людський розум пізнає через двоїстість: розум і матерія, свідоме і несвідоме, час і простір – це дуалістичні поняття. І це істина, хоча й обмежена. В неї завжди є межі. За межами цієї двоїстості перебуває недвоїста Реальність, яка веде все, що існує, до Єдності. 

Ми повинні усвідомити, що існують різні рівні Істини. До прикладу, якщо я скажу, що сонце встає на сході й сідає на заході, – це істина з точки зору чуттєвого сприйняття. Але потім, коли відкрию, що Земля рухається довкола Сонця, то говоритиму, що сонце не встає і не сідає. Це Земля рухається довкола Сонця. Сонце рухається довкола центру галактики і так далі. Це ньютонівське бачення світу, воно відображає істину з деякими обмеженнями. Теорія відносності йде далі й показує іншу парадигму Всесвіту. Таким чином усі поняття містяться на різних рівнях істини й ми ніколи не дійдемо до Абсолютної Істини, поки перебуваємо в цьому світі двоїстостей і людських концепцій. 

Ісус учив людей на тому рівні Істини, який їм пасував. Ми маємо потребу в розділенні добра і зла, раю і пекла, але за межами цього рівня існує інший рівень істини. Євангеліст Йоан вводить нас у цей світ за межами протилежностей. «Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас одно». Це Недвоїста Реальність, Ісус і Отець повністю з’єднані, між ними немає двоїстості. І ми покликані до недвоїстої єдності між Отцем, Сином і Святим Духом. Це християнське Об’явлення! І воно не двоїсте. Отож, рай і пекло – це рівень Істини, необхідний для багатьох людей, а в минулому він був потрібний майже усім людям. Сьогодні для багатьох це вчення стає проблемою. Ми повинні подолати дуалістичне мислення та йти далі, щоби усвідомити Абсолютну Істину» (Сатсанг з Бєдою Гріффітсом).

XXXIІІ. Продовження місії 

Раймон Паннікар народився в Іспанії в 1918 р. Його батько був індусом, а мама – католичкою. У 1946 р. він отримує священицьке рукоположення, приїжджає до Індії у 1954р. Пише праці, присвячені індійській філософії та культурі. Популярними стали дві книжки: «Ведичний досвід» і «Невідомий Христос індуїзму». Читає лекції в різних університетах світу. У 1978 р. стає президентом Товариства Абхішіктананди (о. Анрі Лє Со). У 1988 р. повертається до Іспанії й очолює центр міжкультурних досліджень, стає консультантом ЮНЕСКО по міжрелігійному діалогу.

Англієць Джон Мейн працював у Малайзії. У 50-ті роки познайомився з Свамі Сатьянандою, який навчив його медитації. Пізніше Джон Мейн стає католицьким священиком, цікавиться досвідом християнських святих, знаходить багато подібностей зі своїм досвідом індуської медитації. Прагне поділитися своїм досвідом із світом. У 1975 р. засновує Міжнародне Товариство Християнської Медитації, яке дуже швидко стає популярним і поширюється по всьому світі. З 1982 р. Товариство очолює о. Лоренс Фрімен.

break

.

oleh

о. Олег Кривобочок SJ (Хмельницкий)
Священик-єзуїт, ведучий ігнатіанських реколекцій (Духовних Вправ святого Ігнатія Лойоли), перекладач ігнатіанської літератури та автор багатьох матеріалів про молитву та споглядання.
www.jesuits.org.ua/?cat=15