о. Брайан Пірс OP «Майя і таїнство в теології о. Беди Гриффітса OSB»

f5c3f4f5ee799a3a253fed6c2f4487c5Мої перші спроби знайомства з класичною індуїстською думкою та теологією часто натрапляли на оманливу концепцію «Майї» («майа» санскр. – «не це»), яка зазвичай розуміється як «ілюзія». Здавалося, що це ще одна витончена форма маніхейства, відмови від створеного світу, ненависті до матерії, дуалістичної ідеології. Св. Домінік, засновник моєї духовної сім’ї, закликав перших братів і сестер боротися з цією єрессю. Я не розумів, як можна примирити чудову мантру з Книги Буття «і бачив Бог, що це добре» з духовним вченням, яке відкидає створений світ як ілюзію. В глибині мого серця я вірив, що Бог не створює ілюзій.

Минуло кілька років, перш ніж я вийшов з цього глухого кута. Я зобов’язаний своїм прозрінням о. Беді Гриффітсу OSB. Упевнений, що мої бенедиктинські сестри з Ашраму «Ліс Миру» в Оклахомі посміхнуться, якщо я скажу, що о. Беда міг би стати дуже хорошим доминиканцем. Він глибоко поважав творіння та довіряв йому та історії. Він дійсно любив творіння. Він любив людство. У працях о. Беди я жодного разу не зустрічав дуалістичного відторгнення матеріального світу. Зрозуміло, що він ніколи не розглядав історію мандруючого народу Божого, кульмінацією якої стало втілення Слова, як ілюзію. Навряд чи хтось з тих, що прочитали роздуми о. Беди про його власне духовне пробудження до Божественної Присутності, яке він прекрасно описав в пролозі до книжки «Золота нитка», зміг би прийти до висновку, що він вважав матеріальний світ ілюзією або перешкодою на духовному шляху. Ось як о.Беда про цей досвід пише: «Я прийшов туди, де сонце сідало над граючими полями. Несподівано з дерева, у якого я стояв, випурхнув жайворонок, та його трель пронеслася над моєю головою. Потім він сів і закінчив свою пісню. Настала тиша… Якась сила змусила мене стати на коліна, як ніби я знаходився в присутності ангела; я ледь насмілювався поглянути на небо, оскільки воно здавалося мені завісою, що приховує лик Божий» (о. Беда Гриффітс «Золота нитка»). Мені здається, що я буду правий, якщо скажу, що о. Беда, висловлюючись словами англійської поетеси Елізабет Баррет Браунінг, був безперечно «переповнений небом». Творіння в його теології — зовсім не ілюзія, а образ самого лику Божого.

