Папа Франциск «Слово про шлях миру»

articles_peaceproj_popefrancis_01b

.

«Проповідь під час молитовного чування про мир»
(7 вересня 2013 р.)

«Для серця та розуму Бога наш світ є «домом згоди і миру», місцем, де кожен може знайти собі притулок і почувати себе «вдома», тому що це «добре». Все творіння утворює гармонійне і добре ціле, але перш за все це стосується людства, створеного за образом і подобою Божою… Творіння зберігає свою красу, котра наповнює нас подивом, воно лишається доброю справою. Але є також «насильство, розділення, зіткнення, війна». Таке відбувається, коли людина, вершина творіння, перестає бачити красу і доброту, замикається у власному егоїзмі.

[…]

Моя християнська віра спонукає мене дивитися на Хрест. Як би я хотів, щоб на одну мить все чоловіки і жінки доброї волі поглянули на Хрест! У ньому можна прочитати відповідь Бога: на насильство не відповідають насильством, на смерть не відповідають мовою смерті. В мовчанні Хреста замовкає галас війни і починає звучати мова примирення, прощення, діалогу, миру. Я б хотів просити Господа, в цей вечір, щоб ми, християни та наші брати та сестри з інших релігій, всі чоловіки і жінки доброї волі голосно вигукнули: насильство і війна ніколи не можуть бути шляхом миру! Нехай кожен загляне в глибину свого сумління і почує це слово, яке свідчить: залиш свої інтереси, які атрофують серце, подолай байдужість до іншого, що робить байдужим серце, подолай свій потяг до несення смерті і відкрийся до діалогу, до примирення: подивися на біль твоїх братів та сестер і не додавай іншого болю, зупини свою руку, віднови порушену гармонію; і роби все це не через зіткнення, а через зустріч.

break

«EVANGELII GAUDIUM»
(Апостольське звернення про звіщення Євангелія в сучасному світі)

Справжня віра в Сина Божого, що став плоттю, невіддільна від самовіддачі, від причасності до спільноти, від служіння, від примирення зплоттю інших. Син Божий Своїм Воплоченням закликав нас до «революції чуйності».

[…]

Спільне благо і соціальний мир

Мир «не зводиться до відсутності війни, плоду завжди крихкого балансу сил. Він будується день за днем в підтриманні вгодного Богові порядку, що вимагає вдосконалювати справедливість серед людей». В кінцевому рахунку, мир, що не є плодом цілісного розвитку всіх, не має майбутнього і завжди виявиться сіменем нових конфліктів і різних форм насильства.

[…]

Христос об’єднав у Собі все: Небеса і землю, Бога і людину, час і вічність, плоть і дух, особистіть і суспільство. Відмітна ознака єдності і примирення всього у Христі – мир. Христос — «наш мир» (Еф 2:14). Євангельська вість завжди починається з привітання миру, мир вінчає і скріпляє кожної миті стосунки між учнями. Мир можливий, тому що Господь переміг світ і його постійні конфлікти, «умиротворивши.. Кров’ю хреста Його» (Кол 1:20). Але якщо ми дійдемо до глибини цих біблійних уривків, то відкриємо, що перша сфера, де ми покликані досягти примирення відмінностей – наш власний внутріній світ, наше життя, якому постійно загрожує діалектична дисперсія.

Ми звіщаємо не мир, досягнутий шляхом переговорів, а переконання, що єдність Духа залагоджує всі відмінності. Вона долає будь-який конфлікт в новому, багатообіцяючому синтезі. Відмінність прекрасна, якщо погоджується постійно вступати в процес примирення до укладення свого виду культурної домовленості про «примирену відмінність», як добре вчать єпископи Конго: «Наша етнічна різноманітність – наше багатство […] Лише завдяки єдності, наверненню сердець і примиренню ми зможемо допомогти розвитку нашої країни».

[…]

Євангеліє – закваска, завдяки якій піднімається все тісто, і місто, що сяє на вершині гори і освітлює всі народи. Євангелію внутрішньо властивий критерій цілісності: воно лишається Благою Вістю, доки не проповідане всім народам, доки не запліднить і не зцілить всі сторони людини і доки не з’єднає всіх людей за трапезою Царства. Ціле більше за частину.

