о. Ципріан Консільо OSB Cam «Богоявлення: дари, які ми несемо»

(Фрагмент проповіді, 6.01.2014 р, «Нью-Камальдолі»)

articles_cyprian_epiph2015b 

«Мудрий погляд спостерігає за слідом Наднової —
Ось вона, просто над дахом сараю.
Відблиски ламп розмиваються маревом:
Дихання тварин у стайні.
В цій оазі Духа
Втілилось світло.»

(Р. Уілбер «Світ позбавлений предметів — відчутна порожнеча «,1950 р.)

Використовуючи слово «язичники» в контексті теології заміщення, ми зазвичай маємо на увазі, що в результаті місіонерських і євангелізаційних зусиль ми повинні прийти кудись і знищити все, що там було до нас, замінивши все це християнськими традиціями. Але торжество Богоявлення говорить нам про щось зовсім інше, і в цьому контексті я із задоволенням вживаю слово «язичники» (хоча і в лапках). Богоявлення робить героями історії людей, які пройшли довгий шлях з невідомої країни та представляють незрозуміло яку релігію, на відміну від офіційних релігійних лідерів, що жили буквально за рогом від місця народження Ісуса. Деталь, яка є найважливішою, — це те, що вони несуть з собою дари. І ці їхні дари виявляються прийнятими! Люди, що приходять до Ісуса, приносять Йому свої власні скарби і кладуть їх у Його ніг. І вони та їхні скарби приймаються.

Особливо тоді, коли ми розкриваємо для себе історію Богоявлення, а також і всього різдвяного періоду, його символізму і літургіки, ми починаємо розуміти як чимало всього ми прийняли від «язичників», крім золота, ладана та смирни. […] Наші ранні попередники в християнській вірі знали чимало про духовність різних нехристиянських традицій, і замість їх заперечення вони християнізували багато практик — присвячували їх Христу, хрестили і навертали їх, показуючи, як вони, ці практики та традиції досягають свого здійснення в Ісусі.

Це приводить нас до ряду взаємопов’язаних між собою висновків. Як казав о.Жак Дюпуі SJ, безліч добрих речей є не перед-християнськими а про-християнськими. Багато культурних скарбів не передують Ісусу, але вказують на Ісуса. Так ми приходимо вже не до теології заміщення, але до теології здійснення, яка говорить про те, що стародавні устремління людства до трансцендентності і духовності є прекрасним проявом інтуїції. І хоч вони бувають неповними або в чомусь помилковими, всі вони спрямовані до свого виконання у Втіленні — до Таємниці, прихованої від початку часів в Бозі і повіданої нам тепер, як про це пише апостол Павло в третьому розділі Послання до Ефесян. Зверніть увагу, що з ранніх часів існування християнства відбувається зрушення в розумінні Писання, відхід від старозавітного акценту на знищенні язичницьких народів, знищенні храмів і розбиванні ідолів. Чому? Повернемося до фундаментальних істин, що були виражені у католицькій теології через св. Фому Аквінського та були зрозумілі вже в самі ранні століття життя Церкви: бо благодать творить, а не знищує природу! Чи не в цьому граничний сенс того, що Слово стало плоттю і замешкало серед нас? Прихід благодаті не знищує нас, так само як не знищує і нашу культуру та інші скарби. Ми і все, що у нас є — все це прийнято, пошановано і ведеться до здійснення. І коли люди приходять до Церкви, або коли Церква приходить до людей, нашою першою справою, поряд з несенням Благої Вісті Ісуса, повинно бути пошанування вже наявних у них скарбів, прийняття цих дарів, їх піднесення, прочитання над ними молитви.

І нарешті, принесення дарів мандрівниками зі Сходу може бути розглянуто також і як євхаристійний акт — це подібно до того, що ми робимо, несучи дари до вівтаря: ми кладемо наші дари біля ніг Ісуса. Більшість цих дарів не є такими прекрасними, як золото, ладан і смирна. Це просто скромний хліб і звичайне вино, які є символами наших життів, радощів і болю, скарбів і тривог, нашої любові і мрії. Все це прийнято і піднесено, перетворюючись у Тіло і Кров Христа. Саме про це Ісус говорить: «Це є Тіло Моє! Це є Кров Моя!».

break

Фото: фреска «Богоявлення», католицька церква в Калімпонг, Тібет