«Дух Господа наповнив світ»: за межами всіх явищ природи

Читаючи та перечитуючи книги Беди, я, з кожним разом, все більше і більше дивувався його мистецтву поєднувати у своїх роздумах індуїстську (ведантичну) та християнську духовність і теологію, і, нарешті, я зміг побачити істину за східними вченнями про матеріальний створений світ, як про Майю. Вважаю, що для мене особисто, проблемою було саме слово «ілюзія». Для західної людини ілюзія — це щось помилкове, нереальне, подібне міражу в пустелі. Я не є великим вченим, але я знаю, що прекрасна червона троянда за моїм вікном, що сяє в променях ранкового сонця, поки я пишу ці слова — це не міраж. Вона дійсно є реальною. Ще вчора я підходив до неї і насолоджувався її ароматом. Чому ж індуїстська думка наполягає на тому, щоб вважати її майєй: це питання я ставив себе на протязі багатьох років. Чому я повинен вважати цю прекрасну троянду продуктом моєї уяви? Думати так означало б обманювати самого себе. На щастя, пелена стала поступово спадати з моїх очей. Не знаю, чи висував колись о. Беда таке твердження, але, грунтуючись на осяянні, яке відвідало мене під час читання його творів, я скажу, що Беда погодився б з тим, що червона троянда — це не ілюзія, а таїнство. Християнська теологія має на увазі під таїнством символічний знак або жест, що володіє силою представляти те, на що він вказує. Наприклад, в таїнстві Хрещення, ми торкаємося до живого Христа, який є реально присутнім в ньому. Отець Беда допоміг мені побачити, що індуїстська доктрина Майї є дуже близькою до того, що ми називаємо сакраментальною теологією. Зрозуміло, що сакраментальна теологія охоплює більш широкий спектр питань, ніж просто сім таїнств, яким Церква відводить особливу роль в християнському культі й вченні. Є багато інших шляхів, якими Божественна Присутність у Христі передається нам як таїнство. Наприклад, паломництво до святого місця може стати таким сакраментальним досвідом. Це було вірно для середньовічної Європи, і залишається таким в багатьох куточках світу. Безсумнівно, те, що пережив о. Беда в момент теофанії, що описана в «Золотий нитці», було таїнством. Сакраментальні знаки природи відкрили його до сприйняття присутності Бога. Як любив повторювати сам Беда, «Дух Господа наповнив світ» (Прем 1:7 — іншими словами, «земля є наповненою небом»). Саме завдяки цій наповненості весь світ набуває характеру таїнства. Все творіння стає місцем, в якому ми зустрічаємо Бога. Саме про це ми співаємо в Пісні Даниїла: «Благословляй Господа усе, що росте на землі, оспівуй і прославляй Його повіки. Благословляйте, джерела, Господа, оспівуйте і прославляйте Його повіки. Благословляйте, моря і ріки, Господа, оспівуйте і прославляйте Його повіки.» (Дан 3:76-78). Творіння оспівує Бога тому, що воно є наповненим Його присутністю. Божественна музика, що наповнює матеріальний світ — це його сама суть. Як зазначає о. Беда, «кожен матеріальний об’єкт — це, свого роду, втілення, вираження за допомогою матерії та енергії життя Єдиної Вищої Реальності» (о. Беда Гриффітс OSB «Шлюб сходу та заходу»).

Хтось може назвати цей бачення мальовничого заходу і прекрасного співу жайворонка, який змінив життя Беди, просто глибоким досвідом зустрічі з красою природи, але для самого Беди це було щось глибше. Досвід мав характер таїнства, його серце відкрилося до зустрічі із самою Істиною. Як він сам стверджує, небо стало завісою, що приховує лик Божий. Таїнство — це двері, через які ми входимо в присутність Бога. Самі двері не є Богом, вони — просто інструмент. І отець Беда і східні вчителі, кажучи про Майю, намагаються закликати нас не просто все життя милуватися красою дверей, а увійти в них, увійти в трансцендентну реальність Бога. Коли Ісус передрікав руйнування Єрусалимського Храму, усі думали, що Він зійшов з розуму (див. Лк 21:5-19). Люди вважали, що Він виступає проти іудаїзму та священного місця перебування Бога. Насправді ж Ісус займався прямо протилежним: Він намагався показати їм шлях за межі зовнішнього знаку Храму з його «коштовним камінням і посудом» до істинного Храму Божого «Я». В книжці «Брак сходу та заходу» о. Беда ретельно пояснює вчення про Майю з християнської точки зору, показуючи його сумісність з іудео-християнською традицією. Він починає з цитати зі св. Павла: «Бо невидиме Його, вiчна сила Його i Божество, вiд створення свiту через розглядання творiння видимi, так що нема їм виправдання.» (Рим 1:20). Далі він розвиває тему: «З самого початку відомої нам історії, людство визнавало існування прихованої сили, що стоїть за явищами природи і свідомості […] У Всесвіті немає жодної частки матерії, жодної піщинки, листочка, квітки, тварини або людини, яка не має вічного існування в цьому Єдиному, і яка не пізнається в об’єднуючому баченні Єдиного. Все, що ми бачимо є відображенням всієї краси в дзеркалі наших почуттів і нашої уяви, поставленим у контекс простору та часу. Але в баченні Єдиного міститься все розмаїття творіння — не в недосконалості становлення, а в єдності буття.» (о. Беда Гриффітс OSB «Шлюб сходу і заходу»).

Один з ключів до прозріння о. Беди, на мій погляд, міститься в його фразі «за межами всіх явищ природи». Для мене особисто це висловлювання відкрило глибинне значення концепції Майї. Західному розуму набагато простіше сприйняти ідею вищої Реальності, що стоїть за всім, і що проявляється в матеріальному світі, ніж термін «ілюзія». Захоплення красою творіння — це ні в якій мірі не перешкода до усвідомлення абсолютної Істини Бога. Майстер Екхарт каже щось подібне: «Все, що створив Бог, є ніщо інше, як образ і знак вічного життя». У цій теології немає ніякого дуалістичного маніхейства.

