о.Лоренс Фрімен OSB «На згадку про о.Джона Мейна»

Лист в 34 річницю відходу до вічності о.Джона Мейна OSB

articles_lf_jmcomm2016_b

(21 січня 1926 — 30 грудня 1982) 

«Медитація веде нас до взаємин, що є ключовими для нашого життя. Так відбувається через те, що медитуючи, ми входимо в інтимну близькість з Богом — близькість, що походить із вічної реальності Його любові і знання нас. У цьому знанні і в цій любові Бог закликає нас до буття. Кожна людська істота є відповіддю на ту потребу, що є властивою для Божої любові і знання нас. Це потреба в нашій любові і знанні Його. Однак ми можемо Його знати не як об’єкт нашого знання, але виключно беручи участь у Його самопізнанні, у Його житті, у Його Дусі. Таким чином, ми завжди повертаємося назад до вихідної точки нашого буття — до Його любові і знання нас. Ми приходимо до того, що знати і любити Бога ми можемо, дозволяючи Йому знати і любити нас. Ми дозволяємо Його самопізнанню ставати нашим самопізнанням. Такою є алхімія любові.» (о.Джон Мейн OSB «Монастир без стін: духовні листи», грудень 1982 р. «Океани Бога»)

 

Річниця упокоєння Джона Мейна завжди є для мене тим моментом, коли я відчуваю його присутність і його відсутність практично в рівній мірі. Подив і радість сусідять з почуттям втрати і смутку. Смуток, як і всі інші види страждання, не може припинитися, поки не буде остаточно перетвореним на повноту присутності. Наше джерело і наша мета зустрінуться в любові.

Смерть і життя – смерть, що відчувається частиною життя – утворюють найпотужніший парадокс людського існування. Разом вони стають порталом, що веде до таємниці, яку о. Джон описує променистими словами, що були взяті мною з його останнього передсмертного листа.

З плином часу я бачу дедалі зрозуміліше, як він торкнувся мого життя, а також як він практикував ту неприв’язаність, якої навчав. Також я бачу, як його слова, тексти його бесід і книг, і навіть більшою мірою дух його слів, торкнулися людей по всьому світу – тих, хто щодня прагне до більшої глибині, реальності й інтимності свого життя.

Дар, який ми отримали від о. Джона, виникає з його безпосередньої близькості з Христом, що постійно заглиблювалася, на шляху до Бога в Дусі. Кожен раз, слухаючи, як він розповідав про Трійцю, я завжди відчував свіжість і безпосередність його знання про те, про що він говорив. Це було те, що він знав зсередини – знання, що било ключем з глибокої та люблячої безмовності його медитації. Так, він говорив про це, не як про догму, але як про власний досвід.

Сьогодні ми розмірковуємо про його життя та дар його вчення, яке було перетворене Духом у спільноту любові [1] – в цей особливий вид духовної спільноти о. Джон пристрасно вірив і мріяв втілити його у життя. В такій спільноті він бачив саму Церкву. Він бачив, що такої спільноти відчайдушно потребує весь наш світ. І нарешті, він також побачив, що вона народжується і отримує стійкість, тільки лише знаходячи себе у тиші, з якої черпає своє буття.

Хочу вас попросити – проведіть сьогодні зі мною деякий час у безмовності, та я також буду зберігати в моєму серці всю нашу спільноту. Я хотів би запропонувати вам поміркувати над цими словами о. Джона протягом дня, можливо використовуючи їх в якості читання до або після вашої медитації. Сподіваюся, що вони допоможуть вам у тиші більш ясно побачити, що саме о. Джон хотів нам сказати.

Смерть о. Джона спалахнула новим життям. Старий рік в черговий раз помирає, і наша нова людина може народитися у більш глибокій та більш сповненій надією любові. 

 

break

[1] «Спільнота любові» — назва книги, складеної з листів, адресованих учасникам першої медитативної монреальской спільноти, а також першим бенедиктинським облатам WCCM. У багатьох своїх текстах отець Джон називав майбутню спільноту «спільнотою любові» та «монастирем без стін».