о.Лоренс Фрімен OSB «Роздуми на Адвент 2016»

Адвентові медитативні рефлексії

advent01I тиждень Адвенту

Ми очікуємо на Адвент більшу частину року (Слово стає плоттю 25 березня, в Свято Благовіщення). Але, подібно до зерна, що безмовно зростає під землею вдень і вночі, тиша Благовіщення стає чутної тільки в ці чотири тижні Адвенту. Якщо ми зможемо вслухатися в безмовність Втілення, яка набирає майже відчутний рівень звучання в цей період безупинно зростаючого очікування, ми набагато краще налаштуємося на святкування Різдва таким, яким воно повинно бути насправді.

Народження божественної людини і людяного Бога в нашому світі сенсів відчувається як щось нескінченно загадкове — і це почуття так легко втратити в святковій метушні. Воно одночасно розкривається і залишається прихованим. У Адвент ми починаємо відчувати, як саме Богу вдається бути одночасно настільки сміливим і настільки смиренним.

*

Так як Адвент немов є складним вчетверо, я пропоную розділити наш досвід очікування на чотири етапи. Перший з них відображає наше ще досить тьмяне усвідомлення того, що нам є чого чекати. Це скоріше відчувається, ніж розуміється. Але почуття очікування все ж загострює нашу усвідомленість і пробуджує нас до самих себе. Цікаво, що ми спочатку повинні бути пробуджені прагненням та болем, які викликані відсутністю того, чого ми прагнемо, але що поки навіть не можемо правильно назвати. Але Homo Sapiens за самою своєю природою завжди незадоволений і постійно жадає більшого. Наше почуття задоволення є чудовим, але недовготривалим. Виконання одного бажання дуже скоро показує нам, що ми так і не змогли позбутися від почуття незавершеності, яке панує над нашим мінливим «я». Ще перш ніж піна на гребені хвилі успіху торкнеться берега, за нею вже піднімається наступна хвиля. Бажання є невід’ємною частиною нашої людської природи. Таким чином, ми інстинктивно, але фатально інтерпретуємо кожен момент нашого досвіду як болючий або як приємний.

*

Коли ми усвідомлюэмо це, ми дорослішаємо, паралельно навчаючись виховувати тих, хто молодший за нас. Розуміння, яке ми таким чином отримуємо, робить нас делікатнішими і більш співчутливими до тих, хто прийде нам на зміну. Нас зворушує і дивує екстаз молодих, що супроводжує здійснення їх інтенсивних, але як і раніше простих надій. Але це також змушує нас усвідомити, як ми повинні їм допомогти у формуванні їх бажань, — а також, як ми повинні стримувати свої обіцянки. Через це усвідомлення, що стало продуктом зростання, ми вчимося зосередженню на інших (хоча б іноді). Ми бачимо мудрість, що глибоко нас зачіпає, в тому, щоб поставити щастя іншої людини настільки ж високо, як і своє власне. Діти цілком можуть навчити нас цьому.

В такому випадку, не дивно, що Бог, вирішивши прийти до нас як людина, прийшов саме як дитя. Ми повинні дбати про Нього. Ми повинні схилятися до Нього.

Дар, якого ми чекали так довго, виконує наше бажання до тієї міри, що наша увага нарешті звертається до когось за межею нас самих.

*

Мені доводилося бачити деяких вельми егоцентричних і змучених дорослих, охоплених розчаруваннями довгого очікування: і ось, нарешті, вони були перетворені появою новонародженої дитини, піднесені в щастя, якого ніколи не досягли б звичайним здійсненням своїх бажань.

Таким самим чином чекає і людство, що вперше прокинулося від свого рабства бажань. Ми очікуємо Бога, який повинен прорватися крізь наші образи і бажання, спроектовані на «богів», створених нами самими. Бог застає нас зненацька. Він приходить як безпорадна дитина, яку ми повинні годувати і захищати, щоб вона змогла вижити і розвиватися. Ми всиновлюємо Бога. Але Його зростання, що слідує за цим, так само є дивовижним, як це було для Марії і Йосипа. Ми називаємо це «нашим духовним шляхом».

«Марія складала це в серці своєму».

*

У спогляданні Бог народжується в нас, і ми не знаємо, як це відбувається, але в якийсь момент ми відчуваємо, що муки народження і диво зростання замінюють наш цикл бажаннь.