Отже, для Беди, всякий прояв життя в природі, кожен момент людського життя — це можливість сакраментальної зустрічі з Богом. Червона троянда володіє всією потенційною можливістю стати таїнством Божої краси і благості, в разі, якщо я поступово дозволю очам мого серця відкритися до ТОГО, що знаходиться ЗА трояндою — до цієї вищої Реальності, що втілилася в троянді. В даний час я можу лише інтуїтивно відчути проблиски цього об’явлення, «як би крізь тьмяне скло» (1 Кор 13:12), але це інтуїтивне прозріння і є духовною подоріжжю. Ми завжди знаходимося в шляху до глибшого бачення. Інший варіант полягає в тому, щоб впасти і почати поклонятися троянді як самій Вищій Реальності, і, таким чином, попастися в пастку Майї. У кількох книгах, щоб підкреслити істинність єдиної, об’єднуючої, вищої Реальності, що знаходиться за межами всіх явищ, отець Беда використовує притчу з Чхандогья Упанішади. У «Новому баченні Реальності» він пише: «Вчитель просить учня принести плід з дерева, відкриває його, потім ламає кісточку і питає учня, що той бачить. Учень відповідає: «Я нічого не бачу», і тоді гуру проголошує: «В цьому «Нічому» прихована сутність, яку ти не можеш побачити, сила росту всього дерева… І ти, мій учень, воістину є Те» (о. Беда Гриффітс OSB «Нове бачення Реальності»). Іншими словами, зазначає Беда, є лише одне абсолютне Джерело життя, тільки одна вища Реальність: «Джерело усього Всесвіту є джерелом нашого власного буття». Споглядання вечірньої пісні жайворонка або краси червоної троянди має відкрити нас до цієї сокровенної суті, що лежить в основі усього сущого.

Євхаристія та Майя

У лекції «Сучасна фізика та Євхаристія», яку отець Беда прочитав в католицькому Ашрамі «Шантіванам» у Південній Індії в 1989 році, він розвиває вчення про таїнство, безпосередньо звертаючись до таїнства Євхаристії. Використовуючи відмінність між знаком і реальністю, що є прийнятою в томістичній теології, Беда попереджає слухачів, щоб вони не потрапляли в пастку невірного сприйняття сакраментальної двері, якою є і сама Євхаристія. Він каже: «Святий Фома Аквінський використовує тут дуже чітку термінологію. Для нього sacramentum — це знак. Всі таїнства є знаками. У цьому сенсі хліб та вино суть сакраментальні знаки. Реальність за межами знаків св. Фома називає терміном res, «предмет». Таким чином, ми маємо sacramentum, знак, і маємо res, реальність. Хліб та вино є sacramentum — знаком — але через цей сакраментальний знак, з цим сакраментальним знаком, і в цьому сакраментальному знаку присутня сама реальність Ісуса, духовне Тіло, духовна Кров та Душа Ісуса, свідомість Ісуса, переображена і відтепер єдина з Божою Свідомістю» (о. Беда Гриффітс OSB «Шлюб сходу і заходу»). Бtда стверджує, що Євхаристія — це найважливіші двері, через які ми входимо в присутність Воскреслого Христа, але він також попереджає нас: людина може так сильно прив’язатися до свого уявлення про фізичні параметри Євхаристії, що для нього це закінчиться віддаленням від реальної зустрічі з Воскреслим Христом. В такому сенсі це також є падінням в пастку Майї. Зрештою, ми покликані бути учнями Живого Христа, та Євхаристія — це сакраментальні двері, що ведуть нас до зустрічі з Христом, улюбленим Сином Божим.

