Адальбер де Вогюе «Космічне бачення Св. Бенедикта»

Адальбер де Вогюе «Святий Бенедикт. Людина Божа»
Космічне бачення Св. Бенедикта

osb_stbenedict_transitus_1b

Св. Григорій Великий приділяє цьому містичному досвіду Бенедикта місце наприкінці свого оповідання; цей досвід був пережитий Бенедиктом за десять років до його смерті: видіння душі єпископа Жермен з Капуї, яка підносилася до неба у вогняному колі, яке несли ангели у повені сліпучого світла. У цьому світлі Божому, що розлилося у темній ночі, Бенедикт охоплює поглядом увесь світ та бачить його малість.

Спочатку Бенедикт побачив сяюче світло, що було сильніше за денне світло і розсіювало всіляку темряву. Потім у цьому надприродньому світлі весь світ зібрався перед очима святого. Нарешті, з’явилася величезна вогняна куля, у якій він побачив душу єпископа Жермена, яку ангели підносили по неба. Ця остання частина видіння була перевірена: покликавши Сервандуса, який піднявся на другий поверх і встиг побачити тільки залишки чудесного сяйва, Бенедикт відправив просити друга з Кассінума, Теопропуса, негайно відправити гонця до Капуї, щоби дізнатися про стан здоров’я єпископа. Посланець повернувся та розповів, що Жермен помер у ту саму годину, коли ігумен Монте-Касіно побачив душу його, що залишала цю землю.

Але цей перевірений факт торкається нас, можливо, менше, ніж попередній, до якого також святий Григорій висловлює основне зацікавлення: бачення всього світу, «зібраного ніби в одному сонячному промені». Осяяна божественою благодаттю, захоплена понад себе самої, душа ясновидця прозріває малість та незначність усіх речей перед лицем Творця. Такий мудрий язичник, як Цицерон, у своїй розповіді про сон Сципіона чудово оповідає про малість землі в очах глядача, піднесеного на небо. У цьому ж напрямі, але на трансцендентному метафізичному рівні, Бенедикт осягає незначність – не лише нашої планети, але й усього всесвіту – перед Божественим Абсолютом, у якому людський дух, за благодаттю, запрошений брати участь. Як пояснює Григорій, справа не в тому, що космос стиснувся, а в тому, що погляд ясновидця безмірно розширився у Бозі. Цей хвилюючий досвід увінчав містичне життя, що почалося з відходу від «світу» — у людському та соціальному сенсі цього слова. Від того, що Бенедикт відрікся, за вірою, від усіх земних благ, залишивши Рим, щоби жити  на самоті із Богом, він бачить тепер вузькість всесвіту порівняно із нескінченним Сущим, Якому він присвятив себе.

«Бенедикт піднявся до нічної молитви і молився біля вікна до всемугутнього Бога; раптом він побачив у найглибшій опівночі світло, що осяяло всю нічну пітьму, світло, що так виблискувало, що ніч зробилася світлішою за день. Надзвичайно дивовижна подія відбулася за цим сяйвом: весь світ, як він сам розповідав пізніше, зібраний був перед його очима якби під одним променем сонця. Всечесний отець спрямував уважний погляд на цей блиск небесного світла і побачив у вогняному сяйві душу Германа, єпископа Капуї, що її несли ангели на небо. […] Для душі, що бачила Творця, усе творіння є малим. Тому, хто побачить малу частину світла Творця, для нього стає малим усе створене: тому ще саме світло внутрішнього бачення розповсюджує світогляд розуму і так розширює в Бозі, що розум стає вищим за світ; душа того, хто бачить,буває навіть вищою за саму себе. А коли у світлі Божому буває піднесена вище за себе, в той час сила її розширюється більше за все, що знаходиться внизу її; і коли піднесена споглядає все під собою, розуміє, яким мізерним є все, чого вона не могла зрозуміти у стані пониження. Отже, святий муж, який, спостерігаючи вогняну кулю, бачив навіть Ангелів, які підносилися на небо, без сумнівів, міг бачити це не інакше, як у світлі Божому. Що ж дивного, якщо бачив світ, зібраний перед собою, той, хто знаходився поза світом, будучи піднесеним у розумовому свтілі? А якщо говорять, що перед його очима був зібраний світ, це значить не те, що небо й земля були, як то кажуть, стисненими, а те, що розширений дух того, хто бачить, будучи піднесеним у Бозі, міг без труду побачити, що є нижче за Бога. Отже, у світлі, що сяяло перед зовнішніми очима, було внутрішнє світло розуму, який, коли підніс дух того, хто бачить, до вищих меж, показав йому, яким тісним є все, що знаходилося внизу.» (св. Григорsй Великий «Співбесіди про життя італійських отців і про безсмертя душі»)

break

Переклад: Марія Захарова Obl OSB

Фото: Бенедиктинській ретріт-центр, Шульер, Небраска, США