Екуменічниий діалог

Екуменічне зобов’язання відповідає молитві Господа Ісуса: «Нехай будть всі одне» (Ін 17:21). Достовірність християнської вісті була б набагато очевиднішою, якби християни подолали розділення, і в Церкві воплотилась би «повнота кафоличності в тих її синах, котрі приєднані до неї в силу хрещення, але відділені від повного спілкування з нею».

Мы должны всегда помнить о том, что мы странники и что мы странствуем вместе. Для этого необходимо без недоверия, без подозрительности доверить сердце спутнику и смотреть, в первую очередь, на то, к чему мы стремимся: на мир Лика Единого Бога. Доверие к другому – это, в определенной мере, ремесло, мир подобен ремеслу. Иисус сказал нам: «Блаженні миротворці» (Мф 5:9). В этом обязательстве, в том числе и среди нас, виконується давнє пророцтво: «І перекують мечі свої на орала» (Іс 2:4).

[…]

Як чимале і як дорогоцінне те, що нас об’єднує! І якщо ми по-справжньому віримо у вільну і безкорисну дію Святого Духа, то як багатьом речам ми можемо навчитися одне в одного!

Міжрелігійний діалог

Позиція відкритості в істині і любові повинна характеризувати діалог з віруючими нехристиянських релігій, не дивлячись на різноманітні перешкоди і труднощі, особливо при прояві фундаменталізму обома сторонами. Міжрелігійний діалог – обов’язкова умова для миру у світі, и тому це обов’язок християн, як і інших релігійних спільнот. Такий діалог – перш за все бесіда про життя людини або ж просто, як пропонують єпископи Індії, «позиція відкритості до них, сопричасність їхнім радощам і печалям». Так ми вчимося приймати інших з їх інакшим способом буття, мислення і самовираження. Таким чином, ми зможемо разом взяти на себе обов’язок служити справедливості і миру, сааме це повинно стати фундаментальним критерієм для будь-якого взаємообміну. Діалог, направлений на пошук соціального миру і справедливості, сам по собі, незалежно від чисто прагматичного аспекту, є етичним зобов’язанням, яке створюэ новы соцыальны умови. Зусилля, присвячены цый особливій темі, можуть трансформуватися в процес, в якому, слухаючи одне одного, обидві сторони знайдуть очищення і збагачення. Тому навіть самі зусилля можуть отримати сенс любові до істини.

[…]

Нехристияни, за безкорисливою Божественною ініціативою, і вірні свого сумління можуть жити «у виправданні благодаттю Божою» і, тим самим, «долучившись до Пасхальної тайни Ісуса Христа». Але в силу сакраментального виміру освячуючої благодаті Божественна дія породжує в них знамення, обряди, священні висловлювання, що, в свою чергу, наближають інших до спілбнотового досвіду шляху до Бога. Ці обряди не мають сенсу і дієвості Таїнств, встановлених Христом, але можуть служити для Духа каналами, по яким він звільняє нехристиян від атеїстичного іманентизму і суто індивідуального релігійного досвіду. Той же Дух надихає в кожному місці прояви практичної мудрості, що допомагають зносити мінливості існування і житии в більшому мирі та гармонії. І ми, християни, можемо видобути користь з цього багатства, що зміцнювалося віками і здатне допомогти нам краще пенреживати наші особливі переконання.

Соціальний діалог

Синодальні Отці нагадали про важливість поваги до релігійної свободи як фундаментального права людини. Вона передбачає «свободу вибору релігії, яку людина вважає істинною, і свободу публічно сповідувати власну віру». Здоровий плюралізм, який по-справжньому поважає інших і цінності як такі, не передбачає зведення релігій до приватної сфери, до мовчання і «сутінків сумління» кожного окремо або ж до маргінальної закритості за огорожею церков, синагог і мечетей.

[…]

Будучи віруючими, ми відчуваємо близькість і до тих, хто, не вважаючи себе послідовником будь-якої релігійної традиції, щиро шукає істину, благо і красу – все, чие най- вище вираження і джерело ми знаходимо в Бозі. Ми вважаємо їх цінними соратниками в справі захисту людської гідності, в побудові мирного співіснування між народами і в збереженні творіння.

Особливе місце займають так звані нові Ареопаги, такі як «Суд язичників», де «віруючі та невіруючі можуть вести діалог щодо основоположних питань етики, мистецтва і науки, а також про пошук трансцендентного». І в цьому – шлях до примирення для нашого зраненого світу.

break