Кім Натараджа Obl OSB «Народження Христа в душі»

groups_readings_21112016b«Починаючи з самих ранніх століть своєї історії, Церква проголошувала чудову звістку, що Ісус живе в наших серцях. Розмірковуючи про Різдво, німецький містик Ангелус Сілезіус писав, що, хоч Ісус і народився у Вифлеємі, якщо Він не народився в наших серцях, перша не має для нас ніякого значення «
(о. Джон Мейн OSB «Народження Христа у серці»)

«Нехай Діва тисячу разів народжує Бога Слово, тебе Воно врятує, якщо в тобі народиться знову»
(Ангелус Сілезіус «Хірувімській мандрівник»)

Сповнений радості час Адвенту та Різдва урочисто відмічає не тільки історичну подію народження Ісуса тут, на землі, у Назареті, 2000 років тому, але, що особливо важливо, він в той же час вказує на одвічну подію космічних масштабів, що виходить за рамки часу і простору. Йдеться про подію, здатну в будь-який момент розвернутися в кожному з нас, і яку Майстер Екхарт і св. Августин називали «народженням Христа у Душі» [1].

Однією з ідей, що підтримують подібний погляд на предвічність Народження Христа, є «Вічна філософія» («Philosophia perennis») [2], що включає в себе загальні положення, відповідні основам усіх світових релігій і філософських шкіл. Свого часу о. Беда Гриффітс багатьох з нас познайомив з цією філософською традицією, зразковим представником якої є Майстер Екхарт. Вічна філософія недвозначно проголошує існування граничної, Вищої Божої Реальності, що є одночасно іманентною і трансцендентною по відношенню до усього творіння. Дійсність, яку ми здатні осягати за допомогою почуттів, враховуючи і нас самих, є включеною в цю Вищу Реальність і нею підтримується. Отже, у найвищій частині душі кожної людини існує щось, що за своєю сутністю є подібним до цієї Вищої Реальності. Саме ця вроджена спільність робить можливими для нас справжні взаємини з Вищої Реальністю, що виходить за межі усіх уявлень. Вона дозволяє нам по-справжньому, інтуїтивно, «з власного досвіду» переживати та знати цю Реальність, яку Майстер Екхарт, також, як і Упанішади давньої Індії, називав «Буттям, Свідомістю і Блаженством» [3] — і також перебувати з нею в єдності.

Найважливішою якістю Вищої Реальності є те, що її неможливо досягти почуттями або раціональним розумом, а отже, її неможливо остаточно виразити за допомогою мови. І тільки реальний практичний духовний досвід здатний підтвердити істину, що є викладеною у philosophia perennis. Отець Беда писав: «Людський розум, досягаючи певного рівня досвіду, завжди приходить до одного і того ж розуміння. Це і є Вічна філософія».

Медитація — одна з тих духовних дисциплін, що ведуть до подібного досвіду. Вона дозволяє нам вийти за межі будь-яких думок і уявлень про себе, про оточуючих і про Бога, за межі нашого індивідуального «его». Це, в свою чергу, допомагає нам усвідомити, як наші ідеї і уявлення формують хибне розуміння самих себе, нашого его, як вони забарвлюють наше сприйняття повсякденного матеріального світу, в пастку якого ми потрапляємо, приймаючи його за єдину існуючу реальність, яка виключає можливість існування всеосяжної Граничної Реальності.

Медитація веде нас до зосередженості, до «вкорінення розуму в Бозі», згідно зі словами Екхарта. За допомогою зосередження односпрямованої уваги ми переходимо від обмеженої раціональності лівої півкулі мозку, що виявляє себе як наше «его», до правої півкулі з усіма її проявами, такими, як інтуїтивне розуміння, як наша здатність підніматися на вищі рівні свідомості і переживати досвід єдності з вищої Реальністю. Цікаво, що фахівці в області нейронаучних досліджень довели, що діти у віці до двох років більшість часу перебувають на цьому більш високому рівні свідомості, що демонструють домінуючі в роботі їх мозку альфа-хвилі. Потім, у міру дорослішання, у віці близько 5 років їх кількість зменшується. Але і тоді діти все ще знаходяться у безпосередньому контакті з Вищої Реальністю. В цьому немає нічого, що б ми могли досягти своїми власними силами, нам просто варто не забувати, що це дар, від самого початку властивий людській природі, і він ніяк не може стати нашим досягненням. Нам необхідно стати «подібними до дітей». І в дійсності ми можемо свідомо повернутися до цієї первинної, більш широкої свідомості, в якій діти перебувають несвідомо: «Медитація повертає нас до нашої первинної чистоті» (о.Джон Мейн OSB).

Такий рівень свідомості відкриває для нас досвід «чистого духовного знання, в якому душа підноситься над усіма створеними речами, туди, де ми чуємо без найменшого звуку і бачимо без жодного предмету…» Ми пробуджуємося до переживання самої основи нашого буття, основи нашої свідомості, що перебуває у єдності з Вищої Реальністю, у вічності, за межею часу і простору. Так впізнаємо ми «іскру Божу в нашій душі» (Майстер Екхарт). Ця мить усвідомленості, впізнавання нашого вродженого потенціалу всеосяжної гармонії може стати миттю народження Христа в Душі. Як тільки ми справді усвідомимо цю «іскру» в нас, вона почне переростати в переображуюче полум’я, що очистить і об’єднає все наше єство, і потім, поступово перетворюючись Божою благодаттю, ми все більше і більше будемо вливатися в один тон з Вищої Реальністю.

break

[1] «Народжує Бог Отець cвого Cина в істинному прозрінні Божественної природи […] в основі та сутності душі і так з’єднується з нею. Якщо належить Богу сказати в душі Своє Слово, душа має перебувати в мирі і спокої, тоді Він промовляє в душі Своє Слово і себе Самого. […] Немає для Бога місця ліпшого, ніж чисте серце і чиста душа. Тут Отець народжує Свого Сина так само, як народжує Його у вічності, ні більше, ні менше. Що таке чисте серце? Чистим є серце, що відсторонене та відчужене від усіх творінь.» (Майстер Екхарт «Про вічне народження», «Проповідь 5а»)

[2] «Philosophia perennis» (лат.), Термін, що означає непорушні та загальні основи філософії. Введений італійським богослов і філософом, єпископом Стехусом Евгубінусом в книзі «De philosophia perennis» для позначення «основних істин, які існують у всіх народів у всі часи і становлять разом одну науку з одного принципу (Бога) «. Поняття використовувалося багатьма теологами томістами та неосхоластами, та має зв’язок із сучасною філософською концепцією перенніалізму (або інтегрального традиціоналізму). У філософії релігії перенніалізм розглядає усі релігійні традиції у контексті однієї універсальної істини, що походить з єдиного надприродного джерела релігійного знання.

[3] У зв’язку з Упанішадами йдеться про санскритське визначення «Саччідананда», що використовується сьогодні сучасною Католицькою Церквою (найчастіше монахами-бенедиктинцями) в контексті інкультураційної теології як термін, що вказує на Пресвяту Трійцю. Один з найвідоміших католицьких бенедиктинських ашрамів у Південній Індії має назву «Саччідананда Ашрам» (Ашрам Пресвятої Трійці, що належить до камальдолійської конгрегації).

Ікона: Наталя Русецька «Різдво»