о. Беда Гриффітс OSB Cam «Повернення до Центру»

(Фрагменти з книги «Return to the Center», 1976 р.)

81sS4NGAO4L

Передмова Метью Фокса

Ця дивовижна книга э дуже актуальною сьогодні, коли ми, нехай і незграбно, входимо в XXI століття. Серед фундаменталістських ідеологій, що є дуже характерними для багатьох релігій, і міжрелігійних конфліктів, які відіграють найважливішу роль у всіх світових заворушеннях від Ізраїлю і Палестини до Індії і США, «Повернення до Центру» — це ковток свіжого повітря. А як ми всі пам’ятаємо, «свіже повітря» — це термін, який вказує на Святого Духа. Всюди в цій книзі отець Беда Гриффітс нагадує нам, що усі релігії прагнуть до однієї і тієї ж мети, і виходять з одного і того ж Джерела. Релігії створені не для того, щоб конфліктувати один з одним, а для того, щоб допомогти людству розвинути своє глибоке та щире «Я» — тобто, знайти Любов. І стати Любов’ю. І щоб знищити видимі і невидимі сили, що прагнуть послабити любов, щоб замінити любов’ю, великодушністю і безкорисливістю ненависть та егоїзм. Отець Беда впевнений, що це відбудеться тільки тоді, коли ми здійснимо «тривалу та складну подорож до Центру», у якій ми зможемо дослідити «внутрішній простір серця». […]

Ця книга, чітка та поетична мова якої свідчить про багаторічну внутрішню роботу автора, володіє глибиною і простотою. Її слід читати повільно, медитативно і розважливо. Книга містить деякі елементи, які пізніше отець Беда відкинув би, оскільки, коли вона вийшла в 1976 році, в Шантіванам Ашрам приїхав молодий англійський вчений-фізик Руперт Шелдрейк, і їхня дружба надихнула обох: Руперт побачив містику в християнській традиції, а отець Беда у розвитку постмодернової науки. Критика науки, та іноді матерії, в цій книзі слід розуміти як критику матеріалістичної науки, а не науки одкровення, яку викладає сьогодні Руперт і інші сучасні вчені пост-модерністи.

.

 р. 1 «Саньясі в Індії»

Вбогість — вбогість духу, про яку вчив Ісус у Нагірній Проповіді — це повна відмова від прив`язаності до матеріального світу. Це визнання того, що все виходить з самого Бога: наші тіла, наше дихання, все наше буття. Ми не можемо повністю володіти нічим, навіть нашими власними тілами, як казав св. Бенедикт. Ми можемо лише приймати все від Бога, кожну мить — наше життя, нашу їжу, наш одяг, наш притулок, наші книги, наших друзів. Все виходить від Бога, все твориться наново кожну мить. Якби не було цього постійного оновлення творіння, світ занурився б в небуття. Коли ви не прив’язані до світу, ви бачите, як все виходить з рук Бога, бачите все завжди свіжим та прекрасним. Все як символ вказує Бога. Світ і плоть створені Богом і призначені для воскресіння. Вони стають джерелом зла, коли ми прив’язуємося до них — тобто, коли ми ставимо їх на місце Бога. Ми повинні пожертвувати усім світом та своєю плоттю, тобто, освятити їх (лат. sacrum facere – «освячувати»), запропонувавши їх Богу. […]

Зречення від світу ні в якому разі не протиставляється служінню людям навколо нас. Воно являє собою свободу від усіх егоїстичних уподобань. Тільки коли ми вільні від самих себе — вільні від себелюбства і свавілля — ми воістину здатні служити всім оточуючим. У цій свободі можна побачити речі такими, як вони є, і користуватися ними так, як ними слід користуватися. Поет або художник повинен відмовитися від світу, якщо у своєму мистецтві він хоче зобразити те, що є. Вчений повинен відмовитися від зовнішнього вигляду об’єктів, якщо бажає розглянути їх з наукової точки зору. Але на шляху до святості необхідно більш радикальне зречення, ніж у всіх інших випадках. Святий повинен відректися від свого власного «я». Святий належить не собі, а Богу.

