17.04.2017 Великдень, Воскресіння Христове

(о.Джон Мейн OSB | Папа Франциск | о. Беда Гриффітс OSB | Євангеліє від Йоана)

Щотижневі читання для медитативних груп у традиції о.Джона Мейна OSB.

groups_readings_17042017s

о. Джон Мейн OSB «Монастир без стін: духовні листи»
(лист 9 «Авторитетність досвіду», 1979 р .; лист 12 «Покликані до святості» 1980 р.) 

Таємниця Бога відкрилася людству в таємниці особистості Ісуса. Це жива таємниця, що виливається за межу усіх природних кордонів мислення та почуттів і долає кордони будь-яких людських організацій, що прагнуть її у себе включити або керувати нею. Ця таємниця перевершує кожного з нас, вона є більш великою, ніж ми усі, разом узяті. Однак, вона ближче до нас, ніж ми самі до себе, тому що включає нас у себе. Іманентність і трансцендентність таємниці, подібно до реальності традиції та досвіду — це одне ціле, якщо ми перебуваємо в миті споглядального бачення. Перевершуючи самих себе у щедрості любові, ми бачимо все навколо вже не на власні очі, але очима Бога і розумом Христа.

Пасхальна містерія виповнилася, і ми входимо в неї через присутність Духа Святого, в спокої і безмовності нашої медитації. […] Абсолютна простота заклику Ісуса унікальним чином є зверненою до кожного з нас — це заклик залишити усе речі, залишити самих себе і слідувати за Ним в безмежну свободу Його єдності з Отцем. Якщо цей поклик стане центром нашого бачення життя, всі інші складові нашого життя перетворяться на пазли, що разом почнуть утворювати все більш і більш резонуючу гармонію. Ця гармонія може бути відкритою нами самими у різні способи. І будь-який момент цих відкриттів буде вічною миттю, в якій наші очі відкриваються до обожнюючого світла Христа. Все наше духовне життя — це зростання в простоті, бо у ньому усі речі омиваються світлом та об’єднуються в новому творінні Воскресіння. Побачити цю єдність означає побачити самих себе невід’ємною частиною вселенської гармонії Христа. Але для цього нам слід скерувати наш погляд за межу самих себе. […] Здійснити цю подорож до істинної реальності ми можемо ставши тими, хто слідує за Христом шляхом воскресіння і осяяння — до великого пробудження до реальності Його Отця, виконуючи наше покликання до святості. Самим нам цей шлях пройти не під силу. Але ми не є одні — ми «в Дусі». Цей досвід не може бути осягнутий як «наш досвід». Наше бачення на цьому шляху — це бачення Ісуса, і наше пізнання Бога — це єдність з Його знанням.

Отець вічно промовляє своє Слово. Наше буття походить з цієї Божої мови. Вслухаючись в Слово Боже і прокидаючись до повноти Божої свідомості, прокидаючись до джерела нашого творіння, ми виконуємо завдання і пізнаємо глибинне значення власних життів. Головний виклик і глибока відповідальність Церкви, як спільноти вірних, що слідують шляхом паломництва життя, полягають у тому, щоб показати, наскільки цей шлях відкритий для усіх людей.

 

о. Беда Гриффітс OSB «Воскресіння: 1 Послання до Коринтян»
(Проповідь у Великодній тиждень, Саччідананда Ашрам, 1988 р.)

Свідоцтво Воскресіння, яке ми знаходимо у посланні св.Павла (1 Кор 15), є дуже важливим. Як усі ви добре пам’ятаєте, перший опис Воскресіння, ще до Євангелій, з’явився саме в цьому посланні апостола Павла до Коринтян. Це дуже важливе свідчення. Він пояснює значення Воскресіння, пов’язуючи його із воскресінням усіх людей: «Коли ж про Христа пропо­вiдується, що Вiн воскрес з мертвих, то як же деякi з вас говорять, що нема воскресіння мертвих?» Це твердження є заснованим на ідеї св.Павла про єдність. Багато людей сьогодні не розуміють цього принципу єдності; все людство являє собою одне тіло, і це тіло Людини, що впадає в гріх і розділяється, дезінтегрується, але Христос у Воскресінні знову об’єднує людство. Це не тільки воскресіння однієї, індивідуальної особистості з мертвих; Ісус у своєму Воскресінні воскрешає разом із собою ціле людство. Це ідея єдності в живому організмі, в єдиному цілому, яке складається із безлічі частин, поєднаних в одне тіло, під одною головою. Саме такою є таємниця Воскресіння. «Якщо нема воскресіння мертвих, то i Христос не воскрес»; ці два твердження йдуть разом. Вкрай важливо розуміти, що Воскресіння Ісуса не було суто тілесним процесом, якоюсь реанімацією тіла, ніби Він просто вибрався з могили і пішов. Це Воскресіння людської природи з її попереднього стану гріха, страждання і смерті до нового життя: до Воскресіння, до Нового Творіння та до життя у Бозі. Це перехід від життя в цьому світі до життя в Бозі; Ісус перейшов від цього світу в самого Господа та переніс із собою все людство. Це загальна єдність.

