1.7 «Практика»

(«Школа Медитації», Курс 1, лист 7)

dsc_3892sВсі ми вже знаємо, як у загальних рисах виглядяє наша медитативна дисципліна:

«Сядьте. Сидіть, зберігаючи спокій, із рівною спиною. Прикрийте очі. Сидіть спокійно, але перебуваючи у зосередженні. Почніть безмовно повторювати подумки ваше слово, вашу молитовну формулу. Ми радимо слово — «Мараната». Прислухайтесь до формули, повторюючи її м’яко, делікатно, але безперервно. Не думайте ні про що і нічого собі не уявляйте — ані духовного, ні світського. Думки чи образи, що виникають під час медитації, сприймайте просто як розсіювання уваги і постійно повертайтесь до повторювання свого слова. Медитуйте щоденно, вранці та ввечорі, по 20-30 хвилин».

«Сидіть, зберігаючи спокій, із рівною спиною» — звучить просто, але насправді це не так вже й легко на практиці. Протягом життя наше тіло набуло безліч шкідливих звичок, особливо у питаннях, що стосуються постави. Але, тим не менш, тримати спину рівно, наскільки це можливо для нашої зручності, вкрай важливо. Переконайтеся, що ваші плечі опущені та розслаблені. Також прослідкуйте, щоби разом із рівною спиною ваша грудна клітка була широко розкрита, даваючи доступ достатній кількості повітря, — це допоможе вам не потрапити у сонний стан. У кінцевому результаті, не має особливого значення, чи ми просто сидимо на стільці, чи у позі «лотоса»; по меншій мірі, це не є важливим доти, доки положення нашого тіла продовжує бути зручним для нас протягом усього часу медитації. Наші стопи чи коліна мають бути міцно й твердо «вкорінені» на землі, і таким чином позиція нашого тіла стає одним з базисів вкоріненості у медитативній практиці: «положення тіла — зовнішній знак твоєї внутрішньої відданості медитативній дисципліні. Вкорінюючись у самих собі, ми стверджуємося у призначеному для нас у творінні місці» (о.Джон Мейн).

Джон Мейн дає ще одну рекомендацію відносно положення рук, радячи сидіти «із долонями, розкритими догори, або ж зверненими униз, з’єднавши великий та вказівний пальці». У східних традиціях медитації дотик великого та вказівного пальців розглядається як умова для звернення життєвої, психічної енергії всередину нашого організму. Для нас це може стати просто ще одним шляхом збереження пильності — коли наша увага почне слабшати, ми одразу помітимо це, бо тоді слабшатиме й дотик наших пальців.

Нездатність спокійно сидіти, залишаючтсь в одному й тому самому місці, — фактично це і є перша перешкода на шляху медитації. Ми маємо міцну звичку постійно перебувати у русі, активно діючи і весь час реагуючи на кожен зовнішній подразник. І в силу цього процес перебування у безмовності й спокої, особливо позбавлений будь-яких завдань «робити те чи інше» може здатися нам таким, що надзвичайно дивує.

Невгамовність закладена навіть у наших генах, бо усі наші предки були членами мігруючих племен. Чудовим прикладом такої поведінки може бути для нас дитина. Усі батьки та вихователі знають, що вередливу та роздратовану дитину може заспокоїти рух певного характеру: розгойдування колиски, колисання на руках під час ходьби, або прогулянка із дитиною у візочку. У цій спробі сидіти спокійно і не рухаючись, перебуваючи у тому ж самому місці, ми фактично йдемо всупереч із чимось, що сидить у нас надзвичайно глибоко. Допомагаючи нашому тілу залишатися спокійним, дозволяючи йому залишатися у бездії, ми здійснюємо перший крок у протидії цієї схильності до неспокою. Лише шляхом наполегливого приборкання бажань, прагнень до руху та діяльності ми можемо почати усвідомлювати переваги спокою, безмовності та тиші. Отці та Матері пустельники, на вченні яких заснована християнська медитація, завжди підкреслювали особливу важливість перебування у спокої, на одному місці:

«Брат прийшов у скит до авви Мойсея і просив у нього повчання. Старець говорив йому: піди, сиди у своїй келії, вона тебе навчить усьому» [1]

Невгамовність нашого тіла, у повній мірі охоплюючи його, переростає у неспокій нашого розуму. Про це й будемо говорити у наступному листі.

break

[1] «Стародавній Патерик. Достопам’ятні оповіді про подвижництво святих і блаженних отців» (Глава 2. Про те, що з усім старанням належить шукати безмовності)

Кім Натараджа

Переклад: Марія Захарова