о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми» 2016 р. (Попільна середа…)

Попільна середа — субота після Попільної середи


articles_lflent2016_1bСубота після Попільної середи (13 лютого)

Найпростіша — і можливо, найкорисніша, — частина моєї викладацької роботи, це прийти в шкільну групу до дітей, познайомити їх з медитацією, помедитувати з ними (на протязі часу, рівного їх віку) і поговорити з ними, на їх мові, про те , який сенс пережитий досвід має для них.

Перший час, коли мене про це просили, я трохи хвилювався, думаючи, про що і як говорити. Пізніше я зрозумів, що кожен раз, коли я маю заздалегідь продуману концепцію того, про що хочу поговорити, мені не особливо успішно вдається знайти спільну мову з дітьми. У таких випадках я поблажливий, а вони (зазвичай) ввічливі. Тому, в якийсь момент я почав брати участь в таких зустрічах, абсолютно не готуючись (як Ісус навчав своїх учнів поставати перед законом). Тепер це нагадує мені входження в ясний та рухомий потік, свіжий і чистий, якому я дозволяю нести мене шляхом його перебігу. Це безіменний потік, і ми не можемо сказати, звідки він виходить і куди йде. Він просто є. Це досвід Бога, вільний від грозових блискавок і екстазу. Це те, що є, як і Бог сказав про себе: «Я є Той, Хто Є», «Я Той, що є» (Вих 3:14).

Ми має так багато слів, що визначають Бога, так багато уявлень про те, чому він подібний; що Він бажає, щоб ми робили і, особливо, що Він нам робити забороняє. Деяка самовпевненість релігійної мови може одного дня стати нестерпною, розкривши спрагу до досвіду, більшою мірою безіменного і виходячого за межі інструкцій та приписів. Все частіше я замислююся над тим, чому релігійні люди й інститути з таким трудом творять простір для подібного досвіду, чому ставляться до нього з такою підозрою. У той час, як діти напевно розкажуть вам, наскільки цей досвід прекрасний, і наскільки він сповнений миру.

І знову ми приходимо до того, про що говорив Ісус — ми не пізнаємо цей досвід (досвід Царства), поки не станемо як діти. Ми приходимо до цього завдання, залишивши позаду Едемський період дитинства — це і є час зрілості. Існує безліч визначень для того, що відбувається на цьому етапі — зростання, духовна подорож, інтеграція. Але в цілому, зрілість означає відновлення до найвищих рівнів свідомості, до тієї вродженої здатності перебувати в теперішньому і в присутності, що робить дитинство таким прекрасним.

Для цього немає ніякого належного імені, і дітей ця безіменність зовсім не турбує. Зрештою, краще пережити досвід, не знаючи нічого про його назву, ніж знати про назву, не маючи досвіду. Освіта і справжня релігійність є смиренною спробою співставити досвід та його визначення.

Знову таки, про це вся практика Великого посту. Пам’ятати, хто ми і на що здатні. Відновити чистоту, незважаючи на (але в той же час, і з огляду на) весь той досвід, яким ми володіємо. Набути ще одну ступінь природної простоти (крім тієї, що була залишена нами у дитинстві), яка постійно вислизає від нашої надмірної самосвідомості і раціонального лівопівкульного світу. Якщо ми саме так визначимо мету всієї нашої пісної аскетичности, нашого щоденного споглядання — все стане простим, як прийнята в подарунок від дитини цукерка.

break


П`ятниця після Попільної середи (12 лютого)

Я помітив, як легко я себе обманюю, коли йдеться про фізичні вправи. В якийсь момент вони перетворюються для мене на рутину, і я ніби й надалі перебуваю в ній, тоді як насправді все більш віддаляюся від реальної практики, подібно до астронавта, що поступово зникає у відкритому космосі. Першим попередженням є висловлювання оточуючих, що ви дуже добре виглядаєте, — що, як правило, означає, що в вас зросла вага. Коли ж ви втрачаєте надмірну вагу, люди занепокоєно запитують вас, чи добре ви себе почуваєте.

Великий піст – це час для духовних вправ і свого роду «духовного фітнесу». Подібно до того, як фізичні вправи покращують наш психологічний стан, так і духовні вправи дають нам оновлене відчуття щасливої гармонії, що натуральним чином існує між тілом та свідомістю. Я хотів назвати мою нову книгу великопісних рефлексій “Відчуваючи Бога”, “Почуваючи себе краще”, бо я гадаю, що цей чудовий період року стосується власне цього: ми наново визначаємо, що для нас э “достатньо”. Достатність, почуття міри, є людською частиною збалансованого рівняння щастя. Надмір, божественний дар буття, є іншою його частиною.

