о. Маріуш Возняк OP «Ісусова молитва»

«Ісусова молитва» – молитовна практика повторювання імені «Ісус»…

DSC08141Вірні східної Церкви надають великого значення Ісусовій молитві, яку ще інколи називають молитвою серця. 

«Ісусова молитва» – це визначення у термінології східної Церкви для практики повторювання імені «Ісус». Її початки пов’язані з зародженням монашого життя на Сході. Перші монахи мали звичай частого повторювання імені Ісус. Із плином часу ця практика набрала вигляду розширеного звертання: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене»; «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, змилуйся наді мною, грішним». Існує також марійна форма: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, молитвами Твоєї Пречистої Матері та всіх святих, помилуй мене, грішного».


Цю молитву належало довго повторювати, так щоб вона стала молитвою серця. Остаточно практику Ісусової молитви вироблено у VI ст. у монастирі св.Катерини на Синаї, а пізніше – на горі Афос у Греції.

Важливим елементом практики Ісусової молитви є повторювання однієї з наведених формул. Однак це не може бути бездумним, механічним повторюванням. Воно має бути медитативне, рефлексійне й дуже повільне. Після певної тривалої практики Ісусова молитва переходить у споглядання. Проте дуже важливим є початок цієї практики. Потрібно звернути увагу на такі вимоги:

1) розуміння сенсу формули;
2) систематичність;
3) самотність;
4) внутрішнє втихомирення, заспокоєння;
5) закликання Святого Духа;
6) не надто довгий час – залежно від умов, але насамперед так довго, поки молитва не втомлює.

Практикувати цю молитву можна вільно в будь-якій ситуації, у храмі, на вулиці, в кімнаті, в дорозі… Візантійський монастицизм має спеціальну техніку медитації для цієї молитви, вироблену на горі Афос. Вона містить усі головні елементи сучасної медитації глибини:

1) знайти спокійне місце для медитації;
2) прибрати визначену позицію тіла: сісти низько, сперти підборіддя на груди, заплющити очі або вдивлятися в серце як в одну точку – в центр. Ідеться про скерування цілої свідомості й уваги вглиб себе;
3) дихати повільно;
4) подолати розсіяність думок та уяву;
5) перевести думання з голови до серця, молячись цілим серцем і цілим розумом, гармонізувати ритм дихання з биттям серця;
6) повторювати формулу молитви в ритмі вдиху та видиху. Наприклад: «Господи Ісусе Христе» – вдих, «помилуй мене» – видих.

Ім’я Ісус у єврейській мові має значення «Ягве є спасінням». Отже, хто вимовляє ім’я Ісус, входить у сферу Його спасенного діяння, у сферу Його сили й міці. Вже саме згромадження в ім’я Ісуса гарантує Його присутність (пор. Мт 18,20).

Коли апостоли закликали ім’я Ісуса – лікували хворих (пор. Діян 3,6; 9,34), усували зло (пор. Мк 9,38; 16,17; Мт 7,22), творили чуда (пор. Мт 7,22; Діян 4,30). Молитва, яку возносять в ім’я Ісуса, завжди буде вислухана (пор. Йн 16,23-24).

Варто підкреслити, що, згідно з Біблією, закликання імені Ісус уприсутнює Його самого, єднає з Ним, вводить у сферу Його спасительної міці, яка захищає від зла, забезпечує дієвість Його сили. Тому і я заохочую практикувати молитву іменем Ісуса. Нехай вона буде зустріччю з Тим, Хто завжди готовий перемінювати наше нутро, часто зранене гріхом, злом, егоїзмом чи браком пробачення.

Афон

Роздуми.

В Ісусовій молитві є ступені. Вона поглиблюється і розширюється мірою того, як відкриваємо в Імені новий зміст. Вона повинна розпочинатись як адорація і почуття присутності. Пізніше ця присутність пізнається як присутність Спасителя. Закликання Імені є таємницею спасіння, в тому розумінні, що приносить визволення. Вимовляючи це Ім’я, ми отримуємо вже зараз те, чого потребували. Отримуємо в Ісусі, Який є не тільки Подателем, а й Даром; не лише Тим, Хто очищує, а й самою Чистотою; не тільки Тим, Хто живить голодних, заспокоює спраглих, але Поживою і Напоєм. Він є суттю всього, що добре. Його Ім’я повертає спокій спокушуваним: замість вступати в суперечку зі спокусою, розбурхувати шалену бурю, – чому б не вдивлятися в Ісуса, не йти до Нього, ступаючи по хвилях? Нехай людина, яка зазнає спокус, спокійно зосередиться, нехай повторює Його ім’я без тривоги, без гарячковості, нехай наповнить своє серце цим ім’ям і поставить заслону проти злих вітрів. А якщо скоєно якийсь гріх, нехай Ім’я служить негайному примиренню. Без вагання, без зволікання потрібно його вимовляти зі сокрушенням і досконалою любов’ю, і воно незабаром стане знаком пробачення. Ісус заново і природно посяде своє місце в житті грішника, так само як, воскреснувши, знову сів до столу з учнями, які Його перед тим покинули, а потім подавали Йому рибу й мед.

Ім’я Ісуса є чимось більшим, ніж тільки містерією спасіння, ніж допомогою в потребі. Воно є способом, завдяки якому ми можемо застосувати до самих себе таємницю Втілення. Крім присутності, Ім’я приносить з’єднання. Вимовляючи його, ми дозволяємо Ісусові воцаритися на троні нашого серця, привдягаємося (духовний образ – прим.ред.) в Христа. Жертвуємо наше тіло Слову, аби воно прийняло нас у своє Містичне Тіло. Робимо так, що навіть на наші зовнішні члени, піддані законові зла, проливається внутрішня дійсність і міць слова «Ісус». Це нас очищує та освячує. Закликання імені Ісус не тільки робить можливим особисте наближення до таємниці Втілення. За допомогою цієї молитви ми передчуваємо «повноту Того, що виповнює все в усіх» (Еф 1,23).