Споглядальна Хресна Дорога WCCM

Споглядальна Хресна Дорога з вчителями християнської медитації


cover_ua

Хресна дорога — один з молитовно-споглядальних шляхів до зустрічі з особистістю Ісуса, чия присутність одночасно доторкається до нашої людської буденності, і виходить за межі усіх категорій нашого мислення, усіх горизонтів сприйняття.

Споглядаючи хресний шлях Ісуса ми входимо в Його присутність в наших серцях, і разом з Ним здійснюємо таємничу подорож по той бік страху, смерті і болю. Разом зі Словом Бога,  що почало звучати у нашому житті, ми рухаємося до Його Джерела — до безмовності і тиші Отця.

Будь-яке слово і будь-який звук походять з безмовності і тиші, в якій вони вічно присутні як потенційна можливість. Споглядаючи хресний шлях Ісуса, ми відкриваємо тут глибину і основу людського життя, на рівні якої народження, смерть і воскресіння Слова Божого повторюється в масштабах особистості кожного з нас. Якщо в більш традиційному підході до молитви хресного шляху ми фізично переміщуємося від стояння до стояння, то у споглядальному підході мовчазної медитації ми подорожуємо крок за кроком від поверхні (темряви зовнішньої) нашого людського сприйняття до глибини (до свідомості серця) — і так, саме через увагу глибин серця ми переживаємо шлях Ісуса від Гефсиманського саду до Хреста, і далі, — до Джерела Світла, до Отця.

Редакція www.christian-meditation.com.ua

I — II — III — IV — V — VI — VII — VIII — IX — X — XI — XII — XIII — XIV


Аудіо-версія Хресної дороги від «Радіо Марія»

«Отче наш …»

Молитви на початку і наприкінці стояння:

Поклоняємося Тобі, Христе , і благословляємо Тебе ,
Бо Ти Святим Хрестом Своїм викупив світ .

Потерпілий за нас Ісусе Христе , помилуй нас .

Вступна молитва:

«Отче Небесний, відкрий наші серця для безмовної присутності Духа Твого Сина. Веди нас до таємничої тиші, в якій Твоя любов відкривається всім, хто волає: Мараната, прийди, Господи Ісусе!»

(о.Джон Мейн OSB)

wayofcross_wccm_icon

Стояння I: Ісус засуджений на смерть.

«То Ти таки Цар? – мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: Ти кажеш, що Я Цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос Мій. Що таке – істина? – озвався Пилат до Нього. І сказавши те, вийшов знов до юдеїв і каже до них: Жадної провини не знаходжу я на Ньому. […] А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: Ось Цар ваш. Ті ж закричали: Геть! Геть! Розіпни Його! А Пилат їм: Маю я вашого Царя розіп’ясти? І відповіли первосвященики: Нема в нас царя, тільки кесар! І тоді видав він Його їм на розп’яття.»

(Євангеліє від Іоанна 18:37-38, 19:14-16)

«Ісус – Цар царів, бо він переміг найбільшого ворога людства, ворога, якого не зміг би здолати ніхто інший – ворога, якого ми боїмося настільки сильно, що навіть не думаємо про нього. Цей ворог – смерть. Здолавши смерть, Ісус проклав шлях до нового життя. Вибираючи існування замість життя, ми підкоряємося смерті. Але завдяки Христу більше немає приводу робити цей вибір.»

(о.Лоренс Фрімен OSB «Внутрішнє світло»)

«Він зробив те, чого людина сама здійснити не може – він перетворився в абсолютний дар. […] Хрест – кінцевий пункт еволюції людської свідомості, тих рамок, що обумовлюють людську форму буття. Завдяки досконалій і повній самовідданності Ісуса Хрест стає універсальним шляхом звільнення всього людства, що веде до Божої реальності.»

(о.Джон Мейн OSB «Щоденні читання»)

wayofcross_wccm_icon

Стояння II: Ісус приймає Свій хрест.

