«Про християнську медитацію в традиції о. Джона Мейна OSB»

Чим є християнська медитація? На цю тему сучасними католицькими авторами написано багато спеціальної літератури, що є затребованою читачами та розкриває суть і призначення споглядальної молитовної практики у житті сучасного християнина, — звертаючись і до багатовікової церковної традиції, і до життя Церкви у наш з вами час, як каже ІІ Ватиканський Собор, час aggiornamento [1].

9649_568723596485696_344336178_n (2)Християнська медитація — це спокій Христа у серці, передстояння перед Богом в обнаженому стані розуму. Просте перебування там, де зараз нас животворить Бог, у тому місці і часі, де Він являє нас з вічності. Це перебування настільки ж просте й природнє для людської душі, як і самі повчання Христа, покликані повернути наше життя у вимір Божої присутності, — «Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться» (Мф 6:34).

Про цю ж просту зосередженість буття, оспівану в псалмах, — «Вернися, о душе моя, до свого відпочинку, бо Господь робить добре тобі» (Пс 114:7) і названу візантійськими подвижниками-анахоретами ісіхією (грец. hesychia — спокій, тиша), розповідає досвід відомого бенедиктинця, отця Джона Мейна OSB, людини, яка знову звернула увагу сучасних духовних шукачів на скарби християнської споглядальної молитви. Саме простота отця Мейна зробила його досвід зразком для оновлення споглядальної духовної практики, що стала настільки популярною сьогодні серед західних католиків, які шукають повернення до містичних традицій давньої церкви і бажають, як сказав Папа Іван Павло ІІ, цитуючи Майстера Екхарта, — «вийти за межу себе…і дозволити Богові бути Богом у нас».

Медитаця для християнина — це заклик до єднання та цілісності. Особливу актуальність цей заклик отримує у наш час, коли інформаційна насиченість, безліч матеріальних можливостей і темпи буття, що зростають, створюють зовнішню ілюзію переповненості. І саме тепер кожному, хто бажає безперервно прислуховуватися до голосу Христа, який живе в нашому серці, необхідно звернути свою увагу туди, у глибину, за межі слів та мінливих емоцій. Отці Церкви як і наш Господь Ісус Христос, часто вживали у своїх духовних повчаннях слово «серце», kardia (грец.), маючи на увазі під цим зосередження людської природи, яка у своєму повному складі має стати pneumatikos (грец.), духовною. Наприклад, Макарій Єгипетський [2], учень Антонія Великого [3], говорить про людське серце, як про «джерело усіх душевних та духовних рухів», ємності, де «Бог та ангели, життя й царство, світло та апостоли, скарби благодаті» [4]. Християнська медитація — проста та убога молитва — по суті є постом головного знаряддя сучасної людини — розуму; ведучи нас за межі нашого власного уявлення про духовність, туди, де у тиші свого серця ми зможемо поститися і жити одним священним словом, однією священною фразою, очікувати  Того, Хто гряде. За словами отця Мейна, медитативні вправи, які практикуються серед інших форм молитви і благочестя, допоможуть надати усій цілісності духовного життя віруючого християнина більш глибокий сенс, ведучи людину від розуму до серця.

normal_DSC07250 Само по собі поняття «медитація» глибоко вкорінене у традиції Церкви, його найбільш раннім прототипом є meditatio (лат.), що мало значення для давніх монахів «вдивлятися у medio”, перебувати у самому центрі, проникати у серце того, що свідомо споглядається — наприклад, у фрагмент Святого Письма. Пасивна форма від meditatiomeditari, використовувалася блаженим Ієронімом Стридонським у якості латинського еквівалента грецького meletan (повторювати), і вказує на те, що практичним методом такого проникнення було повторення знову і знову самого акту споглядання, багаторазове вимовлення священного слова чи фрази. Приклади подібних форм духовності численні — це й традиція монологічної молитви, що лежить у витоків християнського сходу в образі “умного ділання”, і давні молитовні розпіви з частим повторюванням Kyrie eleison (грец. — Господи, помилуй), і літанії до Христа, Діви Марії, святих. Нарешті, можна побачити основу медитативної практики в образі кругового руху розуму, про який розповідає богословський трактат «Про божественні імена» Діонісія Ареопагіта [5], — тут також говориться про збереження розуму в серці, за словами Василія Великого «розум, що не розсіюється по зовнішньому… повертається до самого себе, а через самого себе до Бога сходить».