Адвент має сенс, оскільки зростання означає життя, що виявляється і розкривається на нових рівнях досвіду і сенсу. Наші повсякденні справи, планування на випадок непередбачених обставин, перерви у важкій роботі, — все це складає один з рівнів. Це буквальний рівень, де успіх і невдача є тим, чим здаються, бо вони оцінюються іншими людьми. Але існує також інший рівень, на якому вся ця діяльність, всі прийняті рішення стають символами, які відображають інший вимір реальності, відображують новий спосіб буття, свіжу самосвідомість, що миттєво переносить нас з болісного світу засудження і невдоволення у сферу, сповнену дива взаємних дарувань і істинної — а не сентиментальної — невинності.

*

Духовному зростанню передує терпіння, споглядальне мистецтво очікування. Ми втратили це мистецтво практичної мудрості в сучасному світі, але медитація відновлює його. Споглядальний Адвент є здатним знову зробити Різдво загадковим, позбавляючи нас від нудьги грубого споживацтва.

У терпінні ми прийшли до усвідомлення того, чого чекаємо: воно мчить до нас через міжзоряні простори, воно селиться в нас, жадає нас, прагне до нас, перетворюючи наші бажання в усі більш гостру усвідомленість.

Емілі Дікінсон задавалася питанням:

Що вісті відчувають у дорозі
Чи є у них душа
Спускаючись в помешкання людські
Стрілою в них влітаючи

Ми — смиренні творіння, створені бажанням. Таким чином, ми будемо повторюємо цикл болю і задоволення доти, поки ми не зрозуміємо, що і ми також є «бажані». Те, чого ми так прагнемо, та любов, яка творить нас, вже є направленою на нас. Ось чому ми її жадаємо. Вона і є те, чого ми прагнемо, бо Бог жадає нас.

 

IMG_6232
II тиждень Адвенту

Минулого тижня ми розглядали Адвент у світлі природи бажання. «Людина бажаюча» отримує досвід зростання і самоперевершення через трансформацію власних бажань. Чого ми хочемо, як саме ми цього досягаємо? В кінцевому рахунку, ми бачимо, що хочемо не тільки того, що подобається особисто нам, але бажаємо ще і щастя оточуючих. У цьому самопізнанні ми розширюємося до меж Царства, що є вільним від егоцентричної орбіти наших страждань, джерелом яких є ми самі. Каталізатором для цього перетворення стає поступове усвідомлення того, що нас жадає любов, яку ми не в змозі уявити навіть в самих диких своїх фантазіях.

*

Під час Адвенту ми можемо відчути, як це бажання, що перебуває за межею горизонту подій нашої уяви, рухається до нас у всій величі своєї нерухомості. Все це здається поезією до тих пір, поки ми не почнемо медитувати. Тоді це стає «досвідом» — тим особливим досвідом, що виходить за межу всього того, що ми зазвичай називаємо досвідом. Ранньохристиянські містики та богослови, що намітили загальні обриси цієї теології, змінили і нашу антропологію. Те, яким чином ми розуміємо Бога, змінює і наше сприйняття самих себе. Наприклад, св. Григорій Ніський писав в IV столітті, що в Ісусі Слово Боже знаходить свій образ в людині — «Слово Боже […] з’єднується з розумною душею заради моєї душі, очищаючи подібне подібним» [1]. Це осяяння допомагає нам уявити наріжну таємницю християнської віри зсередини — таким самим чином, як ми можемо уявити собі зовнішню подію.

*

Бог приймає форму людини навіть за межею космічного горизонту подій. Але цей горизонт так само присутній в найглибшій і найяскравішій таємниці людської душі. Таким чином, ми можемо говорити про два народження Світу — в Бозі в вічності і в нашій душі, що є поставленою у межі часу. Також це народження здійснюється у три хвилі — у великому Початку всіх речей, в якомусь моменті часу (це дата, що є докладно нам невідомою) в Віфлеємі, і в непередбачуваному кінці часів. Весь фокус Адвента, який ми переживаємо у році Господньому 2016-му, полягає в тому, щоб знайти зв’язок між всією цією метафізикою і поточною повсякденністю — з істеричним напруженням розпродажів «Чорної п’ятниці», з мішурою і сентиментальністю, з різдвяними ялинками на площах. Або якщо бути точніше — не пов’язати одне з іншим, а скоріше відокремити головну суть від усього другорядного.

*

Це пришестя Бога в людину, що відбувається зовні і зсередини, є найбільшою революцією людського розуму. З тих пір, як ми задумалися про це, ми вже ніколи не будемо колишніми. Цей момент переоцінює силу і слабкість, багатство і бідність, час і вічність. Іншими словами, Слово, що стало плоттю, підриває атомну бомбу парадоксу реальності. Воно більше ніколи не дозволить нам вдатися до дешевих поблажок дуалістичних відповідей. Ми занурюємося в реальність, що є розташованою на більш глибокому рівні, ніж атом.