«Вони вдягли його в багряницю і, сплівши вінець із тернини, поклали на Нього та й почали Його вітати: «Радуйся, Царю юдейський!» І били Його тростиною по голові, плювали на Нього й, падаючи на коліна, поклонялись Йому. Коли над Ним наглумилися, зняли з Нього багряницю й одягнули Його в його одежу. Опісля ж повели Його на розп’яття. […] несучи для Себе хрест, вийшов Він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота.»

(Євангеліє від Марка 15:17-20; Євангеліє від Іоанна 19:17)

«Ісус зрікся влади в абсолютній убогості Хреста – від влади над своїми друзями саме так, як і від влади над своїми ворогами. Так роблячи, Він проголосив владу Бога, як любов Отця. Він відкрив нам, що любов не є чимось винятковим, вона присутня завжди і скрізь як основа буття. Результатом цього зречення […] стала остаточна маніфестація Божої сили в Людині, що воскресла, в Людині, що в повній мірі наділена силою Бога. Така природа любові. Через зречення від влади над іншими вона призводить нас до єдності з ними. Сам Бог не тільки мав співчуття до становища людини, але й ототожнився з ним, ставши людиною у Христі.»

(о.Лоренс Фрімен OSB «Внутрішнє світло»)

«Безумство Хреста є мудрістю Бога. Хоча дух Ісуса під час прийняття Хреста і був нічим не збентежений, важливо те, що Хрест зовні став досвідом остаточної невдачі, поразки і смерті. «Остаточність» Хреста перетворюється на реальність вічної усвідомленості. […] Непорушність Хреста, ставши поглядом віри, веде нас до прозріння, що неподоланий дух не тільки перемагає смерть, але, більше того, через цю смерть він прославляється.»

(о.Джон Мейн OSB «Щоденні читання»)

wayofcross_wccm_icon

Стояння III: Ісус падає вперше під вагою хреста.

«Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього.»

(Книга пророка Ісаї 53:4-6)

«Мовчання Хреста породжує саме істотне питання в серці кожної людини – яким чином кінець і слабкість людини – Ісуса – прорвалися до загальних, нічим не обмежених сили та присутності? […] Ісус, володіючи людською природою і людською свідомістю, є нашим шляхом до Отця; бо свою людську свідомість ми можемо відкрити Його свідомості. У тому-то й диво і досконалість християнського одкровення, що Ісус є Шлях, і Шлях єдиний. Він є загальний Відкупитель, що все і вся освячує, бо Його людська свідомість сповна відкрита Отцеві в любові. Коли у своїй мовчазній молитві, в зосередженні медитації ми відкриваємо Йому нашу людську свідомість, ми йдемо ще далі – до Отця. Ми проникаємо туди силою Його самоперевершуючої любові.»

(о.Джон Мейн OSB «Щоденні читання», «Спрага глибини і сенсу»)

«Якщо Бог є моїм центром і межею мене самого, мені необхідно приймати Його волю, знаючи, що в ній перебуває вся повнота мого буття, навіть не дивлячись на те, що є незрозумілим для мене на даний момент. Як нам розпізнати Волю Бога? Як відрізнити її від своєї волі? Як пізнати, коли нам протистояти течії та перешкодам, а коли взяти і прийняти біль і гіркоту, розуміючи, що «такою є воля Бога зараз для нас»? Відповідь треба шукати в Ісусі, що вчить: «Бо зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, Хто Мене послав.» (Ін 6:38) і в той же час молиться в Гефсиманському саду: «Отче, коли Ти хочеш, віддали від Мене цю чашу.» (Лк 22:42). Воля Бога, що є приготовленою для нас, це те, що залишається непорушним в тих ситуаціях, де ми старанно молячись, щосили намагалися щось змінити.»

(с. Джоан Чіттістер OSB «Коментарі до Регули св.Бенедикта»)

wayofcross_wccm_icon

Стояння IV: Ісус зустрічає свою Матір.

«Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії: “Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець.” […] Він же [Ісус] відповів їм: “Чого ж ви Мене шукали? Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?” […] А мати його зберігала всі ці слова у своїм серці.»

(Євангеліє від Луки 2:34-35, 49, 51)

«Ісус – Слово, що походить з творчого мовчання Отця, Слово, що вміщує в собі всю повноту сенсу та сили. Марія ж є подібною до слова, що звучить як відлуння вищого Логосу. Марія є словом, що зростає зі Слова Божого… Кожен християнин є покликаним дати в собі народитися Ісусу. Ісус тілесно був зачатий і зростав в Марії, і тепер Він зачатий силою Духа в нас та зростає в кожному відкритому людському серці, в силі любові. Кожному християнину необхідно досягти того стану, що в Євангелії називається чистотою серця, і що виходить з відкритості та простоти Марії, яка завжди була зверненою до Ісуса… Пережиті нею радість і страждання дозволили їй в глибинах духу пізнати нескінченність Божої доброти та співчуття. Джерелом безмовної глибини Марії, її стійкості у вірі перед обличчям найтяжких переживань є той факт, що центр її свідомості – не вона сама, але Ісус.»

(о.Джон Мейн OSB «Спільнота любові»)

«Не існує остаточних відповідей, і прагнення до Бога – до того Всього, що нам потрібно насправді – ніколи не може бути задоволено повністю. Ми не можемо рівноцінно відповісти на дар. Ось чому смиренність є мудрість… Марія боролася і відстоювала свою точку зору, в міру свого розуміння – так покликані діяти усі люблячи батькі, кожна людина, що любить. Але її остаточне рішення, «нехай мені буде по слову Твоєму», було одночасно поразкою і перемогою, колапсом і проривом, смертю і початком нового народження за гранню зацикленості смерті та народження.»

(о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми», 2013)

wayofcross_wccm_icon

Стояння V: Симон Киринеянин допомагає Ісусові нести хрест.

«Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради Мене, той його знайде.»

(Євангеліє від Матвія 16:24-25)

«З перспективи Христа центром всього є Хрест і Воскресіння. І цей центр дозволяє нам особливим чином дивитися на поразку. […] Воскресіння показує, що Хрест також колись був «поразкою», але нагадує, що життя без поразок не є повним. Якщо таке бачення має спасительний сенс, нам слід увійти в нього особисто. І тільки через особисту участь наше власне бачення очиститься і розшириться. […] В нашій недосконалій та смертній свідомості ми відкриваємося до свідомості Ісуса, що живе в нас. Перехрестя нашої та Його свідомості висікає іскру миті любові. Так ми пізнаємо, що Його любов існує не тільки в момент молитви, але вона втілена в нас постійно.»

(о.Лоренс Фрімен OSB «Внутрішнє світло»)

«Якщо ми вважаємо себе центром всесвіту, ми ніколи не побачимо ні ситуацію, ні людину, ні самих себе такими, які ми є насправді. Адже ми звичайно ж не є центром всесвіту. У центрі перебуває Господь. Медитація допомагає нам зробити цей крок – від егоцентризму до Богоцентризму. У результаті ми знаходимо своє місце в світі. Ми дізнаємося, де нам слід перебувати. Ми пізнаємо всі свої взаємозв’язки в їх істинному порядку: взаємозв’язок один з одним, взаємозв’язок з усім творінням і взаємозв’язок з самим Богом.»

(о.Джон Мейн OSB «Жага глибини та сенсу»)

wayofcross_wccm_icon

Стояння VI: Вероніка обтирає божественний лик Ісуса.

«В Твоєму імені серце моє каже: “Обличчя Моє шукайте!” Твоє обличчя, Господи, я шукаю. Не ховай обличчя Твого від мене, не відпихай слуги Твого в гніві […] Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали.»