***

Як розуміти послух? Вбогість — це зречення від світу, цнотливість — зречення від плоті, а послух — зречення від себе. Це найбільш радикальний вид зречення. Але що таке «я»? «Я» — це принцип розуму і відповідальності в нас, корінь свободи. Це те, що робить нас людиною. Але це «я» не є автономним, воно підпорядковане закону, тому, що в Індії називають терміном «дхарма», і що святий Фома Аквінський називав Вселенським Розумом, Законом Всесвіту. Вважати, що «я» має абсолютну свободу, що воно є сам собі закон — велика ілюзія. Це первородний гріх. […]

Такою є драма раю. Людина потрапила в сад цього світу, і отримала в їжу плоди всіх дерев — відчуттів, почуттів, уподобань і бажань — для неї все було відкритим. Але дерево пізнання добра і зла — свідомість, за допомогою якої ми розрізняємо, що є добре, а що погане, не було в її людській владі. Людина була залежною від Вищої Сили, а в той момент, коли вона скуштувала плід та спробувала сама керувати своєю долею, вона втратила незалежність і стала рабом природи — інших богів, що зайняли місце Єдиного Бога. «Я» має підкорятися Богові, вселенському Закону, і таким чином знаходити справжню свободу, інакше воно втратить свободу на догоду природі, несвідомому. Такою є основна природа «я»: воно не є статичною субстанцією, повною в собі. Воно має силу самотрансцендентності, здатність повністю переходячи до іншого, виходити за рамки себе, віддаючись Вищому «Я» — Духові, кажучи мовою авраамічної традиції, або Атману, кажучи мовою Упанішад. Коли це відбувається, ми починаємо жити, виходячи з принципу внутрішньої Життя, із Закону Розуму, ми вкорінюємося в Бозі. Це мудрість, радість і безсмертя. Це мета, заради якої людина була створеною, це є справжній послух.

break

 

 р. 2 «Священна таємниця»

Розум, як і наше «я», інструментом якого він є, повинен перевершувати себе. Поки він є зверненим суто до почуттів, до матеріального світу, він буде залишатися неповноцінним, нездатним впізнати Істину. І коли він повернеться всередину, до свого Джерела і пізнає себе шляхом чистої інтуїції, знаходячися біля своєї Основи, він зрозуміє істину про своє буття і про буття світу і стане воістину вільним. Ісус вчить: «Пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін 8:32). В цьому і полягає відкуплення: звільнитися від кайданів почуттів і матеріального світу і відкрити їх Основу і Джерело в собі, Слово Боже, що «всередині вас є» (Лк 17:21). Гріхопадіння — це випадання з Основи, з Центру свободи і безсмертя, і підпорядкування себе почуттям і цьому матеріальному світові, причому Розум — це змій. Розум може підкоритися Богові, вічному Закону, вселенському Розуму, і стати Мудрістю, пізнавши Себе, а може спробувати керувати світом, і придбати демонічні якості.

break

 

 р. 3 «Одкровення таємниці»

Сенс гріха полягає у розділеній свідомості. Відкуплення — це повернення до єдності. Це також воскресіння, пробудження до нашого істинного буття в Слові Божому. У момент воскресіння Христос повернувся до Себе, до Свого вічного буття в Слові. Він явив на землі цей стан нерозділеного буття в Слові за межами кінцевості простору і часу. Він міг з’являтися і зникати, оскільки не був більш обмежений простором і часом. Він прокинувся від сну смерті до вічної реальності. Він не пішов в якийсь інший світ, але став повністю присутнім у цьому світі. Немає ніякого «іншого» світу, куди Він міг би вирушити — по меншій мірі, в просторі і часі можуть існувати інші світи, але Він не пішов ні в один з них. Він подолав простір і час, обмеження нашого звичайного стану та свідомості. Таким чином, Він прийняв цей світ у всій його повноті, в його бутті у Слові. Він «усвідомив» Себе, і все людство в Собі, в Своєму вічному бутті. Коли Він віддався смерті на Хресті, вся біль і агонія людства сконцентрувалася в одній точці, і перейшла від смерті до безсмертя. Біль жодної живої істоти від початку до кінця часів не залишилася «непізнаною» в цій точці, і все перетворилася. Пізнати всі речі в Слові означає пізнати все страждання світу, переображеного у Воскресінні, примиреного та відкуплнного у вічному житті.