Таким чином, вчення про Майю може стати для нас, християн, дуже важливим. У наші дні, коли майже в усіх світових релігіях зростають фундаменталістські настрої, ми повинні знову відкрити для себе концепцію Майї. Трансцендентний Єдиний, якого ми називаємо різними іменами, завжди перевершує будь-які імена та описи. Писання різних духовних традицій (Упанішади, Тора, Біблія, Коран і т.д.) є сакраментальними дверями, що можуть ввести нас до переживання присутності Бога. Ми відкриваємо цей досвід в Lectio Divina (медитативному читанні Святого Письма). Слово Боже може привести нас до особистої зустрічі з Богом, однак, самі по собі Писання є sacramentum: вони не є Божим res. Вони не є Бог. Беда стверджує, що «ніякі слова не можуть описати сутність Бога» («Шлюб сходу і заходу»). Навіть слова Біблії можуть стати майєю, бо можна, прив’язуючись до слів про Бога, відвернутися від самої присутності і Істини Божої. Для отця Беди особливе розуміння ідеї Майї є шляхом до духовної свободи, бо, маючи таке розуміння, людина проживає життя в неприв’язаності, підкоряючись тільки Богу, замість анти-речей і анти-особистостей. У його власному чернечому житті символом і таїнством цієї свободи став вибір присвятити другу половину життя Богу, ставши санньясі (монахом, що живе згідно аскетичної дисципліни, що є традиційної для Індії) — людиною, яка в пошуках Бога відмовляється від прив’язаності до світу. Отець Беда пише: «санньясі це людина, яка відмовляється від світу не тільки в авраамічному значенні грішного світу, який сьогодні так очевидно встав на шлях руйнування. Санньясі відмовляється від усього світу знаків і зовнішніх проявів. Санньясі покликаний свідчити про цю Істину Реальності, що перебуває за межами знаків, він покликаний стати знаком, що знаходиться за межами знаків» («Шлюб сходу і заходу»). У тексті Іша Упанішади ми чуємо молитву серця самого отця Беди: «Золотим диском покрите обличчя Істинного. Відкрий обличчя мені, тому, хто вклоняється Істинному, щоб я міг бачити» (Іша Упанішада 15).

Беда вчить нас, що, з певної точки зору, все наше життя можна розглядати як майю — сакраментальне відображення вищої Реальності. Не применшуючи красу і цінність людського життя, життя санньясі веде нас за межі усієї мирської благості до Єдиного джерела благості. Духовний шлях санньясі подібний до метеорита, що вривається в темну печеру серця, в абсолютну присутність безіменного Єдиного. Біда зазначає, що для санньясі феноменальний світ просто зникає. Вся його або її життя є спрямованим на Реальність, що знаходиться за межами феноменального світу — на самого Бога. У якості прикладу о. Беда призводить життя Ісуса: «Ісус, найвищий санньясі, зник з об`яктного поля сприйняття після Воскресіння. Лише після цього Його відходу на учнів міг зійти Святий Дух. Учень, як і Вчитель повинен зникнути як об’єкт. Ашрам, монастир — це лише зупинка, на якій санньясі та монах може жити якийсь час. Так само і будь-яка церква, релігія або спільнота є лише зупинкою, наметом пілігрима, що рухається до Граду Божого. Коли ми увійдемо в сам Град Божий, ми вже не побачимо більше ні стін, ні воріт, і навіть сама релігійна віра там вже більше не буде актуальною. Для тих, хто жадає смерті, смерть стає шляхом до вічного життя.» («Шлюб сходу і заходу»).

Підводячи логічний підсумок роздумів отця Беди, можна сказати, що для пілігрима сама смерть є великим таїнством, бо коли вона приходить — фінальна завіса падає і Майї більше не існує. «Щоб жити», говорить Беда, чиє життя було просвітлене пасхальною таємницею, «ми повинні померти». У смерті ми лицем до лиця зустрічаємося з Тим, проблиски чиєї присутності ми бачили у житті. «Тепер ми бачимо нiби у тьмя­ному дзеркалі, тодi ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тодi пiз­наю, подiбно як i я пiзнаний» (1 Кор 13:12).

break

brianо. Брайан Пірс OP – священник-домініканець, відомий теолог. Багато років служив в Латинській Америці, в даний час він живе в Лімі, Перу. В кінці 90-их він провів півтора року в бенедиктинському Ашрамі «Ліс Миру» (Оклахома), та двічі відвідував Ашрам Шантіванам (Південна Індія), який багато років очолював о.Беда Гриффітс. Є автором відомим книг: «Крокуючи одним шляхов: Тік Нат Тхан та Майстер Екхарт», «Ісус та Блудний Син: Бог радикального милосердя».

«Rose» © Parastoo Ganjei

Переклад: Альберт Захаров