У латинських культурах Марді Гра (вівторок Масляного тижня) і Карнавал традиційно є останньою можливістю віддатися нестримній надмірності, перш ніж попрощатися з радощами плоті. В Англії, де апетити не настільки нестримні, існує традиція їсти млинці у вівторок Масляного тижня, щоб використати яйця, що залишилися. Роллю Церкви зовсім не є заохочення оргіастичних свят, проте, можливо, вона може вказати і їх позитивний бік. Зрештою, ми краще можемо зрозуміти сенс достатності, коли приходимо до тями після негативних наслідків надмірності.

Це час, коли ми вчимося любити аскетизм і бачити його, як спосіб життя, якого по суті краще було б дотримуватися цілий рік. Св. Бенедікт стверджував саме це, а він аж ніяк не був буркуном: «Чернече життя — це постійний Великий піст». А мені це допоміг зрозуміти о. Джон Мейн: призначення чернечого життя (також як і подружжя або інших форм покликання) — бути вільним і щасливим і поступово відкриватися захвату в благості творіння. І це незважаючи на неминучий біль втрати і розчарування поразки. Якимось чином темна сторона нас самих і нашої культури затьмарює це розуміння. Особливо в суспільстві, яке розглядає споживання як необхідну умова для насолоди, задоволення здається чимось, що необхідно схопити й утримати. Як інакше пояснити до непристойності швидко зростаючу прірву між багатством, що впадає в очі, і безперервною боротьбою бідних за виживання? Цю проблему і ставить перед нами Великий піст. Щастя — це не те, що можна купити, але те, що можна дати й отримати. Його неможливо накопичити, але ним можна поділитися.

Тренування, фітнес, вправи в утриманні. Аскетизм зберігає лезо ножа гострим, що робить можливим його подальше використання. Джон Мейн вчив мене, що молитва — це основний вид аскетики християнського життя, і це допомагає зрозуміти вчення і спосіб життя Ісуса, з яким нас знайомлять Євангелія.

Релігійна практика — це не просто щось, що заспокоїть і втішить нас, створивши момент гарного самопочуття або давши нам короткий седативний ефект. Звичайно, всі ці ефекти дуже бажані в нашому житті, але вони зовсім не є сенсом аскетизму. Чиста молитва (достатня, але не млява або багатослівна, без концептуальних надмірностей) — це наша щоденна аскеза. Вона повинна бути регулярною, щоби привести нас до дивовижно свіжої і сфокусованої душевної рівноваги. Це є пріоритетним завданням, організуючим принципом нашої повсякденної трансформації і безперервного сходження до Бога.

break


Четвер після Попільної середи (11 лютого)

Не тільки у християн є особливі періоди часу, призначені для духовного розвитку. Буддистські монахи традиції Тхеравада мають Вассу – тримісячний час усамітнення на період сезону дощів. В цей період вони присвячують більше часу медитації, читанню і навчанню молодих монахів. Миряни також займаються розвитком власних духовних практик та добрими справами (включаючи годування монахів).

Мусульмани дотримуються Рамадану – це місяць, коли був переданий Коран – відмовляючись від їжі та пиття у період від світанку до заходу сонця. Це робиться з метою приділити більше уваги молитві. Вони намагаються прочитати весь Коран цілком і, також, уникати гніву й злості. Скорочуючи кількість звичайної їжі, вони отримують більше духовного живлення.

Секуляризовані мешканці заходу, що уникають релігійних акцентів, мають менш трансцендентні мотивації і час від часу просто «сідають на дієту» чи відвідують спортзал.

Але християн надихає біблійний образ пустелі, як місця очищення, зосередження на найбільш важливих речах і зустрічі з Богом. Пустеля посту триває 40 днів (46 днів, якщо врахувати неділі, в які, як у день святкування Воскресіння, дисципліна посту пом’якшується). Це час приготування до зустрічі з Великодньою таємницею, який веде того, хто поститься, до того, щобі увійти у Великдень більш свідомо та плідно. Також, Великий піст є подобою 40 днів, які Ісус провів у пустелі, де Його спокушували різноманітні сили его – гордість, сила, самовпевненість – і звідки Він вийшов зміцненим, повним ясності й готовим до своєї місії.

У культурі знаменитостей ми звикли обожнювати тих, хто досяг успіху у створенні публічного образу, що викликає загальну заздрість. Відомі спортсмени, актори чи рок-зірки слугують прикладом реалізації мети піднятися над натовпом, змушуючи оточуючих імітувати ті чи інші ідеали, певний стиль. І, таким чином, слава стає внутрішньо протиречивою пасткою, бо змушує імітувати те, що імітувати неможливо.

Але ті, хто слугує духовними прикладами для наслідування, — не знаменитості, завдяки двом причинам: вони аніскільки не зацікавлені у славі та щасливі, коли їх наслідують, аж навіть перевершують їх. Такими є мудреці – розсудливі дослідники, що живуть у гармонії зі своїм середовищем, для яких головною метою є благо оточуючих. Так Ісус каже про це: «Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ… Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали…» (Ін 12:47; 10:10) Такі люди не обтяжені самосвідомою увагою або рейтингами. Вони вчать у вищій мірі свідомою ненавмисністю, яка є самою душею альтруїзму.