***

Людство як єдине ціле в ході своєї історії — це тіло єдиного Духа. Як казав Св. Фома Аквінський, «усі люди — одна Людина» [1]. Саме ця Людина впала у Адамі і була відкупленою у Христі. Христос є істинне «Я» відкупленого людства. Кожна людина, народжуючись в світі, успадковує гріх однієї Людини, та володіє розділеним, двоїстим, занепалим «я». Але Христос відкупив на хресті цю занепалу Людину; Він взяв на Себе гріх занепалого людства і звільнив його. Він прийняв тіло занепалого людства і перетворив його на тіло Бога. Христос — істинне «Я» відкупленого людства, що повертає його до буття у Слові Божому. Христос, таким чином, втілений в кожній людині, або, скоріше, Він втілений у всьому Всесвіті. Бо, якщо усі люди є однією Людиною, та утворюють разом тіло Христа, то й весь Всесвіт — це єдиний організм, органічне тіло, що вінчається людиною. Еволюція матерії з самого початку йшла до еволюції свідомості в людині — Всесвіт набуває свідомості у людині. Христос прийняв весь цей органічний процес еволюції від матерії до життя, а потім до свідомості в людині. Бог «вiдкрив нам таїну волi Своєї, за Своїм благоволiнням, яке Вiн ранiш поклав у Hьому, в установлення повноти часiв, щоб усе небесне i земне з’єднати пiд главою Христом» (Еф 1: 9-10). Ми можемо сказати разом з індійським філософом Рамануджою, що «весь Всесвіт, що складається з одухотворених і неодухотворених істот, є тілом вищої Істоти, яка править усім зсередини» [2]. Всесвіт ніяк не впливає на буття Бога, але істота, що була присвяченою в божественне життя через втілення, стає тілом Христа. Христос є Духом, що перебуває у Всесвіті, її справжнім «Я», що звільняє її від розсіювання в просторі та часі і об’єднує всі її різноманітні тенденції в Своєму єдиному тілі. Висловлюючись в термінах еволюції, можна сказати, що Він — рушійна сила еволюції Всесвіту, яка, розвиваючись в просторі та часі, досягає істинного буття в Ньому. Матерія досягає єдності з людською свідомістю, а людська свідомість досягає єдності із Богом. Повний сенс втілення полягає в прийнятті всього Всесвіту і всього людства в Боже життя. Саме це було відкрите у Воскресінні.

У момент воскресіння божественне життя явило себе, Дух охопив людське тіло, і Всесвіт через людське тіло занурився у божественну свідомість. «Перша людина Адам стала душею живою, а останнiй Адам є дух животворчий» (1 Кор 15:45)

[1] Св. Фома Аквінський «Сума теології», IA.IIAE.81.1.
[2] Рамануджа, «Коментарі на Веданта-Сутру»

break

 

 р. 5 «Єдність і множинність»