*

Це притягує нас — в тій же самій мірі, що і лякає. Але у цьому Адвенті — і в нашій зустрічі з тим, що рухається назустріч нам, — ми відкриваємо радість буття, свободу любові і найвищу насолоду в самому джерелі наших «я».

*

В Амазонії є місцевість, де зустрічаються дві великі річки, Амазонка і Ріо-Негро. Їх злиття виглядає досить драматично: чорна річка зустрічається з потоком пісочного кольору. Протягом шести кілометрів вони течуть пліч-о-пліч, не змішуючися, завдяки різниці температур і швидкості течії. Але в кінці кінців вони розпізнають одне в одному воду і стають одним цілим.

.

[1] св. Григорій Ніський «Слово 38. На Богоявлення або на Різдво Спасителя»: «Боже Слово, Предвічне, невидиме, незбагненне, безтілесне, початок від початку, світло від світла, джерело життя і безсмертя, відбиток первісної Краси, печать непереносна, образ незмінний, рішення і Слово Отця, приймає свій вид, носить тіло задля тіла, лучиться з розумною душею задля моєї душі, очищуючи подібне подібним; стає людиною в усьому, крім гріха. »

articles_advent2016_3b
III тиждень Адвенту

Одного разу я зустрів молодого бізнесмена з дуже неспокійної частини світу. Я звернув увагу, що під час розмови з іншими учасниками зустрічі про політичну ситуацію він тримався відсторонено і нічого не сказав. Пізніше, в розмові наодинці, він сказав мені, що «не лізе в політику», тому що «вони (політики) всі однакові». Я подумав, що вони, безумовно, «однакові» — оскільки всі далекі від досконалості; однак і спрямування їхньої недосконалості, і її ступінь аж ніяк не однакові. Я запитав молодого чоловіка, як просувається його бізнес, і він засяяв. «Бізнес просувається добре. Так, це складно і ризиковано. Але криза дає прекрасні можливості для розвитку бізнесу». Для мене це був найсумніший момент нашої зустрічі, який кинув тінь на ефективність функціонування нашої демократичної системи.

*

Подібне ж здивування я відчув, коли люди говорили мені, що не голосували на недавніх виборах в США, тому що «обидва кандидати однаково погані». Роздуми над сенсом Адвенту повинні пролити світло на всі виміри нашого життя — не тільки на наш внутрішній світ, але також і на те, як ми повинні проявляти відповідальність у світі зовнішньому. У більшості випадків моральний вибір — а всякий вибір є моральним — не зводиться до чорного і білого. Велика частина ситуацій, особливо в нашому світі пост-правди [1], де росте екстремізм, примушує нас обирати менше з двох зол. Більше зло, викликане моральним боягузтвом, буде пов’язаним з відсутністю вибору, тому що ми очікуємо ідеального збігу обставин, що будуть відповідати нашій картині реальності.

*

Коли ми дотримуємося посту в Адвент, ми вправляємося в баченні реальної картини світу. Ми вчимося чекати — без фантазування — того блага, яке ніколи не вкладеться в пакетний сценарій нашої уяви. Ми вчимося вірити в добро за межами того, що ми можемо побажати. Ми очікуємо тієї міри блага, тієї повноти, яка вже впливає на нас з моменту, коли ми почули Благу звістку. Звичайно, ми можемо відкинути цю звістку як міф або помилкову розраду, що є негідною сучасного скептика-раціоналіста. Або ж ми можемо проявити нетерпіння і сумнів відносно того, що ця звістка коли-небудь зможе до нас прорватися. Але якщо ми відшукаємо Різдвяний дух, ми пізнаємо, що означає «очікувати з радісною надією», як то кажуть в одній з молитов літургії Адвенту.

*

Радісна надія — не те ж саме, що святкування прибуття або повернення додому. Хід часу ще не перерваний проникненням вічності, яка змітає і об’єднує всі виміри буття, включаючи ще не відкриті. Хронологія ще не занурилася в онтологію. Повсякденний побут ще не освітлений сяйвом буття. Просте розуміння, що все це ще прийде, викликає підйом духу і дає нам сміливість робити нелегкий вибір, який ставить перед нами наш час.

*

Але в результаті ми дійдемо до мети. Це знання зміцнює наші тремтячі коліна і рятує нас від безодні цинізму. Час очікування повертає нас до самих себе, змушуючи відпустити усі інструменти самозахисту, та ведучи до пізнання й віри в те, що рухається до нас назустріч. У цей момент ми розуміємо, що втілення відбувається коли ми припиняємо фантазувати і нарешті приймаємо реальність.

