о. Олег Кривобочок SJ «Християнська «матриця» або ілюзія віри»

matrix_neo_bullet_time

Фільм «Матриця» дуже добре показує крайнощі людської екзистенції в реальному й віртуальному світах. Але як це перенести на наш актуальний християнський світогляд? Почнемо з конкретного прикладу.
Християнська богомільня для наркозалежних, яку організували ченці. Зовні все виглядає чудово: пацієнтів приймають з любов’ю, сприймають, не критикують, терпляче вислуховують. Щоденна літургія, молитви, духовні науки тощо. Божа благодать у таких умовах повинна людину змінити й вона повернеться у світ здоровою і глибоковіруючою. Може так і буде – віра гори ворушить.
Але попробуймо трошки глибше увійти у ситуацію принаймні однієї людини. Розмовляємо з молодим юнаком – 18 років. Радо і щиро розповідає про своє життя. Єдина дитина в батьків, походить з віруючої, практикуючої родини. Батьки – високоморальні люди, патріоти, в родині цілковита злагода, любов і гармонія, дитина ніколи не була свідком великих сварок, скандалів. Були в родині непорозуміння, але дрібні. Як став наркоманом? Ровесники, друзі, вулиця. Вони винні.

На цьому етапі розмови вже відчуваю неспокій, щось тут не так. Через кілька хвилин починаю розуміти. Він сам, богомільні батьки, богомільне оточення утверджують його в переконанні, що він – невинна жертва. Винні ті, які втягнули його в наркотики. Цю мантру він чує постійно, вона вже глибоко закарбована в його свідомості. А справжні внутрішні зміни – це християнське навернення, яке може відбутися тоді, коли людина переведе стрілки з зовнішнього світу на себе – відчує і переживе у достатній мірі свою гріховність. Лише після цього може по-справжньому просити в Бога прощення і зцілення. Ілюзія невинності відчужує нас від реального стану душі, а що за тим – від дійсного сприйняття світу, від самого світу і від Бога. З ілюзії своєї невинності необхідно перейти до реального світу – грішного стану своєї душі.
Але це тільки квіточки, далі йдуть вишеньки, які буйно богомільному народові краще не читати. Прошу його розповісти більше про буденне, високоморальне й глибоко віруюче життя своєї родини.
Релігійне життя зводилося до недільного богослужіння в церкві й виконання Божих та церковних заповідей: не кради, не прелюбодій… Батьки вдома ніколи не молилися і ніколи не розмовляли на релігійні теми, але сина виховали богомільним: завжди брали з собою до церкви і відводили на катехизацію. Отож він ідейно підкований і начитаний в релігійних справах. Серія конкретних запитань і відповіді дають можливість ще глибше ввійти в життя й стан цієї родини. Постійна критика і нарікання на всіх безбожних, аморальних тощо: на дурну сусідку, яка не хоче розводитися зі своїм пияком, на невиховану, паскудну молодь, на політиків, депутатів, злодіїв тощо. Зомбоящик давав багато їжі для збудження негативних емоцій і думок.
Поміркуймо: зовнішня праведність і бездоганність без внутрішніх змін, і повне нехтування своїм внутрішнім світом, емоціями, думками, де більше негативу, ніж позитиву, – це дресування тварини, а не виховання особи, це нищення людської душі. Батьки передають дитині свій внутрішній світ – все добре і погане, що в собі мають. І добре вихований у плані етики й моралі синочок внутрішньо духовно слабка, недолуга істота, до якої легко вчепиться будь-яка зараза. Отож, причина його наркозалежності – погані друзі чи богомільні, порядні й ідейні батьки?

Я не претендую на роль останньої духовної інстанції, яка все знає й розуміє – а пробую тільки розширити горизонти мислення богомільних матеріалістів, незалежно від їхніх релігійних ідеологій – праві, ліві, ліберали, консерватори, за геїв, проти геїв етс. Різниці, непорозуміння, протиріччя і війна на зовнішньому рівні. На внутрішньому рівні всі ми однакові, навіть якщо хтось із нас насправді ввійшов у духовний світ і щось там вже розуміє. А на цьому рівні починаємо розуміти слова Ісуса, що бандити і блудниці випередять богомільних на шляху до Божого Царства, бо зовнішнє нехтування етикою ще не означає таку саму внутрішню руїну душі.

Так формується християнська «матриця», богомільний шлях до пекла. Але як її уникнути? Основну увагу звернути на свій внутрішній світ, на свої емоції, думки. Вбити собі в голову мантру, що всі мої біди походять від мене, а не від довколишнього світу. Глибше роздумувати над своїми реакціями на довколишній світ, думати, аналізувати, молитися, розпізнавати. Простий приклад: кривда. Як я реагую на кривду, прагнучи залишатися християнином і не вийти за межі християнської моралі? Я молюся до Бога. Але що стоїть в основі моїх молитов? У переважної більшості християн – це юдейське прагнення Божої справедливості: повернення стану до кривди. По-простому: зі мною все в порядку, не в порядку з кимось іншим. Ти, Господи, тисни на нього своєю всемогутністю. А чи багато християн сприймають кривду як лакмусовий папірець свого внутрішнього стану, як Божий дар, який відкриває мою слабкість, грішність, проявлену в негативних думках, емоціях, прагненнях, спонукає до глибшої молитви, бажання внутрішніх змін й єдності з Богом?

Такий світогляд розщеплює мій мозок на добро і зло. Я завжди буду добром. А я – це моя віра, релігія, політичні й інші переконання. Що за тим йде далі? Все інше буде злом, яке буду або толерувати, або боротися з ним – у залежності від особливостей мого світогляду. Далі йде несприйняття будь-якої інакшості: етнічної, релігійної, політичної, сексуальної тощо. І ворогів буде щораз більше. В залежності від того, куди спрямоване моє бойове лібідо, я буду боротися за якісь цінності: релігійні, традиційні, національні, мовні. І своє чорно-біле мислення буду підтверджувати цитатами з авторитетів: Біблія, Отці Церкви, Степан Бандера, Андрей Шептицький…

Мені ніколи не прийде гадка, що мій духовний життєвий шлях спрямований у протилежному напрямку від того, яким бажаю йти, бо християнський шлях – це боротьба з собою, постійне зречення себе самого, постійне спрямування до Бога, а не вишукування і вигадування ворогів Бога, Церкви й неньки України.
Вихід Нео з «матриці» – це ніби перше християнське навернення, вихід з першої ілюзії. Але з першої ілюзії він потрапляє в другу – добро може подолати зло тільки зовнішньою боротьбою зі злом. І в цьому напрямку розвиває свої сили й діяльність. Далі криза й вихід з цієї ілюзії: подолати зло можна лише одним способом – віддати своє життя, вмерти.

Бог, людина, світ – ці реальності набагато складніші від того, як ми їх розуміємо. І треба усвідомлювати, що дана стаття – це тільки спрощене бачення якогось одного аспекту дійсності, модель, яка може допомогти змінити в голові якісь застиглі й перестарілі установки.
Те все, що я тут написав, можна дуже спростити і добити тих, які вірять у Бога найправильніше: віра в Бога – це наше постійне почуття радості й щастя бути і жити в цьому світі, і прагнення не згасити це почуття у важких хворобах, кризах, бідах та нещастях. Все інше – ілюзія віри.

break

.

oleh

о. Олег Кривобочок SJ (Хмельницкий)
Священик-єзуїт, ведучий ігнатіанських реколекцій (Духовних Вправ святого Ігнатія Лойоли), перекладач ігнатіанської літератури та автор багатьох матеріалів про молитву та споглядання.
www.jesuits.org.ua/?cat=15