Великопісний паломник має бути щасливим, наслудуючи такого Вчителя і тим самим проливаючи світло на обставини, прихильності й погані звички, що ускладнюють його просування на цьому шляхові. Слідування вченню й прикладу Ісуса стосовно Його внутрішнього світу, Його частих переходів від активності до споглядання або від ринкової площі до пустелі ми виражаємо в обраній нами дисципліні дотримання Великого посту й у подвійній пульсації нашої щоденної практики медитації.

break


Попільна середа (10 лютого)
Мт 6:1-6, 16-18:
«Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.»

***

Сьогодні багато хто з нас прийме на свою голову дрібку попелу (або мазок на чоло у вигляді хреста) – залишки гілок, що збереглися із попередньої Пальмової (Вербної) Неділі – подібно до того, як люди у вітхозаповітні часи посипали голову попелом у часи скорботи та кризи. Для дітей це нерідко сатє своєрідної священною грою, що допомагає відкрити новий для них символізм та збагатити словник їхнього духовного життя. Для літніх християн це добре знайомий ритуал, що надає гостроти пам’ятованню про смертність: «Пам’ятай, людино, що Ти прах та в прах повернешся». А для багатьох людей у нашому секуляризованому світі це просто чергове незрозуміле відлуння архаїчного релігійного світу.

Так чи інакше, ми прагнемо відмічати особливі періоди часу, особливі сезони. Усі вони, звичайно, мають людське походження (практика дотримання Великого Посту, на приклад, остаточно утворилася лише в IV ст.). Але погодьтеся – якщо наш рік перетвориться на плаский краєвид, що складається лише з буднів, вихідних, ділових поїздок та відпочинку, така його двовимірність змусить нас тужити за «чимось більшим», за тим, що можна було б назвати нашим вродженим релігійним почуттям. Багато хто може обійтися без релігії, але навряд чи комусь вдасться уникнути цієї туги. Якщо вона одного разу відчуватиметься, то обов’язково почне шукати можливості проявити себе.

Тому, прийміть попел із радістю. Я пам’ятаю, як, будучи дітьми, ми пишалися і особливо берегли нанесений на чоло попел, щоби продемонструвати його на вулиці чи в метро. Ми оглядалися на інших перехожих, також відмічених попелом, відчуваючи себе учасниками таємного або, по меншій мірі, елітарного клубу. У літургічному читанні ми зустрічаємо слова Ісуса про пісну помірність (одне з правил Попельної середи – їсти досхочу лише раз на день): «ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні» (Мт 6:17-18) Як дітям, що пізнають релігію через гру в неї, нам буває приємно виставляти напоказ наш аскетизм. Це дозволяє нам відчути себе особливими і, можливо, трохи сприяє нашому покращенню.

Великий піст є можливістю, сенс якої нам слід розпізнати, перш ніж вона стане для нас корисною. Вочевидь, цей сенс не полягає у тому, щоби прикути увагу до самих себе. Також сенс і не у тому, щоби завдати собі навмисного болю чи труднощів понад те, що відчуває атлет, який тренується. Суть посту в тому, щоби покращити наші здатність бути духовно «у хорошій формі», розвинути духовну рухливість за допомогою певних мір стриманості, самообмеження, і – з невеликими інноваціями – за допомогою просування у сфері свідомості.

Не вирішивши остаточно, що ж саме «робити у піст», ви могли б додати до своїх планів наступну пісну практику, що складається з трьох частин:

1) Відмовитись повністю від тих чи інших форм споживання (або зменшити це споживання) їжі, напоїв, цифрових технологій.

2) Виконувати свою вранішню та вечірню медитативну практику старанніше та краще, чи додати паузу споглядання всередіні дня

3) Внести у своє повсякденне життя більш правильний ритм та видалити деякі основні непотрібні відволікання (яких у кожного з нас є по меншій мірі декілька), замінивши їх креативною та відновлюючою діяльністю (то можуть бути фізичні вправи, духовне читання чи творчість) 

Таємничість слів Ісуса кидає виклик нашій культурі самовикриття (що обнажується нашим культом приватності та паролей). І насправді це не таємничість, а швидше спрямованість до внутрішньої реальності та визнання того факту, що найважливіші плоди Великого посту, що надходить, повинні будуть відчутися нами як дещо, що приходить зсередини, від глибин. І нехай це принесе нам щастя, а можливо навіть стане для нас чимось особливо цікавим.

break

Підпишіться на розсилку щоденних великопісних роздумів:
christian-meditation.com.ua/subscribe

Фото: о.Лоренс Фрімен OSB