*

Це не тільки вічне Слово, що стало плоттю. Час і вічність — партнери в шлюбі. Ми також потребуємо того, щоб втілитися. І раптом ми розуміємо, що вже рухаємося в цьому напрямку. І ми також розуміємо, що те, що рухається нам назустріч, завжди перебувало тут з нами. Воно залишається прихованим в своєму само-розкритті, поки ми не переживемо потрясіння і трансформацію в мирному зіткненні з Різдвом..

[1] Пост-істина (англ. post-truth) — згідно оксфордського словника, головне слово 2016 року. Прикметник, «що відноситься до таких обставин або позначає такі обставини, в яких об’єктивні факти впливають на формування громадської думки менше, ніж звернення до емоцій та особистих переконаннь».

articles_advent2016_4bIV тиждень Адвенту

Коротка прогулянка від ретріт-центру в Ріо приведе вас до стежки, що веде далі до маленької Амазонки. Йдіть нею до самого кінця — не лякайтесь, ви не віддалитесь від знайомого світу, ця стежина створена людиною, — і ви зануритеся у нескінченне гудіння та буяння життя. Лісна екосистема являє собою настільки складний та заплутаний танок, що не може бути концептуалізованою. Якщо ви аналізуватимете її, ви повністю випустите її з уваги. Щоб охопити тропічний ліс в усій його повноті, вам необхідна зміна фокусу.

Його складні підсистеми — комахи, птахи, фауна, квіти, дерева, паразити й усі інші види, сором’язливо уникають подібних до вас двоногих, — обертаються в своєму власному світі виживання й самовідтворення, подібно до кружляння незліченних галактик. Іноді вони безмовно зіштовхуються, і виживає найсильніший. Але немає жодних скарг. Руйнування є природною частиною цієї живої системи. Безперервно опадає листя, яке відслужило своїй меті. Вони лягають на землю, щоб перетворитися на порох і зникнути в забутті, або ж стати чимось іншим. Постійно можна почути шумові вібрації, які породжують свого роду музику, а також енергію за межею розуміння наших слабких людських відчуттів.

Прогулюючись тут, я подивився під ноги і побачив ідеальну impatiens walleriana, маленьку п’ятипелюсткову квітку пастельного забарвлення: така сама росте в нашому центрі в Лондоні, ми називаємо її «Dizzy Lizzie». Ця квітка немов перекидає міст між світами, але я як і раніше залишаюся єдиною людською істотою в цьому окремо взятому паралельному всесвіті.

Повертаючись з лісу до ретрит-центру, ви знайдете ретельно доглянуті сади, частину підкореної людиною природи. Ліс став садом. Малооплачувані працівники з районів-нетрів стежать за цим садом, зберігаючи його в акуратному та охайному стані для тих, у кого достатньо часу, щоб насолоджуватися прогулянками по саду, — але також і мають невпинну потребу в такому відпочинку. Навіть квіти тут виглядають так, наче знають, що на них дивляться.

Але що якщо, зсередини та за межами, велика невигадлива симфонія дикої природи та самоусвідомлена естетика людської культури, повинні злитися воєдине? Ця єдність приходить в мовчанні, приховуючи себе в усіх формах, в які вона одягнена. Це джерело обох світів, що включає в себе також усі інші можливі світи. Можливо, в цій єдності себелюбна та самозосереджена людина є незнаною. Це перше вимовлене слово, що пробуджує все існуюче до буття та повертає його назад до джерела. Як листя падає вниз, так закінчується час існування всесвіту. Але це Слово, що народжується, є основою часу та простору.

Ми чекаємо на нього. Воно має прийти. Воно тут. Воно рухається все далі й далі, здійснюючи свою велику мету, з нами чи без нас. І досягаючи своєї мети, воно стає повним слави, хвилююче людяним новонародженим. Новонароджене Слово є абсолютно слабким, і тому воно може явити себе як силу життя тим, хто готовий розпізнати це. Якщо ми зможемо відставити свої клопоти, нам вдасться вслухатися в нього, присвятивши цьому кілька вільних секунд. Саме тому добре пережитий Адвент стає основою для щасливого Різдва — і робить Різдвом весь рік.

Щасливого Різдва і мирного нового року нам всім!

 

break

Фото: о.Лоренс Фрімен OSB

Підпишіться на нашу розсилку та отримуйте адвентові рефлексії щотижня:
http://christian-meditation.com.ua/?p=195