о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми» 2014 р. (III)

III тиждень Великого посту


Субота III тижня Великого посту (29 березня)

articles_lent2014_25b

Прошу вас, зберігайте пам’ять про єпископа Майкла Путні* у ваших серцях, адже зараз він покинув сферу земного існування, і там, за її межею, він поширюється в безмежності Бога. Протягом багатьох років Майкл був добрим другом і радником для мене і нашої спільноти. Він ввів християньску медитацію в школах своєї єпархії і цим вплинув на тисячі молодих людей в усьому світі, показавши модель, яка продовжує надихати школи в багатьох місцях далеко від самого Таунсвілл.

Він був кращим прикладом людини, яка бачить і любить потенціал Церкви, і все своє життя він присвятив здійсненню цього потенціалу. Спостерігаючи за тим, як він живе і працює у своїй єпархії, я зрозумів, як людина може вступити в свого роду «шлюб» із місцевістю та з громадою, і як цей союз віри і любові дає нам уявлення про шлюб Христа і земного людства, коли Він при цьому перебуває у своєму власному Тілі. Коли я відвідував Майкла під час останньої фази розвитку його хвороби, я очікував, що це буде сумний час. Але насправді мені вдалося відчути всю радість його покликання — ми з ним святкували сторіччя віддаленої школи в пустелі, відвідали футбольний матч і разом служили Месу в його кафедральному соборі. Він був сповнений життя. Зараз же він живий вже у всій повноті, адже цього року, на третьому тижні Великого Посту, Пасха наступила для нього раніше звичайного.

28 березня відійшов до Бога один з патронів та вчителів нашої спільноти, австралійскій епіскоп Майкл Путні, що багато років займався підтримкою та розвитком програми викладання християнської медитації о.Джона Мейна у єпархії Таунсвілля.


П`ятниця III тижня Великого посту (28 березня)

articles_lent2014_24bВелика частина людей у світі з побоюванням розмірковує про те, чому політики так захоплено зайняті боротьбою за владу. Люди помічають, що громадські лідери зовсім не прагнуть в першу чергу нести законне служіння, але роблять все для того, щоб набути могутність, володіти всім навколо. Дивно, наскільки далеко може часом зайти людина, упереджена до влади, у своєму прагненні її отримати або захистити. Родина, здоров’я, особисті стосунки, друзі — буквально все може бути принесено в жертву в ім’я однієї і тієї ж мети — заради того , щоб опинитися в групі людей, що грають на скрипці, під яку танцює весь світ — звичайно, на користь інтересів цієї елітарної групи.

Напруженість у відносинах між Ісусом і тими, хто володів видимою владою над Ним — релігійною та політичною — це вікова напруженість між тими, хто упереджений до влади і тими, хто від неї з легкістю відмовляється. Тільки після зречення від влади буквальної стає ясно, що таке справжня влада, і що вона по суті означає. Але доки ця відмова не станеться, влада видається нам як одне з базових устремлінь — бажання контролювати, а також використати на свою користь речі та людей. Проте стряхнувши владу з наших рук, ми зможемо побачити в ній засіб служіння та допомоги іншим. Так само, як і гроші, влада тільки тоді є безпечною, коли ми її віддаємо. Навіть якщо ви не політик вищого рівня, думаю, вам цілком ясно, який фатальний потяг вкладений в прагненні до влади. Скрізь, де поблизу є хтось більш уразливий, ніж ми, влада спокушує нашу силу панувати.


Четвер III тижня Великого посту (27 березня)

articles_lent2014_23b

Всі вони кажуть, що не так вже хороші в медитації
І навряд чи вижили б навіть сорок годин,
Залишившись самі, в пустелі на сорок днів посту.
Їх увага ковзає, як рука по намиленій поверхні,
І вони не можуть робити це навіть двічі на день,
Приступаючи до практики все частіше тільки раз,
Але, проте, вони навчилися любити один одного
У тій тиші, в якій вони ніби не досягли успіху,
В безмовності…


Середа III тижня Великого посту (26 березня)

articles_lent2014_22b (1)Одним з прекрасних явищ в англійській поезії є вірш Джорджа Герберта «Квітка». У ньому автор описує ті візерунки, що малює бурхлива погода його внутрішнього світу на тлі погоди Англії, і також на тлі пережитого ним досвіду Бога — досвіду, в якому кожна зміна перетворюється в безперервне сяйво любові. Сплеск в середовищі хвиль наших емоцій – що вагається між надіями нездійсненими і очікуваннями, що виповнилися: «Твоя правиця, Боже сил, скинула в пекло — й до неба піднесла, Ти умертвив — і воскресив…» Але це також і момент досконалої рівноваги, що містить в собі справжню суть всякої крайності.

Те найкраще, що свідчить про наше пережиття істини, і чим ми могли б поділитися один з одним, пов’язано одночасно і з агонією, і з екстазом. Але перш за все воно полягає в тому, що перевершує ці граничні величини та приводить їх до єдності. Центр ваги, що виявляється в кожній нашій медитації і врівноважує все навколо.