Вічність є «tota et simul» — повна і єдиночасна насолода нескінченним життям [1]. Все і всі будуть повністю і одночасно перебувати присутніми у всіх і в усьому. Все розмаїття творіння збережеться, але воно буде перебувати у єдності. […] Творіння втрачає свій сенс, якщо у фінальному стані не буде ніяких відмінностей. Зрозуміло, в якомусь сенсі вони зникнуть для своєї обмеженої, розділеної форми існування і для всіх концептуальних відмінностей, але вони знайдуть себе у вічній істині, в їх бутті у Божому Слові. Сам Бог вічно залишиться Творцем, усі створені істоти вічно будуть перебувати в Його Слові. Вони є осяжні для пізнання та володіють волею, кожне створіння окремо, бо є обмеженими проявами Того, Хто є нескінченним. Перебуваючи в Слові, вони підтримують вічні відносини з ним, і таким чином, хоча немає ніякої двоїстості, зберігаються відносини з Божеством. Отець пізнає Себе та усе недвоїсті предмети в Своєму Слові, а Його Дух виливається в любові на Слово, на Сина і на всіх людей в ньому. Тут, в Єдності, немає двоїстості, немає ілюзорного сприйняття. Тут все є нескінченним Буттям, Знанням і Блаженством, які перебувають у чистій свідомості і в безперервному блаженстві. Кожне а створена істота бере участь в цьому єдиному Бутті, єдиній Свідомості і єдиному Блаженстві любові, бо єдине Слово проявляється в них, а єдиний Дух об’єднує їх в любові. Таким є наше призначення: брати участь в єдиній свідомості Слова і любити разом з єдиною любов’ю блаженного Духа.

[1] Св. Фома Аквінський «Summa Teologica», I.X.I.

break

 

р. 6 «Гріх та відкуплення»

Гріх — це відмова визнати, що ми суть ніщо, що, самі по собі ми лише бажання, нужда, прагнення. Ми не просто нічим не володіємо, ми самі по собі ніщо. Саме наше існування має інше джерело. Визнати це – значить знайти істину і життя. Далі ми починаємо жити в Бозі, через Бога і для Бога. Бог починає жити в нас. Дозволити Богові жити в нас, думати в нас, діяти в нас – це і є наше прагнення, наша реалізація. […] Наслідки гріха – це страждання і смерть. Страждання виникає з причини того, що ми замикаємося в самих себе і відчуваємо наші обмеження. Якби ми віддалися Богові, то не страждали б. Ми б могли відчувати фізичну, або навіть розумову біль, але душа наша перебувала б у спокої в своїх глибинах, у свого джерела. Такою була природа Ісусових страждань на хресті. Він відчував фізичну і розумову біль, викликану людським гріхом, але Він віддав свою душу Богові, і тому спокутував світ. Страждання і смерть стали Таїнством, шляхом залучення до божественного життя. Смерть – це зло, тільки якщо ми розглядаємо її з точки зору нашого его, яке замикається в собі і відмовляється померти, віддатися Богові. Коли особистість добровільно віддається Богу, смерть стає Таїнством, простим переходом у вічне життя.

Біда людського страждання криється у тому, що наша свідомість є розділеною. Ми сприймаємо світ і себе розсіяними в просторі і у часі, в процесі перебігу подій. Але якби ми змогли б поглянути на речі нерозділеною свідомістю, ми б побачили світ і себе не в процесі виникнення, а в реалізації буття, як органічного цілого. Всі процеси змін і еволюції збереглися б, але сприймалися б не в частковому, розділеному, минущому стані, а в якості нерозділеного буття, повної реальності. Коли Христос був розіп’ятий на Хресті, Він відчув біль усього світу від початку до кінця часів, ця біль була сприйнята в Слові, що було до всіх речей, що перебуває у всіх речах і над усіма речами. Через Хресні Страждання біль світу примирилася з Богом, перейшла до єдності божественного життя.

***

Ми досягаємо спасіння, як частини Тіла, органічного цілого, людини і Всесвіту. Також, як ми «народжуємося у гріху», стаючи частиною занепалого людства, ми народжуємося й у Христі, як члени Його Тіла, викупленого людства. «Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» (1 Кор 15:22). Ніхто не грішить поодинці, ніхто не страждає поодинці, ніхто не рятується поодинці, ніхто не прославляється поодинці. Тільки коли ми бачимо страждання, нерівність і несправедливість світу у контексті єдиного цілого, у вищому порядку, «у Христі», ми зможемо усвідомити сутність та обґрунтування всього цього. «Тому що Бог у Христі примирив із Собою світ» (2 Кор 5:19). Це відбудеться лише в момент Пришестя, коли Син «передасть царство Богові й Отцеві», процес еволюції буде завершений і всі істоти знайдуть єдність у Христі, буде «Бог у всьому все» (1 Кор 15:24-28).

break

 .