(Псалтир 26:8-9; Книга пророка Ісаї 53:2-3)

«Наша відповідь на покликання до святості – це наша відповідь Ісусові , наша відкритість Йому і здатність бачити Його в усьому і в усіх… Побачивши Його, ми станемо Йому подібні, так як почнемо бачити Його таким, яким Він є… Заповідь «любіть один одного» є самою суттю духовного вчення Ісуса, яке Він передав своїм учням, тому що кожна любов творить, звільняє і освячує. Усяка любов обожнює і відкриває ту справжню ідентичність, в якій кожен з нас є іконою Бога, коханою і створеною за Його образом та подобою.»

(о.Лоренс Фрімен OSB «Внутрішнє світло»)

«У третьому розділі Євангелія від Йоана Ісус розповідає своє тлумачення на фрагмент з книги Чисел: «як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним» (Ін 3:14). Ісус входить у смерть, гріх, стає цим змієм! Ми повинні подивитися на те, що поневолює нас, повинні залишитися зі своїм болем… Єдиним шляхом зцілення для ізраїльтян було споглядання мідного змія – тільки погляд на те, що їх вразило, міг їх врятувати… Цього від нас вимагає аскетичне життя: якщо ви збираєтеся досягнути духовного зростання, вам неодмінно потрібно залишитися з болем, подивитися йому в обличчя.»

(о.Ціпріан Консільо OSB Cam «Тріумф Хреста: залишаючись з болем»)

wayofcross_wccm_icon

Стояння VII: Ісус падає вдруге під вагою хреста.

«Я – чоловік, що зазнав горя під палицею Його гніву. Він вів мене й силував ходити у пітьмі, а не в світлі. Дороги мої тесаним камінням закидав, стежки мої викривив Він. Він розбив щебенню мої зуби, Він повалив мене в попіл.»

(Книга Плач Єремії 3:1-2,9,16)

«Вбогість духом є загальнолюдським досвідом. Образ «вбогості» вказує на стан, в якому ми досягаємо нижчої межі, дна нашого існування, де ми позбавлені будь-якої власності, перебуваючи в повній залежності від Творця… Коли ми торкаємося цієї межі існування (а Хрест і є дотиком до цього кордону), він раптово віддаляється, дивним чином розширюючи наше буття.»

(о.Лоренс Фрімен OSB «Внутрішнє світло»)

«Первородний гріх є ні що інше, як падіння у двоїстість. На початку людська істота була створена для буття в єдності тіла, душі і духу, і ця єдність передбачала повну відкритість Богу. Падіння людства – це падіння з сфери духу в психіку, в «его», в ізольовану самість. Замість безперервної відкритості Богу в дусі ми скинуті в наше власне его, де нас утримує страх і єдине прагнення – боротися за самих себе. Христос прийшов визволити нас від кайданів йього дуалізму.»

(о.Беда Гріффітс OSB «Медитація і Нове Творіння у Христі»)

wayofcross_wccm_icon

Стояння VIII: Ісус зустрічає плачучих жінок.

«Ішов за Ним натовп людей великий і жінки, що плакали за Ним та голосили. Ісус же обернувся до них і сказав: “Дочки Єрусалимські, не плачте надо Мною, а плачте над собою і над вашими дітьми!»

(Євангеліє від Луки 23:27-28)

«Ми противимося духовному шляху. Ми протистоїмо силі, що тягне нас по ньому, так як знаємо, що ця подорож приведе до смерті якоїсь нашої частини. Але якщо ми постараємося проявити хоча б трохи відкритості та відданості, тоді сила, що нас несе, стане відчуватися могутніше, ніж наш спротив… Бачити Бога – означає дивитися на Нього поглядом, яким Він нас бачить, тим самим поглядом, яким Він Сам Себе бачить… Якщо медитація веде нас до того, щоб ми побачили Христа в усіх і в усьому, це відбувається тому, що вона вчить нас жити з відреченням себе… Вона вчить нас тієї живої правди, прихованій у вченні Ісуса, що ми повинні померти і відректися від себе.»