Ось що пише у своїй книзі «Внутрішнє світло» [6] про історію споглядальної традиції англійський монах-бенедиктинець, о.Лоренс Фрімен OSB, сьогоднішній керівник Всесвітньої Спільноти Християнської Медитації:

«Початково медитація була тісно пов’язана із наукою читання Святого Письма, що передавалася від майстра до учня в особистій традиції серед монахів, які жили у пустелі. Медитувати над Писанням не означало роздумівати над ним або уявляти його собі — це значення прийшло набагато пізніше через форми духовності, не властиві для ранніх часів християнства. Медитувати над Святим Письмом значило робити його часткою себе через запам’ятовування і повторення. Щоби утримати думку та серце учня у стані концентрації, уваги та внутрішньої тиші, обов’язкової для молитви, вчитель давав йому окрему фразу чи вірш із Біблії. Згідно словам св. Іоана Касіана, одного з найвеличніших вчителів Заходу, вчителя Св. Бенедикта і Св.Фоми Аквинського, це повторення випереджувало усяке «багатство думки» і провадило до чистоти серця через «убогість цього окремого вірша». «

dsc_4113sПереводячи погляд із минулого, у якому зафіксовані величні подвиги численних святих, через яких Церква передавала духовне преображення усій ойкумені, перед нами постає сучасність — 20 століття, що примусило так сильно подорослішати усе людство, ставлячи його перед величезними перепонами, але також і перед радощами діалогу культур і сокровенних поглядів, людської відвертості та оновлення у Дусі. Саме цей час, за думкою багатьох сучасних теологів Католицької Церкви, знаменується особливим пробудженням містичного життя, спалахом богословської думки, а також зростаючим інтересом мирян до високої духовності та релігійної філософії. Карл Ранер SJ , один з натхненників ІІ Ватиканського собору, пророчо описував Церкву найближчого майбутнього як армію містиків. Це чудово характеризує ту атмосферу, у якій скромним ірландським монахом-бенедиктинцем Джоном Мейном була започаткована справа, що торкнулася через кілька десятиліть тисячі сердець католиків та представників інших конфесій в усьому світі. Мейн у віці 33 років вступив до ордену св.Бенедикта, вивчав теологію у Римі під час ІІ Ватиканського собору та прийнів сан священника у 1963р. Досліджуючи традицію отців-пустельників, і особливо праці Яна Касьяна, одного з засновників теорії чернецької аскетики, о.Джон Мейн співставив основу християнскької контемпляції, «чистої молитви», із загальнолюдським прагненням до медитативного пошуку внутрішньої Божественної присутності. Мейн сформулював просте і доступне кожному мирянину споглядальне правило, яке мало увійти в коло щоденних молитовних обов’язків:

— знайди тихе місце

— прийми зручну позу, тримаючи спину рівно

— прикрий очі

— сиди спокійно

— дихай глибоко та рівномірно, будь одночасно розслабленим та пильнуй

— почни повільно подумки повторювати молитовну формулу, прислухаючись до слів, повторюючи їх

— продовжуй повторювати молитовну формулу спокійно та з вірою

— повертайся до повторення, якщо воно припинилося

— повторюй ту ж саму молитовну формулу протягом усієї медитації день за днем

У якості молитовної формули пропонується фраза на сірійському діалекті арамейської мови «маранафа» (Гряди, Господь), або скорочений вариант Ісусової молитви («Господи Ісусе Христе, помилуй мене грішного»). Зазвичай, більшість учасників спільноти займаються медитацією вранці і ввечорі, по 30 хвилин.

MED-Zawadka_130_1_~0Те, що у 60ті роки почалося як невелике коло однодумців о.Джона Мейна у межах його монастиря у Лондоні і потім у Монреалі, переросло у всесвітній рух, поставивши свого засновника у ряд відомих діячів сучасної Католицької Церкви, і в 1991 році була офіційно зареєстрована Всесвітня Спільнота Християнської Медитації, яка у той час вже нараховувала величезну кількість локальних центрів, сформованих монахами та монахинями, священниками та мирянами. Один з найбільш активних та найдавніших національних центрів спільноти розташований у Польщі, християнську медитацію там практикують католики з Варшави, Кракова, Катовице, Гданська та інших міст. У Любіні діє найстарший центр на базі бенедиктинського монастиря. Польські, а також Латвійські центри медитації багаторазово відвідував із візитом о. Лоренс Фрімен, сьогодняшній керівник спільноти, який проводив там медитативні сесії, семінари та цикли лекцій.

10~2Після смерті о.Мейна у 1982р. керівництво спільнотою перейняв його учень, о.Лоренс Фрімен. Починаючи із 1984р., спільнота проводить щорічні семінари, на яких зустрічаються представники центрів християнської медитації практично з усіх країн світу, а також запрошуються цікаві гості — відомі духовні автори, християнськи теологи, представники різних світових релігій. Проводяться також локальні зустрічі, на яких люди збираються для обміну духовним досвідом, спільної молитви та медитації, обговорення численних робіт духовних наставників спільноти. Протягом останніх десятиліть у Церкві виник цілий ряд подібних спільнот що фокусують увагу на споглядально-медитативній практиці, яка передається від монахів до мирян. Новому поколінню віруючих, які знову відкрили для себе глибинний містицизм ранньохристиянського пустельництва та середньовічної «Хмари невідання» (The Cloud of Unknowing), був необхідний ковток свіжого повітря, і Церкві було що принести у безцінний дар усім тим, хто продовжує свій шлях через пустелю цього світу до Царства Небесного.

Редакція christian-meditation.com.ua