 р. 8 «Тайна любові»

Таємниця любові, що діє в усьому Всесвіті, у зірках та атомах, рослинах, тваринах і людині, досягла своєї повноти. У Марії людина вступає у шлюб із Богом; чоловіче й жіноче здійснюються у внутрішньому шлюбі в одній людині, і породжують нову людину. Ця таємниця повинна здійснитися і в нас. […] В Ісусі міф зустрічається з історією. Міф розкриває вищу мету й призначення життя, але, не маючи зачіпок в історії, він потопає у світі уяви. Історія сама собою, як проста послідовність подій, не має сенсу. Літопис часів розкриває свій сенс лише тоді, коли історик визначить значення кожної події. Коли історичні події розкривають вищий сенс життя, тоді міф та реальність зустрічаються. Такими є непорочне Народження, Воскресіння, Вознесіння: це історичні події, про які свідчать сучасні ним джерела. […] В цей історичний момент світ чуттєвих та психологічних образів набуває свого повного значення. Природа являє сенс та мету свого існування, являє таємницю, яка була прихована з самого початку часів. Людина відкриває свою істину природу і пізнає себе як сина Бога. Божествене і людське зустрічаються «без розділення та змішання».

break

.

р. 15 «Вічна релігія»

Церква існує виключно заради Царства Божого. Це Царство є універсальним, воно є присутністю Бога серед людей. […] Сьогодні Церква знаходиться у тому ж положенні, що й Ізраїль у часи Христа. […] Ми повинні повернутися до першопочаткового натхнення, що збудувало Церкву на руїнах юдаїзму. Боротьба між буквою та духом, законом та благодаттю, для якої є місце завжди і в усіх релігіях, повинна відновитися. Не існую нічого незмінного: ані вчень, ні дисціпліни, ні закону, ні традиції. Від Церкви вимагається те ж саме, що вимагалося й від Ізраїля, а саме, смерть та воскресіння. «Ісус сказав їм у відповідь: зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його… Він же говорив про храм тіла Свого.» (Ін 2:19, 21). Це Тіло Христа, цей храм вічної Мідрості, повинен преобразитися. Цей храм будувався від початку часів, бо все творіння – храм Божий. З самого початку історії це Тіло Христа, тіло людства, у якому перебуває божественний Дух, зростало, століття за століттям. Кожна релігія зробила свій внесок у його будівництво, і кожна людина – частина цього Тіла. Христос – наріжний камінь цього храму, голова цього Тіла, який є pleroma(грец. — повнота, наповнення, Кол 2:8-9), «повнота Того, Хто наповнює все у всьому» (Еф 1:23). Отже, Церква – це Тіло Христа, видима структура, у якій проявляється ця таємниця божественного життя людства.

break

..

р. 16 «Християнська тайна»

Таємниця християнства — це участь у внутрішньому житті Бога, причому цю таємницю неможливо висловити словами. Якщо ми зупинимося на словах і концепціях, що вказують на цю таємницю, ми назавжди залишимося зовні. Але якщо ми вийдемо за межі слів та концепцій і перейдемо до реальності, що ховається за ними, то пізнаємо Істину і станемо єдиними з Богом. […] Ісус знав Себе як людину, таку ж, як і всі ми, за винятком того, що у Нього була відсутня схильність до гріха. Він — така людина, якою її задумав Бог. Але Він також пізнав Себе в глибині Своєї істоти, у вічній основі Своєю душі, як Бога, як Слово Боже, що виражає розум Божий, як Сина, що являє Отця. Ця таємниця є вираженою у вченні про те, що Ісус має дві природи: божественну і людську. Він — досконалий Бог і досконала людина. Але «особистість» і «природа» — це всього лише терміни грецької філософії: вони переводять таємницю Христа на мову раціонального мислення. Щоб пізнати саму таємницю, ми повинні прийняти участь у досвіді Ісуса. Ми повинні пізнати себе як дітей Божих, що вічно походять від Отця, як слова Божі, що виражають Його розум.