(о.Лоренс Фрімен OSB «Внутрішнє світло»)

«Всі ми знаємо, що Бог – наш Творець, що Ісус – наш Спаситель. Також ми знаємо, що Ісус послав Свого Духа, щоб Він жив в нас, і у нас є певне уявлення про наше вічне призначення. Але великою слабкістю багатьох християн є те, що, хоча вони знають ці істини на рівні теологічної теорії, істини ці насправді не живуть в серцях… Одна справа знати, що Ісус є Одкровення Отця, наш шлях до Отця, але зовсім інше – пережити досвід присутності Ісуса в нас, досвід справжньої сили Його Духа в нас і, в цьому досвіді, опинитися в присутності нашого Отця.»

(о.Джон Мейн OSB «Слово у тиші»)

wayofcross_wccm_icon

Стояння IX: Ісус падає утретє під хрестом.

«Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, а применшив Себе Самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж — хресної.»

(Послання до Филип’ян 2:6-8)

«Cили, дикі тварини, яких приборкав Ісус у пустелі після Хрещення на Йордані, криються в непохитній волі нашого его. Вони можуть прийняти будь-яку форму – вкрадливу або відверто жорстоку – яка буде відповідати їх завданню служити перешкодою на самоті і в тиші пустелі нашого серця. Але потім, коли вони будуть зустрінуті і подолані, вони стануть ангельськими силами, що виражають притаманну нашій природі благість. Его не можна перемогти силою, на це здатна виключно стійка любов.»

(о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми», 2012 р.)

«Медитація оголює найглибші рани, що є в нашій природі, змушуючи нас зустрітися лицем в лице з усіма стражданнями, які переживає людство від початку часів. Саме так в нас народжується співчуття… Такою є християнська таємниця – в Ісусі, в явленні Христа переображається сама матерія, яка двадцять мільярдів років тому раптово з’явилася в результаті Великого Вибуху. В Ісусі Божа свідомість повністю охоплює матерію, обожнюючи її. Весь всесвіт охоплюється свідомістю, приходячи в єдність з Богом, опиняючись в Бозі.»

(о.Беда Гріффітс OSB «Медитація і Нове Творіння у Христі» , «Нове бачення реальності»)

wayofcross_wccm_icon

Стояння X: Ісуса оголюють

«Ісус же промовив: Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!… А як Його одіж ділили, то кидали жереба. А люди стояли й дивились… Насміхалися з ними й старшини, говорячи: Він інших спасав, нехай Сам Себе визволить, коли Він Христос, Божий Обранець!»

(Євангеліє від Луки 23:34-35)

«Самотність, страх – але в серцевині всього цього любов, яка, стаючи переживанням, підтримує Його, і дозволяє любити навіть всіх тих, кого Він зараз не знає поіменно… Він страждає, відчуваючи, як рветься Його зв’язок з красою світу. Ісус переживає розлучення з тими, з ким Він мав дружнє спілкування, з людьми, з якими Він поділяв присутність на цій прекрасній землі, що була їм спільним домом. Він пізнав смерть в тій же мірі, що і кожна людина. Смерть повинна була бути Ним прийнята, і Він віддався їй… У кульмінаційний момент цієї страшної і самотньої смерті ми бачимо в Його переживаннях дещо, що не перешкоджає цій смерті, але пронизує її світлом. Ісуса розіп’яли нагим. У Воскресінні одяг більше неважливий…»

(о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми», 2013)

«Ми засмучуємося, кричимо, взиваємо до небес у своїх муках – але все ж залишаємося зі своїм болем до тих пір, поки не досягнемо точки прийняття. І тільки з цієї точки ми можемо почати рухатися вперед. Роблячи перший крок, ми повинні прийняти самих себе як те, чим ми є. І потім, за словами автора середньовічного трактату «Хмара невідання», ми «підносимо свою сліпу та нагу сутність до настільки ж нагої сутності Бога». Тут ми зустрічаємо смерть наших ілюзій, яка обов’язково повинна відбутися до нашого народження в Реальності.»