 

Папа Франциск «Радість Євангелія»
(Апостольське звернення про сповіщення Євангелія в сучасному світі)

Христос – «євангеліє вічне» (Одк. 14:6), і «учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр. 13:8), але його багатство і краса невичерпні. Він завжди молодий, Він постійне джерело новизни. Церква не перестає дивуватися «глибині багатства, мудрости і знання Божого!» (Рим. 11:33). Святий Йоан від Хреста сказав: «Насиченість Божої мудрості й знань така глибока й об’ємна, що, скільки би душа звідти не черпала, все одно може черпати набагато більше». А святий Іриней пише: «Христос приніс з собою усе нове». […] Його воскресіння – це не минуле; воно містить життєдайну силу, яка проникла в світ. Там, де все здається мертвим, пускаються паростки воскресіння. Це незрівнянна сила. Правда, що дуже часто здається, ніби Бог не існує: бачимо несправедливість, злість, байдужість і жорстокість, які не відступають. Але також правдою є і те, що посеред темряви завжди починає проростати щось нове, що рано чи пізно принесе плід. […] Віримо Євангелію, що Боже Царство вже є в світі й всюди зростає у різноманітні способи: як маленьке зерно, з якого виростає велике дерево (див. Мт. 13:31-32), як жменя дріжджів, яка ферментує велику масу (див. Мт. 13:33), і як добре зерно, яке росте посеред куколю (див. Мт. 13:24-30) і завжди може нас приємно здивувати. Боже Царство є тут, воно повертається, бореться і знову квітне. Воскресіння Христа у різних місцях породжує паростки нового світу; і навіть якщо їх зрізають, то вони знову виростають, бо воскресіння Господа проникло в найпотаємніші закутки історії, бо Ісус воскрес не даремно. […] Святий Дух діє як хоче, коли хоче і де хоче; ми посвячуємо себе, не маючи претензій побачити видимі результати. Але знаємо тільки, що необхідно принести в дар самих себе. 

 

Євангеліє від Йоана
(Йн 20:1-9)

Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла до гробниці ранесенько, як ще не розвиднілось, аж бачить —  камінь відкочено від гробниці. Отож біжить вона, прибігає до Симона Петра й до іншого учня, якого Ісус любив, та й каже їм: «Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де покладено Його!». Пішов Петро з отим іншим учнем, і приходять до гробниці. Бігли вони обидва разом, та той інший учень біг швидше за Петра, тим і прибув до гробниці першим; нахилившися, бачить — лежить полотнище. Однак, не ввійшов. Приходить тоді слідом за ним Симон Петро і, ввійшовши до гробниці, бачить, що полотнище лежить, а й хустка, яка в Нього на голові була: лежала ж вона не з полотнищем, а, згорнена збоку, на іншому місці. Тоді ввійшов і той інший учень, який першим був прийшов до гробниці, — і побачив, і увірував. Вони бо ще не знали Писання, за яким мав Він з мертвих воскреснути.

 

break

Щотижневі читання для медитативних груп — архів читань, які можуть використовувати як групи, які проводять регулярні зустрічі, так і люди, що медитують у нашій традиції і не мають можливості приєднатися до тієї чи іншої групи. Щотижня ми пропонуємо добірку фрагментів зі Священного Писання а також з текстів традиційних і сучасних вчителів християнської споглядальної духовності, з класичної і нової духовної літератури. Бажаємо Вам плідної медитації і медитативного читання!

Підпишіться на розсилку щотижневих читаннь

Ілюстрація: Пасхальна фреска, Вашингтонський Кафедральний собор

Компіляція читаннь:  Альберт Захаров Obl OSB