***

Що ж собою являє сама Істина, на яку вказує вчення, обряди і організація Церкви? Намагаючись висловити її словами, ми можемо сказати, що вона є присутністю божественного життя серед людей, нескінченною, вічною, трансцендентною таємницею буття, основою всіх релігій і всього існування, що втілюється в особистості Ісуса Христа. У цьому одкровенні таємниця буття відкриває себе як таємницю любові, вічної любові, що виходить із глибин буття в Божество, і що дається взнаки в повній самопожертві Ісуса на хресті, а також у передачі цієї любові людству в Дусі. У церковній організації немає іншої мети, окрім як передавати цю любов далі, створювати спільноту любові, об’єднувати людство у вічній Основі буття, присутній в серці кожного. […] Коли церковні догми, замість того, щоб відкривати серця і свідомість людей до цієї таємниці любові, стають перешкодами на шляху пізнання Істини, і віруючі через ці догми готові кидати до в’язниць, мучити і вбивати один одного, цілком очевидно, що вони перестають служити своєї єдиній меті. Коли церковні обряди, замість того, щоб об’єднувати людей в любові Духа, стають бар’єрами, відгороджують церкви одну від одної і від всього людства, вони втрачають свій сенс. […] Початкове послання, основна істина релігії — це священна Таємниця, присутність сокровенної Мудрості, яку не можна висловити словами, пізнати за допомогою почуттів і розуму, і яка перебуває в глибинах серця, в Основі, Центрі або Суті душі, про яку говорять містики, відкриваючись тим, хто шукає її за межами слів і думок.

break

.

р. 17 «Тайна Нірвани та Брахмана»

Кожен з нас вічно походить з потаємних глибин Отця, приходячи до буття у Слові, в якому ми приймаємо ім’я та форму, стаючи відомими від вічності. В Отці ми вічно існуємо у невимірювальній єдності буття без відмінностей. У Сині ми вічно проявляємося у розмаїтті буття, та одночасно без відмінностей, оскільки у Бозі всі творіння суть Бог. Таким є наше вічне несотворенне положення у Слові. Але коли ми приходимо до буття у часі, то стаємо відмінними та розділенними. Ми починаємо існувати не лише у Бозі, але й у самих собі. Але навіть у цьому положенні благодать Божа постійно тягне нас назад, до Нього. Ми походимо від Бога для того, щоби існувати у собі, пізнати себе відмінними та відділеними, різноманітними та унікальними відображеннями Бога, що посідають свободу, можливіть вибора та волю. При цьому ми можемо обрати розділення з Богом, відмову прийняти нашу єдність із Ним, і, створивши ілюзорну незалежність, стати суб’єктами майі (санскр. – ілюзія). Але в нас також є можливість повернутися до Бога, знайти наше істине буття у Ньому, пізнати себе у якості проявів Його буття, втілень Слова. Такою є драма гріха та відкуплення.

break

.

р. 19 «Йога — шлях до єдності»

У Воскресінні Христа, в Його тілі матерія переобразилася, стала духовним тілом, провідником божественного життя. Торкаючись тіла Христа, яке більше не є обмеженим простором та часом, людина набуває насіння божественного життя. Як говорить св. Павло, «маючи початок Духа, i ми самi в собi стогнемо, чекаючи усиновлення, вiдкуплення тiла нашого» (Рим 8:23). Цей «стогін» — частина діяльності всієї природи, що чекає на звільнення «від рабства тління, на свободу слави дітей Божих». Такою є космічна драма перетворення природи, матерії і тіла – перетворення на зовнішню форму Духа, на тіло Господа.

break

 

Переклад: Альберт Захаров, Марія Захарова