(о.Ціпріан Консільо OSB Cam «Тріумф Хреста: залишаючиcь з болем»)

wayofcross_wccm_icon

Стояння XI: Ісуса розпинають на Хресті.

«Його і розіп’яли, а з Ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж – посередині. Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: Ісус Назарянин Цар Юдейський. […] Ті ж, що проходили повз Нього, лихословили Його й похитували своїми головами, кажучи: Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси Себе Самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста! Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: Інших спасав, – Себе спасти не може! Він Цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить Його нині, якщо Він Його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий.»

(Євангеліє від Іоанна 19:18-19; Євангеліє від Матвія 27:39-43)

«В яких внутрішніх глибинах добра і любові знайшов Він сили зустріти своїх гнобителів зі всепрощенням і прийняти те, що трапилося, перетворюючи заподіяне Йому зло на благо для інших? «Тільки Бог є благим», – сказав Він одного разу якомусь молодому хлопцєві, що шукав життя вічного, але залежав від свого майна… Це почалося в той самий історичний момент, дві тисячі років тому, і триває досі, продовжуючи накопичувати свою силу. В цей день нова свідомість увійшла в життя людства, починаючи підривати саме коріння темряви людської душі, – темряви, що дозволяла нам чинити один з одним так нелюдяно, забувши, що колодязь Божого буття має джерело в кожному з нас. Хто ж відкриває себе у відповіді Ісуса на найглибші людські страждання? Хто є таким далеким від нас, і в той же час таким до всіх близьким?»

(о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми», 2012 р.)

«Ісус скрушив перешкоду, розділеність, властиву нашій природі. За словами апостола Павла Христос зруйнував перепону, що стояла посередині, примиривши нас в одному тілі на Хресті – «Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом…» (Еф 2:14-16). Всі ми є органічно пов’язаною єдністю, одним цілим. Ми члени цієї Єдиної Людини, полеглої та розділеної, що роздирається в усі сторони конфліктами і плутаниною. І все людство було відновлено Ісусом.»

(о.Беда Гріффітс OSB «Медитація і Нове Творіння у Христі»)

wayofcross_wccm_icon

Стояння XII: Христос вмирає на хресті.

«Це Моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив!  Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає. […] Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години, бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у Твої руки віддаю духа Мого!»

(Євангеліє від Іоанна 15:12-13; Євангеліє від Луки 23:44-46)

«Все це було абстолютно реально, тут було зруйновано все, що Він знав і чим був… Мерехтливе світло життя згасло, і замість нього засяяло зовсім інше світло, з іншою силою і з іншого джерела. Любов, яка була Ним пізнана в глибинах Самого Себе, в перебігу цього життя, виявилася неймовірно реальною, набагато більш реальною ніж смерть. Ми знаємо про це – в момент остаточної втрати Він віддав всього Себе в любові Тому, Хто у Нього це життя забирав. Він віддав, пробачив, і прощаючи привів стару смерть в нове світло. Що це за світло?»

(о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми», 2013)

«У Єрусалимському храмі була стіна, що перекривала шлях будь-якому язичникові… Ісус зломив розділяючу стіну, відкривши шлях у Храм для всього людства. Але ми знову і знову зводимо подібні стіни, продовжуючи роз’єднувати наш світ.»

(о.Беда Гріффітс OSB «Медитація і Нове Творіння у Христі»)

«Спустошимо себе від всіх наших фантазій щодо світу і сутності самих себе, і навіть від усього того, чим би ми хотіли, щоб Бог був, подібно до Ісуса на хресті, який, у скорботі і стражданнях звертаючись до небес, сказав: «Боже Мій! Боже Мій! Чому Ти Мене покинув? » (Мт 27:46; Мк 15:34)

(о.Ціпріан Консільо OSB Cam «Тріумф Хреста: залишаючиcь з болем»)


wayofcross_wccm_icon

Стояння XIII: Ісуса знімають з хреста.