 


Вівторок III тижня Великого посту (25 березня)

articles_lent2014_21b

Сьогоднішнє свято Благовіщення нагадує про те, що ми перебуваємо в стані підготовки до Великодня, і одночасно знаходимося на відстані 9 місяців від Різдва. Отаке життя, наповнене паралельними текстами і смислами, що перекривають один одного. Ми зосереджуємося на чомусь одному, і тут же ще щось, не менш важливе, смикає нас за рукав, бажаючи також бути поміченим і врахованим.

Найважливіше — це знання про те, що пов’язує воєдино всі ці речі, що повторюються. Ми можемо володіти пізнанням цього всеоб’ємного сенсу тільки в тому випадку, якщо приділимо всебічну увагу всім деталям, причому кожній — у певний, належний час. Так от, Благовіщення. Ангел являється Марії, повідомляючи, що вона «зачне в утробі, і народить Сина» (Лк 1:31). Марія була перелякана і збентежена, але відповіла: «Нехай зі мною станеться по твоєму слову». На чудовій іконографічній роботі Понтормо, в церкві Санта- Фелічіта у Флоренції, ми бачимо Марію, що піднімається по сходах — тут вона не сидить з книгою, як зазвичай її прийнято зображати.

Ангел стоїть за нею, шелест його чудових одягів або флуоресцентних крил мабуть привернув увагу Марії, і вона, обернувшись, дивитися на нього. Вона все ще не отримала послання. Звістка ангела і її реакція — тут все сконцентровано в одну мить уваги. Те, що пов’язує в одне ціле всі історії — це мить, у глибині якої всі вони взаємозалежні, співвідносяться один з одним.

Тому, якщо до кінця сьогоднішнього дня ви не були присутні в теперішньому моменті досить довго, щоб побачити ангела на протилежній смузі ескалатора, або на виході з очікуваного вами ліфта, або на задньому сидінні машини, що зупинилася перед вами на переході — знайте, ви не прожили за весь цей день ні хвилини.

 


Понеділок III тижня Великого посту (24 березня)

articles_lent2014_20bВ одному зі своїх повчань Шантідева, видатний буддійський філософ VIII століття, задається питанням: «у чому суть дисципліни утримання в узді тіла?». Його відповідь проста: «відмова від усього, що є згубним». Під час Великого Посту, в числі усього іншого, ми застосовуємо до себе цю мудрість пильності та уваги — виховуємо власні почуття силою поміркованості, намагаємося зламати шкідливі звички. Мета цих дій не в тому, щоб заподіяти самим собі біль або дискомфорт, але в тому, щоб фізичний вимір нашої істоти міг виконувати своє призначення, бути тонко налаштованим інструментом.

Іноді хороша продуктивність може бути отримана навіть від частково пошкодженого інструменту, в тому випадку якщо він міститься в належному стані. Це також означає, що тіло — і его, яке завжди тісно пов’язане з ним — можуть стати засобом самоперевершення і самовіддачі. У євангельському оповіданні про Страсті Ісус описується як Той, що дає Себе, Своє Тіло на смерть за інших. Для того, щоб так вчинити, необхідно володіти вищим ступенем внутрішньої гармонії та особистісної цілісності. Зазвичай ми віддаємо себе іншим лише на деякий час, і на обмежених умовах. Але «віддати себе іншим» — це щось незмірно більше. Зберігання, «тримання у вузді» тіла призначене для того, щоб зробити наше тіло досконалим транспортним засобом, що дозволяє нам «принести себе в дар»  іншим.

 


III неділя Великого посту (23 березня)

articles_lent2014_19b«Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам.» А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою.»  ( Ін 4:25-26)

Ця заключна частина діалогу між жінкою-самарянкою і Ісусом в оповіданні Іоанна є однією з найбільш драматичних сцен в Євангелії. Вона повна нюансів і маси театралізованих подробиць (Ісус втомився і жадає), непорозумінь, що раптово прослизають та потрапляють в точку актів саморозкриття. Реакція жінки прихована від нас, як від спостерігачів того, що відбувається. По всій видимості бесіда застала зненацька її особистість, що почувала себе раніше в повній безпеці, змусивши переглянути все те, чим вона жила і що знала. Ісус вселяв їй довіру, але в якийсь момент ця довіра була Їм гранично випробувана на міцність. Це дуже характерно для Євангелія — у своєму фіналі сцена зависає в напрузі. У серіалах ми завжди очікуємо цього моменту, знаючи, що обов’язково піде ще один вирішальний епізод, і нам буде показана сенсаційна розв’язка. Але серіали завжди завершуються шоу, в якому ставиться крапка, що підводить підсумки, як правило у вигляді хеппі-енду.

Нам переважно подобається щасливий кінець історій, і ми не дуже любимо, коли сюжет повисає в повітрі. Але євангельська історія більше схожа на реальне життя. Тут немає остаточного підсумку, без того, щоб ми прийняли смерть як і Він. І якщо навіть ми уважно вслухаємся в Євангеліє — навіть це не кінець, а тільки лише тунель, що з’єднує дві сторони гори буття. У нас би не було шансу зараз почути історію про бесіду Ісуса і цієї трохи роздратованої жінки, якби той, хто доніс її до нас, не побачив би світло в кінці тунелю і не розпізнав у ньому Світло Христа. Ще одна незакінчена історія перетворюється на наступний, що зустрічає нас на шляху розповіді поворот, в той час як ми беремо на себе все більшу відповідальність, слухаючи Євангеліє.

Фото: о.Лоренс Фрімен OSB