«Після того Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, – але потайки, страхався бо юдеїв, – удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло.»

(Євангеліє від Іоанна 19:38)

«Хрест показує нам, що вбогість духу сама по собі становить різновид поразки. Але водночас він навчає нас не опиратися цій поразці, адже вона є нічим іншим, як невдачею людського духу в спробі вийти за грань себе, своїх смертних рубежів, спираючись виключно на власні сили. Бажаючи пізнати вбогість духу, ми повинні прийняти її як досягнення меж власного існування і можливостей, відкриття нездатності рухатися далі самостійно. Але все ж ми знаємо, що рухаємося далі. Ми знаємо, що Хрест поширюється на всю необмежену нескінченність Воскресіння. За нашою конечністю лежить простір Бога.… Голгофа вчить нас не ухилятися від убогості, а приймати її, живучи всередині безмежних багатств Христа.»

(о.Лоренс Фрімен OSB «Внутрішнє світло»)

«Святе Письмо волає до нас, кажучи: «Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений» (Лук 14:11; 18:14) […] Якщо хочете досягти самих останніх вершин смирення і скоро зійти на ту небесну висоту, на яку піднімаються смиренням в теперішньому житті; справами нашого сходження треба спорудити ту драбину, яку у сні бачив Яків, і на якій бачилися йому Ангели Божі, що піднімалися і сходили. Чи не що інше, без сумніву, треба розуміти під сходженням вниз чи вгору, як те, що вивишенням сходять вниз, і смиренністю піднімаються вгору. […] Вчення про смирення св.Бенедикта веде нас до пізнання нашого місця у всесвіті, нашої пов’язаності із загальною цілісністю, нашої залежності від Бога в тій малій величі, якою ми володіємо в Ньому.»

(с. Джоан Чіттістер OSB «Коментарі до Регули св.Бенедикта»)

wayofcross_wccm_icon

Стояння XIV: Поховання Ісуса.

«Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов. А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці. [… ] Ми поховані з Ним через хрищення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям. Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Ним, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує.»

(Євангеліє від Матвія 27:59-61; Послання до Римлян 6:4, 8-9)

«У цій історії немає звичайних спостерігачів. У нас є лише обмежене число шансів в нашому житті відтворити драму і проникнути в її сенс. Ми не знаємо, скільки з цих шансів є частиною процесу, що з’єднує нас з Тим, Хто страждав, помер, але не залишився мертвим… Він більш справжній, ніж будь-яка історична або літературна фігура, але при цьому, коли ми намагаємося побачити Його поблизу, Він стає прозорим і зникає. Якщо ми зустрічаємо Його, ми змінюємося, але ми не можемо бути владні над Ним.»

(о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми», 2012 р.)

«Гранична точка Хреста і, отже, граничний сенс Воскресіння є такими – наше справжнє «Я», що є приховане з Христом у Бозі, як і саме «Я» Христа, не може бути знищеним! Залишаючись з болем, спустошуючи себе від усього що не є Богом, від усього, що розділяє нас з реальністю, і перестаючи захищати себе від усього, що спричиняє нам біль, ми вмираємо з Ним, і з Ним же обов’язково воскреснемо. […] Ми входимо у вічне життя, залишаючись з болем, споглядаючи Хрест і зодягаючись в розум Христа, спустошуючи себе повністю і перебуваючи в очікуванні, задовольняючись тільки Божою милістю.»

(о.Ціпріан Консільо OSB Cam «Тріумф Хреста: залишаючиcь з болем»)

 

wayofcross_wccm_icon

Заключна молитва:

«Ти мій Бог, відбери у мене все, що мені заважає наближатися до Тебе.
Ти мій Бог, даруй мені все, що мене наближає до Тебе.
Ти мій Бог, відбери мене у мене і віддай мене повністю Самому Собі.»

(Молитва Св. Миколая з Флюе, брата Клауса)

wayofcross_wccm_break